УХВАЛА
28 липня 2026 року
м. Київ
справа № 288/1993/24
провадження № 61-9783св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойчук Наталія Петрівна, на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про роз`яснення постанови Житомирського апеляційного суду від 19 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю.
Одночасно із поданням позову ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просила визначити час її спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3 із 20 год 00 хв неділі до 14 год 00 хв п`ятниці (кінець навчального дня), а також зобов`язати ОСОБА_1 передавати дитину матері за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Попільнянський районний суд Житомирської області ухвалою від 29 серпня 2024 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року, заяву про забезпечення позову задовольнив.
Визначив час спілкування малолітнього ОСОБА_3 із матір`ю ОСОБА_2 з 20 год 00 хв неділі до 14 год 00 хв п`ятниці (кінець навчального дня) та зобов`язав ОСОБА_1 передавати малолітнього сина матері за місцем її проживання: АДРЕСА_2 , з моменту постановлення ухвали і до набрання законної сили рішенням у справі.
Верховний Суд постановою від 12 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойчук В. П., задовольнив частково.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового апеляційного розгляду Житомирський апеляційний суд постановою від 19 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2024 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнив частково.
Забезпечив позов шляхом визначення часу спілкування малолітнього ОСОБА_3 із матір`ю ОСОБА_2 з 14 год 00 хв кожної першої п`ятниці до 18 год 00 хв кожної першої неділі, а також з 14 год 00 хв кожної третьої п`ятниці до 18 год 00 хв кожної третьої неділі.
Зобов`язав ОСОБА_1 передавати малолітнього сина матері за місцем її проживання.
У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовив.
26 травня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Бойчук Н. П., звернувся до Житомирського апеляційного суду із заявою про роз`яснення постанови від 19 січня 2026 року.
Заяву мотивовано тим, що після відкриття 04 травня 2026 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві виконавчого провадження № НОМЕР_1 за заявою ОСОБА_2 про примусове виконання зазначеної постанови між сторонами виникли розбіжності щодо її змісту.
На думку заявника, постанова апеляційного суду не визначає місця її виконання, тобто місця, у якому ОСОБА_1 повинен передавати дитину матері, а лише встановлює місце спілкування матері з дитиною відповідно до частини другої статті 159 СК України.
Заявник зазначав, що відсутність чіткого визначення місця виконання рішення унеможливлює правильне визначення компетентного органу державної виконавчої служби та створює труднощі під час виконання судового рішення із урахуванням положень статей 24 та 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
15 червня 2026 року представник ОСОБА_1 подала уточнення до заяви, у якому просила роз`яснити, чи визначено постановою Житомирського апеляційного суду від 19 січня 2026 року місце виконання судового рішення, тобто місце, де ОСОБА_1 повинен передавати малолітнього сина матері, чи лише місце спілкування матері з дитиною у розумінні частини другої статті 159 СК України.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 15 червня 2026 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Бойчук Н. П. про роз`яснення постанови Житомирського апеляційного суду від 19 січня 2026 року відмовив.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що постанова Житомирського апеляційного суду від 19 січня 2026 року є чіткою, зрозумілою та не допускає неоднозначного тлумачення. При цьому доводи заяви фактично зводяться не до усунення неясності судового рішення, а до отримання роз`яснення щодо порядку та способу його виконання, а також правових наслідків його реалізації. Такі питання не можуть бути вирішені в порядку, передбаченому статтею 271 ЦПК України, оскільки їх вирішення призвело б до зміни змісту судового рішення або до роз`яснення питань, які не були предметом судового розгляду.
20 липня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Бойчук Н. П., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2026 року, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду апеляційної інстанції для розгляду заяви про роз`яснення судового рішення.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для роз`яснення постанови від 19 січня 2026 року. Заявник зазначає, що резолютивна частина цієї постанови допускає неоднозначне тлумачення, оскільки не дає можливості однозначно встановити, чи визначив суд місце виконання судового рішення (місце, де батько повинен передавати дитину матері), чи лише місце спілкування матері з дитиною відповідно до частини другої статті 159 СК України.
На думку заявника, така невизначеність має істотне значення для правильного виконання судового рішення, зокрема для визначення компетентного органу державної виконавчої служби, уповноваженого здійснювати його примусове виконання, а тому могла бути усунута виключно шляхом роз`яснення судового рішення у порядку статті 271 ЦПК України.
Заявник вважає, що, відмовляючи у задоволенні заяви про роз`яснення судового рішення, апеляційний суд неправильно застосував положення статті 271 ЦПК України та безпідставно ототожнив роз`яснення судового рішення зі зміною його змісту чи роз`ясненням порядку його виконання. На переконання заявника, подана ним заява була спрямована виключно на усунення неоднозначності резолютивної частини постанови без зміни її змісту.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 зазначено, що перегляд судових рішень у касаційному порядку здійснюється лише у випадках, визначених ЦПК України. Верховний Суд як суд касаційної інстанції покликаний забезпечувати усунення порушень норм матеріального та процесуального права, а також формування єдиної правозастосовної практики.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до частини першої статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи його змісту.
Роз`яснення судового рішення є засобом усунення його неясності та допускається у разі, якщо судове рішення є незрозумілим, унаслідок чого виникають труднощі під час його виконання. При цьому суд, роз`яснюючи судове рішення, не вправі змінювати його зміст, доповнювати новими положеннями, вирішувати питання, які не були предметом судового розгляду, або визначати порядок і спосіб виконання такого рішення.
Отже, підставою для роз`яснення судового рішення є його нечіткість чи незрозумілість, яка випливає безпосередньо зі змісту резолютивної частини та перешкоджає однозначному сприйняттю того, що саме постановив суд. Незгода учасника справи зі змістом судового рішення, необхідність тлумачення мотивів його ухвалення, визначення правових наслідків виконання рішення або з`ясування компетенції органу державної виконавчої служби не є підставами для його роз`яснення у порядку статті 271 ЦПК України.
У справі, що переглядається, Житомирський апеляційний суд постановою від 19 січня 2026 року забезпечив позов, зокрема шляхом зобов`язання ОСОБА_1 передавати малолітнього сина ОСОБА_3 його матері ОСОБА_2 за місцем проживання матері.
Зміст зазначеної резолютивної частини постанови є чітким і дає можливість однозначно встановити покладений на ОСОБА_1 обов`язок, а саме передавати дитину матері за місцем її проживання у визначені судом періоди спілкування.
Звертаючись із заявою про роз`яснення судового рішення, заявник фактично просив апеляційний суд визначити, чи є місце проживання матері місцем виконання судового рішення у розумінні Закону України «Про виконавче провадження», а також який орган державної виконавчої служби уповноважений здійснювати його примусове виконання.
Водночас такі питання стосуються порядку примусового виконання судового рішення, територіальної компетенції органу державної виконавчої служби та правової оцінки дій державного виконавця, а не усунення неясності змісту постанови апеляційного суду.
Роз`яснення судового рішення у запропонований заявником спосіб вимагало б від суду надання додаткового правового висновку щодо застосування положень статей 24 та 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», а також фактичного визначення місця вчинення виконавчих дій, тобто вирішення питань, які не були предметом розгляду під час постановлення судового рішення від 19 січня 2026 року.
Посилання заявника на різне розуміння сторонами змісту резолютивної частини постанови саме собою не свідчить про її неясність. Суб`єктивне тлумачення учасниками справи змісту судового рішення не може бути підставою для його роз`яснення, якщо викладений у ньому припис є зрозумілим та не допускає кількох варіантів виконання покладеного судом обов`язку.
Отже, апеляційний суд обґрунтовано керувався тим, що заява ОСОБА_1 спрямована не на усунення неясності судового рішення, а на роз`яснення порядку його виконання та визначення компетентного органу примусового виконання, що не охоплюється положеннями статті 271 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують та зводяться до власного тлумачення заявником змісту постанови Житомирського апеляційного суду від 19 січня 2026 року і положень законодавства, що регулюють виконавче провадження.
Отже, правильне застосування апеляційним судом статті 271 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойчук Наталія Петрівна, на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про роз`яснення постанови Житомирського апеляційного суду від 19 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко