ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року м. Львів Справа № 914/1809/25
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Шаповала Д.В.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи:
від позивача: Посікіра Р.Р.;
від відповідача: не з`явився,
розглянув апеляційну скаргу Громадської організації "Здорова Галичина" б/н від 30.12.2025,
на рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025, суддя Щигельська О.І., м.Львів, повний текст рішення складено 26.12.2025,
у справі № 914/1809/25
за позовом Львівського комунального підприємства "Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького", м. Львів
до відповідача Громадської організації "Здорова Галичина", м. Львів
про стягнення 3 410 542,00 грн. заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Львівське комунальне підприємство «Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Громадської організації «Здорова Галичина» про стягнення 3 410 542,00 грн. заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається про неналежне виконання відповідачем умов договору оренди № 3-7424-10 від 11.01.2010 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) в частині сплати орендної плати та порушення її строків.
Розмір заборгованості становить 1 204 448,92 грн. за період з жовтня 2018 року по січень 2020 року, а також відшкодування за порушення строків сплати орендної плати на підставі ч.2 ст.625 ЦК У, а саме: 967 752,60 грн. інфляційних втрат та 209 443,38 грн. 3% річних, нарахованих на зазначену суму боргу.
Крім того позивач просить стягнути 788 327,39 грн. - інфляційні втрати; 240 569,69 грн. 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, яка стягнута за рішенням Господарського суду Львівської області від 11.03.2019, у справі №914/2002/18, за новий період прострочення, не охоплений цим рішенням.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Громадської організації «Здорова Галичина» на користь Львівського комунального підприємства «Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького», де 1 204 448,92 грн. основний борг; 1 756 079,99грн. інфляційні втрати та 449 874,44 грн. - 3% річних. У відшкодування судових витрат стягнуто 40 924,84 грн. судового збору (з врахуванням ухвали від 05.01.2026 про виправлення описки). В задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 138,63 грн. відмовлено за безпідставністю.
Рішення обґрунтовано тим, що між сторонами виникло зобов`зання на підставі укладеного договору оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за користування майном комунальної власності. Суд установив, що відповідач свої договірні зобов`язання належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості.
Крім того, рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/2002/18 від 11.03.2019, залишеним без змін у відповідній частині постановою апеляційного суду від 18.09.2019, яким встановлено факт порушення відповідачем умов договору оренди, визначено період виникнення заборгованості, її розмір, а також стягнуто основний борг, інфляційні втрати та три проценти річних. З огляду на приписи частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України зазначені обставини суд визнав преюдиційними, які не підлягали повторному доказуванню.
Оскільки зазначене судове рішення було виконано 22.04.2025, суд дійшов висновку, що грошове зобов`язання відповідача не припинилося до моменту його повного виконання.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок, суд встановив помилки при визначенні розміру трьох процентів річних, у зв`язку з чим задовольнив відповідні вимоги частково. Водночас розрахунок інфляційних втрат суд визнав арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам законодавства.
Крім того, суд встановив наявність у відповідача заборгованості з орендної плати за період, який не був предметом розгляду у справі № 914/2002/18, а саме за період з жовтня 2018 року по січень 2020 року. Оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів погашення цієї заборгованості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення основного боргу, а також нарахованих на нього інфляційних втрат і трьох процентів річних.
Відхиляючи доводи щодо пропуску позивачем строку позовної давності, суд зазначив, що перебіг такого строку був продовжений у зв`язку із запровадженням карантину, а в подальшому - у зв`язку з дією воєнного стану, унаслідок чого позивач звернувся до суду в межах установленого законом строку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
30.12.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга Громадської організації «Здорова Галичина» б/н від 30.12.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/1809/25, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що стягнення заборгованості є безпідставним, оскільки після включення об`єкта оренди до переліку об`єктів, що підлягали приватизації шляхом викупу, приватизація не була завершена виключно з вини органу приватизації, а тому, на думку скаржника, з 01.01.2019 у нього відсутній обов`язок зі сплати орендної плати. На підтвердження зазначених доводів апелянт посилається на судові рішення у справі №914/2235/18.
Крім того, скаржник вказує на неправильність розрахунку заявленої до стягнення заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних, посилаючись на арифметичні помилки, неврахування окремих платежів, неправильне визначення періодів нарахування. У зв`язку із цим апелянт вважає, що правильність розрахунків могла бути встановлена лише шляхом проведення судової економічної експертизи, у призначенні якої суд першої інстанції безпідставно відмовив.
Також апелянт вважає, що позивач пропустив строк позовної давності щодо частини заявлених вимог, а посилання на дію карантину та воєнного стану не підтверджують неможливості своєчасного звернення до суду. Крім того, скаржник наголошує на непропорційності заявлених до стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, які, на його думку, істотно перевищують суму основного боргу та не відповідають принципам розумності, справедливості й пропорційності.
16.02.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу Громадської організації «Здорова Галичина» - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 - без змін.
Окрім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з представництвом його інтересів у суді апеляційної інстанції, у розмірі 20 000,00 грн. На підтвердження фактично понесених витрат представник позивача клопотанням без номера від 11.05.2026 долучив до матеріалів справи докази їх понесення, а саме: квитанцію про сплату адвокатського гонорару та акт виконаних робіт (наданих правничих послуг) від 17.04.2026.
23.02.2026 від відповідача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечив доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу та підтримав позицію викладену в апеляційній скарзі.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2025 справу №914/1809/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу Громадської організації «Здорова Галичина» б/н від 30.12.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/1809/25 залишено без руху.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації «Здорова Галичина» б/н від 30.12.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/1809/25.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 справу №914/1809/25 призначено на 25.03.2026.
У судове засідання 25.03.2026 з`явився позивач, відповідач в судове засідання не з`явився хоча належним чином був повідомлений про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.
25.03.2026 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 справу №914/1809/25 відкладено на 13.05.2026.
У зв`язку із відпусткою головуючого судді Бойко С.М. з 13.05.2026 по 14.05.2026 включно, розгляд вищевказаної справи 13.05.2026 не відбувся.
Ухвалою від 15.05.2026, апеляційний суд справу №914/1809/25 призначив до розгляду в судовому засіданні на 01.07.2026.
Представники сторін в судове засідання 01.07.2026 не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 розгляд справи №914/1809/25 відкладено на 22.07.2026.
Рішенням Вищої Ради Правосуддя №1416/0/15-26 від 09.07.2026 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Західного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.
За розпорядженням керівника апарату суду №190 від 21.07.2026 було проведено автоматизовану заміну складу суду у справі №914/1809/25.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2026 справу №914/1809/25 склад колегії суддів сформований з суддів: Бойко С.М. - головуючий суддя, судді Бонк Т.Б., Шаповал Д.В.
Представники сторін в судове засідання 22.07.2026 не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.
Ухвалою від 22.07.2026 розгляд справи №914/1809/25 відкладено на 29.07.2026.
У судове засідання 29.07.2026 з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, проте подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Заслухавши думку представника позивача, який заперечив проти задоволення зазначеного клопотання, та врахувавши, що відповідачем неодноразово подавалися клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку неявку відповідача як повторну, в зв`язку з чим постановила відмовити у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, навів аргументи аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.
Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).
Рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 оскаржується відповідачем в повному обсязі.
Апеляційний суд, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача, дійшов висновку про залишення її без задоволення з таких підстав
Предметом позову є стягнення з відповідача 3 410 542,00 грн, які складаються з двох самостійних груп вимог.
Перша група вимог стосується стягнення заборгованості за договором оренди № 3-7424-10 від 11.01.2010 за період з жовтня 2018 року по січень 2020 року та включає 1 204 448,92 грн основного боргу, 967 752,60 грн інфляційних втрат і 209 443,38 грн. трьох процентів річних, нарахованих на суму цієї заборгованості.
Друга група вимог стосується стягнення 788 327,39 грн інфляційних втрат та 240 569,69 грн. трьох процентів річних, нарахованих на суму основного боргу, яка була стягнута рішенням суду в справі № 914/2002/18, за новий період прострочення, не охоплений зазначеним судовим рішенням.
Як встановлено судами, 11.01.2010 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та Громадською організацією «Здорова Галичина» (орендар) укладено договір оренди № 3-7424-10 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень).
Відповідно до умов п. 1.1 цього Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 1861,9 кв.м., які розташовані в будівлі (літ.Д-2) за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, буд. 4, що знаходяться на балансі ЛКП «Львівський центральний парк культури та відпочинку ім. Б.Хмельницького» (балансоутримувач), і належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що об`єкт оренди буде використовуватись орендарем для роботи гуртків спортивного і бального танців та культурно-мистецької галереї робіт обдарованих дітей.
Приймання-передача об`єкта оренди здійснюється орендарем та орендодавцем в особі балансоутримувача і оформлюється актом приймання-передачі (п. 3.1. Договору).
Згідно пункту 4.1 договору термін договору оренди визначений на 10 років з 11 січня 2010 року до 11 січня 2020 року включно.
Настання обов`язку орендаря щодо внесення орендної плати розпочинається з дати підписання сторонами акту приймання передачі (п. 4.1. Договору).
На виконання п. 3.3 Договору оренди 01.02.2010 уповноваженими представниками Львівського центрального парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького та Громадської організації «Здорова Галичина» підписано акт приймання-передачі об`єкта оренди.
Пунктом 5.1. Договору встановлено, що розмір орендної плати за об`єкт оренди визначається відповідно до чинної на момент укладення даного договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради №897 від 07.06.2007 (зі змінами та доповненнями, що складає 31 845,82 грн. за перший місяць оренди (або на момент переукладення договору) з врахуванням індексу інфляції. Врахувати індекс інфляції за січень 2010 року. Загальна сума річної орендної плати на момент укладення цього договору без врахування індексу інфляції становить 369 070,34 грн. без ПДВ. Розмір орендної плати підлягає індексації на визначений індекс інфляції за відповідний період (місяць, квартал, рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 5.2 Договору орендна плата перераховується орендарем не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць. Несплата орендної плати в повному обсязі протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.
Пунктом 7.2 Договору встановлено обов`язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Згідно ухвали ЛМР № 2694 від 23.09.2013р. «Про внесення змін до ухвали ЛМР №897 від 07.06.2007» починаючи з 01.01.2014 орендну плату за користування об`єктами оренди, які перебувають на балансі закладів, установ та організацій освіти, культури, медицини, орендар сплачує на підстав рахунків у такій пропорції: 10% розміру орендної плати - на рахунок управління комунальної власності ДЕП ЛМР, 90% розміру орендної плати - на рахунок відповідного балансоутримувача.
Оскільки балансоутримувач об`єкта оренди - ЛКП Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького є установою культури, то 90% розміру орендної плати орендар повинен перераховувати на його рахунок.
Проте, відповідач, за період з січня 2017 по жовтень 2018, взяті на себе зобов`язання щодо сплати орендних платежів виконував неналежним чином (сплачував орендну плату невчасно та не в повному обсязі).
У зв`язку з неналежним виконанням Громадською організацією «Здорова Галичина» (орендар) договору оренди № 3-7424-10 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) Львівським центральним парком культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького подано позовну заяву про стягнення боргу з орендних платежів, 3% річних та інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Львівської області у справі за №914/2002/18 від 11.03.2019 позовні вимоги Львівського комунального підприємства Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького у справі № 914/2002/18 задоволено частково. Стягнуто з Громадської організації «Здорова Галичина» на користь Львівського комунального підприємства Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького стягнуто 1 828 111,48 грн - основного боргу, 111 306,03 грн інфляційних втрат, 35 589,47 грн 3% річних, та 29 625,10 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. У задоволенні вимог про стягнення 8 788,69 грн - 3% річних та 1 909,72 грн інфляційних втрат відмовлено.
Постановою Західного апеляційного господарського від 18.09.2019 у справі №914/2002/18 апеляційну скаргу Громадської організації «Здорова Галичина» задоволено частково, рішення Господарського суду Львівської області від 11.03.2019 у справі №914/2002/18 скасовано в частині задоволення стягнення з Громадської організації «Здорова Галичина» в частині 338 155,57 грн - основного боргу, 3 154,30 інфляційних втрат та 823,13 3% річних. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 11.03.2019 у справі №914/2002/18 залишено без змін.
Отже, за результатами розгляду судами справи №914/2002/18, зобов`язано Громадську організацію «Здорова Галичина» сплатити Львівському комунальному підприємству Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького наступні суми коштів: 1 489 955,91 грн. боргу за договором; 108 151,73 грн. інфляційних втрат; 34 766,34 грн. 3% річних; 24 494,09 грн. судового збору.
На підставі рішення Господарського суду Львівської області від 11.03.2019 та постанови Західного апеляційного господарського від 18.09.2019 у справі №914/2002/18 судом першої інстанції видано судовий наказ від 24.09.2019 на примусове виконання рішення суду. В подальшому приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баровою Наталією Михайлівною, відкрито виконавче провадження ВП №60199553 від 02.10.2019 в частині стягнення суми заборгованості та штрафних санкцій.
Фактичне виконання судового рішення відбулося лише 22 квітня 2025 року, про що свідчить платіжна інструкція № 3571 на суму 1 631 138,02 грн.
Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди №З-7424-10 від 11.01.2010, які врегульовані нормами ЦКУ та Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
Згідно з приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).Згідно з приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
За приписами пункту 5.2 договору орендар зобов`язувався сплачувати орендну плату не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць. Несплата орендної плати в повному обсязі протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.
Відповідно до пункту 7.3 Положення про оренду майна територіальної громади міста Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007 № 897 (зі змінами, внесеними ухвалою Львівської міської ради від 23.09.2013 р. № 2694) орендну плату за користування об`єктами оренди, які перебувають на балансі закладів, установ, та організацій освіти, культури, медицини, орендар сплачує на рахунок відповідного балансоутримувача. У всіх інших випадках орендна плата сплачується на рахунок Управління комунальної власності департаменту економічної політики. З 01.01.2014 р. орендну плату за користування об`єктами оренди, які перебувають на балансі закладів, установ, та організацій освіти, культури, медицини орендар сплачує на підставі виставлених рахунків у такій пропорції: 10 % розміру орендної плати - на рахунок управління комунальної власності департаменту економічної політики, 90% розміру орендної плати на рахунок відповідного балансоутримувача. Оскільки балансоутримувач об`єкта оренди - ЛКП Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького є установою культури, то 90% розміру орендної плати орендар повинен перераховувати на його рахунок.
Як встановлено судами, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо сплати орендних платежів виконував неналежним чином.
Згідно з ст. 526 ЦКУ зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.4.2 Договору, настання обов`язку орендаря щодо внесення орендної плати починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі.
Як встановлено апеляційним судом вище, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних.
За результатами розгляду справи № 914/2002/18 рішенням Господарського суду Львівської області від 11.03.2019, зміненим постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.09.2019, стягнуто з Громадської організації «Здорова Галичина» на користь Львівського комунального підприємства «Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького» 1 489 955,91 грн основного боргу, 108 151,73 грн інфляційних втрат, 34 766,34 грн 3 % річних.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також рішеннями суду встановлено період орендних правовідносин за який стягується заборгованість та нараховується штрафні санкції: з січня 2017 по жовтень 2018.
Фактичне виконання судового рішення відбулося 22 квітня 2025 року, про що свідчить платіжна інструкція № 3571 на суму 1 631 138,02 грн.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.
Щодо стягнення 788 327,39 грн інфляційних втрат та 240 569,69 грн 3 % річних нарахованих на суму основного боргу за рішенням суду у справі № 914/2002/18.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов`язання та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Отже, у розумінні положень ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення 3 % річних та повного задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, під час перевірки апеляційним судом розрахунку 3 % річних виявлено, що позивачем допущено помилки при визначенні розміру заборгованості, від якої здійснювалось нарахування. Зокрема, при наявній станом на 21.03.2021 заборгованості у розмірі 1 285 839,30 грн та здійсненні відповідачем 22.03.2021 оплати у сумі 4 625,00 грн, залишок заборгованості становив 1 281 214,30 грн. Проте у подальшому розрахунку позивач здійснив нарахування 3 % річних за період з 22.03.2021 по 22.03.2021, виходячи із суми боргу 1 276 589,30 грн, тобто безпідставно врахував оплату у більшому розмірі, ніж фактично була здійснена відповідачем.
При цьому суд першої інстанції правильно застосував ст.237 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем безпідставно нараховано 97,00 грн 3 % річних на суму заборгованості 1 184 769,74 грн за період з 05.06.2025 по 05.06.2025, оскільки станом на зазначену дату така заборгованість була відсутня. Указана сума боргу існувала лише у період з 21.02.2022 по 17.03.2022, а тому правові підстави для нарахування на неї 3 % річних за 05.06.2025 відсутні.
За наслідками здійсненого перерахунку суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 240 472,69 грн.
Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат у сумі 788 327,39 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правильність їх обчислення, у зв`язку з чим правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.
Щодо вимог про стягнення заборгованості за період не охоплений рішенням суду у справі №914/2002/18.
Як встановлено судами, у період з жовтня 2018 року по січень 2020 року відповідач продовжував неналежно виконувати свої зобов`язання за договором оренди № 3-7424-10 від 10.01.2010 щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів. Унаслідок цього станом на 05.06.2025 заборгованість відповідача перед позивачем становила 1 204 448,92 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за зазначеним договором.
Вказана сума сформувалася шляхом нарахування орендної плати за період з жовтня 2018 року по лютий 2020 року (з урахуванням того, що строк дії договору закінчився 11.01.2020, а граничний строк сплати орендної плати за січень 2020 року настав 20.02.2020) у загальному розмірі 1 544 122,09 грн, за вирахуванням 339 673,17 грн, які були стягнуті у межах виконавчого провадження та частково погасили заборгованість, що виникла за орендними платежами за жовтень, листопад, грудень 2019 року та частково за січень 2020 року.
Так, відповідно до пункту 5.2 договору оренди № 3-7424-10 від 10.01.2010 орендна плата підлягала сплаті орендарем не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати орендних платежів у розмірі 1 204 448,92 грн. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди № 3-7424-10 від 10.01.2010 щодо сплати орендної плати за період, який не був предметом розгляду у справі № 914/2002/18, є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача в розмірі 1 204 448,92 грн. основного боргу.
Щодо стягнення 967 752,60 грн інфляційних втрат та 209 443,38 грн 3 % річних, нарахованих на суму основного боргу, що не була предметом розгляду у справі № 914/2002/18.
Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Як правильно встановив суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, суми інфляційних нарахувань та 3 % річних за зобов`язаннями, які виникли у квітні 2019 року, позивачем нараховані з 21 числа відповідного місяця. Разом з тим, оскільки 20.04.2019 припало на суботу, останнім днем виконання відповідачем зобов`язання щодо сплати орендної плати за березень 2019 року було 22.04.2019, а тому нарахування інфляційних втрат та 3 % річних мало здійснюватися з 23.04.2019.
Аналогічні обставини мали місце при визначенні моменту виникнення прострочення у липні 2019 року, коли 20 число припало на суботу, та у жовтні 2019 року, коли 20 число припало на неділю.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до вимог законодавства, з урахуванням норм щодо перебігу строків, моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання, сум здійснених відповідачем оплат та заявленого позивачем періоду нарахування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 967 752,60 грн інфляційних втрат та 209 401,75 грн 3 % річних.
Щодо строків позовної давності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» (Закон № 540-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Отже, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-ІХ. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі -Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-ІХ набрав чинності 17 березня 2022 року.
Ураховуючи конструкцію пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовження не є ні перериванням, ні зупиненням, а тому строк позовної давності обраховується у звичайному порядку. Проте, якщо строк позовної давності спливає у період дії карантину чи в період дії воєнного стану, однак до 29.01.2024, то строк, який сплинув, продовжується на такий період.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 603/602/24 зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Водночас після 04 вересня 2025 року строки позовної давності почали діяти на підставі Закону № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».
Враховуючи наведене вище, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що оскільки спірна заборгованість виникла у 2019 році, а на момент набрання чинності Законом України № 540-ІХ строк позовної давності не сплив, його перебіг підлягав продовженню на період дії карантину, а в подальшому - на період дії воєнного стану та був зупинений у порядку, визначеному законодавством. За таких обставин позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, а тому доводи апеляційної скарги про його пропуск є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про те, що після 01.01.2019 у відповідача були відсутні підстави для внесення орендної плати у зв`язку з тим, що приватизація об`єкта мала бути завершена до цієї дати, є необґрунтованими та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Матеріалами справи підтверджується, що на момент виникнення спірної заборгованості договір оренди № 3-7424-10 від 10.01.2010 був чинним, не був розірваний, змінений чи визнаний недійсним у встановленому законом порядку. Право власності на спірне майно до відповідача не перейшло, а тому відповідач продовжував користуватися об`єктом оренди на підставі чинного договору та був зобов`язаний виконувати всі передбачені ним обов`язки, у тому числі щодо своєчасної сплати орендної плати.
Посилання апелянта на судові рішення у справі № 914/2235/18 є безпідставними, оскільки предметом розгляду зазначеної справи були правовідносини щодо завершення процедури приватизації, а не питання припинення договору оренди чи звільнення відповідача від виконання грошових зобов`язань за цим договором. Встановлені у зазначеній справі обставини жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції у цій справі.
Так само не мають правового значення доводи апеляційної скарги про те, що приватизація об`єкта не була завершена з вини власника майна чи балансоутримувача. Незалежно від причин незавершення приватизації, такі обставини не припиняють дії договору оренди, не звільняють орендаря від виконання договірних зобов`язань та не є передбаченою законом підставою для звільнення від сплати орендної плати. До моменту переходу права власності або припинення договору оренди у встановленому законом порядку відповідач залишався стороною чинного договору оренди, а тому був зобов`язаний належним чином виконувати взяті на себе договірні зобов`язання. Отже, наведені апелянтом обставини не входять до предмета доказування у цій справі та не впливають на правильність вирішення спору.
Безпідставними є також доводи апеляційної скарги щодо необхідності призначення судової економічної експертизи.
Відповідно до частини першої статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд призначає експертизу лише за сукупності таких умов: якщо, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та сторонами не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.
Згідно з частиною другою статті 98 Господарського процесуального кодексу України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Водночас не можуть бути предметом висновку експерта питання права.
У цій справі відсутня будь-яка необхідність у спеціальних економічних чи бухгалтерських знаннях. Розрахунок основної суми заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних здійснюється шляхом застосування вимог статті 625 Цивільного кодексу України, офіційно оприлюднених індексів інфляції та звичайних арифметичних дій. Перевірка правильності такого розрахунку не потребує спеціальних знань, а належить до повноважень суду під час оцінки доказів.
Як убачається з рішення суду першої інстанції, суд не обмежився формальною перевіркою розрахунку позивача, а самостійно перевірив його правильність, здійснив перерахунок заявлених до стягнення сум з урахуванням моменту виникнення прострочення, правил обчислення процесуальних строків, здійснених відповідачем оплат та визначив остаточний розмір інфляційних втрат і трьох процентів річних, які підлягають стягненню.
При цьому апелянтом не наведено жодної конкретної арифметичної помилки у проведених розрахунках, не подано власного контррозрахунку, не зазначено, які саме обставини неможливо встановити без застосування спеціальних знань, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться лише до незгоди із визначеним судом розміром заборгованості. Така незгода сама по собі не є підставою для призначення судової експертизи.
Крім того, питання правильності застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України, визначення моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання, оцінки доказів та перевірки арифметичної правильності здійснених розрахунків є питаннями права, вирішення яких відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України належить виключно до компетенції суду, а не судового експерта.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених статтею 99 Господарського процесуального кодексу України правових підстав для призначення судової економічної експертизи, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не спростовують законності й обґрунтованості оскаржуваного рішення.
Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції. Враховуючи викладене, доводи скаржника не спростовують законності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, натомість заперечення позивача, наведені у відзиві на апеляційцну скаргу, узгоджуються з фактичними обставинами справи та підтверджуються належними і допустимими доказами.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/1809/25 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Натомість заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу узгоджуються з фактичними обставинами справи та підтверджуються належними і допустимими доказами.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/1809/25 підлягає залишенню без змін.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу на суму 20 000, 00 грн.
Повноваження адвоката Посікіра Р.Р. підтверджуються ордером на надання правничої допомоги серії ВС №1431807 від 03.02.2026.
В підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено:
1. Ордер на надання правничої допомоги серії ВС №1431807 - адвокат Посікіра Р.Р., виданий на підставі договору про надання правничої допомоги №7.7(25) від 07.07.2025;
2. Платіжну інструкцію №67 від 13.03.2026;
3. Акт №2 прийому-передачі наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги від 17.04.2026.
Окрім того, в матеріалах справи міститься договір про надання професійної правничої допомоги №7.7(25) від 07.07.2025 укладений між Адвокатським бюро Романа Посікіри та ЛКП «Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького».
Відповідно до п.1.1. Договору, бюро зобов`язується надати клієнту професійну правничу допомогу, визначену цим договором, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар, в порядку та на умовах, вказаних у договорі, а також здійснювати повне сприяння бюро у виконанні покладених на нього обов`язків.
Пунктом 2.2. Договору передбачено, що адвокатська правова допомога (юридичні послуги) полягає у наданні клієнту послуг щодо представництва по справі №914/1809/25 за позовом Львівського комунального підприємства "Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького"до відповідача Громадської організації "Здорова Галичина"про стягнення 3 410 542,00 грн заборгованості.
Відповідно до п.6.1 Договору, винагорода адвоката за надання послуг згідно цього Договору визначена сторонами згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» з урахуванням складності справи, зайнятості адвоката, економічної вигоди для клієнта та його господарської діяльності, а саме шляхом встановлення фіксованої суми гонорару у такому розмірі, зокрема, 20 000, 00 грн. за послуги з представництва клієнта в суді апеляційної інстанції та пов`язані із такими.
На виконання умов Договору про надання правничої допомоги № 7.7(25) від 07.07.2025 ЛКП «Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького» належним чином виконало свої зобов`язання щодо оплати наданої адвокатом правничої допомоги, що підтверджується платіжною інструкцією № 67 від 13.03.2026 на суму 20 000,00 грн.
Відповідно до Акту №2 прийому-передачі наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги від 17.04.2026, адвокатом за період з 01.01.2026 по 17.04.2026 надані, а клієнтом прийняті такі послуги:
- подання заяви про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді;
- ознайомлення з матеріалами справи;
- консультація клієнта після ознайомлення з апеляційною скаргою у справі;
- підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу;
- ознайомлення з відповіддю на відзив;
- участь адвоката Посікіри Р.Р. у судовому засіданні у справі №914/1809/25 у приміщенні Західного апеляційного господарського суду.
Як встановлено апеляційним судом, під час розгляду справи адвокатом Посікірою Р.Р. підготовлено та надіслано суду відзив на апеляційну скаргу на 11 аркушах.
За приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати, повинен враховувати, що:
- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність;
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін);
- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Дослідивши надані докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, суд, керуючись правилами, встановленими у частині п`ятій статті 129 ГПК України дійшов висновку не покладати на відповідача усі витрати позивача.
Розглянувши надані позивачем документи, колегія суддів зазначає, що аналіз апеляційної скарги, а також складення та направлення у справі № 914/3057/24 відзиву на апеляційну скаргу є єдиним комплексом юридичних послуг, за наслідком яких досягається єдина мета представництва формування правової позиції сторони, що знаходить своє вираження у відзиві на апеляційну скаргу, а тому такі послуги охоплюються послугою зі здійснення адвокатом позивача складання та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу.
Таким чином, перша послуга є складовою частиною другої послуги, вони нерозривно пов`язані та можуть розглядатися виключно як єдина послуга із надання правової допомоги.
Так, колегія суддів враховує, що правова позиція позивача була сталою та не зазнавала змін протягом розгляду спору у суді першої інстанції, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, адвокат Посікіра Р.Р.. надавав правову допомогу позивачу у судах першої та апеляційної інстанцій, тому, відповідно, був обізнаний з матеріалами справи. Підготовка відзиву на апеляційну скаргу не потребувала вивчення чи додаткового аналізу законодавства. Отже підготовка цієї справи до розгляду в суді апеляційної інстанції не вимагала значного обсягу правничої допомоги.
Щодо послуг з подання заяви про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді та ознайомлення з матеріалами справи слід зазначити таке.
Апеляційним судом встановлено, що адвокат Посікіра Р.Р. здійснював представництво інтересів позивача під час розгляду справи судом першої інстанції, а отже був обізнаний із матеріалами справи, поданими доказами та сформованою правовою позицією сторони.
Крім того, усі процесуальні документи у справі, зокрема апеляційна скарга, були подані скаржником до Західного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» та доставлені до електронного кабінету позивача, що підтверджується карткою руху документа. Зокрема, апеляційну скаргу було доставлено до електронного кабінету позивача 30.12.2025.
Окрім того, ознайомлення з матеріалами справи, як і послуги з консультації клієнта після ознайомлення з апеляційною скаргою, підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу є єдиним комплексом юридичних послуг, за наслідком яких досягається єдина мета представництва формування правової позиції сторони, що знаходить своє вираження у відзиві на апеляційну скаргу, а тому такі послуги охоплюються послугою зі здійснення адвокатом позивача складання та подання відзиву на апеляційну скаргу.
Суд також бере до уваги, що відзив на апеляційну скаргу є процесуальним документом незначного обсягу, не містить посилань на нові або складні правові конструкції, а його зміст переважно ґрунтується на правовій позиції, яка вже була сформована та викладена позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Таким чином, заявлені у акті приймання-передачі №2 послуги, зокрема ознайомлення з матеріалами справи, консультація клієнта після ознайомлення з апеляційною скаргою, а також підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу, не є самостійними та відокремленими видами правничої допомоги у цій справі, а фактично входять до складу єдиної послуги з підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу, оскільки їх виконання є невід`ємною частиною процесу складання такого процесуального документа.
Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду у постанові від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, відповідно до яких: суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені так і оцінювати їх необхідність.
Крім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
На підставі викладеного, враховуючи обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, зміст та обсяг підготовленого відзиву на апеляційну скаргу, а також те, що зазначені в акті приймання-передачі № 2 послуги з ознайомлення з матеріалами справи та консультації клієнта є складовими процесу підготовки такого процесуального документа, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 8 000,00 грн є співмірними із фактично наданою правничою допомогою та підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Як встановлено судом вище, відповідно до акта приймання-передачі № 2 адвокатом Посікірою Р.Р. здійснювалося представництво інтересів позивача у судовому засіданні 25.03.2026.
Разом з тим, при розгляді апеляційної скарги у цій справі відбулося два судових засідання (25.03.2026 та 29.07.2026), у яких брав участь представник позивача. При цьому така участь не передбачала вчинення адвокатом додаткових процесуальних дій, а зводилася до надання усних пояснень, зміст яких відповідав правовій позиції, викладеній у відзиві на апеляційну скаргу.
Враховуючи наведене, керуючись критеріями співмірності, розумності та необхідності витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних із участю адвоката у судових засіданнях, у розмірі 2 000,00 грн.
Таким чином, загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, становить 10 000,00 грн, з яких 8 000,00 грн - витрати на підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу та 2 000,00 грн - витрати за участь адвоката у судових засіданнях.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу Громадської організації «Здорова Галичина» б/н від 30.12.2025 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2025 у справі №914/1809/25 - залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги залишити за апелянтом.
Стягнути з Громадської організації «Здорова Галичина» (79012, м.Львів, вул.Глінки будинок, 5 квартира, 1, код ЄДРПОУ код ЄДРПОУ 35720856) на користь Львівського комунального підприємства «Львівський центральний парк культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького» (79011, м.Львів, вул.Болгарська, 4; код ЄДРПОУ 02219688) 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Місцевому господарському суду видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови складено та підписано 30.07.2026.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Шаповал Д.В.