Миколаївський районний суд Миколаївської області
Справа № 945/3105/23
Провадження № 2/945/185/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2026 року
Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Шаронової Н.О., за участю: секретаря судового засідання Карабут В.В.; позивача ОСОБА_1 ; представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та трьох процентів річних, -
встановив:
25 грудня 2023 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_4 (далі - відповідач) про стягнення понесених витрат по оплаті комунальних послуг, за період з 19 вересня 2017 року по 20 жовтня 2023 року, у розмірі 44440 грн. 00 коп., а також 3% річних у розмірі 1332 грн. 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_3 посилався на те, що відповідно до Договору купівлі - продажу нерухомого майна від 19 вересня 2017 року сторони були співвласниками земельної ділянки, площею 0, 0367 гектарів, з кадастровим номером [номер приховано]:16:011:0008, і, розташованого на ній житлового будинку, з усіма господарськими й побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 (чотирнадцять дріб один).
20 жовтня 2023 року між позивачем ОСОБА_3 і відповідачем ОСОБА_4 укладено Договір купівлі - продажу, за яким ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_4 1/3 (одну третю) частку у праві власності на земельну ділянку та 1/3 (одну третю) частку у праві власності на житловий будинок, з усіма прилеглими до неї надвірними, господарськими та побутовими спорудами та будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (чотирнадцять дріб один).
Позивач вказував на те, що за період з 19 вересня 2017 року по 20 жовтня 2023 року, а саме - 6 років, позивач одноособово сплачував за житлово - комунальні послуги (електрику, газ, воду).
Відповідач добровільно не сплачував за комунальні послуги, хоча, згідно з чинним законодавством України, зобов`язаний був брати участь в утриманні спільного майна.
Позивач посилався на те, що, станом на 20 жовтня 2023 року, сума заборгованості відповідача перед позивачем, з урахуванням належної відповідачеві частки у праві спільної часткової власності, складає 44440 грн, які були сплачені позивачем.
У зв`язку з викладеним вище, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача, понесені позивачем витрати на комунальні послуги.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, позивач вважає, що на користь позивача підлягають стягненню 3% річних від простроченої суми, що складає 1332 грн. 00 коп.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 26 січня 2024 року вказаний позов ОСОБА_3 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та трьох процентів річних. Постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження та призначити справу до розгляду по суті у судовому засіданні.
02 березня 2024 року ОСОБА_5 - представник відповідача Гриневича Сергія Миколайовича сформувала в системі «Електронний суд» до Миколаївського районного суду Миколаївської області відзив на позов, у якому заперечувала проти вимог позивача, вказувала на те, що за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач, з моменту укладання договору купівлі - продажу, не був зареєстрований та фактично не проживав, об`єктом нерухомого майна та житлово - комунальними послугами не користувався. Також представник позивача посилався на те, що позивач перерахував відповідачеві борг з 2017 року, що перевищує строки позовної давності. Заперечуючи проти позову, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
До відзиву на позов представник відповідача додав письмові докази.
30 вересня 2024 року Трушніков Микола Миколайович - представник позивача ОСОБА_3 подав на адресу суду відповідь на відзив, у якій просив суд відхилити наведені представником відповідача у відзиві на позов заперечення та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
30 вересня 2024 року Трушніков Микола Миколайович - представник позивача ОСОБА_3 подав на адресу суду додаткові докази.
08 жовтня 2024 року ОСОБА_5 - представник відповідача ОСОБА_4 сформувала в системі «Електронний суд» до Миколаївського районного суду Миколаївської області письмові заперечення (пояснення), у яких виклала свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених представником позивача у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів.
Представник відповідача просив суд відхилити наведені представником позивача у відповіді на відзив заперечення проти позову та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
10 грудня 2024 року ОСОБА_5 - представник відповідача Гриневича Сергія Миколайовича сформувала в системі «Електронний суд» до Миколаївського районного суду Миколаївської області клопотання про долучення додаткових доказів.
04 червня 2025 року ОСОБА_5 - представник відповідача ОСОБА_4 в системі «Електронний суд» сформувала до Миколаївського районного суду Миколаївської області заяву про виклик у судове засідання свідка ОСОБА_6 , яка на думку представника позивача може дати свідчення по суті справи.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 06 червня 2025 року постановлено задовольнити заяву ОСОБА_5 - представника відповідача ОСОБА_4 про виклик у судове засідання свідка, і викликати ОСОБА_6 у судове засідання як свідка.
У судове засідання 15.06.2026 позивач ОСОБА_3 не з`явився.
Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 у судовому засіданні 15.06.2026 підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання 15.06.2026 не з`явився, при цьому його представник Шиян Юлія Максимівна - представник відповідача ОСОБА_4 сформувала в системі «Електронний суд» до Миколаївського районного суду Миколаївської області заяву, у якій заперечувала проти вимог позивача у повному обсязі та просила відмовити у задоволенні позову; розглядати справу представник відповідача просила за їхньої з відповідачем відсутності.
Суд заслухав у судовому засіданні 09.07.2025 позивача та представника відповідача, у судовому засіданні 15.06.2026 представника позивача, допитав у судовому засіданні 09.07.2025 свідка, дослідив матеріали справи та встановив таке:
Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідно до Договору купівлі - продажу нерухомого майна від 19 вересня 2017 року позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 були співвласниками земельної ділянки, площею 0, 0367 гектарів, з кадастровим номером [номер приховано]:16:011:0008, і, розташованого на ній житлового будинку, з усіма господарськими й побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 (чотирнадцять дріб один) (а. с. 8-9, 10, 11 і на звороті).
20 жовтня 2023 року між позивачем ОСОБА_3 і відповідачем ОСОБА_4 укладено Договір купівлі - продажу, за яким ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_4 1/3 (одну третю) частку у праві власності на земельну ділянку та 1/3 (одну третю) частку у праві власності на житловий будинок, з усіма прилеглими до неї надвірними, господарськими та побутовими спорудами та будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (чотирнадцять дріб один) (а. с. 6 - 7).
Позивачем до матеріалів справи долучено квитанції, що підтверджують понесені позивачем витрати на комунальні послуги, у період з вересня 2017 року по грудень 2020 року, розмір яких складає 66660 грн. (а. с. 88-220).
Відповідач за комунальні послуги у вказаний період добровільно не сплачував.
Вказану обставину відповідачем не спростовано.
Згідно з положеннями ст. 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.
Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.
Таким чином, сторони, в силу вимог статей 322, 360 ЦК України зобов`язані утримувати майно, що їм належить, та брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.
Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.
Кожен співвласник зобов`язаний брати участь в у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Виходячи зі змісту цих норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.
Правовідносини з приводу користування та утримання будинком (квартирою), у тому числі, що належать громадянам на праві власності, регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово - комунальні послуги» (далі - Закон).
Так, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (ч. 1 ст. 2 Закону).
Відповідно до п. 5) ч. 1 ст. 1 Закону житлово - комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Отже, витрати на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення, з постачання та розподілу електричної енергії є об`єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно д ост. 360 ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності.
Згідно з положеннями п.5) ч. 2 ст. 7 Закону споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків (в чинній редакції, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45) власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17-ц та від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.
Таким чином, суд зазначає, що обов`язок зі сплати житлово - комунальних послуг виникає з факту набуття права власності на квартиру та/або будинок, і не залежить від того, зареєстрований у ній/у ньому власник та чи проживає в ній/ в ньому власник.
З огляду на викладене вище, суд відхиляє доводи відповідача, що позивач мав самостійно утримувати належні їм на підставі Договору купівлі продажу від 19 вересня 2017 року земельну ділянку, площею 0, 0367 гектарів, з кадастровим номером [номер приховано]:16:011:0008, і, розташований на ній житловий будинок, з усіма господарськими й побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 (чотирнадцять дріб один), оскільки з моменту укладання договору купівлі - продажу, відповідач не був зареєстрований та фактично не проживав у будинку, об`єктом нерухомого майна та житлово - комунальними послугами не користувався.
Отже, відповідач, як співвласник, зобов`язаний був брати участь у витратах щодо утримання майна, що було у спільній частковій власності сторін, незалежно від того, що позивач самостійно здійснював фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Водночас, нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Суд бере до уваги, що відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України.
Водночас, з огляду на те, що від відповідача до суду надійшла заява про застосування позовної давності, суд дійшов висновку про застосування позовної давності і частковому задоволенню позову. Отже, з урахуванням загальної позовної давності, з відповідача на користь позивача належить стягнути грошові кошти, сплачені за житлово - комунальні послуги, за період з грудня 2020 року по грудень 2023 року (включно) у сумі 24196 грн. 78 коп., 3% річних у розмірі 725 грн. 90 коп., а всього 24922 грн. 68 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути 54, 44 відсотки судового збору, сплаченого позивачем ОСОБА_4 при поданні позову за квитанцією № 0.0.3381337669.1 від 25 грудня 2023 року, що складає 584 грн. 57 коп.
Керуючись ст. ст. 12, 13, ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 141, ст. ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, -
вирішив:
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та трьох процентів річних, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаїв (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Барвінівка, Урицького району Кустанайської області, Казахстан (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; паспорт громадянина України НОМЕР_4 ) грошові кошти, сплачені за житлово-комунальні послуги, за період з грудня 2020 року по грудень 2023 року (включно) у сумі 24196 грн. 78 коп., 3% річних у розмірі 725 грн. 90 коп., а всього 24922 грн. 68 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаїв (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Барвінівка, Урицького району Кустанайської області, Казахстан (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; паспорт громадянина України НОМЕР_4 ) 54, 44 відсотки судового збору, сплаченого позивачем ОСОБА_4 при поданні позову за квитанцією № 0.0.3381337669.1 від 25 грудня 2023 року, що складає 584 грн. 57 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з положеннями ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.
Суддя Н. О. Шаронова
Повне рішення складено 22 червня 2026 року