УХВАЛА
про відкриття касаційного провадження
29 липня 2026 року
м. Київ
справа №320/39370/25
адміністративне провадження №К/990/35051/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Національного банку України
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року
у справі №320/39370/25
за позовом ОСОБА_1
до Національного банку України,
треті особи - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», Товариство з обмеженою відповідальністю «Царичанське-Агро», Товариство з обмеженою відповідальністю «Новоселівка-Агро», Товариство з обмеженою відповідальністю «Слобожанське-Агро», Товариство з обмеженою відповідальністю «Розквітне-Агро», Товариство з обмеженою відповідальністю «Коновалівка-Агро», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агронива-Черкаси», Товариство з обмеженою відповідальністю «Савинці», Товариство з обмеженою відповідальністю «Квінта-Агро», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач, скаржник), у якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Національного банку України від 31 березня 2025 року № 21/324-рк «Про відмову у визнанні структури власності Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» прозорою»;
визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного банку України від 17 липня 2025 року № 230-рш «Про застосування до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» заходу впливу у вигляді відкликання ліцензії на здійснення діяльності із страхування»;
визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного банку України від 17 липня 2025 року № 237-рш «Про призначення тимчасової адміністрації у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» та відсторонення органів управління цього товариства від управління»;
зобов`язати Національний банк вчинити дії, необхідні для відновлення функціонування Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» як фінансової установи, зокрема поновити дію ліцензії на здійснення діяльності із страхування, внести відповідні відомості до Державного реєстру фінансових установ та розмістити інформацію про прийняте рішення на сторінці офіційного інтернет-представництва Національного банку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року, позов задоволено.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, НБУ 27 липня 2026 року, тобто у межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини першої статті 18, пункту 13 частини першої статті 121, пунктів 3, 13 частини другої статті 123 Закону України «Про страхування» від 18 листопада 2021 року № 1909-IX (далі - Закон № 1909-IX); частини п`ятої статті 21 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» від 14 грудня 2021 року № 1953-IX (далі - Закон № 1953-IX); статей 4, 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року № 2658-III (далі - Закон № 2658-III).
Також скаржник посилається на неправильне застосування пунктів 29, 30, 50- 52 розділу VII Положення про вимоги до структури власності надавачів фінансових послуг, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 квітня 2021 року № 30 (далі - Положення № 30); підпункту 8 пункту 41 глави 3 розділу II, пунктів 479, 493, 494, 523 та 535 Положення про авторизацію надавачів фінансових послуг та умови здійснення ними діяльності з надання фінансових послуг, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2023 року № 199 (далі - Положення № 199); підпунктів 6, 10, 11 пункту 20-12 постанови Правління Національного банку України від 06 березня 2022 року № 39 «Про врегулювання діяльності учасників ринку небанківських фінансових послуг, небанківських фінансових груп, учасників платіжного ринку, колекторських компаній та юридичних осіб, які отримали ліцензію на надання банкам послуг з інкасації» (далі - Постанова № 39); підпунктів 1, 7 пункту 142 глави 21 розділу III Положення про застосування Національним банком України коригувальних заходів, заходів раннього втручання, заходів впливу у сфері державного регулювання діяльності на ринках небанківських фінансових послуг, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25 грудня 2023 року № 183 (далі - Положення № 183); пункту 3 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440.
Як на підставу касаційного оскарження НБУ посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування вищенаведених приписів законодавства в частині визначення дати, станом на яку має здійснюватися оцінка майнового стану остаточних ключових учасників страховика; правового значення рецензій на звіти про оцінку майна; розподілу обов`язку щодо подання належних і достатніх доказів відповідності структури власності встановленим вимогам; а також наявності у Національного банку обов`язку витребовувати додаткові документи чи надавати можливість доопрацювати звіти після отримання рецензій. Крім того, скаржник вказує на відсутність висновків Верховного Суду щодо співвідношення понять «унеможливлення здійснення оцінки майнового стану» та «неподання достатніх доказів відповідності структури власності», повноважень Національного банку повторно розглядати документи про змінену структуру власності після завершення відповідної процедури, а також підстав і меж застосування заходу впливу у вигляді відкликання ліцензії страховика.
Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили дату, станом на яку мав оцінюватися майновий стан остаточних ключових учасників страховика, та помилково ототожнили її з датою прийняття рішення про відмову у визнанні структури власності прозорою. На думку НБУ, відповідною датою є 09 серпня 2024 року, визначена Регулятором у запитах про надання документів, а визначення такої дати є самостійною процедурною дією, що передує прийняттю рішення за результатами розгляду поданих матеріалів.
Крім того, НБУ вказує, що суди неправильно оцінили правове значення рецензій на звіти про оцінку майна та безпідставно поклали на Регулятора обов`язок витребовувати додаткові документи або надавати можливість доопрацювати такі звіти. За доводами скаржника, рецензія є передбаченим законом способом встановлення невідповідності звіту вимогам нормативно-правових актів, а обов`язок подати належні й достатні докази відповідності структури власності встановленим вимогам покладено на страховика та його ключових учасників.
Також скаржник заперечує можливість розмежування понять «унеможливлення здійснення оцінки майнового стану» та «неподання достатніх доказів відповідності структури власності», оскільки неналежність звітів про оцінку майна, на його переконання, безпосередньо унеможливлює підтвердження вартості активів і свідчить про неподання достатніх доказів належного майнового стану ключових учасників.
Окремо НБУ зазначає про відсутність у нього повноважень повторно розглядати документи про змінену структуру власності, подані після завершення встановленої процедури, а також вважає, що непрозорість структури власності страховика та невиконання ліцензійних вимог є самостійними підставами для відкликання ліцензії, які не потребують доведення фактичного настання реальної загрози платоспроможності страховика чи інтересам страхувальників.
На підтвердження зазначених доводів скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 лютого 2025 року у справі № 420/31415/23 та від 05 березня 2025 року у справі № 320/13809/23, відповідно до яких власники істотної участі у небанківській фінансовій установі повинні відповідати встановленим Національним банком вимогам щодо фінансового та майнового стану, а неможливість здійснення Регулятором оцінки такого стану створює суттєві ризики несвоєчасного або неналежного виконання фінансовою установою зобов`язань перед клієнтами та іншими кредиторами й зумовлює необхідність відповідного реагування з боку Національного банку.
Також НБУ посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 липня 2025 року у справі № 320/8669/23 та від 23 червня 2020 року у справі № 826/11415/16, згідно з якими Національний банк, з огляду на його спеціальний статус і завдання щодо забезпечення стабільності фінансової системи та захисту прав споживачів фінансових послуг, наділений дискреційними повноваженнями щодо обрання конкретного заходу впливу в межах, визначених законодавством. Крім того, скаржник покликається на правовий висновок, викладений у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 826/6665/16, про те, що саме Національний банк має повноваження та об`єктивні можливості безпосередньо оцінювати прозорість структури власності надавача фінансових послуг.
У касаційній скарзі Національний банк України просить Верховний Суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Отже, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, та доводи, наведені скаржником на обґрунтування необхідності її касаційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з метою перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій положень частини першої статті 18, пункту 13 частини першої статті 121, пунктів 3, 13 частини другої статті 123 Закону № 1909-IX, частини п`ятої статті 21 Закону № 1953-IX, статей 4, 13 Закону № 2658-III, пунктів 29, 30, 50- 52 розділу VII Положення № 30, підпункту 8 пункту 41 глави 3 розділу II, пунктів 479, 493, 494, 523 та 535 Положення № 199; підпунктів 6, 10, 11 пункту 20-12 Постанови № 39, підпунктів 1, 7 пункту 142 глави 21 розділу III Положення № 183, пункту 3 Національного стандарту № 1, а також перевірки обґрунтованості доводів скаржника щодо необхідності формування Верховним Судом висновку стосовно застосування зазначених норм у подібних правовідносинах.
Крім того, перевірці підлягають доводи скаржника щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/6665/16, від 23 червня 2020 року у справі № 826/11415/16, від 18 лютого 2025 року у справі № 420/31415/23, від 05 березня 2025 року у справі № 320/13809/23, від 31 липня 2025 року у справі № 320/8669/23.
Судом перевірено зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Суд також звертає увагу на необхідність реєстрації учасників справи в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі (далі - ЄСІКС). Відповідно до частини шостої статті 18 КАС України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, подає процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не визначено цим Кодексом.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Враховуючи наведені положення процесуального закону, запровадження на всій території України воєнного стану, а також з метою процесуальної економії, Суд рекомендує ОСОБА_3 зареєструвати електронний кабінет у підсистемі ЄСІКС «Електронний суд».
Інструкція користувача Електронного суду розміщується на веб-сторінці технічної підтримки користувачів ЄСІКС за веб-адресою https://wiki.court.gov.ua.
Крім того, у касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі №320/39370/25, яке буде розглянуто судом у порядку підготовки справи до касаційного розгляду відповідно до статті 340 КАС України.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі № 320/39370/25 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, треті особи - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», Товариство з обмеженою відповідальністю «Царичанське-Агро», Товариство з обмеженою відповідальністю «Новоселівка-Агро», Товариство з обмеженою відповідальністю «Слобожанське-Агро», Товариство з обмеженою відповідальністю «Розквітне-Агро», Товариство з обмеженою відповідальністю «Коновалівка-Агро», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агронива-Черкаси», Товариство з обмеженою відповідальністю «Савинці», Товариство з обмеженою відповідальністю «Квінта-Агро», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.
2. Витребувати з Київського окружного адміністративного суду матеріали справи № 320/39370/25.
3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.
4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
5. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали для подання до суду заперечення щодо клопотання про зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі №320/39370/25.
6. Роз`яснити учасникам справи, що у разі невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 145 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.
7. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа