ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" липня 2026 р. Справа№ 910/480/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Мальченко А.О.
без повідомлення учасників апеляційного провадження
розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня Файна"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 06.04.2026
у справі №910/480/26 (суддя О.В. Нечай)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпап.ЮА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня Файна"
про стягнення 111 265,43 грн.
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпап.ЮА" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня Файна" (далі - відповідач) про стягнення 111265,43 грн., з яких 85226,71 грн. заборгованості, 5562,34 грн. пені, 19445,34 грн. штрафу, 492,75 грн. інфляційних втрат та 538,29 грн. 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу № 289/К від 03.06.2025 в частині своєчасної оплати за отриманий товар.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 року у справі № 910/480/26 позов задоволено. На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня Файна" підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпап.ЮА" заборгованість у розмірі 85226 грн. 71 коп., пеню в розмірі 5562 грн. 34 коп., штраф у розмірі 19445 грн. 34 коп., інфляційні втрати в розмірі 492 грн. 75 коп., 3 % річних у розмірі 538 грн. 29 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн. 00 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що відповідач з порушенням погодженого у договорі купівлі - продажу № 289/К від 03.06.2025 строку було здійснено часткову оплату товару. Оскільки відсутність повної оплати поставленого товару підтверджується матеріалами справи, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 85 226,71 визнається судом обґрунтованою. Також судом визнано обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача на підставі п.9.5 договору пені у розмірі 5 562,34 грн. та штрафу у розмірі 19 445,34 грн., а також інфляційних втрат та три проценти річних на підставі ст. 625 ЦК України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, судом задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу у розмірі 25 000, 00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне дослідження судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, не відповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня Файна" посилається на наступні обставини.
Відповідач не був обізнаний про пред`явлення до нього позову, не був обізнаний про наявність судової справи на розгляді Господарського суду міста Києва та не отримував жодних документів ні від суду ні від позивача, що не дало можливості обстоювати свою позицію у справі.
Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідач, повідомляв позивача відповідно до п.7.2 договору, листом № 21 від 09.12.2025 про пожежу на виробництві відповідача, через тривале ліквідування її наслідків відповідач не міг вчасно здійснити розрахунки за товар.
Крім того, протягом 2025 - 2026 років відповідач частково сплачував на користь позивача заборговані кошти, зокрема, за видатковою накладною від 07.11.2025 № 5466: 12000,00 грн. - 19.01.2026; 10200,00 грн. - 29.01.2026; 9000,00 грн. - 02.02.2026; 18 300, 00 грн. - 19.02.2026; 2700,00 грн. - 24.04.2026, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк». Тобто фактично, на момент ухвалення оскаржуваного рішення, відповідачем було сплачено на користь позивача 64 200, 00 грн., про що позивач не повідомив суд, що на переконання відповідача свідчить про недобросовісність позивача.
Апелянт зазначає, що порушення строків оплати у даному випадку не було зумовлено небажанням виконати обов`язки за договором, а пов`язано з непереборними обставинами, а саме пожежею не виробництві відповідача, що є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання згідно ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України.
На переконання апелянта, стягнення правничої допомоги у розмірі, заявленому позивачем, є неспівмірним ціні позову та таким, що не відповідає витраченому часу та обсягу виконаних робіт, оскільки адвокат участі у судовому засіданні не приймав, а його участь ймовірно, обмежилась складанням позовної заяви.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки її доводи є безпідставними, закрити апеляційне провадження у зв`язку з відсутністю спору в частині стягнення основного боргу у розмірі 37 500, 00 грн. в решті залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване, ухвалене без порушень норм матеріального та процесуального права та відмовити у задоволенні клопотання апелянта про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих оспорюваним рішенням суду. Визнати поважною причину неподання позивачем до суду першої інстанції гарантійного листа відповідача № 24 від 29.12.2025. Стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 50 000, 00 грн.
Позивач заперечує проти доводів апелянта щодо неможливості виконання грошового зобов`язання через форс - мажорні обставини, оскільки строк оплати за видатковими накладними від 07.11.2025 № 5466 та від 12.1.12025 № 55552 настав відповідно 10.11.2025 та 17.1.12025, тоді як пожежа відбулась 03.12.2025, тобто після спливу строку виконання зобов`язаня, отже на момент надзвичайної події відповідач перебував у стані прострочення, що виключає причинно - наслідковий зв`язок між пожежею та невиконанням зобов`язання.
Крім того, пунктами 7.2,7.3 укладеного договору купівлі - продажу сторонами погоджено порядок повідомлення про форс- мажорні обставини, а також надання сертифікату Торогово - промислової палати України чи іншого належного документу, що відповідачем не було дотримано. А наданий відподвідачем лист № 21 від 09.12.2025, на який посилається апелянт, не може бути належним підтвердженням форс - мажорних обставин.
Також позивач заперечує проти твердження апелянта про здійснення платежів за укладеним договором на суму 64200, 00 грн., оскільки сукупний розмір наведених ним платежів становить 52 200, 00 грн. Так перший платіж був здійснений 19.01.2026 до звернення позивачем до суду та врахований останнім під час визначення розміру позовних вимог. Водночас платіж на суму 2400 грн. здійснений 24.04.2026, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення (06.04.2026), отже не міг бути врахований судом під час вирішення спору. На дату звернення позивачем до суду - 19.01.2026 розмір заборгованості відповідача перед позивачем становив 85 226,71 грн., що і було враховано позивачем. Після подання позову до суду відповідачем було сплачено 37 500, 00 грн., отже на момент ухвалення рішення заборгованість відповідача складала 47 726, 71 грн. Позивач зазначає, що враховуючи часткове погашення заборгованості відповідачем після подання позову, провадження у справі підлягає закриттю в частині вимог на суму 37 500, 00 грн. у зв`язку з відсутністю предмета спору, а у решті 47 726, 71 грн. підлягає стягненню з відповідача.
Також позивач заперечує проти доводів відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки фактично єдиним доводом апелянта є його суб`єктивне твердження проте, що сума 25 000, 00 грн. є нібито завищеною, а представник позивача не брав участі у судових засіданнях, що не може бути підставою для зменшення судових витрат.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
03.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпап.ЮА" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Друкарня Файна" (далі - покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №289/К (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору продавець зобов`язується передати у власність покупця паперову продукцію, що вказана в рахунках-фактурах та/або специфікаціях, які складаються на кожну партію товару окремо та є невід`ємними частинами цього договору, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити такий товар.
Ціна Договору складається із суми всіх видаткових накладних за цим договором. Ціна на товар є договірною. Кількість та ціна кожної окремої партії товару, згідно письмової або усної заявки покупця, вказуються в рахунках-фактурах та/або специфікаціях, що складаються на кожну окрему партію товару та є невід`ємними частинами цього договору (п.п. 2.1, 2.2 Договору).
Згідно з п. 3.1 Договору передача товару від продавця покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість в одиницях вимірювання, ціну товару та загальну вартість товару. Дата, вказана покупцем у видатковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару продавцем.
Відповідно до п. 4.2 Договору розрахунки за кожну партію здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця у повному обсязі, або частками протягом 3 (трьох) календарних днів з дня передачі товару, якщо інший строк оплати не передбачений у рахунку-фактурі або специфікації.
На виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар загальною вартістю 97 226,71 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних від 07.11.2025 №5466 на суму 74 450,11 грн. та від 12.11.2025 №5552 на суму 22 776,60 грн.
Позивачем було виставлено відповідачу відповідні рахунки.
Відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого товару в розмірі 12000,00 грн. (платіжна інструкція від 19.01.2026 №628) за видатковою накладною від 07.11.2025 №5466.
З огляду на те, що відповідач не виконав у повному обсязі свої грошові зобов`язання за договором, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 85226,71 грн., пеню в розмірі 5562,34 грн., штраф у розмірі 19445,34 грн., інфляційні втрати в розмірі 492,75 грн. та 3 % річних у розмірі 538,29 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частин 1, 2 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач не виконав в обумовлений договором строк (до 11.11.2025) взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару за договором № 289/К від 03.06.2025 р.
Відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару в розмірі 12 000,00 грн. (за видатковою накладною № 5466), що підтверджується платіжною інструкцією № 628 від 19.01.2026.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з п. 9.2 Договору в разі порушення строків оплати товару покупець виплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період несплати, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язання, включаючи день оплати товару. За прострочення оплати понад десять днів додатково стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків від вартості неоплаченого товару.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунок штрафних санкцій, нарахованих на підставі пункту 9.2. договору, колегія вважає їх арифметично правильними та приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача грн. 5562,34 грн. пені та 19445,34 грн. штрафу за порушення строку поставки товару є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Надані позивачем розрахунки інфляційних втрат у розмірі 492,85 грн. та 3% річних у розмірі 538,29 грн. є арифметично вірними, відтак позовні вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню в повному обсязі.
Водночас, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем було частково оплачено заборгованість за поставлений папір згідно видаткової накладної № 5466,а саме: 29.01.2026р. у розмірі 10 200, 00 грн.;
02.02.2026р. у розмірі 9000, 00 грн.;
19.02.2026р. у розмірі 18 300, 00 грн.
Крім того, після постановлення оскаржуваного рішення судом першої інстанції відповідачем 24.04.2026 сплачено 2700, 00 грн. за поставлений папір згідно видаткової накладної № 5466.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.
Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:
- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;
- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30 серпня 2024 року у справі № 916/3006/23.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на положення частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 08.05.2018 у справі №910/1873/18 принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.
У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
У даному випадку позивач, отримавши від відповідача оплату за послуги зберігання у сумі 37500,00 грн., не повідомив про це суд першої інстанції.
Враховуючи викладене, оскільки відповідачем було сплачено грошові кошти у розмірі 37500,00 грн. після відкриття провадження у справі, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 37500,00 грн. підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору.
Водночас, доказів оплати решти заборгованості у сумі 47726,71 грн. до винесення оскаржуваного рішення відповідачем не надано суду апеляційної інстанції.
За вказаних обставин, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 289/К від 03.06.2025 є обґрунтованими у розмірі 47 726, 71 грн. та підлягають задоволенню.
Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо порушення строків оплати, яке пов`язано з непереборними обставинами, а саме пожежею на виробництві відповідача, про що позивач був повідомлений листом № 21 від 09.12.2025, та через тривале ліквідування наслідків якої відповідач не міг вчасно здійснити розрахунки за товар, та що є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання згідно ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, строк оплати за видатковими накладними від 07.11.2025 № 5466 та від 15.11.2025 № 5552 настав відповідно 10.11.2025 та 17.11.2025, тоді як пожежа відбулась 03.12.2025 після спливу строку виконання зобов`язання, отже на момент надзвичайної події відповідач перебував у стані прострочення.
Посилання апелянта на повідомлення позивача відповідно до п.7.2 договору про пожежу на виробництві листом № 21 від 09.12.2025 не приймається колегією до уваги, оскільки апелянтом не додано до зазначеного листа доказів його надсилання на адресу позивача відповідно до умов п.7.4 договору.
Крім того, відповідно до доданого до апеляційної скарги висновку про причини виникнення пожежі на об`єкті відповідача причиною виникнення пожежі складської будівлі виробничого призначення, що сталася 03.12.2025 за адресою: Київська область, м.Бориспль, вул. Панаса Мирного,17 є коротке замикання електромережі, яка перебуває у незадовльному стані.
Таким чином, апелянтом не доведено суду наявність обставин непереборної сили, неможливість їх попередження та причинний зв`язок між цими обставинами і збитками, що не є підставою для звільнення від виконання зобов`язань за укладеним договором купівлі - продажу № 289/К від 03.06.2025.
Також апелянт в апеляційній скарзі заявив клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, яке він не міг заявити у суді першої інстанції, оскільки не знав про розгляд справи та не міг подати заперечення та доводи. Апелянт звертає увагу, що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу у сумі 25 000,00 грн. є документально необґрунтованими та не підтвердженими, а також є абсолютно неспівмірними із складністю цієї справи, із наданим обсягом послуг у суді та із фактично витраченим ним часом на надання таких послуг, а відтак, такі витрати не відповідають критерію їх реальності, розумності їхнього розміру
Позивачем до позовної заяви на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу було додано копії: договору про надання правничої допомоги №15/01-26 від 15.01.2026, рахунку №15/01-26 від 15.01.2026 на суму 25000,00 грн., акту приймання-передачі наданих послуг від 19.01.2026 та платіжної інструкції №250 від 19.01.2026 на суму 25000,00 грн.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням заперечень відповідача, апеляційний господарський суд вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, обсягом наданих послуг та витраченим адвокатом часом на її підготовку, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, оскільки зазначена справа розглянута у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, спір є типовим борговим за договором купівлі - продажу та стягнення пені, штрафу,3% річних одним з багатьох ідентичних і підготовка правової позиції не потребує значних витрат часу. Крім того, розмір витрат на правничу допомогу у порівняні з основним боргом складає 22%, що є значно завищеним. Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що адвокатами не було повідомлено суд першої інстанції про часткову сплату відповідачем заборгованості за укладеним договором.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18 суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
З врахуванням викладеного, враховуючи рівень складності справи, співмірності та необхідності адвокатських витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача пронесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 5 000,00 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 47 726, 71 грн. основного боргу, 5 562,34 грн. пені, 19445,34 грн. штрафу, 538,29 грн. 3% річних, 492,75 грн. інфляційних втрат. Провадження у справі в частині стягнення 37500,00 грн. основного боргу підлягає закриттю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення
Пунктами 1, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є не з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог; в частині закриття провадження у справі витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки даний спір виник у зв`язку із його неправомірними діями щодо несвоєчасного виконання зобов`язань за договором.
Позивачем 16.06.2026 подано через підсистему «Електронний суд» клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції у розмірі 50 000, 00 грн. До зазначеного клопотання позивачем додано копії наступних документів: договір № 08/05-26 про надання правничої допомоги від 008.05.2026, довіреність № 1 від 23.04.2026 на уповноваження адвоката Малинської Н.О., акт приймання - передачі наданих послуг від 12.06.2026, рахунок № 12/06-26 від 12.06.2026, платіжна інструкція від 12.06.206 № 2740.
Відповідач 25.06.2026 через підсистему «Електронний суд» подав пояснення, в яких заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу, заявлених позивачем у суді апеляційної інстанції, просить відмовити у їх задоволенні, оскільки вважає їх не співмірними з заявленими вимогами.
Як вбачається із наданих позивачем документів, за наслідками розгляду справи в суді апеляційної інстанції згідно з договором про надання правничої допомоги позивачу були надані послуги з правничої (правової) допомоги на загальну суму 50 000,00 грн.,які були заявлені позивачем до стягнення з відповідача.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, висновки якої враховуються судом згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, як уже наголошувалось, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг
Подані позивачем документи на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Відповідні докази згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» заперечення проти ухвалення додаткового рішення, в яких просив відмовити у задоволенні заяви позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх неспіврозмірність з предметом позову.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані позивачем до матеріалів справи докази понесення витрат на професійну правничу допомогу та висловлені відповідачем заперечення, колегія суддів, керуючись такими критеріями визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до предмета позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, вважає заявлену позивачем до стягнення з відповідача суму витрат на правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн. під час апеляційного перегляду справи завищеною.
Суд у даному контексті враховує, що апеляційна скарга відповідача є незначною за обсягом, доводи скаржника фактично зводяться лише до викладення змісту принципу «свободи договору», у свою чергу зі змісту відзиву на апеляційну скаргу не вбачається додаткового комплексного та усестороннього вивчення адвокатом позивача юридичної природи спірних правовідносин. Правова позиція сторін та, зокрема, позивача, в суді апеляційної інстанції не змінювалася, адвокатом позивача (який також представляв інтереси позивача в суді першої інстанції) не потрібно було вивчати додаткові джерела права та законодавство, що регулює спір у справі, відзив на апеляційну скаргу фактично містить узагальнену позицію позивача у справі, яка наводилася ним ще в суді першої інстанції.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, враховуючи рівень складності справи та обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу, оцінюючи надані позивачем до заяви докази, враховуючи подані відповідачем заперечення проти стягнення з нього судових витрат позивача на правничу допомогу, принципи пропорційності, співмірності та розумності судових витрат, обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу, зважаючи на рівень складності справи, суд доходить висновку, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпап.ЮА» про розподіл судових витрат на правничу допомогу за результатами розгляду апеляційної скарги у даній справі підлягає частковому задоволенню на загальну суму 7 000,00 грн.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня Файна" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/480/26 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 у справі № 910/480/26 змінити.
Закрити провадження в частині основного боргу у розмірі 37500,00 грн.
Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:
"Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня Файна" (Україна, 04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 46А; ідентифікаційний код: 43251759) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпап.ЮА" (Україна, 36014, м. Полтава, вул. Соборності, буд. 72, кім. 308; ідентифікаційний код: 43111452) 47726, 71 грн. заборгованості, 5562, 34 грн. пені, 19445, 34 грн. штрафу, 492, 75 грн. інфляційних втрат, 538, 29 грн. 3 % річних, 2662, 40 грн. витрат по сплаті судового збору в суді першої інстанції, витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 5000, 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 7000,00 грн.
Видати наказ.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпап.ЮА" (36014, м. Полтава, вул. Соборності, буд. 72, кім. 308; ідентифікаційний код: 43111452) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня Файна" (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 46А; ідентифікаційний код: 43251759) 1277, 52 грн. витрат по пслаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Видати наказ.
Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.
Матеріали справи № 910/480/26 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
А.О. Мальченко