Єдиний унікальний номер 728/1211/26
Номер провадження 2/728/721/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(заочне)
29 липня 2026 року місто Бахмач
Бахмацький районний суд у складі
головуючого судді - Сороколіта Є.М.,
за участі:
секретаря судового засідання - Кирути Л.І.,
а також
позивача - не з`явилася,
відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бахмачі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - в матеріалах справи відсутній) про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягненням моральної шкоди, негайно після закінчення судового розгляду ухвалив рішення про таке.
І. Рух справи.
1. До Бахмацького районного суду (далі також - Суд) 25.05.2026 звернувся ОСОБА_1 (далі також - Позивач), з позовом до ОСОБА_2 (далі також - Відповідач), за змістом якого Позивач просить зобов`язати Відповідача повернути йому зарядний пристрів радянського виробництва, у разі неможливості повернення майна стягнути на його користь вартість майна у розмірі 1 200,00 грн та стягнути моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.
2. Ухвалою Суду від 27.05.2026 № 728/1211/26 відкрито провадження у справі та прийнято її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, призначено проведення судового засідання з розгляду справи по суті.
3. У призначене судове засідання належним чином повідомлені сторони не з`явилися.
4. Водночас матеріали справи № 728/1211/26 містять заяву Позивача від 07.07.2026 б/н, за змістом якої останній просив здійснювати розгляд справи без його участі, проти винесення заочного рішення не заперечував.
5. Відповідач ОСОБА_2 , будучи повідомленою належним чином про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання з розгляду справи по суті не з`явилася, причини неявки не повідомила, заяви про відкладення проведення судового розгляду або ж про розгляд справи за її відсутності не подала.
6. За вищевказаних фактичних обставин, на підставі положень статті 281 Цивільного процесуального кодексу України (далі також - ЦПК України), Суд вважає за можливе постановити ухвалу про заочний розгляд справи.
7. Окрім того, у зв`язку з не явкою усіх учасників справи у призначене судове засідання, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. Позиції учасників справи.
8. У поданій позовній заяві в обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначив, що 07.11.2025 передав зарядний пристрій радянського виробництва своєму сусіду ОСОБА_3 у тимчасове користування під час блекауту, оскільки останній потребував допомоги.
9. У подальшому ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а Відповідач перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , таємно заволоділа даним зарядним пристроєм, який належить Позивачу.
10. Постановою Бахмацького районного суду від 14.04.2026 у справі № 728/490/26, провадження № 3/728/290/26, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 51 КУпАП.
11. Вказаною постановою встановлено факт незаконного заволодіння майном Позивача, а також підтверджено, що вартість зарядного пристрою становить 1 200,00 грн. Постанова суду набрала законної сили та не оскаржена.
12. Позивач неодноразово звертався до Відповідача з вимогою повернути належне йому майно або компенсувати його вартість у добровільному порядку, в тому числі шляхом направлення письмової претензії поштою, однак Відповідач жодних дій щодо повернення майна не вчинила, лист також не отримала, хоча працівник пошти декілька разів намагалася його вручити.
13. Внаслідок протиправних дій Відповідача, Позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних переживаннях, відчутті несправедливості, необхідності звернення до правоохоронних органів та суду для захисту своїх прав, а також переживаннях у зв`язку з неповерненням належного йому майна. Крім того Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, що додатково ускладнює можливість самостійного захисту своїх порушених прав та спричиняє додаткові моральні страждання.
14. Як на правову підставу своїх вимог Позивач посилався на статті 15, 16, 23, 386, 387, 1166, 1167 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), за змістом яких власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а також вимагати відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, особою, яка її завдала.
15. Щодо позиції Відповідача, то Суд враховує, що вона своїм правом на подання відзиву не скористалася, свою позицію не висловила, доводи Позивача не спростувала.
ІІІ. Фактичні обставини встановлені Судом та докази на їх підтвердження.
16. У судовому засіданні встановлено, що факт незаконного заволодіння майном Позивача Відповідачем підтверджується постановою Бахмацького районного суду від 14.04.2026 у справі № 728/490/26, провадження № 3/728/290/26, якою ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 51 КУпАП (а.с. 5-зворот).
17. Також в матеріалах справи наявні копії поштових документів від 27.04.2026 та письмова пропозиція про вирішення питання добровільно, що підтверджує факт спроб Позивачем вирішити дане питання у добровільному порядку (а.с. 8-9).
18. Копіями пенсійного посвідчення вданого на ім`я ОСОБА_1 03.04.2013 серії НОМЕР_2 та довідкою Бахмацької міжрайонної МСЕК Чернігівської області від 08.04.2004 серії НОМЕР_3 підтверджується, що ОСОБА_1 має ІІ групу інвалідності, загальне захворювання (а.с. 7-8).
ІV. Оцінка Суду та релевантне законодавство.
19. Перш за все Суд наголошує, що розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
20. За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
21. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
22. Суд звертає увагу, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати Суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
23. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
24. Оцінюючи фактичні обставини цієї справи з урахуванням вищевикладених підходів Суд враховує, що стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
25. Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
26. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права на володіння, користування та розпорядження своїм майном.
27. Стаття 319 ЦК України визначає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
28. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
29. Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння врегульовано статтею 387 ЦК України, у відповідності до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
30. Згідно з статтею 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку, заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.
31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
32. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 р. у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 р. у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 р. у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 р. у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 р. у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 02 лютого 2021 р. у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 р. у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 р. у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 р. у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 р. у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 р. у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 р. у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).
33. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
34. Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.
35. Суд нагадує, що у доктрині цивільного права всі способи захисту прийнято поділяти на декілька груп залежно від того, які відносини склалися між сторонами спору. З огляду на це найчастіше їх поділяють на речові та зобов`язально-правові.
36. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Але якщо сторони не перебували в договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
37. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Такі способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
38. При цьому судова практика визнає можливість застосування кондикції в якості субсидіарного способу захисту порушеного речового права.
39. Так, за змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
40. Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.
41. Традиційно у доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. "condictio sine causa" - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).
42. Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
43. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.
44. Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.
45. Безпідставне збагачення може полягати як у так званому "фактичному" збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в "юридичному" збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.
46. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
47. Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
48. Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи-набувача частини його майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).
49. Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).
50. Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
51. Підсумовуючи, Суду зазначає, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.
52. Також, за загальним правилом, правовідносини в разі вибуття майна з володіння особи-власника поза його волею, якщо між сторонами немає будь-яких договірних відносин, регулюються приписами статей 387, 388 ЦК України.
53. У цьому контексті важливим є той факт, що в обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач вказував, що самостійно передав зарядний пристрій своєму померлому сусіду - ОСОБА_3 , оскільки той потребував допомоги.
54. Такі правові відносини слід кваліфікувати як договір позички, який припинився у зв`язку зі смертю фізичної особи, якій річ було передано в користування (частина перша статті 835 ЦК України).
55. Суду зауважує, що за своєю правовою природою кондикційні відносини у вузькому значенні цієї категорії не передбачають існування інших (зокрема, речових) відносин між їх учасниками. Це випливає, зокрема, зі змісту частини третьої статті 1212 ЦК України, згідно з якою ці правила можуть бути застосовані також і до інших відносин, які за своєю правовою природою не є суто кондикційними.
56. Однак, законодавець поширив приписи глави 83 ЦК України на відносини з витребування майна власником із чужого незаконного володіння (пункт 2 частини третьої статті 1212 ЦК України).
57. Для застосування частини третьої статті 1212 ЦК України умови, необхідні для застосування частини першої статті 1212 ЦК України (зокрема, відсутність між сторонами інших, ніж кондикційних, відносин), не встановлюються. Ключовим є те, що відносини між сторонами за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом мають підпадати під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
58. А правила частини третьої статті 1212 ЦК України містять опис правових відносин, що не є суто кондикційними відносинами у вузькому значенні цього поняття, тобто не є condictio sine causa. Вочевидь, що приписи частини третьої статті 1212 ЦК України можуть бути застосовані до відносин з витребування майна лише в тому випадку, якщо віндикація з якихось причин не здатна була забезпечити повернення майна неволодіючому власнику.
59. На переконання Суду, спірні правовідносини не є суто кондикційними, оскільки на момент набуття спірного зарядного пристрою у Відповідача формально були підстави для володіння ним, проте ці підстави втратили свою силу, адже спірний зарядний пристрій повернуто у власність Позивача (в контексті титулу власника, а не фактичного володіння).
60. Враховуючи, що віндикація не має спеціальних правил, якими було б врегульовано такі відносини, які виникли у цій справі, правила про заборону незаконного збагачення згідно з частиною третьою статті 1212 ЦК України можуть бути застосовні до них субсидіарно.
61. Також Суд зауважує, що кондикційні зобов`язання залежно від наявності підстави набуття майна в момент такого набуття можна класифікувати на дві групи: підстави набуття такого майна не існувало навіть у момент отримання (набуття); підстава набуття існувала, але згодом припинила існувати (втратила свою силу, чинність тощо).
62. З урахуванням викладеного, момент виникнення кондикційного зобов`язання можна визначити: у випадку відсутності підстави набуття чужого майна - лише виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких до особи потрапило чуже майно, тобто з моменту, коли особа могла дізнатись про безпідставність отримання майна; у випадку, коли підстава набуття майна існувала, але згодом відпала, - сукупністю обставин, що характеризують підставу, на якій майно було отримано, та обставин відпадіння цієї підстави.
63. Остання група правовідносин характеризується тим, що особа утримує майно, яке вона має повернути потерпілому, у зв`язку з відпадінням підстави набуття цього майна. Це стосується вимог, щодо яких кондикційні правовідносини є субсидіарними (частина третя статті 1212 ЦК України), а саме: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
64. Коли вирішується спір за переліченими вимогами, наприклад, про витребування майна з чужого незаконного володіння, ухвалюється судове рішення, яке підлягає виконанню у встановленому законом порядку. У такому разі саме судове рішення у разі його невиконання боржником дозволяє кваліфікувати зобов`язання як кондикційне.
65. Що ж до питання відшкодування вартості, то Суд зауважує, що відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
66. Відносини з відшкодування вартості безпідставно збереженого майна за своїм змістом не є суто кондикційними (у вузькому чи широкому значенні), а пов`язані зі вжиттям спеціальних заходів замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі.
67. Тлумачення статті 1213 ЦК України дає підстави для висновку, що відшкодування вартості безпідставно збереженого майна застосовується у випадку встановлення неможливості повернення майна в натурі, що може бути пов`язане зі знищенням речі, її переробленням, втратою, протиправною передачею третій особі тощо.
68. У контексті фактичних обставин справи неможливість повернення Позивачу належного йому зарядного пристрою має бути доведена належними і допустимим доказами.
69. Суд відмічає, що з урахуванням особливостей такого пристрою як рухомої речі, яка може бути вільно переміщена у просторі, розібрана, перероблена тощо, відсутність протягом тривалого часу результатів від заходів, спрямованих на його розшук, може за конкретних обставин справи кваліфікуватися як неможливість повернення безпідставно збереженого майна в натурі.
70. При цьому Суд враховує, що примусове виконання судових рішень здійснюється під час процедури виконавчого провадження.
71. Окремі процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, врегульовані розділом VI ЦПК України. Зокрема, у частині першій статті 435 ЦПК України передбачено, що за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) суд першої інстанції може встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення.
72. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина третя статті 435 ЦПК України).
73. Усталеним у процесуальному праві є розуміння понять "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення як категорій, що мають спеціальне значення і реалізуються у виконавчому провадженні. Вони означають послідовність і зміст виконавчих дій, які підлягають вчиненню державним / приватним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це, по суті, спосіб здійснення того способу захисту, який реалізовано судом у своєму рішенні. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.
74. За таких обставин, відшкодування вартості безпідставно збереженого Відповідачем майна може бути реалізоване через зміну способу та/або порядку виконання судового рішення.
75. Підсумовуючи зазначене, оцінивши надані сторонами докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності, Суд приходить до висновку, що Позивачем було доведено наявність порушення його права власності і вважає, що ефективним способом захисту такого є зобов`язання Відповідача повернути ОСОБА_1 зарядний пристрій радянського виробництва.
76. Водночас, незаконними діями Відповідача, Позивачу безперечно була спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних переживаннях, відчутті несправедливості, необхідності звернення до правоохоронних органів та суду для захисту своїх прав, а також переживаннях у зв`язку з неповерненням належного йому майна.
77. Крім того Позивач є особою з інвалідністю ІІ груп, що додатково ускладнює можливість самостійного захисту своїх порушених прав та спричиняє додаткові моральні страждання.
78. Суд відмічає, що статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
79. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України.
80. Частиною першої вказаної норми закону визначено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
81. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
82. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості, про що також зазначено у роз`ясненнях пункту 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди".
83. Також в силу положень частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Судом враховується висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц, згідно з яким, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
84. Отже, враховуючи те, що моральними стражданнями супроводжується будь-яке протиправне діяння, при визначенні розміру відшкодування, Суд враховує характер порушених прав Позивача та їх тривалість, і оцінює завдану моральну шкоду в розмір 2 500,00 гривень.
V. Розподіл судових витрат.
85. Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
86. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат здійснюється пропорційно задоволених позовних вимог.
87. При цьому Суд враховує, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
88. Так, згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VІ (далі також - Закон № 3674-VІ) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
89. При цьому згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю II групи.
90. Положеннями цивільного процесуального законодавства не визначено порядку розподілу судових витрат у виді судового збору у випадку, коли позивач звільнений від його сплати у встановленому порядку, у зв`язку з чим Суд вважає за можливе застосувати аналогію закону, а саме - відповідні положення Господарського процесуального кодексу України у відповідності до яких судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
91. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VІ за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір, що дорівнює 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
92. Відповідно до абзацу 2 пункту 5 частини другої статті 4 Закону № 3674-VІ за подання до суду позовної заяви позовної заяви про відшкодування моральної шкоди, справляється судовий збір, що дорівнює 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
93. Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі станом на 01.01.2026 дорівнював 3 328,00 грн.
62. Підсумовуючи наведене, Суд вважає, що з Відповідача слід стягнути судовий збір у розмірі 2 329,60 грн (дві тисячі триста двадцять дев`ять гривень 60 коп.) на користь держави, як пропорційний розмір від 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за розгляд позовної заяви немайнового характеру, поданої фізичною особою та одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди.
50. Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 247, 258, 259, 263-265, 273, 280, 282 ЦПК України Суд, -
У Х В А Л И В:
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
2. Зобов`язати ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - у матеріалах справи відсутній) повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) зарядний пристрій для акумуляторів радянського виробництва.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - у матеріалах справи відсутній) на користь держави судовий збір у розмірі 2 329,60 грн (дві тисячі триста двадцять дев`ять гривень 60 коп.).
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення у порядку та строки, передбачені Главою 1 Розділу V Цивільного процесуального кодексу України, а саме шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення цього рішення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомий.
Суддя Є.М. Сороколіт