ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-з/803/494/26 Справа № 193/1521/25 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,
сторони:
позивач - Товариство з обмеженою відпоавдальністю «Брайт Інвестмент»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч. 3 ст.270 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі №193/1521/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ
Заочним рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» (далі ТОВ «Брайт Інвестмент») задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» суму заборгованості за кредитним договором №[номер приховано] від 19.10.2018, яка утворилась станом на 24.03.2023 у загальному розмірі 21 439,51 грн. та складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 12 000 гривень, заборгованості за відсотками у сумі 9439,51 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» судовий збір у розмірі 2422,40 грн., а також витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3 000,00 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2026 року заяву представника відповідача Хоменка А.С. про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2026 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Хоменко А.С., залишено без задоволення, заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2026 року залишено без змін.
До Дніпровського апеляційного суду надійшла заява ТОВ «Брайт Інвестмент» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 15 000,00 гривень.
Представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Хоменком А.С. подані заперечення, в яких заявник просить відмовити у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат. Заява обгрунтована тим, що відсутні будь-які підтвердження участі адвоката Чміль Ю. у цій справі, відзив подавався представником позивача Кириченко О.М., яка здіцснювала представництво в рамках самопредставництва, згідно акту приймання-передачі наданих псолуг, вся робота вдвоката полягала в підготовці та поданні відзиву на апеляційну скаргу. Натомість відзив подавався представником Кириченко О.М. через електронний кабінет і ним же був підписаний. Оплата гонорару успіху адвоката, який не надавав правничу допомогу виходить за межі розуму і регламентації поняття "правнича допомога".
Справа розглядається без повідомлення учасників справі, в порядку ч.3 ст. 270 ЦПК України, оскільки суд вирішує лише питання про судові витрати.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи та наявні у справі письмові докази, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» за наступних підстав.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Конституцією України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. (ст. 59)
Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи.
До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно ч. 1,2 ст. 246 ЦПК України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача представником позивача було заявлено про подання доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу та заяви про їх стягнення в порядку та строки, передбачені ЦПК України.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником позивача надано копію ордеру на надання правничої допомоги серії АЕ №1421266 від 11 травня 2026 року, відповідно якого адвокат Чміль Ю.В. уповноважена представляти ТОВ «Брайт Інвестмент» в Дніпровському апеляційному суді; копію Договору №02/01-26 про надання правової допомоги від 02.01.2026 року, копію Додатку № 1 до Договору №02/01-26 про надання правової допомоги від 02.01.2026 року яким визначено вартість послуг адвоката, Акт надання правової допомоги №654515-26 від 06.07.2026 року, згідно з яким визначено вартість послуг зі складання відзиву на апеляційну скаргу - 5 000,00 грн., гонорар успіху - 10 000,00 грн.
Під час перегляду справу апеляційним судом питання про судові витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу вирішено не було.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. (Постанова Великої Палати Верховного Суду справа №755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року).
Так, відповідно положень ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 3, 5 та 9 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтверженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку про підтвердженість витрат позивача на професійну правничу допомогу в Дніпровському апеляційному суді належними та допустимими доказами.
Разом з тим, виходячи з положень ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи заперечення відповідача, співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення процесуальних дій, значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що зазначені заявником витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000,00 гривень є дещо завищеними.
Зокрема, апеляційний суд звертає увагу, що у даному випадку складання відзиву на апеляційну, враховуючи сталу судову практику у справах даної категорії, становлять собою дії, які не потребують об`єктивної та нагальної необхідності для адвоката вивчати великий обсяг додаткових джерел права та інші обставини, тому, підготовка відзиву на апеляційну скаргу відповідача не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.
Щодо стягнення з відповідача «гонорара успіху» за ухвалене судове рішення на користь клієнта у розмірі 10 000 гривень, колегія суддів зазначає наступне.
Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як «гонорар успіху», проте суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року в справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
Відтак, враховуючи дані позиції Великої Палати Верховного Суду, клієнт і адвокат, користуючись принципом свободи договору, можуть визначити додаткові витрати між собою у вигляді гонорару успіху, проте вказаний вид гонорару не підпадає під пряме визначення адвокатських послуг та, відповідно, не може переносить на іншу сторону (не сторону такого договору).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Адже вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18.
Отже, винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі як «гонорар успіху», за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні статті 137 ЦПК України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат. А тому, «гонорар успіху» не є складовою витрат на професійну правничу допомогу.
За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відшкодування «гонорару успіху», який сплачує заявник на користь адвоката в межах їх домовленості за умовами договору.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про доцільність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції 2 000,00 гривень.
Керуючись ст. 270, 141 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент»про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 2 000,00 гривень.
В іншій частині вимог відмовити.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 29 липня 2026 року.
Головуючий:
Судді: