Дата документу 29.07.2026
Справа № 334/7321/26
Провадження № 2-о/334/291/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року м.. Запоріжжя
Суддя Дніпровського районного суду м. Запоріжжя Коломаренко К.А., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Хортицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,
в с т а н о в и в:
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла ОСОБА_1 , заінтересована особа: Хортицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, сформована в системі «Електронний суд» представником - адвокатом Бєлік І.В. (діє на підставі Ордеру серії АР №1334974 від27.07.2026 р.).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України)
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно ч. 1 ст. 317 Цивільного процесуального кодексу України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
При цьому, як роз`яснено в п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року, судам слід мати на увазі, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинні розглядатись у порядку, передбаченому главою 37 Цивільного процесуального кодексу України, за участю заявників і заінтересованих осіб.
Заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Залізний Порт, Скадовського району Херсонської області, яке на момент смерті перебувало під тимчасовою окупацією Російської Федерації.
У відповідності до ч. 3 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України, Справи окремого провадження розглядаються з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановленні цим розділом.
За нормою ч. 1 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно із п. 5 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
У п. 1 Глави 5 Розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5), визначено обмежений перелік документів, що можуть бути підставою для державної реєстрації смерті.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Пунктом 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 року № 52/5 встановлено, що підставами для проведення державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; г) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Для забезпечення реєстрації смерті в органах реєстрації актів цивільного стану закладом охорони здоров`я або ФОП видається лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о).
Лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і записів у медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результату розтину.
В той же час, заявником долучено лікарське свідоцтво про смерть відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545 форми 106/о, та довідку про причину смерті. Вказані документи видані КНП «Бехтерський ЦПМСД» Бехтерської сільської ради Скадовського району Херсонської області, яке, як зазначає і сам заявник, створені відповідно до законодавства України.
Зі змісту Лікарського свідоцтва про смерть №120 від 23.12.2022 року вбачається, що померлий ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_1 , яка не відноситься до числа тимчасово окупованих територій України та ніколи не була окупована рф.
Суд зауважує, що надані заявницею документи на підтвердження смерті батька повністю відповідають вимогам чинного законодавства щодо форми первинної облікової документації про смерть та її змісту, а підпис лікаря засвідчений круглою гербовою печаткою держави Україна.
При цьому також у пункті 8 Лікарського свідоцтва про смерть №120 від 23.12.2022 року зазначено, що ОСОБА_2 помер на території держави Україна, Херсонська область, Скадовський район.
Статтею 55 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 124 Основного Закону нашої Держави делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» № 1401-VIII від 02.06.2016 року, не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України у контексті права на доступ до суду.
Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні № 8-рп/2002 від 07.05.2002 року (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначив, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право, а за змістом частини 2 статті 4 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Натомість у будь якому випадку, завданням цивільного судочинства, як обумовлено частиною 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Одночасно із цим імперативний припис частини 2 вказаної статті зобов`язує суд та учасників судового процесу керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Оскільки наданих заявником документів недостатньою задля формулювання судом висновку про те, що її права як фізичної особи порушені або невизнані, й суд не повинен без достатніх на то підстав привласнювати собі функцій інших органів держави, зокрема, органів державної реєстрації актів цивільного стану, тому виявлені судом недоліки унеможливлюють вирішення питання про відкриття провадження у справі задля справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення справи з метою ефективного захисту порушених або невизнаних прав ОСОБА_1 шляхом ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення.
Заявником також не зазначено та не підтверджено доказами в чому саме полягає неможливість отримати свідоцтво про смерть батька на будь якій неокупованій території України на підставі вказаного документу, чи зверталась вона до будь-якого відділу РАЦС на підконтрольній Україні території з метою вирішення цього питання.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Хортицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, слід залишити без руху та встановити заявнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Залишення заяву без руху з зазначених вище підстав не є по своїй суті обмеженням права на доступ до суду, оскільки відповідає вимогам закону та основним засадам цивільного судочинства, та є необхідним для справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду та вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 175-177, 185, 294 ЦПК України, суддя, -
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Хортицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території Україния - залишити без руху та надати строк для усунення її недоліків - п`ять днів із дня отримання заявником даної ухвали.
Копію ухвали направити заявнику.
В разі якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо заявник не усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається заявнику (ч. 3 ст. 185 ЦПК України).
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Коломаренко К. А.