ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року м.Суми
Справа №586/820/17
Номер провадження 22-ц/816/335/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Сізова Д. В. , Щербаченко М. В.
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
у присутності :
позивача - ОСОБА_1 та її представника - адвоката Матеко Лариси Анатоліївни,
відповідача - ОСОБА_2 та його представника - адвоката Ворфоломеєвої Наталії Панасівни,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 квітня 2025 року у складі судді Сидоренко А.П., ухваленого в м. Суми, повне судове рішення виготовлено 16 квітня 2025 року,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
в с т а н о в и в :
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши їй та ОСОБА_2 у власність по частини кожному квартири АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивувала тим, що вони з відповідачем ОСОБА_2 з 28 вересня 1991 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Середино-Будського районного суду м. Суми від 13 листопада 2001 року шлюб між ними було розірвано, але вони продовжували проживати однією сім`єю. Свідоцтво про розірвання шлюбу було отримано 08 вересня 2016 року.
В період шлюбу до моменту припинення шлюбних відносин, у листопаді 2008 року за їх з відповідачем спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 , однак право власності на цю квартиру було одноособово зареєстроване за відповідачем.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , та визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 2098 грн 40 коп.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушенням норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції визнаючи, що на час придбання спірної скарги шлюб між сторонами не було розірвано, не було взято до уваги положення 64 Конституції України. Посилаючись на те, що за приписами СК України змінено час визнання шлюбу розірваним, що на його думку пом`якшує його положення у справа про розірвання шлюбу, тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати саме норми СК України.
Звертає увагу на положення наказу Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18 жовтня 2000 року, пунктом 5.2 якого визначено, що момент припинення шлюбу у разі розірвання шлюбу судом - у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу. Також, суд першої інстанції вказав на відсутність доказів звернення сторін після ухвалення рішення 13 листопада 1991 року до органів реєстрації актів громадянського стану, тоді як рішення суду було ухвалене лише 13 листопада 2001 року.
Наголошує на тому, судом першої інстанції не була надана належна оцінка показанням свідків. Так, їх дочці ОСОБА_3 , на час придбання спірної квартири було лише три роки і вона в силу віку не могла розуміти всі обставини та відносини, що існували між сторонами. Син сторін ОСОБА_4 суду повідомив, що батько коли приїздив з Москви жив в окремій кімнаті, і спільного господарства вони не вели. Свідок ОСОБА_5 про обставини придбання спірної квартири була обізнана лише зі слів позивачки. Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повідомили, що сторони мали погані відносини. Вважає, що показання свідка ОСОБА_8 слід віднестися критично, адже вона є рідною сестрою позивачки.
Вказує і на те, що суд не врахував, що відповідач фізично не міг вести спільне господарство, так як більшість часу він перебував за кордоном і приїжджав на короткі терміни.
Крім того, стверджує, що суд першої інстанції, визнаючи недоведеним факт придбання спірної квартири за особисті кошти відповідача, не взяв до уваги, що у справі зібрано достатньо доказів на підтвердження того, що саме відповідач постійно працював за кордоном, тоді як позивачка в той час не працювала.
Позивачкою, у визначений апеляційним судом строк, відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника , які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги позивача та її представника,перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів цивільної справи вбачається, що з 28 вересня 1991 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Середино-Будського районного суду Сумської області від 13 листопада 2001 року укладений між сторонами шлюб було розірвано (т.1, а.с. 6).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася спільна дочка - ОСОБА_3 (т.1, а.с. 8).
22 жовтня 2008 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Резниченко М.О., відповідно до умов якого ОСОБА_2 придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . При чому, договір укладено за згодою подружжя ОСОБА_1 , отриманої згідно її заяви, справжність підпису засвідчена 22 жовтня 2008 року приватний нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Резниченко М.О. за реєстровим номером 3269 (т. 1, а.с. 10).
08 вересня 2016 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по Ямпільському та Середино-Будському районах Головного управління юстиції у Сумській області внесено актовий запис №15 про розірвання шлюбу та видано свідоцтво про розірвання шлюбу (т.1, а.с. 9).
16 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка діє від імені своєї малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали договір дарування будинку за адресою: АДРЕСА_3 , а.с.151).
24 січня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до начальника Буринського ВП ГУНП в Сумській області із заявою з проханням прийняти заходи до його колишньої дружини ОСОБА_1 , яка спричинила шкоду його майну на загальну суму 15000 грн (т.1, а.с.152).
За ознаками кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України відділенням поліції 1 (м. Середина-Буда) Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області порушено кримінальне провадження № 1201920[телефон приховано], яке розпочато 27 травня 2019 року (т.1, а.с.153).
З копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 27 травня 2019 року вбачається, що 27 травня 2019 року до чергової частини Середино-Будського ВП ГУНП в Сумській області надійшла заява від мешканця АДРЕСА_3 ОСОБА_10 про те, що невстановлена особа у період часу з 19 травня 2019 року по 25 травня 2019 року здійснила крадіжку належного йому інструменту, а саме: набір ключів, циркулярна пила «Makita», станок універсальний «Makita», бензопила «Stihl-180», болгарка «Makita», болгарка «Іскра», шуруповерт «АЕG» та зарядний пристрій для АКБ, чим спричинила матеріальні збитки на суму 50000 грн. (т.1, а.с.154).
Копією трудової книжки ОСОБА_2 підтверджується, те, що відповідач у період з 01 липня 1993 року по 06 грудня 2001 року працював в органах внутрішніх справ С.Будського РВУМВС України в Сумській області, у період з 22 квітня 2002 року по 10 вересня 2002 року працював менеджером ТОВ «ТВВ-ЛТД», у період з 05 жовтня 2002 року по 01 травня 2003 року працював на посаді інспектора охорони, з 29 листопада 2022 року прийнятий на роботу водієм ПП «Согор» (т.1, а.с.162-163).
Довідкою Середино-Будської міської ради Шосткинського району Сумської області від 08 вересня 2023 року № 02-22/2067, що видана ОСОБА_1 , підтверджується те, що вона у період з листопада 2001 року по вересень 2016 року мешкала за адресою: АДРЕСА_3 разом з колишнім чоловіком ОСОБА_2 та вели спільне господарство, тобто були пов`язані спільним побутом (т.1, а.с.250).
08 вересня 2023 року комісією у складі голови комісії - Недбай Л.М. та членів комісії ОСОБА_11 , ОСОБА_12 складено вказаний акт про встановлення факту проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період часу з листопада 2001 року по вересень 2016 року (т.2, а.с. 1), наступного змісту факт спільного проживання підтверджено сусідами: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .
Зі слів сусідів громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мешкали разом у вищевказаний період вели спільне господарство, а саме: будували разом будинок за адресою: АДРЕСА_3 ; народилася спільна дитина ОСОБА_3 , 2005 року народження, яку він виховував разом із дружиною. Також у родини є син ОСОБА_4 , 1991 року народження; обробляли город, разом протягом вказаного періоду робили ремонтні роботи будинку та паркану, разом брали участь в ремонті та підсипки дороги по вулиці, на якій вони мешкали; в господарстві мали велику кількість качок, курей, кролів; чоловік виїздив на роботу на заробітки, так як і більшість чоловіків міста, завжди приїздив додому до родини. Під час спільного мешкання були придбані автомобілі, святкували родинні свята, їздили разом на відпочинок та вели спільне господарство, тобто вони жили повноцінним сімейним життям.
Комісія вирішила визнати факт спільного проживання та ведення спільного господарства за вказаний період за адресою: АДРЕСА_3 . Тобто були пов`язані спільним побутом.
Позивачкою надано фотокартки на яких із зображеннями сімейних фото сторін: святкування свят, спільний відпочинок на морі, обробка городу (т. 2, а.с.2-12).
Копією трудової книжки ОСОБА_1 підтверджується, те, що у період з 14 листопада 2000 року по теперішній час позивачка була працевлаштована та працювала у Середино-Будській міській раді на різних посадах (т.2, а.с.13-16).
Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що придбання спірної квартири сторони здійснили під час перебування у шлюбі, що не спростоване відповідачем, а тому дане нерухоме майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (ч. 1 ст. 58 Конституції України).
Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотньої дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Відповідно до ст. 13 КпШС України в чинній на час розірвання шлюбу редакції права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
У статті 44 КпШС України вказано, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» увагу судів звернуто на те, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі реєстрації актів цивільного стану, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання. Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 01 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності СК України.
Встановивши, що рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами ухвалено 13 листопада 2001 року , але свідоцтво про розірвання шлюбу видано Відділом реєстрації актів цивільного стану по Ямпільському та Середино-Будському районах Головного територіального управління юстиції у Сумській області 08 вересня 2016 року, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що шлюб між сторонами є припиненим саме з цієї дати - з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.
Подібні висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі №126/1737/20.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18).
Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує доти, допоки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
Встановивши, що спірна квартира була придбана у 2008 року, тобто в період перебування сторін у шлюбі, а презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя відповідач належними доказами не спростував, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що в даному випадку, при визначенні дати розірвання шлюбу, підлягають застосуванню норми СК України, колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом ст. 58 Конституції України та 5 ЦК України мають зворотну дію в часі виключно закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Пунктом 5.2 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року N 52/5, в редакції чинній на час ухвалення рішення Середино-Будського районного суду Сумської області від 13 листопада 2001 року, на який посилається заявник апеляційної скарги, шлюб уважається припиненим у день винесення відділом реєстрації актів цивільного стану відповідної постанови про розірвання шлюбу, а у разі розірвання шлюбу судом - у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.
Разом з тим, положення цього підзаконного нормативно-правового акту суперечило приписам ст. 44 КпШС України, що діяла станом на момент ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу, а тому слід застосовувати норми КпШС України, оскільки він має вищу юридичну силу.
Колегія суддів вважає непереконливими доводи апеляційної скарги щодо надання судом першої інстанції неналежної оцінки показанням свідків, адже не є визначальними в даній судові справі які саме взаємовідносини були у родині ОСОБА_16 на час придбання квартири, в тому числі, наявність сварок між подружжям, проживання в окремій кімнаті тощо, зважаючи на те, що спірне майно було придбано сторонами під час перебування в зареєстрованому шлюбі.
Відповідачем не було доведено, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти. Та обставина, що позивачка з часу народження дочки ОСОБА_17 не працювала, не спростовує презумпцію спільності майна, зважаючи на положення ст. 60 СК України.
Більш того, отримані відповідачем доходи за роботу за кордоном, за які, за його твердження і було придбане спірне майно, в силу ст. 61 СК України є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Помилкове зазначення в мотивувальній частині рішення суду року ухвалення рішення про розірвання шлюбу не впливає на правильність висновків суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 29 червня 2026 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: Д. В. Сізов
М. В. Щербаченко