УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №295/14771/25 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О.С.
Категорія 36 Доповідач Галацевич О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Галацевич О.М.,
суддів: Бондар О.О., Панкеєвої В.А.,
за участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №295/14771/25 за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Яцишина Андрія Володимировича,
на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 02 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Рожкової О.С. у місті Житомирі,
в с т а н о в и в :
Представник ОСОБА_1 - адвокат Яцишин А.В. звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів.
Позов мотивував тим, що 14 серпня 2025 року ОСОБА_1 перерахував на рахунок відповідача 93 660 грн із призначенням платежу «оплата за путівку туристом згідно договору». Разом із тим жодного договору між сторонами укладено не було, туристичні послуги відповідачем не надані, у зв`язку із чим отримані ним кошти є безпідставно набутими та підлягають поверненню відповідно до статті 1212 ЦК України.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 02 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Яцишин А.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Вказує, що грошові кошти у сумі 93 660 грн були перераховані відповідачу за організацію туристичного туру до Болгарії для членів сім`ї позивача, який мав включати перевезення, бронювання місць проживання, харчування, трансфер та інші туристичні послуги. Проте зазначені послуги відповідачем надані не були, договір між сторонами так і не був укладений. Незважаючи на досягнуту в усному порядку домовленість про повернення сплачених коштів, відповідач їх не повернув. Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у справах з інших фактичних обставин, та фактично перебрав на себе обов`язок доказування заперечень відповідача за відсутності будь-яких поданих ним доказів, у зв`язку з чим просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з`явилися. Представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на перебування у відпустці, проте будь-яких належних доказів на підтвердження зазначених обставин чи інших обставин, які б об`єктивно унеможливлювали його участь у судовому засіданні, не надав, у зв`язку з чим підстав для задоволення такого клопотання немає. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, будь-яких клопотань на адресу суду не направляв. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами й перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 14 серпня 2025 року позивач перерахував на банківський рахунок ФОП ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 93 660 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 620, у призначенні платежу якої зазначено: «оплата за путівку туристом згідно договору» (а.с.3).
Відповідач не надав суду будь-яких доказів укладення між сторонами договору про надання туристичних послуг, бронювання туристичного продукту, придбання квитків, резервування місць проживання чи вчинення інших дій, спрямованих на виконання домовленостей сторін.
Матеріали справи також не містять доказів фактичного надання позивачу будь-яких туристичних послуг або понесення відповідачем витрат, пов`язаних з їх організацією.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Незважаючи на надану процесуальну можливість, відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позов та відзив на апеляційну скаргу, а також не надав доказів на підтвердження існування правових підстав для утримання отриманих від позивача грошових коштів.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Отже, зобов`язання, передбачені статтею 1212 ЦК України, виникають не лише у випадку відсутності достатньої правової підстави для набуття або збереження майна, а й тоді, коли така підстава у подальшому відпала.
Правові висновки щодо застосування положень статті 1212 ЦК України неодноразово викладалися Великою Палатою Верховного Суду. Так, у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, необхідно встановити факт набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої та відсутність достатньої правової підстави для такого набуття (збереження) або відпадіння такої підстави. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 575/1683/19.
Колегія суддів враховує, що вказівка у призначенні платежу «оплата за путівку туристом згідно договору» не свідчить про існування достатньої правової підстави для подальшого утримання відповідачем отриманих коштів. Натомість зазначене призначення платежу підтверджує, що вони були сплачені саме з метою отримання туристичних послуг.
Однак відповідач не довів ні факту надання туристичних послуг, ні існування іншої правової підстави, яка б надавала йому право утримувати отримані від позивача кошти.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції фактично не встановив, яка саме правова підстава надає відповідачу право утримувати отримані від позивача 93 660 грн після ненадання туристичних послуг.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування статті 1212 ЦК України є помилковим.
Оскільки відповідач не довів існування правової підстави для подальшого утримання спірних коштів, вони є безпідставно збереженими ним та відповідно до статті 1212 ЦК України підлягають поверненню позивачу.
Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а тому рішення суду першої інстанції відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, відповідно до статті 141 ЦПК України підлягають перерозподілу понесені сторонами судові витрати.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 6, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Яцишина Андрія Володимировича задовольнити.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 02 квітня 2026 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 93 660 (дев`яносто три тисячі шістсот шістдесят) гривень.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій в сумі 3 208 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: