ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" липня 2026 р. Справа№909/133/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Богославця Михайла Романовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026
у справі №909/133/26 (суддя Блажівська О.Є.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Богославця Михайла Романовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТТЕХНОАЛЬЯНС»
про стягнення 68 062, 43 грн
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець Богославець Михайло Романович (далі по тексту - позивач) звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТТЕХНОАЛЬЯНС» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 68 062, 43 грн, з яких 24 400, 00 грн за виконані та неоплачені підрядні роботи, 14 300, 40 грн за використані матеріали, 3 % річних у розмірі 1 941, 55 грн, інфляційні втрати у розмірі 7 781, 16 грн та пеню у розмірі 19 639, 32 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору в частині сплати за виконані позивачем договірні зобов`язання, що і стало причиною даного позову.
Господарський суд міста Києва рішенням від 12.05.2026 у справі №909/133/26 у задоволенні позову відмовив повністю.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, оскільки матеріали справи не місять належних та допустимих доказів виконання робіт на виконання демонтажних, монтажних і будівельних робіт від 02.05.2023 №0802-23.
Суд дослідив надані відповідачем докази: (рахунки на оплату від ФОП Богославець М.Р.; вимоги щодо повернення коштів; вимоги про повернення майна; докази направлення вимоги; докази вручення відправлення; довідки за результатами звернення до Нацполіції; протокол відібрання пояснення у заявника; відповідь Нацполіції; вимога від 07.10.2025; докази направлення вимоги; відповідь на претензію від 12.02.2026; докази направлення відповіді на претензію від 12.02.2026), та встановив, що останні свідчать про порушення позивачем умов Договору на виконання демонтажних, монтажних і будівельних робіт від 02.05.2023 №0802-23 в частині їх виконання у строк 30 днів з дати отримання передоплати від Замовника відповідно до п. 5.3. цього Договору.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, 29.05.2026 Фізична особа-підприємець Богославець Михайло Романович звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №909/133/26 та ухвалити нове рішення, яким стягнути 68 062,43 грн, з яких 24 400, 00 грн - заборгованість за виконані роботи за договором №0802-23 від 02.05.2023, 14 300,40 грн - заборгованість за використані матеріали, 7 781,16 грн - інфляційні втрати, 1 941,55 грн - 3% річних, 19 639,32 грн - пеня.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач вказує, що відповідно до платіжних документів відповідача у їх сукупності з актами виконаних робіт свідчать про чітку узгодженість дій сторін та підтверджує факт поетапного виконання робіт позивачем і відповідної поетапної оплати з боку відповідача. Зокрема, після складання Акту виконаних робіт №25 від 24.05.2023 та надання його замовнику, відповідач того ж дня здійснює оплату у розмірі 30 240,40 грн відповідно до платіжної інструкції №6299, а вже наступного дня - 62 080,00 грн відповідно до платіжної інструкції №6300. У подальшому, після подання Акту виконаних робіт №26 від 31.05.2023, відповідач здійснює оплату у розмірі 22 200,00 грн відповідно до платіжної інструкції №6320, а після прийняття всього обсягу виконаних робіт 02.06.2023 додатково перераховує 25 000,00 грн відповідно до платіжної інструкції №6331.
Така послідовність дій свідчить про фактичне виконання позивачем робіт за договором, їх прийняття відповідачем та підтвердження цього шляхом здійснення оплат. Зазначене виключає доводи відповідача про відсутність виконаних робіт та додатково підтверджує наявність між сторонами узгодженого механізму поетапного виконання та фінансування робіт, що повністю відповідає природі договору підряду та принципам належного виконання зобов`язань.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Богославця Михайла Романовича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №909/133/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Богославця Михайла Романовича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №909/133/26; учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 26.06.2026; розгляд апеляційної скарги призначив у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; витребував матеріали справи №909/133/26 з Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи №909/133/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 15.06.2026.
24.06.2026 відповідачем через систему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечено проти задоволення апеляційної скарги.
Відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази направлення та вручення актів виконаних робіт. Позивач (апелянт) не надав суду жодного доказу належного надсилання актів виконаних робіт на адресу відповідача. Часткові платежі, здійснені Відповідачем, свідчать лише про його добросовісність та очікування належного виконання зобов`язань з боку позивача в межах договірних відносин. Вони не можуть розцінюватися як мовчазне прийняття результату робіт, оскільки на момент здійснення платежів відповідач розумно очікував на виконання позивачем своїх зобов`язань відповідно до умов Договору.
Відповідачем також наголошено, що до матеріалів справи не додано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував фактичне виконання позивачем демонтажних, монтажних та будівельних робіт у заявленому в позові обсязі.
На думку відповідача, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що сам факт перебування резервуарів за адресою вул.Коцюбинського в с.Старий Лисець не є доказом того, що демонтаж, переміщення, перевезення та монтаж були виконані саме силами та за рахунок ФОП Богославця М.Р. у повному обсязі, передбаченому договором. Твердження ФОП Богославця М.Р. про виконання робіт не відповідають дійсності і не підтверджені належними доказами.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач заявив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи №909/133/26 у суді апеляційної інстанції, які відповідач очікує понести становить 10 000, 00 грн.
02.07.2026 позивачем сформовано та подано через систему «Електронний суд» заперечення на відзив на апеляційну скаргу.
За приписами статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.06.2026 про відкриття апеляційного провадження у справі №909/133/26 встановив для учасників справи строк для подачі заяв, клопотань та пояснень до 26.06.2026.
Відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, враховуючи пропуск строку на подання заяв, клопотань та пояснень, суд залишає без розгляду подані позивачем заперечення на відзив на апеляційну скаргу.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02.05.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КАРПАТТЕХНОАЛЬЯНС" (Замовник) та Фізичною особою підприємцем Богославцем Михайлом Романовичем (Виконавець) укладено договір №0802-23 на виконання демонтажних, монтажних і будівельних робіт.
Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах , визначених цим Договором, Виконавець зобов`язується за завданням Замовника на умовах цього Договору виконати роботи, передбачені п. 2.1 цього Договору, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці роботи.
Згідно розділу ІІ Договору Виконавець виконує необхідні демонтажні, монтажні і будівельні роботи. Перелік видів робіт та їх вартість визначаються у Додатку №1 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною. Якість робіт, виконаних Виконавцем, має відповідати вимогам, що зазвичай ставляться до робіт такого характеру на момент передання їх Замовникові.
Додатком № 1 до Договору встановлено, що Виконавець за Договором виконує наступний перелік видів робіт:
- земляні роботи (ескаватор) - 68 год.- загальна вартість 61 200, 00 грн;
- земляні роботи (вручну) - 42 год. - загальна вартість 9 240, 00 грн;
- робота крана - 26 год. - загальна вартість - 26 520, 00 грн;
- робота трала - 14 год. - загальна вартість - 19 600, 00 грн.;
- робота самосвалів - 28 год.- загальна вартість - 23 800, 00 грн.;
- зварювальні роботи - 14 год. - загальна вартість - 9 100, 00 грн.
Всього на 149 460, 00 грн.
Також додатком № 1 до Договору встановлено вартість матеріалів:
- щебінь 20:40. - 30т.- загальна вартість 17 400, 00 грн.;
- щебінь 5:20. - 30т.- загальна вартість 18 600, 00 грн.;
- відсів 0:10 - 30 т.- загальна вартість 12 000, 00 грн.;
- пісок - 30 т. - загальна вартість 15 900, 00 грн.
Всього на 63 900, 00 грн.
Також передбачено перевезення вагончика у розмірі 10 800, 00 грн.
Пунктом 3.1, 3.2 Договору встановлено, що Виконавець зобов`язується виконати роботи у строк 30 днів з дати отримання передоплати від Замовника відповідно до п. 5.3. цього Договору. Моментом передоплати є дата зарахування коштів від Замовника на розрахунковий рахунок Виконавця, який вказаний у цьому Договорі. Виконавець має право достроково виконати роботи за цим Договором.
Відповідно до п. 5.1 Договору вартість виконання робіт визначається згідно з Додатком № 1 до даного Договору, який є його невід`ємною частиною.
Згідно п. 5.2 Договору загальна вартість робіт за цим Договором становить 224 160, 00 грн.
Відповідно до п. 5.3 Договору термін оплати:
- першу частину вартості робіт Замовник сплачує протягом 3 робочих днів з моменту підписання цього Договору у вигляді передоплати в розмірі 25% від загальної суми договору, що складає 56 040 (п`ятдесят шість тисяч сорок) гривень 00 копійок шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця. Датою здійснення передплати є дата надходження відповідних коштів на розрахунковий рахунок Виконавця;
- другу і наступні частини вартості робіт Замовник сплачує протягом трьох днів з моменту підписання акту (-ів) прийому-передачі робіт шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.
Пунктом 5.5. Договору встановлено, що здача робіт Виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформлюється Актом прийому- передачі виконаних робіт, який підписується повноважними представниками Сторін протягом 3 (трьох) робочих днів після фактичного завершення робіт.
Підписання Акту прийому-передачі представником Замовника є підтвердженням відсутності претензій до Виконавця з його боку (п. 5.6 Договору).
Відповідно до п. 7.1, 7.2 Договору у випадку порушення зобов`язань, що виникають з цього Договору (надалі іменується «порушення Договору»), винна Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.
Пунктом 7.5, 7.6 Договору у випадку порушення строку виконання робіт Виконавець сплачує Замовнику пеню в розмірі 0,01% за кожний день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ. У випадку порушення строків перерахування коштів за виконані роботи Замовник сплачує Виконавцеві пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ.
Позивач зазначає, що згідно договору №0802-23 від 02.05.2023, (Виконавцем) Богославцем Михайлом Романовичем у травні 2023 року виконано весь об`єм робіт на загальну суму 223 560,00 грн та використано матеріалів відповідно до наданих рахунків фактури на суму 66 730,50 грн.
02.05.2023 відповідач оплатив передоплату в розмірі 56 040,00 грн, що підтверджується Платіжною інструкцією №6232 від 02.05.2023
Після здійснення предоплати, ТОВ «КАРПАТТЕХНОАЛЬЯНС» проводив наступні платежі на розрахунковий рахунок позивача з призначенням платежів «оплата за демонтажні, монтажні і будівельні роботи зг.дог. №0802-23:
56 040,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №6273 від 11.05.2023;
62 080,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №6300 від 25.05.2023;
25 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №6331 від 02.06.2023.
Також, ТОВ «КАРПАТТЕХНОАЛЬЯНС» проводив оплати на користь позивача за необхідні матеріали на підставі рахунків позивача, а саме:
30 230, 40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 24.05.2023 №6299;
22 200, 00 грн, що що підтверджується платіжною інструкцією від 31.05.2023 №6320.
Отже, відповідачем сплачено всього 199 160, 00 грн за виконані роботи з демонтажу ємкостей за адресою вул. Барнича,4 в м. Івано-Франківську, їх перевезення для монтажу та завершення монтажу по вулиці Коцюбинського в с. Старий Лисець, Івано-Франківського району, Івано-Франківської області, а також оплачено вартість використаних матеріалів в сумі 52 430, 40 грн.
20.01.2026 позивачем надіслано на адресу відповідача претензію №17, в якій останній просив виплати залишок суми за виконані роботи у розмірі 38 700,40 грн. Додатком до даної претензії було додано копії актів виконаних робіт № 24 від 15.05.2023; №25 від 24.05.2023 та №26 від 21.05.2023 в двох екземплярах, які позивач просив підписати та повернути на його адресу.
Незадоволення відповідачем претензії зумовило звернення з даним позовом до суду.
Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина перша статті 838 ЦК України).
Згідно зі статтею 849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Відповідно до статті 852 ЦК України якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором.
За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Статтею 853 ЦК України визначено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).
Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов`язаний негайно повідомити про це підрядника.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина перша статті 854 ЦК України).
Згідно зі статтею 857 ЦК України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру.
Стаття 882 ЦК України встановлює, що замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або якщо це передбачено договором, етапу робіт, зобов`язаний негайно розпочати їх прийняття. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як-то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/23).
Усталеною є правова позиція, викладена в пункті 6.3 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/7446/18, та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №916/693/21, від 14.07.2021 у справі №911/1981/20, від 20.04.2021 у справі №905/411/17, від 17.03.2021 у справі №910/11592/19, від 15.10.2019 у справі №921/262/18, відповідно до якої передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.
Отже, передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності (1) реального виконання робіт за договором у разі (2) неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.
За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як-то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи. Таких висновків також дотрималася і об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21.
У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20 також зазначено, що відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. У свою чергу, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника. У такому разі генпідрядник повинен довести, що він надсилав замовнику акт та, у випадку необґрунтованої відмови останнього від його підписання, реальне виконання робіт за договором (такі висновки також наведені і у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №917/1489/18, від 18.07.2019 у справі №910/6491/18, від 19.06.2019 у справі №910/11191/18).
Якщо замовник в порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18.
Наведене вище дає підстави дійти висновку, що для здійснення відповідачем оплати виконаних позивачем робіт за договором, позивач (підрядник) повинен був направити замовнику визначені умовами Договору документи, зокрема, акти виконаних робіт форми КБ-2в, КБ-3, а замовник мав обов`язок їх підписати та/або надати вмотивовану відмову від їх підписання.
Подібні висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.09.2025 у справі № 922/1834/24.
Як вбачається з матеріалів справи додані до позовної заяви копії актів виконаних робіт № 24 від 15.05.2023; № 25 від 24.05.2023 та №26 від 21.05.2023 підписані лише позивачем.
Вищевказані акти були направлені відповідачу для підписання 20.01.2026 як додаток до претензії №17.
Відповідач листом від 12.02.2026 № 01-6865 на претензію позивача від 20.01.2026 повідомив останнього, що акти виконаних робіт підписані бути не можуть, з підстав невиконання Фізичною особою-підприємцем Богославцем Михайлом Романовичем умов Договору, а також повідомлено позивача, що питання щодо виконання умов договору наразі розглядається судом.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (статті 78 Господарського процесуального кодексу України).
Слід наголосити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 30.06.2022 у справі №927/774/20, на які посилається скаржник).
За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стандарт «вірогідності доказів» не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №908/2846/19, від 27.05.2021 у справі №910/702/17, від 17.11.2021 у справі №910/2605/20.
Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, причиною виникнення даного спору стало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з Замовника на користь Виконавця заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням Замовником зобов`язань за Договором в частині оплати послуг.
Судом апеляційної інстанції враховано, що відповідач висловив свою незгоду із обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема, відповідачем заперечено обставини виконання позивачем робіт за Договором та актами виконання робіт.
На підтвердження невиконання позивачем робіт відповідачем надані наступні докази.
21.08.2024 відповідач надсилав вимогу про повернення коштів до Фізичної особи-підприємця Богославця Михайла Романовича, відповідно до якої, останній просив негайно повернути кошти у сумі 251 590,40 грн, оскільки станом на дату складання вимоги, позивачем своїх зобов`язань щодо виконання обумовлених сторонами робіт не виконано.
Також, для виконання робіт, передбачених Договором, відповідач вказав, що надав позивачу два резервуари сталевих горизонтальних РГС-50 (50 м. куб.) та насос ГНОМ 50/25 EX, які належать відповідачу на праві власності.
22.08.2024 відповідач направив позивачу Вимогу про повернення майна, де вимагав негайно повернути рухоме майно, що належить йому на праві власності.
У зв`язку з чим, відповідач вказує, що звернувся до органів Національної поліції України із заявою про кримінальне правопорушення та іншу подію, внаслідок чого, уповноваженими особами був складений відповідний протокол від 11.09.2024.
Проте, у зв`язку з відсутністю ознак адміністративного чи кримінального правопорушення, перевірку за зверненням відповідача було завершено, що підтверджується Довідкою №1301 від 07.10.2024.
07.10.2025 відповідачем повторно направлена вимога позивачу про повернення майна та коштів, сплачених за невиконаним договором, яка залишена позивачем без виконання.
З огляду на вищенаведене, відповідач вказує, що змушений був звернутися до суду з позовною заявою про стягнення коштів та наразі у провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебуває справа №909/1407/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТТЕХНОАЛЬЯНС» до Фізичної особи-підприємця Богославця Михайла Романовича про стягнення заборгованості у розмірі 320 612,99 грн. з урахуванням штрафних санкцій, передбачених і законодавством, і укладеним між Сторонами Договором.
Лише після відкриття провадження у справі №909/1407/25 у Господарському суді Івано-Франківської області, позивач надіслав ТОВ «КАРПАТТЕХНОАЛЬЯНС» Претензію №17 від 20.01.2026, у якій вимагав невідкладно перерахувати йому кошти в сумі 38 700,40 грн та підписати акти виконаних робіт.
Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідних актів до 20.01.2026, а саме: рекомендовані листи з описом вкладення та повідомленнями про вручення; підтвердження направлення актів на електронну пошту (з підтвердженням отримання або з накладеним ЕЦП); будь-які інші докази, які б підтверджували факт доведення актів до відома замовника у дати складення таких актів та в період з 31.05.2023 по 20.01.2026.
Відповідач повідомив суд, що жодні роботи за договором так і не були розпочаті чи виконані, а кошти (аванс) відповідачу не були повернуті.
Позивач, у свою чергу, на підтвердження виконання робіт за договором надав суду акти виконаних робіт, які не підписані замовником та згідно наданих суду доказів у даній справі були направлені для підписання лише 20.01.2026.
При цьому, з листування сторін вбачається, що відповідач заперечував факт виконання робіт з серпня 2024 року, однак позивач не вчиняв будь-яких дій щодо спонукання відповідача здійснити повну оплату за виконані роботи, в тому числі підписати акти виконаних робіт.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази якими можливо підтвердити виконання робіт на заявлену позивачем суму (товарно-транспортні накладні, видаткові накладні на будівельні матеріали, акти списання матеріалів; документи про використання техніки; табелі обліку робочого часу працівників, накази про їх залучення, наряди на виконання робіт; фото- та відеоматеріали, що фіксують процес і результат робіт; листування сторін (електронні листи, повідомлення), з якого вбачається погодження, хід або прийняття робіт; показання свідків (наприклад, працівників) на переконання суду апеляційної інстанції, позивачем не доведено виконання ним робіт на суму вказану в актах виконаних робіт №24 від 15.05.2023, №25 від 24.05.2023 та № 26 від 21.05.2023, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №909/133/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Богославця Михайла Романовича на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №909/133/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №909/133/26 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №909/133/26 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова