П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 липня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/37509/25
Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В.
Дата і місце ухвалення: 23 лютого 2026 року, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі №420/37509/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, Міністерства оборони України, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати пункт 2 протоколу засідання Комісії МОУ від 04.04.2025 року №30/в;
- зобов`язати МОУ повторно розглянути заяву та документи її - ОСОБА_1 , про призначення та виплату їй та її неповнолітнім дітям ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її чоловіка - військовослужбовця солдата ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) із розрахунку на одного члена сім`ї загиблого з урахуванням висновків суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, та постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168. На думку апелянта, із матеріалів справи вбачається, що загибель військовослужбовця ОСОБА_4 стала наслідком порушення ним правил дорожнього руху під час керування транспортним засобом, а також його перебування у стані алкогольного сп`яніння, що відповідно до статті 16-4 Закону № 2011-XII та пункту 19 Порядку № 975 є самостійними підставами для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги. Крім того, апелянт вважає, що для застосування зазначених норм не вимагається наявність обвинувального вироку суду чи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки визначальними є встановлені фактичні обставини загибелі військовослужбовця, підтверджені матеріалами службового розслідування та іншими документами, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На обґрунтування своїх заперечень зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та вірно застосував норми матеріального права.
Вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що смерть військовослужбовця настала внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп`яніння.
Натомість наявні у справі офіційні документи підтверджують, що ОСОБА_4 загинув під час виконання обов`язків військової служби, повертаючись із бойового завдання, а причиною смерті стали травми, отримані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 березня 2024 року у справі №120/13997/21-а, зазначає, що вирішальне значення для призначення одноразової грошової допомоги мають документи, які встановлюють причини та обставини смерті військовослужбовця, а не припущення щодо наявності підстав для притягнення його до відповідальності.
Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_4 та матір`ю їхніх неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
ОСОБА_4 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України.
Під час проходження військової служби, повертаючись із бойового завдання, він загинув унаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01 липня 2024 року №187 смерть військовослужбовця пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.
Згідно з витягом із протоколу засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії від 16 січня 2025 року №97 причиною смерті визначено несумісну з життям суцільну тупу травму тіла, а травму визнано такою, що пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.
Після загибелі військовослужбовця позивачка звернулася до Міністерства оборони України із заявою про призначення та виплату їй та її неповнолітнім дітям одноразової грошової допомоги як членам сім`ї загиблого військовослужбовця.
За результатами розгляду поданих документів Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, протоколом від 04 квітня 2025 року №30/в відмовила у призначенні зазначеної допомоги, що і стало підставою для звернення позивачки до суду з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуване рішення Комісії Міністерства оборони України не відповідає критеріям обґрунтованості та вмотивованості, оскільки прийняте без належного врахування всіх обставин, які мають значення для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги.
Суд зазначив, що сам по собі факт виявлення у крові загиблого військовослужбовця етилового спирту у кількості 0,40 проміле не свідчить про перебування його у стані алкогольного сп`яніння та не доводить, що загибель настала внаслідок вчинення ним адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп`яніння.
Водночас матеріали спеціального розслідування, витяг з наказу командира військової частини та документи військово-лікарської комісії підтверджують, що смерть ОСОБА_4 настала під час виконання обов`язків військової служби внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а Комісією МОУ не наведено належних мотивів, які б спростовували такі висновки або підтверджували наявність передбачених статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву позивачки з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при здійсненні судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України, чи є обґрунтованими, тобто прийнятими з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття (вчинення), а також чи відповідають іншим критеріям, визначеним наведеною нормою.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на такого суб`єкта покладається обов`язок доведення правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.
Спір у цій справі виник у зв`язку з реалізацією позивачкою права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», як членом сім`ї загиблого військовослужбовця, а також із прийняттям Комісією Міністерства оборони України рішення про відмову у призначенні такої допомоги з підстав, передбачених статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Отже, для вирішення цього спору суду апеляційної інстанції необхідно перевірити, чи існували у відповідача передбачені законом правові та фактичні підстави для відмови у призначенні позивачці та її неповнолітнім дітям одноразової грошової допомоги.
Правові засади соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби.
На період дії воєнного стану Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».
Згідно з пунктом 2 зазначеної постанови сім`ям загиблих осіб, визначених пунктом 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками між усіма отримувачами, передбаченими статтею 16-1 Закону №2011-XII.
Водночас частиною першою статті 16-4 Закону №2011-XII встановлено випадки, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, зокрема якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення чи дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння.
Таким чином, предметом перевірки суду апеляційної інстанції є встановлення того, чи підтверджуються належними та допустимими доказами висновки Комісії Міністерства оборони України про те, що смерть ОСОБА_4 настала саме внаслідок вчинення ним адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп`яніння, що відповідно до статті 16-4 Закону №2011-XII виключає право членів його сім`ї на отримання одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів зазначає, що підставою для відмови у призначенні позивачці та її неповнолітнім дітям одноразової грошової допомоги стало рішення Комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом від 04 квітня 2025 року №30/в, відповідно до якого Комісія дійшла висновку, що загибель військовослужбовця є наслідком вчинення ним адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп`яніння.
Разом з тим, як правильно встановив суд першої інстанції, наведений висновок Комісії не підтверджується належними та достатніми доказами, які були наявні на момент прийняття оскаржуваного рішення.
Так, з Акта проведення спеціального розслідування смерті ОСОБА_4 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода сталася під час повернення військовослужбовців із бойового завдання.
Актом також зазначено, що рух транспортного засобу здійснювався на ділянці дороги, яка перебувала під загрозою мінометного та артилерійського обстрілу, а пересування у темну пору доби з вимкненими світловими приладами та на підвищеній швидкості було обумовлено вимогами маскування та виконанням бойового розпорядження.
За результатами спеціального розслідування встановлено, що смерть військовослужбовця настала внаслідок виконання ним обов`язків військової служби та пов`язана з виконанням службових обов`язків.
Крім того, витягом з наказу командира військової частини від 01 липня 2024 року №187 підтверджено, що ОСОБА_4 загинув унаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час повернення з бойового завдання, а смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.
Аналогічний причинний зв`язок встановлений і військово-лікарською комісією. Зазначені документи були надані Комісії Міністерства оборони України та підлягали врахуванню під час прийняття рішення, однак належної оцінки їм надано не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що сам факт виявлення у крові загиблого військовослужбовця етилового спирту у кількості 0,40 проміле є достатньою підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Так, зі змісту статті 16-4 Закону №2011-XII вбачається, що законодавець пов`язує можливість відмови у призначенні одноразової грошової допомоги не з самим фактом перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння, а з тим, що загибель (смерть) має бути наслідком вчинення ним дій у такому стані або наслідком вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення.
Таким чином, для застосування зазначеної норми необхідним є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між відповідними діями військовослужбовця та настанням його смерті.
Натомість із матеріалів справи не вбачається, що Комісією Міністерства оборони України під час прийняття оскаржуваного рішення встановлено та належним чином мотивовано існування такого причинно-наслідкового зв`язку.
У протоколі Комісії фактично наведено лише відомості про виявлення етилового спирту у крові загиблого та процитовано положення статті 172-20 КУпАП і статті 16-4 Закону №2011-XII, однак не зазначено, яким чином саме ці обставини свідчать про те, що смерть військовослужбовця настала саме внаслідок вчинення ним адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп`яніння.
Більше того, матеріали спеціального розслідування, які були покладені в основу прийняття оскаржуваного рішення, містять інший висновок, а саме про те, що причиною смерті ОСОБА_4 стали травми, отримані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час повернення з бойового завдання, а сам нещасний випадок пов`язаний з виконанням ним обов`язків військової служби.
При цьому зазначені матеріали не містять висновків про те, що загибель військовослужбовця настала саме внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння чи адміністративного правопорушення.
Колегія суддів також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 29 червня 2022 року у справі №640/6477/19 та від 18 березня 2024 року у справі №120/13997/21-а.
Із наведених правових висновків Верховного Суду убачається, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначальним є встановлення причин та обставин смерті військовослужбовця, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між його діями та настанням смерті на підставі належних і допустимих доказів.
Сам по собі факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння не є достатньою підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, якщо не доведено, що саме ці дії стали причиною його загибелі.
Водночас у разі, коли належними та допустимими доказами підтверджено, що смерть настала саме внаслідок дій військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння, обмеження, передбачені статтею 16-4 Закону №2011-XII, підлягають застосуванню.
Як убачається з матеріалів справи, Акт спеціального розслідування, витяг з наказу командира військової частини та документи військово-лікарської комісії однозначно пов`язують смерть ОСОБА_4 з виконанням ним обов`язків військової служби під час повернення з бойового завдання та не містять висновків про те, що причиною смерті стали його дії у стані алкогольного сп`яніння чи вчинення ним адміністративного або кримінального правопорушення.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що відповідач, на якого відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок доведення правомірності прийнятого рішення, не надав належних і достатніх доказів існування передбачених статтею 16-4 Закону №2011-XII підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
При цьому, висновки Комісії Міністерства оборони України ґрунтуються на припущеннях, а не на належним чином встановлених фактичних обставинах, що є неприпустимим при вирішенні питання про реалізацію гарантованого законом права членів сім`ї загиблого військовослужбовця на соціальний захист.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність пункту 2 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України від 04 квітня 2025 року №30/в, оскільки оскаржуване рішення прийнято без належного дослідження всіх обставин справи, без достатнього мотивування та без підтвердження наявності передбачених законом підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обраного способу захисту порушеного права позивачки.
Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може, зокрема, визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, а також зобов`язати такого суб`єкта вчинити певні дії з метою відновлення порушеного права особи.
Оскільки під час розгляду справи встановлено, що рішення Комісії Міністерства оборони України прийнято без належного дослідження всіх обставин справи та без підтвердження передбачених законом підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, суд першої інстанції обґрунтовано визнав його протиправним і скасував, одночасно зобов`язав Міністерство оборони України повторно розглянути заяву позивачки відповідно до вимог законодавства та з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
При цьому такий спосіб захисту не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки суд не вирішував питання про призначення одноразової грошової допомоги по суті, а лише зобов`язав уповноважений орган повторно розглянути заяву з дотриманням вимог законодавства та з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та власного тлумачення норм матеріального права, однак не спростовують установлених судом обставин справи і не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права.
Оцінивши доводи апеляційної скарги у сукупності з матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку зібраним доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної інстанції встановить, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Відтак підстави, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, для його скасування чи зміни відсутні, у зв`язку з чим апеляційна скарга Міністерства оборони України задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук