ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
30.07.2026 Справа № 908/1815/26
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Федько Олександри Анатоліївни, розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін
заяву Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» про забезпечення позову (вх. №16392/08-08/26 від 28.07.2026) у справі №908/1815/26
за позовом: Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30)
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про стягнення грошової суми,
УСТАНОВИВ:
28.07.2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. №2101/08-07/26, документ сформований в системі Електронний суд 28.07.2026) Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до відповідача: ОСОБА_1 про стягнення суми 211 388,11 грн, яка складається з: 161 108,00 грн - заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена), 0,11 грн - заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочені), 50 280,00 грн - заборгованість по комісії (в т.ч. простроченій).
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 28.07.2026, здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1815/26 та визначено до розгляду судді Федько О.А.
Одночасно з пред`явленням позову до суду від Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» надійшла заява про забезпечення позову (вх. №16392/08-08/26, сформована в підсистемі Електронний суд 28.07.2026), в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце знаходження: АДРЕСА_1 , а саме: ? частки, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3288971723060; об`єкт речових прав: закінчений будівництвом об`єкт; тип об`єкта: квартира; ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3501865.4788032.20230818.26.9789.55; опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 67.99, житлова площа (кв.м): 39.2; адреса: АДРЕСА_2 та грошові кошти, що належать Відповідачу (Позичальнику) - ОСОБА_1 , які (кошти) знаходяться на всіх його (Відповідача) рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми позову.
За змістом положень ч.ч. 1, 5, 6 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи, суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» зазначає, що ОСОБА_1 не виконав умови кредитного договору, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернув, внаслідок чого станом на 18.06.2026 його заборгованість склала 211 388,11 грн та постійно збільшується.
За твердженням заявника, існує обґрунтована ймовірність неможливості (або неспроможності) виконання рішення суду про стягнення коштів (зокрема, через недобросовісність Позичальника).
Заявником встановлено, що ОСОБА_1 є власником ? частки квартири загальною площею 67,99 кв.м., житлова площа 39,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на яку заявник вважає за необхідне накласти арешт.
Також Позивач просить накласти арешт на грошові кошти, що належать Відповідачу, які (кошти) знаходяться на всіх рахунках Відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах в межах суми позову.
Обґрунтовуючи співмірність заходів забезпечення позову заявник зазначає, що предмет позову у даній справі та заявлений позивачем захід забезпечення позову у виді накладення арешту на майно відповідача є співмірним, а невжиття заходів забезпечення забезпечення істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
АТ «ТАСКОМБАНК» вважає, що обрані заходи забезпечення позову не будуть мати наслідком припинення господарської діяльності боржника, якщо така діяльність у свою чергу не призводитиме до погіршення стану належного боржнику майна чи зниження його вартості. Тому вважає, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно боржника, не позбавить його права власності на таке майно та не спричинить сторонам будь-яких збитків, а також буде спрямоване на захист інтересів АТ «ТАСКОМБАНК».
Розглянувши заяву про забезпечення позову, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви з таких підстав.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Пунктом 3 ч.1 ст.138 Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість подання заяви про забезпечення позову після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Зі змісту норми статті 137 ГПК України вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Така позиція викладена Верховним судом у постанові від 10.10.2024 по справі №915/549/24.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке заявник вимагає накладення арешту, інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у постанові Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23).
У постанові від 19.12.2024 у справі № 910/6192/24 Верховний Суд дійшов висновку про те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Разом з тим, законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності (див. також постанову Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 915/249/24).
При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 р. у справі № 904/2357/20).
Оцінюючи адекватність та співмірність вимог заявника щодо забезпечення позову господарський суд ураховує, що предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором (Заявою-договором №ID30282514 від 16.01.2025) в загальній сумі 211 388,11 грн, яка складається з: 161 108,00 грн - заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена), 0,11 грн - заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочені), 50 280,00 грн - заборгованість по комісії (в т.ч. простроченій).
Заявник з метою виконання майбутнього судового рішення просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_1 , а саме: ? частки, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3288971723060; об`єкт речових прав: закінчений будівництвом об`єкт; тип об`єкта: квартира; ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3501865.4788032.20230818.26.9789.55; опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 67.99, житлова площа (кв.м): 39.2; адреса: АДРЕСА_2 та грошові кошти, що належать Відповідачу (Позичальнику) - ОСОБА_1 , які (кошти) знаходяться на всіх його (Відповідача) рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми позову.
Позивачем в заяві про забезпечення позову не визначена частка нерухомого майна, щодо якого позивачем заявлено вимогу про накладення арешту.
Втім, з наданої заявником Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (номер інформаційної довідки: 476862210 від 12.05.2026) судом установлено, що у власності ОСОБА_1 перебуває 1/3 частка квартири, загальною площею 67,99 кв.м, житлова площа: 39,2 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Інформації щодо інших власників квартири, яким належить 2/3 частки такої квартири, заявником до матеріалів справи не надано. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду.
З огляду на викладене, ураховуючи, що власниками квартири АДРЕСА_3 крім ОСОБА_1 є й інші особи, застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на ? частки такої квартири, може порушити охоронювані законом права інших співвласників квартири.
Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження існування реальних ризиків щодо можливого утруднення чи неможливості виконання рішення суду у даній справі, а також того, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача може призвести до порушення прав, свобод та законних інтересів заявника або ускладнити ефективний захист порушеного права.
Позивачем, окрім посилань на загальні норми процесуального права, які регулюють питання забезпечення позову, не наведено жодних обставин, що свідчили б про наявність підстав для задоволення заяви.
Також позивачем не надано відомостей щодо вартості нерухомого майна (квартири) в цілому, так і частки майна, належної відповідачеві.
Втім, суд переконаний, що вартість частки квартири загальною площею 67,99 кв.м., яка належить відповідачу на праві приватної власності, істотно перевищує розмір заявлених позивачем позовних вимог.
Суд ураховує, що заявником не надано доказів відсутності у боржника іншого рухомого або нерухомого майна, вартість якого є більш співмірною зі заявленими позовними вимогам.
Відтак, заявником не доведено неможливість забезпечити виконання судового рішення шляхом застосування інших заходів забезпечення позову, які були б менш обтяжливими та відповідними до предмету позову.
За таких обставин суд виснує, що позивачем не доведено імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у разі задоволення судом позовних вимог у випадку невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача.
Щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачеві і які знаходяться на всіх рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах в межах суми позову, суд зазначає таке.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою. Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає в доказуванні обставин, з якими пов`язане вирішення питання про забезпечення позову. Не доведення заявником дійсної необхідності забезпечення позову, а також недотримання у разі застосування конкретних заходів забезпечення зазначених критеріїв співрозмірності та збалансованості інтересів сторін є підставою для відмови у задоволенні заяви учасника справи про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 20.01.2025 у справі № 916/2907/24).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (постанова Верховного Суду від 21.08.2025 у справі № 904/4325/24).
Виходячи зі змісту заяви про забезпечення позову, АТ «ТАСКОМБАНК» не обґрунтовано та не доведено, в чому полягає необхідність вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 .
Як зазначав суд, не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Суд зазначає, що у межах цієї справи вирішується майновий спір, відтак виконання в майбутньому судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи буде наявною у відповідача необхідна сума грошових коштів.
У свою чергу, щодо адекватності вжитого заходу забезпечення позову та урахування принципу збалансованості інтересів сторін, суд зважає, що відповідачем у даній справі є фізична особа, яка припинила здійснення підприємницької діяльності 14.05.2026. Накладення арешту на грошові кошти відповідача в сумі 211388,11 грн, за їх наявності, здатне істотно погіршити майновий стан фізичної особи, та може позбавити її засобів для існування.
У даній справі, не доведення заявником дійсної необхідності забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача, а також недотримання критеріїв співрозмірності та збалансованості інтересів сторін, є підставою для відмови у задоволенні заяви АТ «ТАСКОМБАНК» про забезпечення позову.
Ураховуючи наведене, оцінивши доводи позивача, викладені в заяві про забезпечення позову, господарський суд керуючись ст. ст. 136, 137 ГПК України дійшов висновку, що заявлені заходи забезпечення позову не відповідають вимогам розумності, адекватності та співмірності зі заявленими позовними вимогами та є непропорційними.
Сама наявність судового спору між сторонами за відсутності доведення необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову не може бути підставою для забезпечення позову, самі лише твердження позивача не є достатніми та обґрунтованими підставами для задоволення поданої заяви про забезпечення позову.
Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду у справі №916/4391/24 від 17.02.2025.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.
З урахуванням викладеного, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном, у зв`язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно.
За таких обставин, враховуючи необґрунтованість заяви та недоведеність належними доказами зазначених у ній обставин, суд відмовляє в задоволенні заяви Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (вх. №16392/08-08/26 від 28.07.2026) про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання ухвали.
Ухвала підписана 30.07.2026.
Суддя О.А. Федько