ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7156/26 Справа № 176/236/26 Суддя у 1-й інстанції - Павловська І.А. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
заявник/позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Жовтоводської міської ради,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з сімейних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Павловська І.А.
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У провадженні Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Турецької Республіки.
У квітні 2026року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про забезпечення позову, в якій вимагав заборонити виїзд за межі України дитині, ОСОБА_5 , без згоди батька ОСОБА_4 , у супроводі будь-якої іншої особи.
Існування таких вимог заявник пов`язував із тим, що 27 липня 2018року між позивачем та відповідачкою було укладено шлюб та у шлюбі народилась дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільний син сторін народився і мав постійне місце проживання в Турецькій Республіці, сторони також мали постійне місце проживання в Турецькій Республіці, дитина має турецьке громадянство.
Вказував, що 22 квітня 2025року відповідачка отримала українське громадянство для дитини в українському посольства в Анкарі. Потім відповідачка, не повідомивши позивача, вивезла сина з Туреччини до Молдови, повідомивши неправдиву інформацію що має намір зустрітись з батьками і таким чином отримала тимчасовий дозвіл на виїзд, після того з Молдови 16 травня 2025року, без згоди позивача, переїхала до України та в Україні отримала закордонний паспорт дитини, та після того 29 травня 2025року з України виїхали до Республіки Польща, і після того 26 липня 2025року відповідачка та її батьки з дитиною повернулись до України. 03 серпня 2025року бабуся та дідусь лишили відповідачку в Україні, а самі з дитиною переїхали до Польщі. 18 жовтня 2025року бабуся і дідусь вивезли дитину з Польщі в Україну після того як дізнались, що позивач прибув до Польщі для зустрічі з дитиною. На даний час відповідач, бабуся і дідусь не дозволяють позивачу бачитись та спілкуватись з дитиною.
Позивач вважав, що настільки часте переміщення відповідачки з дитиною підтверджує її наміри уникнути зустрічей батька з сином, що може зробити неможливим виконання рішення суду про повернення малолітньої дитини до Турецької Республіки без забезпечення позову.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026року зокрема у задоволені заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову у цивільній справі відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, виходив з того, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду малолітньої дитини за межі України без його згоди, не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України та інтересам дитини.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
04 травня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи «Електронний суд» апеляційну скаргу на ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026року у справі в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову.
В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування ухвали суду та просив задовольнити його заяву про забезпечення позову.
Незаконність та необґрунтованість ухвали суду заявник пов`язував з тим, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що невжиття заходів забезпечення позову можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
07 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з суду першої інстанції цивільну справу №176/236/26; та 21 травня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху.
28 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2026року справу призначено до судового розгляду на 28 липня 2026року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
27 липня 2018року між позивачем та відповідачкою було укладено шлюб та у шлюбі народилась дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду малолітньої дитини за межі України без його згоди, не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України та інтересам дитини.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі суду не відповідають обставинам справи.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави /частина перша статті 2 ЦПК України/.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Позов забезпечується, зокрема, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України /пункт 10 частини першої статті 150 ЦПК України/.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021року у справі №914/1570/20 вказано, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020року у справі №381/4019/18 вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Тож застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що заява про забезпечення позову за своїм змістом відповідає вимогам статті 151 ЦПК України і відповідає суті інституту забезпечення позову, як гарантії дотримання прав позивача в разі ухвалення судом рішення на його користь.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 вказував, що у провадженні суду наразі перебуває справа за його позовом про забезпечення повернення дитини в порядку Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.
В обґрунтування заяви зазначав, що відповідачка, не повідомивши позивача, вивезла сина з Туреччини до Молдови, повідомивши неправдиву інформацію що має намір зустрітись з батьками і таким чином отримала тимчасовий дозвіл на виїзд, після того з Молдови 16 травня 2025року, без згоди позивача, переїхала до України. Посилаючись на те, що існує загроза вивезення дитини із України в одну з європейських країн, що унеможливить судовий захист прав та інтересів позивача на повернення дитини за Гаазькою Конвенцією 1980 року, просив вжити заходи забезпечення позову шляхом обмеження у праві виїзду за межі України малолітнього сина.
Тож у даній справі достеменно встановлено, що між батьками малолітньої дитини спір виник щодо незаконного, на думку позивача, переміщення дитини та утримання її на території України, а також повернення дитини до місця її постійного проживання за межами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Положеннями статті 9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори і угоди» передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульовані положеннями Гаазької Конвенції, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 11 січня 2006року.
Виходячи зі змісту статті 3 Гаазької Конвенції уповноважений орган розглядає дії батька або матері як міжнародне викрадення за сукупності таких умов: 1) дитина мала постійне місце проживання в країні-учасниці Конвенції; 2) дитина незаконно переміщена або утримується за кордоном з порушенням справ піклування за умови, що ці права ефективно здійснювалися до її переміщення; 3) дитина не досягла 16-річного віку.
За положеннями пункту «b» частини другої статті 7 Гаазької Конвенції Центральні органи співпрацюють один з одним і сприяють співробітництву між компетентними органами своїх держав з метою забезпечення негайного повернення дітей та досягнення інших цілей цієї Конвенції. Зокрема, безпосередньо або через посередника, вони вживають усіх належних заходів для того, щоб запобігти нанесенню подальшої шкоди дитині або збитку зацікавленим сторонам шляхом вжиття або спричинення вжиття тимчасових заходів.
Згідно зі статтею 12 Гаазької Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
Предметом позовних вимог у справах про повернення дитини до іноземної держави є визнання незаконним вивезення та/або утримання на території країни тимчасового перебування дитини, забезпечення повернення її до постійного місця проживання, а також питання піклування про дитину, яке охоплює права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину і, зокрема, право визначати місце проживання дитини й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд за кордон.
Отже, з урахуванням положень пункту «b» частини другої статті 7, статті 12 Гаазької Конвенції позивачі у справах про повернення дитини до іноземної держави можуть подавати до суду клопотання про вжиття заходів для забезпечення позову. Зокрема, такими заходами забезпечення можуть бути заборона дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України.
У спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України.
У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.
Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022року у справі № 754/7569/21.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про те, що враховуючи предмет позову, обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом обмеження у праві виїзду за межі України малолітнього сина без згоди батька у будь-чиєму супроводі відповідає критеріям співмірності із заявленими позовними вимогами.
Так, між сторонами дійсно існує спір щодо незаконного, на думку позивача, переміщення дитини та утримання її на території України, а також повернення дитини до місця її постійного проживання за межами України, під час вирішення якого підлягають доведенню обставини щодо неправомірної зміни місця проживання дитини, тому обраний вид забезпечення позову є доцільним та співмірним з заявленими вимогами позову, а невжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника та утруднити виконання рішення суду в майбутньому.
Заявлений спосіб забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а тому існує логічний зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, з огляду на те, що вжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач, забезпечить ефективний захист порушених прав у даній справі.
Тож, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що у даному випадку відсутні підстави для застосування заходів забезпечення позову.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 грудня 2012року № 18-рп/2012 зазначив, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Крім цього, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece від 19 березня 1997року).
Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову у випадку існування загрози його невиконання є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.
Колегія суддів вважає, що заходи забезпечення позову у вигляді обмеження у праві виїзду за межі України малолітньої дитини фактично будуть спрямовані на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Водночас, враховуючи ті обставини, що воєнні дії на території України тривають, колегія суддів не виключає можливості виникнення певних обставин, пов`язаних з небезпекою для життя та здоров`я дитини, та необхідністю у зв`язку з цим вивезення дитини за межі України. Отже доцільно у період дії на території України воєнного стану обмежити право виїзду малолітньої дитини за межі України саме без належної згоди батька, що залишає можливість у випадку настання загрозливої для життя і здоров`я дитини ситуації виїзду дитини за межі України у безпечне місце.
За змістом статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані піклуватися про життя та здоров`я дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини /стаття 141 СК України/.
З урахуванням встановленого законом обов`язку обох батьків дбати про життя та здоров`я дитини, рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини, думка батька, зокрема у питаннях, пов`язаних з безпекою життя та здоров`я дитини, має бути врахована.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, конкретні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що доцільним способом забезпечення позову на час вирішення спору буде обмеження права виїзду за межі України малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (номер паспорта для виїзду за кордон - НОМЕР_1 , ім`я та прізвище латинським літерами відповідно до закордонного паспорту - ОСОБА_7 ), без згоди батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - до набрання судовим рішенням законної сили.
Обраний позивачем вид забезпечення позову відповідає критерію співмірності із заявленими позовними вимогами та необхідність застосування такого заходу забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи.
Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального та процесуального права виходить суд апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність ухвали суду та саме невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_4 .
Ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026року - скасувати.
Заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову - задовольнити.
Забезпечити позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Турецької Республіки, шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (номер паспорта для виїзду за кордон - НОМЕР_1 , ім`я та прізвище латинським літерами відповідно до закордонного паспорту - ОСОБА_7 ), без згоди батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - до набрання судовим рішенням законної сили.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 липня 2026року.
Судді: