Справа № 757/13268/22-ц
Провадження № 2/761/550/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Бульбі К.В.,
за участі:
позивачки: ОСОБА_1 ,
відповідачки: ОСОБА_2 ,
представника відповідачки: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
У червні 2022р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-45 т. 1) до відповідачки ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 22 липня 2022р. матеріали цивільної справи були передані за територіальною підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2022р. визначено головуючого суддю Волошина В.О.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 вересня 2022р., відмовлено у відкритті провадження по справі, на підставі п. 1) ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023р., ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 19 вересня 2022р. скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
01 травня 2023р. на адресу суду надійшла заява сторони позивача про уточнення позовних вимог (а.с. 175-221 т. 1).
03 травня 2023р. на адресу суду надійшла заява сторони позивача про уточнення позовних вимог (а.с. 13-15 т. 2).
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05 травня 2023р. були передані судді матеріали цивільної справи.
08 травня 2023р. на адресу суду надійшла заява сторони позивача про уточнення позовних вимог (а.с. 229-231 т. 2).
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 травня 2023р. позов залишено без руху та надано стороні позивача строк для усунення недоліків.
19 червня 2023р. на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 10 травня 2023р. надійшла заява про уточнення позову (а.с. 244 т. 2 - а.с. 99 т. 3), в якій сторона позивача просила суд:
- стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 , з відкриттям окремого рахунку, у відшкодування моральної шкоди 99240,0 грн. та судові витрати 3630,4 грн. (992,4 грн. + 1012,0 грн. + 1120,0 грн. + 506,0 грн.).
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що відповідачка ОСОБА_2 , яка була допитана, в якості свідка 12 червня 2014р., 02 серпня 2019р., в межах здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 4201410[телефон приховано], повідомила відносно позивачки недостовірну інформацію, що остання страждає на психічне захворювання та потребує психіатричної допомоги, поширена відповідачкою інформація спричиняє у позивачки моральні страждання, змушує її звертатись до фахівців у галузі психіатрії та доводити факт відсутності у неї відповідного захворювання. Крім того, повідомлена відповідачкою недостовірна інформація стала причиною погіршення стану здоров`я позивачки, яке проявляється в систематичному підвищенні артеріального тиску, астенії. Водночас, на думку позивачки, зазначена інформація вплинула на ставлення до неї слідчих і прокурорів, які здійснюють досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні, унаслідок чого вони стали сприймати її, як психічно хвору особу. На її переконання, це завдало їй моральної шкоди, яку вона оцінила у 99240,00 грн.
Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх порушених прав.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2023р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2024р. задоволено клопотання сторони позивача та витребувано у Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві належним чином засвідчені копії протоколів допиту свідків, які містяться у матеріалах кримінальних проваджень №4201410[телефон приховано], №1201610[телефон приховано], №1201410[телефон приховано], №1201610[телефон приховано], №4201410[телефон приховано], в яких потерпілою особою витупає ОСОБА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2024р. продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2025р. задоволено клопотання сторони позивача та витребувано у Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві належним чином засвідчену копію протоколу допиту свідка, які містяться у матеріалах кримінальних проваджень №4201410[телефон приховано], №1201610[телефон приховано], №1201410[телефон приховано], №1201610[телефон приховано], №4201410[телефон приховано], в яких потерпілою особою витупає ОСОБА_1 .
Допитана в судовому засіданні, за своїм клопотанням, в якості свідка, позивачка ОСОБА_1 суду повідомила, що в 2013р. вона випадково, коли потребувала і підшукувала житло для проживання в м. Києві, познайомилась із відповідачкою ОСОБА_2 , і як було відомо позивачці на той момент відповідачка працювала прибиральницею в будівельні компанії, і вона погодилася надати позивачці в оренду кімнату; вона закривала позивачку в квартирі. Одного разу відповідачка проговорилась про те, що її син ОСОБА_4 працює в правоохоронних органах. пізніше відповідачка почала натякати, щоб позивачка нікому нічого не говорила про те, що вона проживає в квартирі відповідачки. Відповідачка постійно вказувала позивачці про те, що її син має дуже великий вплив в правоохоронних органах. Позивачка вважає, що саме відповідачка підсипала їй психотропні речовини в чай. Прожила позивачка у відповідачки приблизно два місяці, протягом жовтня - листопада, і в подальшому відповідачка вигнала позивачку з квартири, мотивуючи це тим, що вона мала виїхати закордон і просила щоб позивачка поїхала із нею, і виготовляла там якісь креми. Позивачка вимушена була шукати інше житло. Під час проживання позивачки в квартирі, відповідачка наполягала на тому, щоб позивачка купувала червоний одяг і поводилась, як повія.
Також, позивачка на момент проживання у відповідачки дізналась, що її син працює у поліції; з`ясувала, що відповідачку в під`їзді сусіди не люблять тому, що вона наробила багато неприємностей. Після ознайомлення із протоколами допитів відповідачки, в якості свідка, в межах здійснення досудового розслідування кримінального провадження, у позивачки почалась астенія, хронічна втома. лікарі психіатри неодноразово підтверджували про те, що позивачка психічно здорова людина, при цьому зазначені покази відповідачки завдали моральної шкоди позивачці.
Також, за клопотанням сторони позивача, 15 січня 2026р. судом були опитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що він перебуває з позивачкою у дружніх стосунках з 2014р., спілкуються приблизно раз на тиждень, за допомогою загальновідомих месенджерів. Позивачка є цілком нормальною та адекватною людиною, свідку не відомо, що позивачка страждає на психічні розлади, як і не відомо чи вживала позивачка медичні препарати, позивачка ніколи не просила допомоги поїхати з нею в лікарню, та не скаржилась на психічні розлади. Зі стороною відповідача свідок не знайомий.
Також свідок зазначав, що в телефонній розмові з позивачкою, остання повідомляла йому про те, що відносно неї є цькування, та вона відчуває психоемоційну напругу.
Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що він знайомий з позивачкою з 2003р., позивачка колись у нього орендувала квартиру, оскільки позивачка часто змінювала місце проживання. Особисто з відповідачкою свідок не знайомий. Останнім часом спілкується з позивачкою, телефонуючи їй. Свідок не помічав, що позивачка страждала на психічні захворювання. Позивачка телефонувала свідку і просила допомогти з пошуком житла, повідомляла, що відповідачка знущається над нею. Також позивачка часто телефонує свідку за моральною підтримкою.
В судовому засіданні 13 квітня 2026р. позивачка ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, наведених у позові просила суд позов задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник проти позову заперечили, зазначили, що у показах свідка відповідачка висловила припущення, що поведінка позивачки під час її проживання у квартирі відповідачки могла свідчити про необхідність надання їй психіатричної допомоги. При цьому відповідачка зазначила, що ніяких психотропних речовин позивачці не давала, а її син ніколи не працював в правоохоронних органах. Також сторона відповідача звертала увагу суду, що стороною позивача не зазначені конкретні випадки спричинення позивачці моральної шкоди.
Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).
Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що в провадженні Слідчого відділу Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві перебуває кримінальне провадження № 4201410[телефон приховано] від 28 квітня 2014р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 140, ч.1 ст. 151, ч.1 ст. 154, ч. 1 ст. 172, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 358, ч.1 ст. 384 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що впродовж 2007р. за невстановленою досудовим розслідуванням адресою невстановлені особи примушували ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вступу у статевий зв`язок. Відомості про кримінальне правопорушення, що передбачене ч. 1 ст. 154 КК України, відповідно до вимог ч.ч. 1, 4, 5 ст. 214 КПК України внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201410[телефон приховано] від 29 квітня 2014р.
12 травня 2014р. до Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшла заява ОСОБА_1 стосовно того, що ОСОБА_7 , перебуваючи па посаді лікаря Державного закладу «Дорожня клінічна лікарня № l станції Київ ДТГО «Південно-західна залізниця», внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов?язків, призначила для лікування ОСОБА_1 медичні препарати, від вживання яких у останньої погіршився стан здоров`я. Вказані дії було кваліфіковано за ч. 1 ст. 140 КК України.
14 жовтня 2014р., до цього ж управління поліції надійшла заява ОСОБА_1 , стосовно можливих неправомірних дій посадових осіб Державного економіко-технологічного університету транспорту, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лукашевича, 19, які незаконно звільнили ОСОБА_1 з посади старшого викладача вказаного навчального закладу. Вказані дії було кваліфіковано за ч. 1 ст. 172 КК України.
21 жовтня 2014р. до цього ж управління поліції надійшла заява ОСОБА_1 стосовно можливих неправомірних дій посадових осіб Державного економіко-технологічного університету, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лукашевича, 19, які підробили заяву про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого викладача вказаного навчального закладу. Вказані дії було кваліфіковано за ч.1 ст. 358 КК України; стосовно можливих неправомірних дій посадових осіб Державного економіко-технологічного університету, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лукашевича, 19, а саме грубе порушення угоди про працю, стосовно ОСОБА_1 . Вказані дії було кваліфіковано за ч.1 ст. 173 КК України.
25 лютого 2016р. до Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшла заява ОСОБА_1 , стосовно можливих неправомірних дій судових експертів Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 103-А, а саме складання завідомо неправдивого висновку про психічний стан ОСОБА_1 . Вказані дії було кваліфіковано за ч. 1 ст. 384 КК України.
30 березня 2016р. до цього ж управління поліції надійшла заява ОСОБА_1 щодо неправомірних дій з боку невстановленої особи, яка у вересні та жовтні 2013р. незаконно помістила до психіатричного закладу ОСОБА_1 . Вказані дії кваліфіковано за ч. 1 ст. 151 КК України.
14 січня 2019р. органом досудового розслідування було винесено постанову про об`єднання матеріалів досудових розслідувань № 4201410[телефон приховано], № 4201410[телефон приховано], № 1201610[телефон приховано], № 1201410[телефон приховано], № 1201610[телефон приховано] під загальним номером № 4201410[телефон приховано]; підслідність y кримінальному провадженні № 4201410[телефон приховано] визначено за Печерським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві; потерпілою у вказаному кримінальному провадженні визнано ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що в ході проведення досудового розслідування, з метою здобуття доказів, встановлення осіб, які вчинили вищевказані кримінальні правопорушення, було проведено ряд слідчих дій, а саме 12 червня 2014р. та 02 серпня 2019р. було здійснено допит свідка ОСОБА_2 (відповідачки по даній цивільній справі).
Так, відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_2 (а.с. 41-44 т. 4), зазначений свідок повідомила органу досудового розслідування:
«…За вказаною адресою я проживаю одна. З ОСОБА_1 , 1977 р.н., я познайомилась 2013 році за наступних обставин: 31.08.2013 після смерті свого чоловіка, я знаходилась на Лук ?янівському ринку, при виході до мене підійшла раніше мені незнайома ОСОБА_1 , яка безпричинно до мене підійшла та стала просити мене залишити її у себе в квартирі на одну ніч, оскільки її щойно вигнали з якого гуртожитку та їй немає де жити. При цьому ОСОБА_1 падала переді мною на коліна та просила переночувати лише одну ніч. В той момент мені її стало дуже шкода, при цьому що у мене щойно помер мій чоловік та я вирішила їй допомогти. Після цього я взяла її до себе, при цьому що я раніше її не знала. тоді ми домовились, що вона переночує у мене лише одну ніч та залишить мене.
Однак на наступний день ОСОБА_1 не з`їхала, залишила у мене свої речі та сказала що йде жити в Покровський монастир. Я насилу її випровадила та віддала їй її речі лише в жовтні 2013 року. Я дуже багато жаліла що взагалі її взяла до себе, тому що це спричинило мені багато проблем та незручностей.
Хочу вказати, що по сьогоднішній день ОСОБА_1 пише мені смс - повідомлення по ночам, щоб я не заважала їй жити з якимось ОСОБА_9 , якого я взагалі не знаю та ніколи не бачила.
Коли ОСОБА_1 у мене ночувала, то прокидалась приблизно о 03:00 годині ночі, одягала на голову якийсь синій платок та щось собі гуділа до самого ранку, це траплялось досить часто.
За час проживання у мене ОСОБА_1 я їй нічого не підсипала та про це мені нічого не відомо.
Крім цього, хочу вказати, що ОСОБА_1 не хотіла залишати мою квартиру, говорила що хоче у вказаній квартирі проживати постійно, при цьому вона мені говорила, щоб я віддала її свою квартиру, оскільки я вже своє віджила, а їй ще потрібно народжувати дітей та десь жити.
ОСОБА_1 дуже нагла особа, я її не могла ніяк заставити залишити мою квартиру, бували випадки, що вона погрожувала мені що виплигне з вікна і я буду за це відповідати.
Вважаю, що їй потрібно пройти психіатричне лікування…».
Згідно протоколу допита свідка ОСОБА_2 від 02 серпня 2019р. (а.с. 45-48 т. 4), зазначений свідок повідомила органу досудового розслідування:
«… Познайомилась із ОСОБА_1 31 серпня 2013 року біля ринку «Лук?янівський» у місті Києві. ОСОБА_1 впала на коліна та просила тимчасово зберігати її власні речі у моїй квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у зв?язку з тим, що немає місця постійного проживання і її вигнали із гуртожитку. Обіцяла зберігати речі у моїй квартирі впродовж однієї ночі, про питання проживання у моїй квартирі ми не домовлялись і не розмовляли на цю тему. Проте ОСОБА_1 приходила пізно ввечері тричі у вересні 2013 року і двічі у жовтні 2013 (точну дату зараз не пам?ятаю) і залишалась на ночівлю в моїй квартирі до ранку. Прийшовши до моєї квартири вона скористалась моєю ванною кімнатою, у повністю роздягненому вигляді молилась тривалий час (більше години), спілкувалась зі мною на теми її особистого життя. Наприкінці жовтня 2013 року я винесла її речі із своєї квартири із вимогою до ОСОБА_1 забрати їх, про що неодноразово повідомляла особисто ОСОБА_1 . Можу охарактеризувати ОСОБА_1 як таку, що потребує лікування у спеціалістів у галузі психіатрії.
Після цього ОСОБА_1 дуже багато разів телефонувала і надсилала смс-повідомлення із змістом, що її переслідує невідомі особи від ОСОБА_10 , про невідомого мені чоловіка на ім?я ОСОБА_11 , що її планують вивезти закордон (Турцію, Об`єднані Арабські Емірати) займатись проституцією і те, що ОСОБА_11 забрав в неї для цього всі документи.
Останній раз бачила ОСОБА_1 у серпні 2016 року (точну дату не пам?ятаю) на зупинці громадського транспорту у Києві за адресою: м. Київ, вул. Нижній Вал, біля зупинки «Автостанція». ОСОБА_1 нанесла мені удар по обличчю без будь-яких пояснень, говорячи при цьому фрази незрозумілого змісту і зникла у невідомому напрямку.
Після цього ОСОБА_1 більше не телефонувала мені і не надсилала жодних повідомлень. На сьогоднішній день мені нічого невідомо про ОСОБА_1 , про обставини життя, де вона перебуває, ким працює тощо.
Ще раз хочу підкреслити, що, на мою думку, ОСОБА_1 потребує лікування у спеціалістів у галузі психіатрії, мені її дуже шкода як людину, яка хвора, потребує нагляду лікарів у галузі психіатрії і відповідного лікування.
Більше мені додати нічого стосовно громадянки ОСОБА_1 .
Ознайомившись із текстом протоколу від учасників процесуальної дії клопотання про внесення до нього змін, доповнень i зауважень не надходили…».
Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача наголошувала, що внаслідок, повідомлення відповідачкою, як свідком в кримінальному провадженні № 4201410[телефон приховано], недостовірних відомостей про психічний стан позивачки, а також те, що остання потребує психіатричної допомоги, їй було спричинено моральну шкоду, яку вона оцінила в 99240,0 грн.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика (рішення) Європейського суду з прав людини є джерелом права в України.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950р. (далі по тексту - Конвенція), визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
За змістом частини 1 ст. 10 Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Вказаному праву відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну й таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, інформацію (ст. 68 Конституції України).
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги сторона позивача посилалася на спричинення моральної шкоди, яка виявилась у порушенні права сторони позивача, зі сторони відповідачки, щодо повідомлення та надання оцінки психічного стану позивачки, при цьому позивачка протягом всього часу розгляду справи повідомляла, надавши суду належні та допустимі докази, що сторона позивача на психіатричному обліку не перебуває і не потребує психіатричної допомоги.
Так, Верховний Суд, у постановах від 15 грудня 2020р. по справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові, внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (див. постанову Верховного Суду від 03 серпня 2020р. по справі № 817/48/18).
Відповідно до частини 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Так, Європейський суд з прав людини, неодноразово наголошував, зокрема в рішенні від 28 березня 2013р. у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання у свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт сам по собі є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.
Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2025р. в справі № 910/11308/24, а також в постановах від 08 серпня 2019р. в справі № 910/19082/16, від 13 березня 2024 року в справі № 712/10999/22.
За змістом ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Стаття 1167 ЦК України передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 3, 5 Постанови за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правої відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Так, в судовому засіданні відповідачка наголошувала, що при наданні нею свідчень 12 червня 2014р., 02 серпня 2019р., в межах здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 4201410[телефон приховано], вона вважала та припускала, що позивачка потребує психіатричної допомоги.
Так, Верховний Суд виснував, що не підлягає спростуванню інформація, отримана під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, оскільки законом встановлений інший порядок оскарження такої інформації (її дослідження здійснюється під час досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні див. постанову Верховного Суду від 16 серпня 2023р. у справі № 646/2173/21).
Так, протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу, на підтвердження протиправності дій відповідачки, причинно - наслідкового зв`язку між протиправними діями та наслідками.
Твердження позивачки, що після надання відповідачкою свідчень, у межах здійснення досудового розслідування № 4201410[телефон приховано], у позивачки погіршився стан здоров`я, судом оцінюється критично, оскільки з наданих стороною позивача, в якості доказів медичних виписок не вбачається, що погіршення стану здоров`я позивачки (підвищення артеріального тиску, астенія) перебуває у прямому причинному зв`язку саме зі свідченнями сторони відповідача. Як, і не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи в суді, погіршення стосунків позивачки на роботі, зневаги оточуючих до неї за місцем роботи, саме внаслідок свідчень відповідачки. Доводи позивачки про зневажливе ставлення до неї слідчих та прокурорів у кримінальному провадженні № 4201410[телефон приховано], після отримання показів відповідачки, як свідка, також не підтвердилось належними і допустимими доказами.
Критично судом оцінюються, і покази свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які повідомили суд, що особисто не знайомі з відповідачкою, ніколи з нею не спілкувались, при цьому спілкування з позивачкою здійснюються свідками з позивачкою, в ході телефонних розмов, або за допомогою месенджерів («Viber», «WhatsApp», «Telegram»). При цьому свідки, не навели обставини того, що після ознайомлення позивачки з показами свідка ОСОБА_2 , наданих останньою в межах досудового розслідування, позивачка зазнала моральних страждань, або у її житті відбулися зміни тощо.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено наявність моральної шкоди завданої відповідачкою, та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Таким чином, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.
Так, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачки не підлягає стягненню судові витрати.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 110, 141, 142, 206, 258, 259, 263-266, 268, 274, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 34, 68, 129 Конституції України; ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. ст. 13, 15, 16, 23, 1167 ЦК України; Постановою Пленуму Верховного Суду України за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, -
в и р і ш и в :
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) про стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: