ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/3065/26 Справа № 175/12995/25 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Городничої В.С.,
суддів: Макарова М.О., Свистунової О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Глущенко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2025 року у складі судді Білоусової О.М. по цивільній справі номер за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 1-5), в обґрунтування якого посилалось на те, що 20 липня 2013 року між ПАТ «Банк Руский Стандарт» (правонаступником якого є АТ «Банк Форвард») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №107783307, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 9 032,00 грн, строком на 732 дні, зі сплатою процентів за користування коштами. У рамках проведення крос-кампаній для клієнтів АТ «Банк Форвард», шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії програмний комплекс здійснював автоматичну зміну номера кредитного договору, у зв`язку з чим кредитний договір №110527934 від 19 листопада 2013 року підв`язаний під кредитну заборгованість породжуючого договору №107783307 від 20 липня 2013 року. Відповідачка умови кредитного договору не виконала. На підставі укладеного між АТ «Банк Форвард» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» договору відступлення права вимоги від 25 липня 2024 року, позивач отримав право вимоги до відповідачки за вищезазначеним кредитним договором на суму заборгованості 143 720,44 грн, з них: 97 558,20 грн - заборгованість за тілом кредиту, 29 569,41 грн - заборгованості за відсотками, 16 592,83 грн - заборгованість за комісією, яку просив суд стягнути на свою користь та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено (а.с. 133-135).
В апеляційній скарзі позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відмова в задоволенні позовних вимог повністю в даній справі є неправомірною, оскільки дане рішення обмежує фактичну можливість стягнення заборгованості за кредитним договором правонаступником кредитора.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у позовній заяві було зазначено, що у зв`язку із проведенням крос-кампаній для клієнтів АТ «Банк Форвард», шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії програмний комплекс здійснював автоматичну зміну номера кредитного договору, у зв`язку з чим кредитний договір №110527934 від 19 листопада 2013 року підв`язаний під кредитну заборгованість породжуючого договору №107783307 від 20 липня 2013 року. На підтвердження вказаного твердження до позовної заяви долучено витяг з реєстру боржників до Договору №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги від 25.07.2024 року, який підписаний сторонами. Отже, АТ «Банк Форвард» засвідчив, що кредитний договір №107783307 від 20 липня 2013 року станом на момент звернення до суду із вимогою про повернення заборгованості у програмній системі Банку іменується під №110527934 від 19 листопада 2013 року, що не було враховано судом першої інстанції. Зазначає, що при належному дослідженні долучених до матеріалів справи виписок по картковому рахунку позичальниці можна чітко прослідкувати рух коштів по рахунку та, зокрема, видачу Банком кредитних коштів, нарахування процентів та часткове погашення позичальницею заборгованості.
ОСОБА_1 через свого представника адвоката Чуб В.С. скористалась своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін (а.с. 161а-163).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 20 липня 2013 року між ПАТ «Банк Руский Стандарт» (правонаступником якого є АТ «Банк Форвард») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №107783307, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 9 032,00 грн, строком на 732 дні, зі сплатою процентів за користування кредитом 0,01% річних; комісія за РКО: у таких розмірах: з 21.07.2013 року по 22.01.2014 року - 0 грн, з 23.01.2014 року - 225,80 грн.
Згідно з п. 1.2 (оферта 1) підписаної відповідачкою, з метою укладення з банком договору заяви від 20 липня 2013 року, ОСОБА_1 просить надати їй кредит в сумі, зазначеній в графі «сума кредиту» розділу «кредитний договір» інформаційного блоку (9 032,00 грн) шляхом зарахування суми кредиту на рахунок клієнта.
20 липня 2013 року відповідачка підписала заяву на відкриття поточного рахунку.
Згідно із розрахунком АТ «Банк Форвард», станом на 24 липня 2024 року, заборгованість за кредитним договором №110527934 від 19 листопада 2013 року становить 143 720,44 грн, з них: 97 558,20 грн - заборгованість за тілом кредиту, 29 569,41 грн - заборгованості за відсотками, 16 592,83 грн - заборгованість за комісією.
25 липня 2024 року між АТ «Банк Форвард» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги. За умовами договору банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників, зазначених у додатку №1 (реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами) до цього договору. Новий кредитор набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у додатку №1 до цього договору.
Згідно з витягом з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відступлено право грошової вимоги за кредитним договором №110527934 від 19 листопада 2013 року на загальну суму 143 720,44 грн, номер породжуючого договору (кредитна картка з відміткою Cross-sale) - 107783307.
Після набуття права вимоги позивачем не здійснювалися нарахування за кредитним договором.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості, оскільки, позивачем стороною позивача не подано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів виконання кредитодавцем своїх договірних зобов`язань із надання відповідачу кредиту у вигляді встановлення кредитного ліміту на картку (відсутні докази встановлення такого кредитного ліміту, видачі картки, виписки по особовому рахунку саме за таким лімітом), не подано доказів наявності у відповідача непогашеної кредитної заборгованості за кредитним договором №107783307 від 20.07.2013 року у заявленому в позові до стягнення розмірі, а також доказів набуття позивачем в порядку відступлення прав вимоги до відповідача на стягнення кредитної заборгованості саме за кредитним договором №107783307 від 20.07.2013 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Спір виник з приводу стягнення з відповідачки ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №107783307 від 20 липня 2013 року.
Колегія суддів зазначає, що обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «UnionAlimentariaSanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа №755/18920/18, провадження №61-17205ск19.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі №129/1033/13-ц.
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Розрахунки заборгованості, що надані разом з позовною заявою, не є первинними документами, які підтверджують видачу позичальнику кредиту, користування ним, а, отже самі по собі не є належними доказами наявності заборгованості. Розрахунок складений самим позивачем, а тому інформація, зазначена у ньому, за умови відсутності первинних документів щодо видачі кредитних коштів, не може бути належним доказом отримання позичальником коштів у кредит та наявності заборгованості перед позивачем.
В матеріалах справи відсутні первинні документи на підтвердження встановлення позичальнику кредитного ліміту, користування кредитним лімітом позичальником та здійснення позичальником погашення за кредитним договором №107783307 від 20 липня 2013 року, укладений між ПАТ «Банк Руский Стандарт» (правонаступником якого є АТ «Банк Форвард») та ОСОБА_1 .
Позивачем надано розрахунок заборгованості первинного кредитора та виписку за кредитним договором №110527934 від 19 листопада 2013 року, який фактично є іншим кредитним договором, який не є предметом розгляду у даній справі. Доказів щодо укладання такого договору між первісним кредитором та відповідачкою матеріали справи відсутні.
Доводи позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про те, що, у зв`язку із проведенням крос-кампаній для клієнтів АТ «Банк Форвард», шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії, програмний комплекс здійснював автоматичну зміну номера кредитного договору, у зв`язку з чим кредитний договір з номером №110527934 від 19 листопада 2013 року підв`язаний під кредитну заборгованість породжуючого договору №107783307 від 20 липня 2013 року, судом першої інстанції вірно відхилено.
Так, матеріалами справи підтверджено, що 20 липня 2013 року між ПАТ «Банк Руский Стандарт» (правонаступником якого є АТ «Банк Форвард») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №107783307, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі у розмірі 9 032,00 грн, строком на 732 дні, зі сплатою процентів за користування кредитом 0,01% річних; комісія за РКО: у таких розмірах: з 21.07.2013 року по 22.01.2014 року - 0 грн, з 23.01.2014 року - 225,80 грн.
Вказаний договір підписано власноруч позичальницею ОСОБА_1 та в ньому вказаний номер кредитного договору, а тому до тверджень позивача про те, що програмний комплекс здійснював автоматичну зміну номера кредитного договору колегія суддів також відноситься критично. Крім того, позивачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження таких доводів надано не було, також позивачем ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не ставилось питання про витребування таких доказів.
Крім того, варто зауважити й на тому, що предметом позовних вимог є стягнення заборгованості у розмірі 143 720,44 грн, з них: 97 558,20 грн - заборгованість за тілом кредиту, 29 569,41 грн - заборгованості за відсотками, 16 592,83 грн - заборгованість за комісією, однак наданий суду кредитний договір №107783307 таких умов враховуючи такі розрахунки складових сум, взагалі не містить.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
25 липня 2024 року між АТ «Банк Форвард» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги.
Оскільки, як вже зазначалося, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а доказів наявності заборгованості за кредитним договором №107783307 від 20 липня 2013 року та порядку її нарахування первісним кредитором суду не надано, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «21» липня 2026 року.
Повний текст постанови складено «30» липня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.О. Макаров
О.В. Свистунова