УКРАЇНА
Романівський районний суд Житомирської області
290/1294/25
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
28 липня 2026 року селище Романів
Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Ковальчука М.В., з участю секретаря судового засідання Багінської В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, -
В С Т А Н О В И В :
В листопаді 2025 року адвокат Чорноус А.А. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , в якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько сторін - ОСОБА_3 , внаслідок чого відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/2 частина житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , яку прийняли в рівних частинах (по 1/4 ідеальних частин на кожного) шляхом спільного проживання зі спадкодавцем позивач ОСОБА_1 та мати сторін - ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , до складу якої входить 1/2 частина житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , яку прийняли в рівних частинах (по 1/2 ідеальних частин на кожного) позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що позивач являється спадкоємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , однак не може оформити свої спадкові права у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок, представник позивача просить визнати за позивачем право власності на 3/4 ідеальних частин цього спірного майна в порядку спадкування.
В судове засідання учасники справи та представник позивача, які були належним чином повідомлені про час і місце його проведення, не з`явилися. Представником позивача подано до суду заяву про підтримання позову та про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача.
Відповідач про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності та відзив не подав. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України).
Судом встановлено, що у свідоцтві про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 18 вересня 1976 року містяться відомості про укладення шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .
Згідно архівного витягу з протоколу № 11 засідання виконавчого комітету Дзержинської селищної ради народних депутатів Дзержинського району Житомирської області від 14 серпня 1987 року, ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво житлового будинку на виділеній садибі по АДРЕСА_2 .
З довідки комунального підприємства «Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради № 2124 від 13 листопада 2024 року вбачається, що згідно наявних даних паперових носіїв станом на 31.12.2012 на будинок по АДРЕСА_1 право власності зареєстровано за ОСОБА_7 на 33/100 частини житлового будинку на підставі свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 15.12.1981, виданого виконкомом Дзержинської селищної ради та ОСОБА_8 на 67/100 частин житлового будинку на підставі свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 15.12.1981, виданого виконкомом Дзержинської селищної ради. У 1986 році даний будинок був знесений. У 1988 році ОСОБА_3 побудовано новий житловий будинок на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , виділеній йому для будівництва жилого будинку відповідно до рішення виконкому Дзержинської селищної ради від 14.08.1987. Право власності не зареєстровано.
Згідно з технічним паспортом щодо об`єкта нерухомого майна - житлового будинку садибного типу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , роком спорудження даного житлового будинку вказано 1988 рік.
Відповідно до цивільного законодавства, чинного на час будівництва спірного будинку, громадяни могли мати у власності житловий будинок. При цьому наявність такого права не пов`язувалась з його обов`язковою державною реєстрацією.
Згідно свідоцтва про право на спадщину від 27.10.2020, договору про поділ спадщини від 27.10.2020, витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 27.10.2020 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.10.2020, ОСОБА_9 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 жовтня 2020 року, яку остання успадкувала після смерті ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Даний житловий будинок належав ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, виданого Дзержинською селищною радою 04 грудня 1989 року та зареєстрованого в Бердичівському міжміському бюро технічної інвентаризації, запис в реєстровій книзі за № 7. Спадкодавець ОСОБА_10 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_11 , однак не оформила своїх спадкових прав.
Аналізуючи вищевказане та співставляючи дані, які містяться у наведених документах щодо адреси об`єкта нерухомого майна - житлового будинку садибного типу, його місця розташування та року забудови житлового будинку, даним, що містяться у документах, що посвідчують речові права на житловий будинок, судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , внаслідок чого відкрилась спадщина, до складу якої входить 1/2 ідеальна частина спірного житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд.
В довідці № 518 від 07 березня 2025 року, виданій Романівською селищною радою Житомирського району Житомирської області зазначено, що ОСОБА_3 по день смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ним за цією адресою були зареєстровані дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , внаслідок чого відкрилась спадщина, до складу якої входить 3/4 ідеальних частин спірного житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд.
Відповідно до довідки № 519 від 07 березня 2025 року, виданої Романівською селищною радою Житомирського району Житомирської області зазначено, що ОСОБА_4 по день смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ним за цією адресою був зареєстрований син ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 21 січня 1989 року, батьком позивача записано ОСОБА_3 , матір`ю записано ОСОБА_4 .
З матеріалів спадкової справи № 25/2025, що заведена після смерті ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом на підставі статті 1261 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 . У даній спадковій справі також наявна інформація про те, що спадкоємцем першої черги за законом є дружина спадкодавця - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та прийняла 1/2 частину в праві власності даного житлового будинку, однак не оформила своїх спадкових прав.
Згідно матеріалів спадкової справи № 83/2015, що заведена після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом на підставі статті 1261 ЦК України та подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Окрім позивача у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини подав також син спадкодавця - ОСОБА_2
08 лютого 2025 року державним нотаріусом Романівської державної нотаріальної контори було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину спірного житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд після смерті ОСОБА_3 та на 1/4 частину цього житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд після смерті ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом частини першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
У судовому порядку право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.
За змістом статті 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
Згідно частини першої статті 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Відповідно до частин першої, другої статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно статті 1261 ЦК України у першу чергу на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України від 01 квітня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV), права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.
Відповідно до статті 31 Закон № 1952-IV для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: 1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав. Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.
Загальними положеннями ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому, за загальним правилом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи та судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 побудований у 1988 році на земельній ділянці, виділеній ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Даний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та на нього поширюється презумція спільності майна подружжя.
За життя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на належні їм по 1/2 частині житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд не зареєстрували.
Спадкоємці першої черги за законом - дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_1 (позивач у справі) прийняли спадщину на 1/2 частину спірного житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд після смерті ОСОБА_3 , шляхом спільного проживання зі останнім. Таким чином, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 успадкували після смерті ОСОБА_3 по 1/4 ідеальних частин будинку на кожного (1/2 частина житлового будинку, що належала на праві спільної сумісної власності подружжя для двох спадкоємців - по 1/4 частині кожному).
Частка ОСОБА_4 у праві власності на житловий будинок склала 3/4 ідеальних частини (1/2 частина житлового будинку, що належала на праві спільної сумісної власності подружжя + 1/4 частка успадкована після чоловіка).
Спадщину після смерті ОСОБА_4 на 3/4 ідеальних частини житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд прийняв син ОСОБА_1 (позивач у справі), шляхом спільного проживання зі спадкодавцем, та син ОСОБА_2 (відповідач у справі), звернувшись у встановлений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Відтак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 успадкували після смерті ОСОБА_4 по 3/8 ідеальних частин будинку на кожного (3/4 частина житлового будинку для двох спадкоємців - по 3/8 частині кожному).
Отже, позивач ОСОБА_1 успадкував після смерті ОСОБА_3 1/4 житлового будинку, а після смерті ОСОБА_4 - 3/8 частини. Загалом його частка в житловому будинку склала 5/8 ідеальних частини (1/4 частка успадкована після батька + 3/8 частка успадкована після матері).
За вищенаведених обставин, встановивши, що спадкодавці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули у передбаченому законом порядку право власності на спірний житловий будинок, частину якого успадкував позивач, який не може оформити свої спадкові права через відсутність на житловий будинок правовстановлюючих документів, суд приходить висновку, що позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування підлягають частковому задоволенню та за ОСОБА_1 слід визнати право власності на 5/8 частин цього нерухомого майна з відповідною частиною господарських споруд.
Керуючись статтями 10-13, 64, 259, 263-265, 268, 279, 280-282 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 (останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ) про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/8 частин житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуто Романівським районним судом Житомирської області за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його ухвалення (складення повного судового рішення).
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя М.В. Ковальчук