ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" липня 2026 р. Справа№ 910/15924/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Хілько А. В.
від відповідача: Будова Н. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2026 (повне рішення складено 06.05.2026)
та на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 06.05.2026 (повний текст додаткового рішення складено 06.05.2026)
у справі № 910/15924/25 (суддя Удалова О. Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Локотраст"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця"
про стягнення 2 749 774, 58 грн
В С Т А Н О В И В:
19.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Локотраст" (ТОВ "Локотраст", позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" (відповідач) про стягнення 2 709 665,76 грн заборгованості, 39 440,68 грн інфляційних втрат та 668,14 грн 0,1 процентів річних.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем зобов`язань у частині оплати отриманого товару за договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ПЗ/НХ-25560/НЮ від 16.06.2025 (далі також - Договір), у зв`язку із чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 2 709 665,76 грн, на яку позивач також нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати в розмірі 39 440,68 грн та 0,1 процентів річних у розмірі 668,14 грн за загальний період нарахування з 06.09.2025 по 16.12.2025.
Після звернення позивача до суду з цим позовом відповідач, згідно з платіжними інструкціями № 896698 та № 896696, сплатив на користь позивача грошові кошти в загальному розмірі 2 709 665,76 грн. У зв`язку з цим позивач подав клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу, водночас підтримавши позовні вимоги щодо стягнення 39 440,68 грн інфляційних втрат та 668,14 грн 0,1 % річних.
Відповідач заперечував щодо позовних вимог, посилаючись на те, що позивач йому не надав рахунок-фактуру та документи, що передбачені п. 5.4 та п. 7.3 договору, а також не надав зареєстровані податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відтак строк оплати за товар не настав. Крім того, відповідач зазначав, що видаткові накладні всупереч п. 4.3 договору підписано особами, які не належать до уповноважених представників покупця (відповідача), визначених п. 4.3 договору та п. 127 Статуту Залізниці.
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.2026 у справі № 910/15924/25 закрито провадження у справі № 910/15924/25 в частині стягнення грошових коштів в розмірі 2 709 665,76 грн основного боргу. В іншій частині позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" на користь ТОВ "Локотраст" 39 440,68 грн інфляційних втрат та 668,14 грн 0,1 % річних.
03.04.2026 від ТОВ "Локотраст" надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 06.05.2026 заяву ТОВ "Локотраст" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" на користь ТОВ "Локотраст" 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу. В іншій частині заяви про стягнення судових витрат відмовлено.
Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що у зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за поставлений товар у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат та 0,1% річних у заявленому розмірі.
Водночас, ухвалюючи додаткове рішення у цій справі, місцевий господарський суд врахував, що відповідач добровільно сплатив суму основного боргу в розмірі 2 709 665,76 грн, а також дійшов висновку про завищення вартості послуг із представництва інтересів позивача у судових засіданнях у сумі 6 000,00 грн, оскільки загальна тривалість судових засідань не перевищувала 25 хвилин, а представник позивача брав участь у них у режимі відеоконференції. А відтак, місцевий господарський суд стягнув з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, а решту витрат на професійну правничу допомогу залишив за позивачем.
Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, Акціонерне товариство "Українська залізниця" 25.05.2026 через систему "Електронний суд" звернулось безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2026 у справі № 910/15924/25 в частині задоволених вимог ТОВ "Локотраст" скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволення позовних вимог про стягнення 39 440,68 грн інфляційних втрат, 0,1% річних у сумі 668,14 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що строк оплати за договором станом на дату звернення до суду не настав, оскільки позивачем не надано відповідачу документи, передбачені п. 5.4 та п. 7.3 Договору, в тому числі податкові накладні та рахунки на оплату, документи, що підтверджують якісь товару, тощо. Матеріали справи не містять відповідних документів, а відтак, на думку відповідача, позивач не довів належними та допустимими доказами факт прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати за Договором.
Крім того, апелянт просив скасувати додаткове рішення господарського суду міста Києва від 06.05.2026 у даній справі та прийняти нове, яким відмовити ТОВ "Локотраст" в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
Не погоджуючись з ухваленими додатковим рішеннями, скаржник зазначив, що покладені на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн є завищеними, неспівмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). На його думку, судом першої інстанції не враховано, що в договорі № 147 про надання правової допомоги від 16.12.2025 взагалі відсутня вартість наданих послуг і така вартість сторонами не узгоджувалась, тому взагалі відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу; з акта приймання-передачі наданих послуг від 01.04.2026 не вбачається ні перелік наданих послуг, ні їх вартість.
На переконання скаржника, практика щодо розгляду аналогічних справ є сталою та сформованою, дана категорія справ для позивача є типова та проста, складена позовна заява є "шаблонною", позивач звертається з аналогічними позовами, зміст яких ідентичний змісту заявленого в даній справі позову, в матеріалах справи відсутнє будь-яке обґрунтування обсягу робіт (послуг), які надавалися адвокатом (адвокатами) відповідачу, пов`язаних із саме розглядом даної справи, тому, враховуючи, що предметом оскарження є стягнення заборгованості, основна сума якої 2 709 665,76 грн була погашена відповідачем добровільно, в іншій частині відмовлено позивачу в задоволені вимог, тому відсутні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2026 зазначену апеляційну скаргу у справі № 910/15924/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Владимиренко С. В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту десятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 3 633,60 грн, а також належні та допустимі докази надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів позивачу.
08.06.2026 через систему "Електронний суд" на адресу суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 01.07.2026.
24.06.2026 від представника позивача надійшло клопотання про надання можливості щодо його участі у справі № 910/15924/25 у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
26.06.2026 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення першої інстанції - без змін. Позивач вважав рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим на підставі норм матеріального та процесуального права, належним чином застосованих до спірних правовідносин. Позивач зазначив, що ненадання відповідачу рахунків-фактур та доказів реєстрації податкових накладних не є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, з настанням якої сторони пов`язали настання строку виконання відповідачем обов`язку з оплати товару. Крім того, позивач послався на положення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, відповідно до яких податкова накладна після її реєстрації вважається наданою покупцю, який самостійно отримує її з Єдиного реєстру податкових накладних. На переконання позивача, підписанням видаткових накладних відповідачем підтверджено виконання зобов`язань позивача у повному обсязі, в тому числі і зобов`язань щодо надання документів, відтак факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання підтверджується матеріалами справи та не спростований належними доказами.
Також позивач заперечив доводи відповідача щодо непідтвердження вартості послуг адвоката, зазначивши, що відповідно до умов договору про надання правничої допомоги остаточний розмір гонорару визначається сторонами у детальному описі виконаних робіт. На думку позивача, поданими до матеріалів справи належними та допустимими доказами підтверджується понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у цій справі в загальному розмірі 15 000,00 грн. При цьому зазначена сума становить 0,36 % ціни позову, а тому доводи апелянта про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу з обсягом виконаних адвокатом робіт та наданих послуг є безпідставними. Крім того, позивач звернув увагу, що суд першої інстанції, застосувавши критерії розумності та співмірності, вже зменшив заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу з 15 000,00 грн до 10 000,00 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 задоволено клопотання представника позивача від 24.06.2026 та повідомлено учасників справи, що судові засідання у даній справі відбудуться в режимі відеоконференції.
30.06.2026 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
У судовому засіданні від 01.07.2026 оголошено перерву до 28.07.2026.
У судовому засіданні 28.07.2026 в режимі відеоконференції взяв участь представник відповідача, який уточнив вимоги апеляційної скарги і просив рішення в частині закриття провадження у справі залишити без змін, а в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 28.07.2026 в режимі відеоконференції взяв участь представник позивача, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. також зробив заяву про подання доказів понесення судових витрат на правничу допомогу.
Розглянувши доводи апелянта, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при вирішенні позову, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 39 440,68 грн та 0,1 % річних у сумі 668,14 грн, предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.06.2025 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - покупець) та ТОВ "Локотраст" (далі - постачальник) було укладено Договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ПЗ/НХ-25560/НЮ (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації № 1 (Додаток 1), що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2. Договору найменування товару: запасні частини до електровозів серії ВЛ-80. Згідно з п. 1.3. Договору кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у Специфікації № 1 (Додаток 1) до цього Договору.
Відповідно до п. 4.1 Договору постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP (Delivery Duty Paid) поставка з оплатою мита відповідно до "ІНКОТЕРМС" у редакції 2020 року. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього Договору та Правилами "ІНКОТЕРМС" у редакції 2020 року, умови цього Договору матимуть перевагу.
Поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати надання письмової рознарядки покупцем, але не пізніше 31.12.2025 року (п. 4.2 Договору).
Акт прийому-передачі товару або видаткової накладної зі сторони покупця підписується уповноваженими особами з числа тих, які визначені п. 4.3 договору (п. 4.7 договору).
Пунктом 4.3 договору передбачено, що зі сторони покупця рознарядка підписується з урахуванням вимог статуту покупця щонайменше двома уповноваженими особами покупця з числа таких: начальник служби організації та проведення закупівель (особа, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Південно-Західної залізниці" АТ "Укрзалізниця"; заступник начальника служби організації та проведення закупівель (особа, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Південно-Західної залізниці" АТ "Укрзалізниця" покупець не несе відповідальності та обов`язку оплати за товар за рознарядкою, що підписана іншими особами, ніж тими, посади яких визначені у цьому пункті договору.
Згідно з п. 4.6 Договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару або видаткової накладної.
Пунктом 4.7. Договору, серед іншого, передбачено, що видаткова накладна підписується особами, відповідальними за приймання товару.
У пункті 5.4 Договору сторони погодили, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється за наявності документів, що підтверджують якість товару згідно з п. 2.2 цього Договору, та таких товаросупровідних документів:
- підписаний постачальником рахунок-фактура;
- підписаний постачальником акт прийому-передачі товару або підписана постачальником видаткова накладна;
- підписана постачальником товарно-транспортна накладна (у разі поставки товару автомобільним транспортом) або електронна залізнична накладна (у разі поставки товару залізничним транспортом), або відповідний документ, виданий оператором поштового зв`язку, або міжнародна транспортна накладна, якщо постачальник є нерезидентом України;
- підписані постачальником пакувальні аркуші (при наявності);
- копія технічних умов виробника та змін до них (якщо такий товар виготовляється відповідно до технічних умов) або належним чином оформлений витяг з технічних умов, з обов`язковими даними про товар, а саме: 1) норми показників; 2) правила приймання; 3) методи контролю; 4) умови зберігання; 5) вказівки щодо експлуатації, тощо; 6) інформаційну довідку або інший документ, в якому визначено норми показників, правила відбору зразків (проб) та методи випробування товару для проведення лабораторного дослідження (випробування) на відповідність ТУ та/або ДСТУ.
Товаросупровідні документи повинні надаватися покупцю в оригіналі одночасно з прийманням-передачею товаром (пункт 5.5. договору).
У розділі 6 Договору сторони погодили, що покупець оплачує поставлений товар за ціною, вказаною у Специфікації № 1 (Додаток 1) до цього Договору. Ціна Договору становить 2 258 054,22 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20 % 451 610,00 грн, усього з ПДВ 2 709 665,76 грн.
Відповідно до умов п. 7.2. Договору оплата за кожну партію поставленого товару проводиться покупцем на 30 (тридцятий) календарний день з дати підписання акта прийому-передачі товару або видаткової накладної за умови реєстрації податкової накладної не пізніше, ніж за 3 (три) календарні дні до дати оплати, визначеної цим пунктом, та оформленої згідно з вимогами законодавства України, та відповідно до рахунку-фактури на поставлену партію товару.
У випадку якщо на дату оплати реєстрацію податкової накладної зупинено, оплата здійснюється на 5 календарний день з дати отримання покупцем на електронну адресу arty@sw.uz.gov.ua повідомлення від постачальника з копією квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Пунктом 7.3 Договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за кожну поставлену партію товару за умови наявності належним чином оформлених документів на відповідну партію товару, а саме: підписаного постачальником рахунку-фактури; підписаного сторонами Акта прийому-передачі товару або підписаної сторонами видаткової накладної; документів про проведення вхідного контролю поставленого товару (акти про фактичну якість і комплектність продукції з підтвердженням відсутності недоліків поставленого товару); зареєстрованої податкової накладної у відповідності до вимог законодавства України (якщо постачальник є платником ПДВ).
Відповідно до п. 7.6 Договору у разі поставки товару, що не відповідає кількості та/або якості, та/або комплектності, та/або асортименту, а також у разів відсутності документів, зазначених у п. 5.4 та п. 7.3 цього Договору, покупець має право відстрочити оплату (або відмовитись від оплати) за поставлений не в повному обсязі товар та/або неякісний товар, та/або некомплектний товар, та/або товар неналежного асортименту на строк, відповідний строку здійснення постачальником заміни вказаного товару. В такому разі покупцю не нараховуються штрафні санкції та не можуть бути пред`явлені до відшкодування збитки (упущена вигода).
На виконання умов Договору позивач від поставив відповідачу товар на загальну суму 2 709 665,76 грн, що підтверджується такими видатковими накладними: № 91 від 05.08.2025 на суму 1 354 832,88 грн та № 100 від 28.08.2025 на суму 1 354 832,88 грн.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вказав на те, що відповідач порушив договірні зобов`язання та не розрахувався з позивачем за поставлений товар на суму 2 709 665,76 грн, хоча строк оплати настав. У зв`язку із цим позивач також нарахував та заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 39 440,68 грн та 0,1 процентів річних у розмірі 668,14 грн за загальний період нарахування з 06.09.2025 по 16.12.2025.
Оскільки відповідачем у процесі розгляду справи оплачено суму основного боргу в розмірі 2 709 665,76 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 896698 та № 896696, місцевий господарський суд дійшов висновку про закриття провадження в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 2 709 665,76 грн на підставі п. 2 ч. 1 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Зобов`язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
За приписами статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2).
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Колегія суддів зазначає, що повідомлення про реєстрацію податкової накладної не може бути відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України, оскільки відкладальною є та обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та яка обумовлює настання чи зміну прав і обов`язків для обох сторін правочину. Тобто сторони в момент укладення договору можуть визначити обставину, у разі настання якої виникне зобов`язання між сторонами, тобто права і обов`язки в обох сторін.
Таким чином, відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина; при цьому сторони не можуть впливати на її настання. Обумовлення сторонами виникнення між ними певного господарсько-правового зобов`язання настанням певної обставини може здійснюватися саме на етапі укладення договору, тобто сторони визначають, що за умови настання погодженої сторонами обставини між ними виникнуть відповідні правовідносини за договором. Однак настання такої обставини впливає на виникнення прав і обов`язків в обох сторін договору. Водночас зазначення у договорі про настання обов`язку з оплати товару з настанням певної відкладальної обставини вже після здійснення поставки товару суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України обов`язок продавця полягає у своєчасному складенні та реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому зазначена норма не покладає на продавця обов`язку повідомляти покупця про факт такої реєстрації, якщо інше прямо не передбачено договором.
Доводи апелянта про те, що умовами договору передбачений обов`язок повідомлення покупця постачальником про реєстрацію податкових накладних не відповідають дійсним обставинам справи.
Відповідно до статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється за правилами статті 213 цього Кодексу та має на меті з`ясування дійсного змісту погоджених сторонами умов. Водночас тлумачення договору не може призводити до доповнення його новими умовами або покладення на сторони обов`язків, які ними не були погоджені.
Так, пунктом 7.2 Договору сторони визначили загальний порядок здійснення оплати, відповідно до якого вона проводиться на 30-й календарний день з дати підписання акта приймання-передачі товару або видаткової накладної за умови реєстрації податкової накладної не пізніше ніж за три календарні дні до дати оплати та відповідно до рахунку-фактури. При цьому зазначена умова не містить обов`язку постачальника повідомляти покупця про реєстрацію податкової накладної.
Водночас цим самим пунктом Договору сторони окремо врегулювали випадок, коли на дату оплати реєстрацію податкової накладної зупинено, передбачивши, що у такому разі оплата здійснюється на п`ятий календарний день з дати отримання покупцем повідомлення постачальника з копією квитанції про реєстрацію податкової накладної (розрахунку коригування) в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Отже, обов`язок постачальника повідомити покупця про реєстрацію податкової накладної сторони пов`язали виключно з випадком, коли на дату здійснення оплати реєстрацію податкової накладної було зупинено. Поширення такого обов`язку на випадки своєчасної реєстрації податкової накладної не ґрунтується на умовах Договору та фактично доповнює їх положеннями, які сторонами не погоджувалися.
З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні зареєстровано 28.05.2025 та 05.08.2025, тобто з дотримання позивачем умов пункту 7.2 Договору щодо своєчасної реєстрації податкових накладних.
Неспроможними є і доводи апелянта, щодо відсутності виникнення у нього обов`язку зі сплати за поставлений товар у випадку відсутності належним чином оформлених документів на відповідну партію товару визначених пунктом 7.3. договору, зокрема, рахунку фактури на оплату.
Заперечуючи обов`язок щодо оплати товару, відповідач не спростовує його поставку (дійсність господарської операції). Більше того, матеріали справи містять підписані сторонами видаткові накладні без зауважень з боку замовника.
При цьому умовами пункту 7.2 Договору виникнення обов`язку покупця щодо оплати поставленого товару пов`язано саме з його поставкою, підписанням відповідних первинних документів та своєчасною реєстрацією податкової накладної, а не з пред`явленням постачальником окремої вимоги про оплату в розумінні частини другої статті 530 ЦК України.
Договір встановлює взаємні права та обов`язки сторін: постачальник передає товар із супровідними документами, покупець приймає його. Відповідач прийняв товар без зауважень, не складав актів про відсутність документів чи недоліки поставки та підписав видаткові накладні. Отже, дії замовника не узгоджуються із засадами справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України), оскільки спрямовані на ухилення від виконання обов`язку зі сплати за поставлений товар.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що видаткові накладні підписані з порушенням вимог пункту 4.3 Договору, оскільки відповідно до пункту 4.7 Договору вимоги пункту 4.3 поширюються на підписання акта приймання-передачі товару. Натомість пунктом 4.7 Договору прямо передбачено, що видаткова накладна підписується особами, відповідальними за приймання товару.
Наявні в матеріалах справи видаткові накладні містять відбиток печатки відповідача, яка є його ідентифікаційним реквізитом, а також підписи осіб, які прийняли товар, що дає змогу ідентифікувати учасника відповідних правовідносин та підтверджує факт прийняття відповідачем поставленого товару. Крім того, після звернення позивача до суду відповідач здійснив оплату поставленого товару.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Принципу змагальності в господарському судочинстві найбільшою мірою відповідає стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 10.09.2019 р. у справі № 916/2403/18), і саме цей стандарт, як правило, має застосовуватись при розгляді господарських спорів (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17 від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17).
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Таким чином, доводи апелянта про відсутність у нього обов`язку з оплати поставленого товару спростовуються фактичними обставинами справи, умовами Договору та наявними у справі доказами. Відтак рішення суду першої інстанції в частині стягнення 39 440,68 грн інфляційних втрат та 668,14 грн трьох відсотків річних є законним, обґрунтованим і підстав для його скасування чи зміни в цій частині колегія суддів не вбачає.
Стосовно оскарження апелянтом додаткового рішення щодо стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження здійснених судових витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем надано копії:
- договору про надання правової допомоги № 147 від 16.12.2025;
- ордеру серії АР № 1283709 від 16.12.2025;
- детального опису робіт (наданих послуг);
- акта приймання-передачі наданих послуг від 01.04.2026;
- свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 002415 від 22.10.2019;
- рахунку № 14701 від 16.12.2025;
- інструкції 1395 від 17.12.2025 на суму 15 000,00 грн.
Як встановлено судом першої інстанції, 16 грудня 2025 року позивачем було укладено Договір про надання правової допомоги № 147 з адвокатом Хілько Альоною Василівною (далі - адвокат), яка діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 002415, виданого на підставі Рішення Ради адвокатів Запорізької області від 22.10.2019 за № 21.
Відповідно до п 4.1 Договору орієнтовна вартість послуг вказується у попередньому (орієнтовному) описі робіт. Згідно з п. 4.2. Договору остаточна вартість послуг визначається у детальному описі робіт.
Пунктом 4.3. Договору сторони передбачили, що вартість робіт визначається у фіксованому розмірі ціни послуг без врахування часу роботи адвоката.
Як погоджено п. 4.4. Договору, оплата за даним договором здійснюється шляхом 100% попередньої оплати на підставі рахунку та попереднього (орієнтовного) опису робіт.
Відповідно до п. 4.6. Договору за результатом наданих послуг складається акт приймання-передачі послуг, який підписується клієнтом протягом 5 днів з дня його отримання.
У попередньому описі робіт сторонами погоджено витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн, з яких: 7 000,00 грн - підготовка позовної заяви з додатками; 2 000,00 грн - відповідь на відзив; 6 000,00 грн - участь у судових засіданнях. Загальна вартість послуг складає 15 000,00 грн.
16.12.2025 адвокатом виставлено позивачу рахунок № 14701 на суму 15 000,00 грн, який позивач оплатив згідно з платіжною інструкцією № 1395 від 17.12.2025.
01.04.2026 між адвокатом та позивачем підписано акт приймання-передачі наданих послуг на суму 15 000,00 грн.
Згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Верховним Судом вироблені правові позиції щодо застосування частини шостої статті 126 ГПК України: постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19, згідно з якими суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Водночас, Верховний Суд допустив право господарського суду, під час вирішення питання про розподіл судових витрат з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, як безпідставні, оскільки матеріалами справи підтверджується, що порядок визначення вартості правничої допомоги був погоджений сторонами у Договорі про надання правової допомоги № 147 від 16.12.2025. При цьому відповідно до пунктів 4.1- 4.4 Договору орієнтовна та остаточна вартість послуг визначаються у попередньому та детальному описах робіт, вартість послуг встановлена у фіксованому розмірі, а оплата здійснюється на підставі рахунку та попереднього опису робіт. На виконання зазначених умов сторонами було погоджено попередній опис робіт із визначенням конкретного переліку правничої допомоги та її вартості на загальну суму 15 000,00 грн, адвокатом виставлено відповідний рахунок, який позивачем оплачено, а після надання послуг сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг. Отже, твердження апелянта про те, що договором не визначено вартість правничої допомоги, а акт не містить переліку наданих послуг та їх вартості, спростовуються умовами Договору та наявними у матеріалах справи доказами.
Доводи апелянта про те, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню лише пропорційно до задоволених позовних вимог, ґрунтуються на помилковому ототожненні закриття провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору та часткового задоволення позову. Водночас добровільне виконання відповідачем зобов`язання після звернення позивача до суду, що стало підставою для закриття провадження у відповідній частині, саме по собі не виключає можливості покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку із захистом свого порушеного права.
При цьому, врахувавши, що сума основного боргу в розмірі 2 709 665,76 грн була сплачена відповідачем добровільно, а також визнавши вартість послуг з представництва інтересів позивача у судових засіданнях у сумі 6 000,00 грн завищеною з огляду на те, що загальна тривалість судових засідань не перевищувала 25 хвилин, при цьому представник позивача брав участь у них у режимі відеоконференції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню.
Разом з тим, сам по собі шаблонний характер окремих процесуальних документів чи наявність сталої судової практики у відповідній категорії спорів не означає, що професійна правнича допомога не надавалася або не підлягає оплаті, а тому зазначені доводи апелянта не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування позивачу понесених витрат. .
Викладені в апеляційній скарзі доводи фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують; підстав для скасування чи зміни рішення не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції неспроможними.
Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення у справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин справи апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення - слід залишити без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2026 та додаткове рішення господарського суду міста Києва від 06.05.2026 у справі №910/15924/25 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова підписана 29.07.2026.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
С.В. Владимиренко