Справа № 493/1035/25
Провадження № 2/493/448/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 року м. Балта Одеської області
Балтський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Волошина І.С.
секретаря судового засідання Доскоч А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Балта цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 ідеальну частку нежитлового приміщення,
за участю представника позивача - адвоката Осокіна С.Ю., та представника відповідача - адвоката Врони А.В.,
В С Т А Н О В И В:
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Осокін С.Ю. звернувся до Балтського районного суду Одеської області з позовною заявою ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 ідеальну частку нежитлового приміщення.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29.10.2010 року позивач ОСОБА_1 одружилася з відповідачем ОСОБА_2 , шлюб зареєстрований Першим Суворовським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції.
Зазначений шлюб був розірваний Балтським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 25.01.2020 року.
В період шлюбу сторони за спільні сімейні кошти придбали нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 03.08.2015 року по справі №493/1506/15-ц, - за відповідачем ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до зазначеного судового рішення вартість вказаного нежитлового приміщення складає 40000 грн. і відповідач ОСОБА_2 придбав це приміщення по оплатній угоді 10.06.2014 року, тобто в період перебування в шлюбі з позивачем за сімейні кошти.
Оскільки сімейні відносини між сторонами припинені, тому виникла необхідність в підтвердженні права власності позивача на 1/2 частку вказаного нежитлового приміщення.
У відзиві наданому представником відповідача, останній заперечує проти позовних вимог позивача, просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування вказує, щодо вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. У даному спорі позивачка пропустила строк звернення до суду із позовною заявою такої категорії. Так, відповідно до рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 06.02.2023 року у справі № 504/9/21, ОСОБА_2 звернувся до суду у січні 2021 року із позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна. ОСОБА_1 була належним чином проінформована про розгляд даної справи, що вбачається та встановлено самим рішенням суду від 06.02.2023 року та усвідомлювала її існування, зміст та характер. В рамках справи №504/9/21, ОСОБА_1 із зустрічним позовом не зверталась, при цьому свідомо розуміла, що її права порушенні та вона має право заявити свої вимоги щодо визнання за нею однієї другої частини всього майна набутого в шлюбі, зокрема й щодо нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 -«а». Строк позовної давності у 3 роки із зверненням до суду з позовною заявою такого характеру сплинув, а тому у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 просив відмовити у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача, та стягнути на користь відповідача ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.
Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що 25.01.2020 року Балтським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) був розірваний шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , який був зареєстрований Першим Суворовським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції 29.10.2010 року, що вбачається із Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 0[телефон приховано] витягу від 6 серпня 2022 р.
Як вбачається з копії рішення Балтського районного суду Одеської області від 03.08.2015 року по справі №493/1506/15-ц, за відповідачем ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до зазначеного судового рішення вартість вказаного нежитлового приміщення складає 40000 грн. і відповідач ОСОБА_2 придбав це приміщення по оплатній угоді 10.06.2014 року.
У зв`язку із тим, що сімейні відносини між сторонами припинені, тому позивач просить визнати за нею права власності на 1/2 частку вказаного нежитлового приміщення.
Вирішуючи дану справу суд керується наступними нормами процесуального та матеріального права України.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
За приписами ст.321 ЦК України право власності є непорушним.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.
Відповідач не надав суду будь-яких доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності майна набутого у шлюбі.
Досліджені судом докази достовірно вказують на те, що під час перебування у шлюбі подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, суд дійшов до висновку, що спірне нежитлове приміщення придбане за час зареєстрованого шлюбу, тому воно є предметом спільної сумісної власності подружжя, і відповідач не спростував належними та допустимими доказами цю презумпцію.
Позивачка ОСОБА_1 також заявила вимогу про визнання за нею права власності на 1/2 ідеальну частку нежитлового приміщення.
Суд враховує, що виключно позивачу належить право обирати спосіб захисту порушеного права.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до положень ч.1 ст.368 і ч.2 ст.372 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
Частинами 1, 2 ст.370 ЦК України визначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Згідно ч.1 ст.356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Як вбачається з практики ВССУ (а саме ухвали ВССУ від 12.12.2012 № 6-44981ск12) ідеальна частка - це частка у праві на річ.
Оскільки згідно із свідоцтвом про право власності на житло частки кожного із співвласників є рівними, кожен учасник спільної сумісної власності має право вимагати виділення ідеальних часток.
Враховуючи те, що відповідно до матеріалів справи спірне нежитлове приміщення належить на праві спільної сумісної сторонам, частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, а тому суд вважає за можливе визначити частку у праві спільної сумісної власності на спірне нежитлове приміщення за кожним зі співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у розмірі 1/2 частки.
Разом з тим, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суд також ураховує наступне.
Відповідно до ч.2 ст.72 Сімейного кодексу України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
За змістом ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Момент початку перебігу позовної давності визначений у ст. 261 Цивільного кодексу України, згідно із якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України введено воєнний стан з 05 години 30 хвилини 24.02.2022 строком на 30 днів.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 19 такого змісту: «у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Зазначений Закон України від 15.03.2022 №2120-IX набрав чинності 17.03.2022 року.
У свою чергу, Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-ІХ від 14.05.2025, який набрав законної сили 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.
Відтак, позовну давність відновлено з 04.09.2025 року.
Оскільки позивачем даний позов було пред`явлено 11.06.2025 року, то станом на день звернення до суду з позовом позовна давність була зупинена. При цьому суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права, а тому суд при вирішення питання про початок перебігу позовної давності керується нормою права, яка діяла станом на день звернення позивача до суду з позовом, тобто станом на 11.06.2025 року.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовна давність при пред`явленні позивачем до суду даного позову не спливла, у зв`язку з чим заява відповідача про застосування до позовних вимог позивача позовної давності та, як наслідок, відмови у задоволенні позову, не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України стороні на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з іншої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Враховуючи наведене, з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивачки ОСОБА_1 понесені останньою судові витрати в сумі 1211,20 грн., а судові витрати на правову допомогу понесені відповідачем залишити за ним.
Вжиті ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 18.05.2026 року заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та заборони будь яким особам, органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, у зв`язку із задоволенням позову, в порядку ч.7 ст.158 ЦПК України продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання даним рішенням суду законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Керуючись ст.ст.3, 13, 81, 141, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України,
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 ідеальну частку нежитлового приміщення - задовольнити.
Визнати нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду буде складений 31 липня 2026 року.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати заявлені стороною позивача на 31 липня 2026 року о 09:50 год. в приміщенні Балтського районного суду Одеської області.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 );
Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ).
СУДДЯ