САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА
Справа №206/1273/26
2/206/1450/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.07.2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючий суддя Румянцев О.П.,
секретар судового засідання Богатько Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпро матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Покинтелиця Дмитро Володимирович про визнання права власності в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Покинтелиця Дмитро Володимирович про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,
за участю: представника позивача ОСОБА_4 ,
відповідачів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
представника відповідачів ОСОБА_5 , -
ВСТАНОВИВ:
19 лютого 2026 року представник позивача через систему «Електронний суд» звернулася до Самарського районного суду міста Дніпра із позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Покинтелиця Д.О. про визнання права власності в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позовних вимог представник позивача ОСОБА_4 посилається на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.05.1994 року, про що Самарським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції 27.05.1994 року було складено відповідний актовий запис №149, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , яке було видано повторно 07.01.2025 року. У період шлюбу, для проживання сім`ї, подружжям було прийнято рішення про придбання домоволодіння. 15.06.1996 року на підставі договору купівлі-продажу подружжям було придбано домоволодіння, а саме: жилий, шлакобетонний будинок А-І, жилою площею 26,8 кв. м., сарай Б глинобитний, сараї В, Г шлакобетонні, вбиральня Д шлакобетонна, спорудження №1-6, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та розташований на земельній ділянці розміром - 1022 кв. м., який було посвідчено державним нотаріусом Румянцевою Л.І., завідуючою восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за №2-1201, а також зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДОР 19.09.1996 року та записано в реєстрову книгу №371 за реєстровим номером №60. Титульним власником домоволодіння, відповідно до умов зазначеного договору, подружжям було вирішено визначити дружину - ОСОБА_6 . В подальшому, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 20.08.1998 року за №1652 було надано у постійне користування земельну ділянку 0,1180 га за адресою: АДРЕСА_1 (після перейменування - АДРЕСА_1 ), що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ДП №018905. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, про що 02.05.2025 року Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було складено відповідний актовий запис №1714, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . З метою належного оформлення документів на домоволодіння після смерті дружини та отримання спадщини, до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Покинтелиці Д.В., звернувся чоловік померлої ОСОБА_6 ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини. На підставі чого, 07.05.2025 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Пакинтелиця Д.В. було заведено спадкову справу за №4/2025 та внесено відомості про реєстрацію спадкової справи до Спадкового реєстру за №74036034, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі. 11.11.2025 року ОСОБА_1 звернувся до зазначеного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя, яке видається в разі смерті одного з подружжя, що складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та із заявою про видачу свідоцтва про спадщину за законом належну йому обов`язкову частку в спадковому майні що складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який належав його дружині. 14.11.2025 року приватним нотаріусом Пакинтелиця Д.В. було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 , як у видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частку в спільному майні подружжя, яке видається в разі смерті одного з подружжя, так і у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. З мотивувальної частини зазначеної постанови приватного нотаріуса, вбачається, що нотаріус керувався приписами п. п. 4.18, 4.20 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МінЮсту України №296/5 від 22.02.2012 року та причиною відмови послугувала відсутність у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів та роз`яснено йому право вирішення зазначеного питання в судовому порядку. Крім того, з тексту зазначеної постанови приватного нотаріуса, вбачається, що на підставі заповіту, посвідченого 10.02.2009 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Камендо О.М., за реєстровим номером №3-153, померла ОСОБА_6 заповіла все своє майно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рівних частках кожному. Та зазначено, що згідно з матеріалами спадкової справи ОСОБА_2 (змінено по батькові з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », згідно з записом про зміни актового запису про народження в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян від 12.07.2016 року) прийняв спадщину за заповітом на підставі заяви про прийняття спадщини від 04.09.2025 року. ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом на підставі заяви про прийняття спадщини від 28.10.2025 року. Інших спадкоємців, передбачених законом України, які прийняли спадщину нотаріусом не виявлено. Спадщина, яка залишилась після смерті ОСОБА_6 складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, з детального огляду постанови приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.11.2025 року, вбачається, що підставою відмови у видачі свідоцтва про спадщину є відсутність у спадкоємця необхідних для видачі документів. Станом на сьогодення оригіналів правовстановлюючих документів на домоволодіння у позивача в наявності немає, зберіглись лише їх копії, а саме: копія договору купівлі-продажу від 15.06.1996 року, посвідченого державним нотаріусом Румянцевою Л.І., завідуючою восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за №2-1201; та копія державного акту на право постійного користування землею від 04.11.1998 року. Приблизно у вересні 2025 року ОСОБА_2 попросив надати йому зазначені документи для огляду. Оскільки все життя позивач та відповідач-1 перебували у довірительних відносинах, без жодних вагань документи були надані останньому. Однак, назад передані документи ОСОБА_2 позивачу вже не повернув, на будь-які прохання та переговори останній не реагує та лише зазначає, що документів у нього немає та він не знає де вони. Крім зазначеного, також мав місце факт намагання ОСОБА_2 ввести позивача в оману на прийомі у нотаріуса який вів спадкову справу з метою отримання від нього відмови від належної йому спадщини після померлої дружини. Зазначені дії були присічені нотаріусом та детально роз`яснені позивачу його права та дійсну мету ОСОБА_2 . У зв`язку з зазначеними фактами, позивачем було подано відповідну заяву про вчинення злочину до ВП №1 ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області, про що були внесені відомості до ЄРДР за №12025047230000174 від 14.10.2025 року. Станом на сьогодення у зазначеному кримінальному провадженні проводяться слідчі дії та остаточного рішення ще не прийнято. Відповідно, всі ці події та факт наявності постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії є перешкодою для реалізації позивачем свого права на отримання спадщини і визнання за ним права власності на спадкове майно. Іншим шляхом, крім як за рішенням суду, на теперішній час отримати позивачем спадщину є не можливим. Та відповідно належним способом захисту права в даному випадку є саме звернення з позовною вимогою про визнання права власності на 1/2 частку в спільному майні. З огляду на викладене, право позивача на 1/2 частку в спільному домоволодінні, за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає визнанню в судовому порядку. Крім того, позивач також має право на спадщину за законом на належну йому обов`язкову частку в спадковому майні після смерті його дружини. Як вбачається з постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, нотаріусом було встановлено наявність заповіту, відповідно до якого померла ОСОБА_6 заповіла все своє майно онуку відповідачу-1 - ОСОБА_7 (в подальшому по батькові змінено на ОСОБА_9 ) та дочці відповідачу-2 ОСОБА_3 . Інших спадкоємців померлої передбачених законом - не встановлено. Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на момент смерті дружини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та відповідно відкриття спадщини був у 72 річному віці. Крім того, ОСОБА_1 є непрацездатною особою з 31.10.2012 року, та є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням. З урахуванням того, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є позивач та відповідач-2 (дочка померлої), то позивач, у разі спадкування за законом, мав би право на обов`язкову частку у спадщині у розмірі 1/4 усього майна померлої дружини, згідно приписів ч. 1 ст. 1241 ЦК України. Позивач не відмовлявся від отримання спадщини за законом на належну йому обов`язкову частку у спадковому майні після смерті його дружини та має намір реалізувати надане йому право. Жодні обставини, які свідчили про можливість зменшення обов`язкової частки у спадщині - відсутні. Оскільки, спадщина, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 , складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який подружжям було придбано під час шлюбу, то відповідно ОСОБА_6 належить 1/2 частина цього домоволодіння. З огляду зазначеного, кола спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_6 , у позивача також наявне право на 1/8 частину цього домоволодіння, як право на обов`язкову частку у спадщині, яке підлягає визнанню в судовому порядку. Таким чином, вказані вище обставини та додані матеріали до позову свідчать про наявність перешкод для оформлення спадкових прав позивача на спадкове майно - домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 у загальному розмірі на 5/8 часток домоволодіння, а саме: на 1/2 частку домоволодіння, як частку в спільному майні подружжя, в разі смерті одного з подружжя та на 1/8 частку спадкового майна, як право позивача на обов`язкову частку у спадщині, у нотаріальному порядку, що в свою чергу призводить до того, що позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на спадщину, зареєструвати у встановленому законом порядку спадкове майно та реалізувати своє право власності, та у зв`язку з чим вимушений звертатися до суду за захистом своїх прав. Представник позивача просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/8 часток у праві спільної часткової власності на домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинка А-І, жилою площею 26, 8 кв. м., сарай Б глинобитний, сараї В, Г шлакобетонні, вбиральня Д шлакобетонна, спорудження №1-6, в порядку спадкування за законом після смерті його дружини ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судові витрати у справі стягнути з відповідачів на користь позивача в повному обсязі.
Ухвалами Самарського районного суду міста Дніпра від 13 березня 2026 року було відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання та витребувано докази.
10 квітня 2026 року від представника відповідачів ОСОБА_5 надійшла зустрічна позовна заява в обґрунтування якої представник посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_6 , яка за життя була матір?ю Позивачки 1- ОСОБА_3 та бабусею Позивача-2 - ОСОБА_2 . Відповідач (Позивач за первинним позовом) - ОСОБА_1 був її чоловіком. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/2 частка домоволодіння АДРЕСА_1 , що належала померлій на праві спільної сумісної власності подружжя. Домоволодіння АДРЕСА_1 належало ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 15.06.1996 року, посвідченого державним нотаріусом Восьмої ДДНК Румянцевою Л. за реєстровим №2-1201 та зареєстрованого в КП «ДМБТІ» 19.09.1996 року за №60 у реєстровій книзі №371. ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали шлюб 14 серпня 1993 року. Шлюб був зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Самарської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська, про що в книзі реєстрації актів про одруження було зроблено запис за №375. Отже домоволодіння домоволодіння придбано у шлюбі і доля спадкодавця складає частину. На відміну від спадкування за законом, на яке посилається Відповідач за зустрічним позовом ( ОСОБА_1 ), у даній справі має місце спадкування за заповітом. 10 лютого 2009 року ОСОБА_6 , перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам?яті, склала розпорядження на випадок своєї смерті, яким усе своє майно заповіла Позивачам за зустрічним позовом - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках. Цей заповіт не був скасований, не був змінений і на момент відкриття спадщини є чинним. Протягом останніх років життя спадкодавиці, між нею та її чоловіком, ОСОБА_1 , склалися досить конфліктні відносини. ОСОБА_1 також перебував у тривалому конфлікті з онуком та донькою померлої, що виражалося у повній відсутності спілкування та взаємній недовірі. Саме через цей конфлікт спадкодавиця за життя прийняла рішення передати всі правовстановлюючі документи на майно (Договір купівлі-продажу від 15.06.1996 р. та Державний акт на земельну ділянку) Позивачам на зберігання. Вона усвідомлювала, що у разі її смерті ОСОБА_1 чинитиме перешкоди у виконанні її останньої волі, зафіксованої у заповіті. Таким чином, твердження ОСОБА_1 про те, що документи були отримані «обманним шляхом», є спробою ввести суд в оману. Оригінали документів знаходяться у Позивачів на законних підставах як у спадкоємців за заповітом. Після смерті ОСОБА_6 . ОСОБА_1 , діючи одноособово та не повідомивши їх, самостійно обрав приватного нотаріуса Покинтелицю Д.В. та звернувся до нього із заявою про прийняття спадщини за законом.Позивачі, дізнавшись про відкриття спадкової справи також звернулися до того ж нотаріуса із заявами про прийняття спадщини за заповітом, оскільки спадкова справа вже була відкрита та зміна нотаріуса була неможлива. Протягом встановленого законом шестимісячного строку Позивачі виконали всі вимоги ст.1269 ЦК України. ОСОБА_1 у своєму первинному позові оформити спадшину через відсутність документів. Однак, за весь період з квітня 2025 року по сьогоднішній день, він жодного разу не звернувся до інших спадкоємців (ні усно, ні письмово через адвоката чи нотаріуса) з проханням надати ці документи для вчинення нотаріальних дій. Натомість він обрав шлях кримінального переслідування, звернувшись до поліції із завідомо неправдивим повідомленням про злочин, намагаючись звинуватити спадкоємців за заповітом у викраденні документів. Така поведінка свідчить про те, що мета ОСОБА_1 полягає не у мирному оформленні своєї законної частки, а штучному створенні конфлікту між спадкоємцями. Позивач за первинним позовом зазначає, що не має можливості через відсутність документів, однак це абсолютно не відповідає дійсності тому, що Позивачі за зустрічним позовом також не змогли оформити спадщину, незважаючи на наявність у них правовстановлюючих документів та надання їх приватному нотаріусу. Спочатку приватний нотаріус заявив позивачам за зустрічним позовом, що абсолютно необхідною умовою для видачі свідоцтва на право власності на спадщину є виготовлення технічного паспорту на домоволодіння. Вони декілька місяців намагалися виготовити даний технічний паспорт, не будучи власниками домоволодіння. 25.12.25 року Позивачі за зустрічним позовом звернулися до приватного нотаріуса із письмовою заявою щодо надання дозволу на виготовлення технічного паспорту, проте їм було відмовлено, у звязку з тим, що ОСОБА_1 звернувся 12.12.25 року із заявою про невидачу іншим спадкоємцям будь-яких документів, тому що він має намір звернутися до суду. Тобто, своєю ж заявою від 12.12.25 року ОСОБА_1 сам собі унеможливив отримання права власності на спадкове майно, тому що відмовлявся спілкуватися з Позивачами за зустрічним позовом та бажав отримати право власності виключно в судовому порядку. ОСОБА_3 15.01.2026 року звернулася зі скаргою на дії приватного нотаріуса, які фактично позбавили спадкоємців можливості належним чином оформити спадкове майно до Дніпровського МУ МЮ України, 13.02.26 року вона отримала відповідь Управління в якій зазначені усі наведені вище обставини та зазначено, що вона має можливість отримати свідоцтво про спадщину. Проте знову звернувшись до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтв про спадщину Позивачі за зустрічним позовом отримали відмови у їх видачі у зв?язку з тим, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Оскільки Відповідач за зустрічним позовом не визнає за Позивачами права на 3/16 частини будинку за кожним, а нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва, єдиним ефективним способом захисту нашого права згідно зі ст.16 та ст.392 ЦК України є саме судове визнання права власності в порядку спадкування.10 лютого 2009 року ОСОБА_6 , перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам?яті, склала розпорядження на випадок своєї смерті, яким усе своє майно заповіла ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках. Цей заповіт не був скасований, не був змінений і на момент відкриття спадщини є чинним. Проте в даній справі приватний нотаріус не вчиняв дій, які б дозволили усім спадкоємцям отримати свідоцтва про спадщину. Позивачі у встановленому законом порядку звернулися до нотаріуса для оформлення спадщини на нерухоме майно та їм необхідно було надати в нотаріальну контору правовстановлюючі документи на право власності на нерухоме майно, які вони і наддали, однак нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Що повністю підтверджує факт того, що позивачі за зустрічним позовом не чинили перешкод ОСОБА_1 у оформленні права власності на спадкове майно - тому що у разі оформлення майна ними і він автоматично це майно оформив би, оскільки правовстановлюючі документи залишаються у спадковій справі нотаріуса. Проте, своєю заявою від 12.12.2025 року ОСОБА_1 унеможливив оформлення права власності на спадщину, навіть не намагаючись жодним чином контактувати з іншими спадкоємцями. Відмова у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом не може бути перешкодою у набутті позивачами права на спадкове майно. Домоволодіння є об?єктом спільної сумісної власності подружжя (набуте у 1996 році в шлюбі). Отже, ОСОБА_6 належала 1/2 частка майна. ОСОБА_1 , як непрацездатний чоловік, має право на обов?язкову частку відповідно до ст.1241 ЦК України. Обов?язкова частка становить половину від того, що він би отримав за законом. За законом спадкоємців двоє (чоловік та дочка). Його частка за законом склала б 1/2 від спадщини (тобто 1/4 від усього будинку). Отже, обов?язкова частка становить 1/2 від 1/4 = 1/8 від усього будинку. Спадкова маса після вирахування обов?язкової частки: 1/2 (частка дружини) - 1/8 (обов`язкова частка Савлука) = 3/8 частини будинку. Ці 3/8 частини мають бути розподілені порівну між двома спадкоємцями за заповітом - по 3/16 кожному. ???Просить суд прийняти зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до спільного розгляду. ??Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/16 частини домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 . Визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/16 частини домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 . Судові витрати по справі покласти на Відповідача за зустрічним позовом.
Ухвалою Самарського районного суду Дніпра від 17 червня 2026 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовну заяву підтримала та просила її задовольнити в повному обсязі, зустрічну позовну заяву визнала та не заперечувала проти її задоволення.
Представник відповідачів ОСОБА_5 та відповідачі в судовому засіданні не заперечували проти позову, зустрічну позовну заяву підтримав та наполягав на її задоволенні в повному обсязі.
Третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Покинтелиця Д.В. - в судове засідання не з`явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позови підлягають задоволенню з огляду на наступні підстави.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.05.1994 року, про що Самарським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції 27.05.1994 року було складено відповідний актовий запис №149, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , яке було видано повторно 07.01.2025 року.
На підставі договору купівлі-продажу від 15.06.1996 року, посвідченого державним нотаріусом Восьмої ДДНК Румянцевою Л.І. за реєстровим №2-1201 та зареєстрованого в КП «ДМБТІ» 19.09.1996 року за №60 у реєстровій книзі №371, домоволодіння АДРЕСА_1 належало ОСОБА_6 .
В подальшому для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 20.08.1998 року за №1652 було надано у постійне користування земельну ділянку 0,1180 га за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 ), що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ДП №018905.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, про що 02.05.2025 року Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було складено відповідний актовий запис №1714, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
Спірне домоволодіння придбано у шлюбі і доля спадкодавця складає частину.
Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на належне їй майно, до складу якої входить 1/2 частка домоволодіння АДРЕСА_1 , що належала померлій на праві спільної сумісної власності подружжя.
З метою належного оформлення документів на домоволодіння після смерті дружини та отримання спадщини, до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Покинтелиці Д.В., звернувся чоловік померлої ОСОБА_6 ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини.
На підставі чого, 07.05.2025 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Пакинтелиця Д.В. було заведено спадкову справу за №4/2025 та внесено відомості про реєстрацію спадкової справи до Спадкового реєстру за №74036034, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі.
11.11.2025 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Пакинтелиці Д.В. із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя, яке видається в разі смерті одного з подружжя, що складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та із заявою про видачу свідоцтва про спадщину за законом на належну йому обов`язкову частку в спадковому майні, що складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який належав його дружині.
14.11.2025 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Пакинтелицею Д.В. було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 , як у видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частку в спільному майні подружжя, яке видається в разі смерті одного з подружжя, так і у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
З мотивувальної частини зазначеної постанови приватного нотаріуса, вбачається, що нотаріус керувався приписами п.п.4.18, 4.20 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МінЮсту України №296/5 від 22.02.2012 року та причиною відмови послугувала відсутність у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів та роз`яснено йому право вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Крім того, з тексту зазначеної постанови приватного нотаріуса, вбачається, що на підставі заповіту, посвідченого 10.02.2009 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Камендо О.М., за реєстровим номером №3-153, померла ОСОБА_6 заповіла все своє майно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рівних частках кожному.
Згідно з матеріалами спадкової справи ОСОБА_2 (змінено по батькові з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », згідно з записом про зміни актового запису про народження в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян від 12.07.2016 року) прийняв спадщину за заповітом на підставі заяви про прийняття спадщини від 04.09.2025 року.
ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом на підставі заяви про прийняття спадщини від 28.10.2025 року.
Інших спадкоємців, передбачених законом України, які прийняли спадщину нотаріусом не виявлено.
Таким чином, з детального огляду постанови приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.11.2025 року, вбачається, що підставою відмови у видачі свідоцтва про спадщину є відсутність у спадкоємця необхідних для видачі документів.
10 лютого 2009 року ОСОБА_6 склала розпорядження на випадок своєї смерті, яким усе своє майно заповіла ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках. Цей заповіт не був скасований, не був змінений і на момент відкриття спадщини є чинним.
Задовольняючи позовні вимоги суд виходить з наступних висновків.
Конституцією України ст.41 та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 1, діє принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом ст.ст.316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування, розпорядження своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.
Згідно зі ст.321 ЦК України, право власності непорушно, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, власник може бути позбавлений права власності або обмежений в його здійсненні тільки у випадках і в порядку, встановленому законом, примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване тільки як виняток по мотивах суспільної необхідності на підставах і в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Відповідно до ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
За приписами ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно до ст.1216 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.ст.1218 , 1220 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, тобто на момент смерті спадкодавця, і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець зазаповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти.
Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
За приписами ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
У відповідності до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов?язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Відповідно до статті 1233 Цивільного кодексу України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
За положенням ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Згідно зі ст.392 ЦК України власник майна може подати позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється чи не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документів, які б посвідчували його право власності.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 01 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.
Статтями 22, 28, 29 КпШС який діяв на час придбання спірного будинку, передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Відповідно до приписів ст.16 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ «Про власність», який був чинним на момент придбання спірного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відносини спадкування спірного майна регулюються правилами чинного ЦК України , оскільки спадщина відкрилася після 01 січня 2004 року.
Відповідно до ч.1 ст.1226 ЦК України власності спадкується на загальних підставах.
Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» що за загальними правилами частини другої статті 372 ЦК України роз`яснено, при поділі майна, що є у спільній сумісній власності, за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (частина друга статті 370 ЦК України, частина друга статті 372 ЦК України). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.
Відповідно, для отримання свідоцтва про право на спадщину у вигляді частки будинку, яка знаходилась у спільній сумісній власності спадкодавця та іншого співвласника, закон не вимагає визначення часток за кожним із них у судовому порядку, що також підтверджується сталою судовою практикою викладеною Верховним Судом у постановах від 20.06.2018 року у справі №640/13903/16-ц (провадження №61-15147св18); від 20.06.2018 року у справі №266/5267/18 (провадження №61-6647св19); від 20.03.2019 року у справі №550/1040/16-ц (провадження №61-28423св18); від 20.04.2020 року у справі №601/2592/18 (провадження №61-17859св19) та інші.
Частиню 1 ст.1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (ч.3 ст.1235 ЦК України).
Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (ч.4 ст.1236 ЦК України).
За частинами першою-другою статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов?язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов?язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов?язковість її виконання.
Положення ч.1 ст.1241 ЦК України передбачають, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки , яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (ст.1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту.
Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом.
Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.
Також положення п.19 Постанови «Про судову практику у справах про спадкування» Пленуму ВС України №7 від 30.05.2008 року, передбачають, що перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує. При визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу.
Так, згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни це особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Тлумачення п.1 ч.2 ст.16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22 (провадження №61-5252сво23).
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст.392 ЦК України).
Спірне домоволодіння було набуте під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя незалежно від того, що право власності було зареєстровано за ОСОБА_6 . У зв`язку зі смертю останньої до складу спадщини увійшла лише належна їй 1/2 частка зазначеного майна, тоді як інша 1/2 частка належить ОСОБА_1 як його частка у спільному майні подружжя та не входить до складу спадщини.
Із матеріалів спадкової справи вбачається, що спадкодавиця за життя склала заповіт, яким заповіла належне їй майно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках. Заповіт є чинним, не скасованим та не зміненим, а тому саме його положення визначають порядок спадкування майна після смерті ОСОБА_6 .
Разом із тим ОСОБА_1 на час відкриття спадщини був непрацездатною особою, що надає йому право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту. За таких обставин він має право на 1/8 частку спірного домоволодіння як на обов`язкову частку у спадковому майні. Отже, за ОСОБА_1 підлягає визнанню право власності на 5/8 часток домоволодіння, з яких 1/2 частка належить йому як частка у спільному сумісному майні подружжя, а 1/8 частка - в порядку спадкування як обов`язкова частка у спадщині.
Після виділення обов`язкової частки ОСОБА_1 спадкова маса, що підлягає спадкуванню за заповітом, становить 3/8 частини спірного домоволодіння. Відповідно до волевиявлення спадкодавця зазначена частка підлягає розподілу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках, тобто по 3/16 частини домоволодіння кожному.
Неможливість оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку підтверджується матеріалами спадкової справи та постановами приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій. За таких обставин звернення сторін до суду з вимогами про визнання права власності є належним способом захисту їхніх порушених прав та законних інтересів.
Суд також бере до уваги, що під час розгляду справи сторони фактично досягли згоди щодо належності кожному з них відповідних часток у спірному майні.
За таких обставин визнання сторонами первісного та зустрічного позовів узгоджується з фактичними обставинами справи, підтверджується наявними у справі доказами, не суперечить вимогам закону та не порушує права, свободи чи законні інтереси інших осіб, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необхідність задоволення первісного та зустрічного позовів у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує, що первісний та зустрічний позови задоволено повністю, при цьому сторони взаємно визнали заявлені одна одною позовні вимоги, спір щодо належності сторонам відповідних часток спірного майна фактично відсутній. За таких обставин суд дійшов висновку, що понесені сторонами витрати зі сплати судового збору підлягають залишенню за особами, які їх понесли.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 1216-1218, 1220, Цивільного кодексу України, ст.ст.12, 13, 76-89, 95, 134, 137, 141, 206, 223, 247, 258, 259, 263-265, 272, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ), третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Покинтелиця Дмитро Володимирович (м. Дніпро, вул. В. Вернадського, буд.19/21) про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/8 часток у праві спільної часткової власності на домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинка А-І, жилою площею 26,8 кв. м., сарай Б глинобитний, сараї В, Г шлакобетонні, вбиральня Д шлакобетонна, спорудження №1-6, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
??Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Покинтелиця Дмитро Володимирович про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/16 частини домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 . Визнати за ОСОБА_3 право власності на 3/16 частини домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.П.Румянцев