УХВАЛА
30 липня 2026 року
м. Київ
справа № 420/2843/26
адміністративне провадження № К/990/34161/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю.,
перевіривши касаційну скаргу Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі за позовом Громадської організації «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» до Одеської міської ради, третя особа - Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
Громадська організація «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» (далі - також ГО «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ», позивач) звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради (далі - також відповідач), третя особа - Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Одеської міської ради, яка полягає у не розгляді клопотання ГО «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» від 20 квітня 2021 року (вх. № 14/38 від 23 квітня 2021 року) про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 6,9215 га за адресою: м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги, 15, для подальшого надання її у постійне користування;
- зобов`язати Одеську міську раду прийняти рішення про передачу ГО «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» у постійне користування земельної ділянки, на якій розташований належний Позивачу цілісний майновий комплекс загальною площею 2780,9 кв м за адресою: м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги, 15, площею орієнтовно 6,9215 га, із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки, сформованої за результатами проведеної Одеською міською радою інвентаризації, на праві постійного користування відповідно до статті 92 Земельного кодексу України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року, позов задоволений частково, а саме:
визнана протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо не розгляду та не прийняття рішення за клопотанням ГО «Інвалідів «Водолей» від 20 квітня 2021 року (вх. № 14/38 від 23 квітня 2021 року) про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування, орієнтовною площею 6,9215 га, розташованої за адресою: м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги, 15, для експлуатації та обслуговування нерухомого майна - цілісного майнового комплексу;
зобов`язано Одеську міську раду розглянути на пленарному засіданні сесії клопотання ГО «Інвалідів «Водолей» від 20 квітня 2021 року (вх. № 14/38 від 23 квітня 2021 року) про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування, орієнтовною площею 6,9215 га, розташованої за адресою: м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги, 15, для експлуатації та обслуговування нерухомого майна - цілісного майнового комплексу, та прийняти відповідне рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, Одеська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає таке.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини першої та четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 3, 4 частини четвертої та підпункт «в» і «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, вказує, що в результаті розгляду цієї справи та ухвалення у ній оскаржених судових рішень Одеська міська рада опинилась у статусі особи, яку зобов`язано вчинити дії, які виходять за межі наданої їй компетенції. При цьому відзначає, що така справа становить значний суспільний інтерес для територіальної громади міста Одеси, оскільки зачіпає питання забезпечення розвитку міста та усунення негативних проявів недобросовісних дій осіб, які всупереч закону та наявного у них фактичного обсягу прав намагаються отримати землі комунальної власності у користування на поза конкурентних засадах та за спрощеною правовою процедурою, яка не може бути застосована.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами та наданою їм правовою оцінкою дають підстави для висновку про наявність в цьому випадку обставин, наведених у підпункті «в» і «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень, скаржник зазначає, що натепер відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту «б» частини другої статті 92 Земельного кодексу України з урахуванням внесених до нього змін, якими положення, що передбачали право на отримання земельної ділянки комунальної власності у постійне користування громадськими організаціями інвалідів, виключені, у взаємозв`язку з нормами статті 123 цього Кодексу, якими визначений порядок передання земельних ділянок юридичним особам в оренду (у тому числі громадським організаціям).
Аргументуючи такі підстави касаційного оскарження, Одеська міська рада підкреслює, що право, яке позивач мав намір реалізувати шляхом подання ним на розгляд відповідачу клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення йому відповідної земельної ділянки в постійне користування фактично втрачене заявником у зв`язку із змінами у законодавстві.
Скаржник звертає увагу й на те, стосовно земельної ділянки, з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою якої позивач у спірних відносинах звертався до Одеської міської ради, була затверджена технічна документація із землеустрою щодо її інвентаризації як такої, що належить до земель комунальної форми власності, однак такі обставини суди попередніх інстанцій, як вважає заявник, повністю проігнорували.
Одеська міська рада вважає, що за наведених обставин суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права й фактично поклали на представницький орган місцевого самоврядування обов`язок розглянути питання щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою відносно земельної ділянки, яка вже інвентаризована та сформована територіальною громадою як власником такого майна, за клопотанням особи, яка в силу змін у законодавстві такого права вже не має.
Поряд із цим, як стверджує відповідач, висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у таких правовідносинах наразі не сформований, що обумовлює наявність визначених процесуальним законом підстав для касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень з перевіркою викладених у них правових позицій на предмет дотримання судами норм матеріального права касаційним судом у контексті закріплених за ним завдань із забезпечення єдності та сталості судової практики.
В обґрунтуванні наявності підстав для касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі наводяться доводи про те, що у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану й утворенням Одеської міської військової адміністрації Одеського району Одеської області, яка станом на момент ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржених судових рішень та натепер фактично здійснює свою діяльність, повноваження щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок та надання таких земельних ділянок в оренду на строк понад один рік) перейшли від Одеської міської ради саме до вказаного органу, що прямо визначено пунктом 26 частини другої статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
У зв`язку з наведеним скаржник вважає, що у спірних правовідносинах відбулось фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво, однак це суди попередніх інстанцій не врахували й помилково зобов`язали саме Одеську міську раду ухвалити відповідне рішення за результатом розгляду поданого позивачем клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування.
Вищенаведене, за позицією скаржника, свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині визначення відповідного предмету спору суб`єктного складу учасників цієї справи, зокрема, належного відповідача, що в результаті унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, а також утворюють передбачені частинами другою і третьою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язкові підстави для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду відповідної інстанції.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги в сукупності з встановленими в оскаржених судових рішеннях судів обставинами і наданою їм правовою оцінкою, Верховний Суд дійшов висновку про наявність у цьому випадку передбачених процесуальним законом підстав для касаційного оскарження зазначених судових рішень й не виявив перешкод для відкриття касаційного провадження з метою здійснення належної оцінки та перевірки доводів касаційної скарги у світлі фактичних обставин справи та в обсязі наявних у ній матеріалів.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України, подана з дотриманням установленого процесуальним законом строку на касаційне оскарження, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, відсутні.
Керуючись статтями 328, 329, 330, 334 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
У Х В А Л И В:
Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі за позовом Громадської організації «Інвалідів «ВОДОЛЕЙ» до Одеської міської ради, третя особа - Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Витребувати з Одеського окружного адміністративного суду справу № 420/2843/26.
Надіслати скаржникові копію цієї ухвали, а учасникам справи - разом із копіями касаційної скарги та доданих до неї матеріалів.
Встановити строк для подачі відзиву на касаційну скаргу - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали та роз`яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя А.І. Рибачук
Суддя А.Ю. Бучик