П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 липня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/1520/26
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Джабурія О.В,
- Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року, прийнятого в складі суду судді Хурси О.О. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просив суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у відмові внести до Реєстру відомості про проходження ОСОБА_1 ВЛК, у відмові виключення ОСОБА_1 з військового обліку, а також у внесенні до Реєстру відомостей про нібито порушення ОСОБА_1 правил військового обліку;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Реєстру персональні дані ОСОБА_1 , а саме відомості про проходження ОСОБА_1 ВЛК, на виконання та відповідно до вимог Закону № 1951-VIII, Закону № 2232-XII, Порядку № 559, Порядку № 1487 та Положення № 154;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити ОСОБА_1 з військового обліку та внести до Реєстру відповідні відомості відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону №2232- XII та п. 79 Постанови № 1487;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 видалити відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку з Реєстру.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача з вимогою належного оновлення реєстру. Попри подане звернення та надані документи, відповідач не забезпечив оновлення персональних даних позивача, та станом на момент подання позову у Реєстрі відсутні будь-які відомості щодо проходження позивачем військово-лікарської комісії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо розгляду заяви ОСОБА_1 вiд 10.07.2025 про внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» про виключення з військового обліку. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 вiд 10.07.2025 про внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» про виключення з військового обліку та виключення даних про порушення правил військового обліку. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 . Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути питання про внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 про виключення даних про порушення правил військового обліку. В іншій частині позовних вимог позивачу було відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог, ОСОБА_1 звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам щодо розгляду відповідачем заяви позивача та прийняття рішення про відмову у внесенні відомостей про виключення позивача з військового обліку, а також не врахував обов`язковість виключення з військового обліку громадян, визнаних непридатними до військової служби на підставі довідки військово-лікарської комісії згідно з частиною шостою статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Крім того, встановивши протиправність дій відповідача з внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку за відсутності факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд першої інстанції помилково застосував положення пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та обрав неналежний спосіб захисту порушеного права у вигляді зобов`язання повторно розглянути відповідні питання замість прямого зобов`язання відповідача вчинити імперативно визначені законом конкретні дії з виключення позивача з військового обліку та вилучення з Реєстру зазначених відомостей.
06 липня 2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 до П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач вважає рішення суду першої інстанції повністю законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з військово-обліковим документом у позивач наявна відмітка про порушення правил військового обліку.
10.07.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про внесення даних, щодо визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та приведення у відповідність відомостей у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. До заяви додано: довідку про військово-лікарську комісію від 03.03.2023 №45/8/1917, та копію тимчасового посвідчення військовозобов`язаного НОМЕР_1 від 03.03.2023.
Листом від №4/1/1921 від 10.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача про відсутність у реєстрі даних про проходження позивачем військово-лікарської комісії та виключення з військового обліку, водночас в реєстрі наявна інформація про непридатність у мирний час, обмежену придатність у воєнний, повідомлено про необхідність прибути для актуалізації даних до територіального центру особисто.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач припустився протиправної бездіяльності, не розглянувши по суті заяву позивача від 10.07.2025 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку та не прийнявши за наслідками її розгляду належного рішення, що унеможливлює пряме зобов`язання судом вчинити реєстраційні дії в обхід дискреційних повноважень органу військового управління; водночас, кваліфікуючи як протиправні дії відповідача щодо внесення до Реєстру даних про порушення позивачем правил військового обліку, суд мотивував це відсутністю доказів притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтями 210 чи 210-1 КУпАП (складення протоколу та винесення постанови), оскільки за положеннями пункту 20-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» до Реєстру підлягають внесенню виключно відомості про встановлений у законному порядку факт притягнення особи до відповідальності, а не безпідставні твердження суб`єкта владних повноважень про вчинення правопорушення.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст. 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно п. 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України № 64 від 24.02.2022 року введено воєнний стан в Україні, який продовжувався та діє і дотепер.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до ст.33 Закону № 2232-XII, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.1 ст. 34 Закону № 2232-XII, персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
За нормами статей 33 та 34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а ведення персонально-якісного обліку вказаних категорій громадян та внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (ЄДРВР) покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки Звіту про виконання рішення суду у справі № 420/23971/25, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Приписами частин першої, другої та четвертої статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Крім того, відповідно до статей 76 та 77 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Обов`язок доказування обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, покладається на сторони, а в справах про протиправність дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - на відповідача.
Так, колегія суддів зауважує, що звіт про виконання рішення суду у справі № 420/23971/25, на який посилається апелянт, стосується оцінки виконання судового рішення в межах іншої адміністративної справи та виходять за межі предмета доказування у цій справі відповідно до вимог статті 73 КАС України, так як предметом доказування у цій справі є факт наявності чи відсутності протиправної бездіяльності та дій ІНФОРМАЦІЯ_4 саме щодо розгляду заяви позивача від 10.07.2025 та внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів за наслідками цієї заяви.
Відтак, суд першої інстанції правомірно надав оцінку виключно тим обставинам та доказам, які безпосередньо стосуються бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви позивача від 10.07.2025.
Перевіряючи доводи апелянта стосовно некоректності обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
Відповідно до пунктів 9, 10 та 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, безпосереднє ведення військового обліку, оформлення військово-облікових документів та внесення (актуалізація) відомостей у Єдиному державному реєстрі «Оберіг» покладено виключно на районні (міські) ТЦК та СП, а отже, вчинення дій щодо ведення обліку є імперативним обов`язком суб`єкта владних повноважень.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Колегія суддів зазначає, що дискреційні повноваження - це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду, колегія суддів наголошує, що останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах КАС ВС від 25.09.2025 у справі № 480/13255/23, від 16.04.2025 у справі № 160/31586/23, від 26.02.2025 у справі № 600/3273/22-а, ід 28.05.2020 у справі № 819/654/17 тощо.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що спосіб захисту, обраний судом першої інстанції, відповідає змісту порушеного права позивача та не порушує дискреційні повноваження відповідача, оскільки зобов`язує його діяти виключно в межах та у спосіб, що визначені Законами України та іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанцій було порушено норми матеріального права. Суд правильно та повно з`ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: Н.В. Вербицька