Номер провадження: 22-ц/813/3185/26
Справа № 509/7671/23
Головуючий у першій інстанції Кириченко П. Л.
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.07.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кириченко П. Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до управління «Центр надання адміністративних послуг» Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання дій посадових осіб про зняття з зареєстрованого місця проживання протиправними, про скасування рішення про зняття з зареєстрованого місця проживання, про зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
У грудні 2023 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до центру надання адміністративних послуг Таїровської селищної ради Одеського району про визнання дій посадових осіб про зняття з реєстрації місця проживання протиправними, про скасування рішення про зняття з зареєстрованого місця проживання та зобов`язання вчинити певні дії.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 17.12.1993 між позивачкою та ОСОБА_2 укладений шлюб, перебуваючи в шлюбі у них народились діти ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 01.12.2015 позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому 06.11.2017 шлюб розірвано. Від відповідача їй стало відомо, що 30.10.2023 позивачка знята з зареєстрованого місця проживання за вищевказаною адресою на підставі рішення відповідача, позивачка стверджує, що відповідач безпідставно прийняв рішення щодо зняття з зареєстрованого місця проживання, а тому просить визнати дії посадових осіб відповідача, щодо зняття позивачки з зареєстрованого місця проживання противоправними, скасувати рішення центру від 30.10.2023 та зобов`язати відповідача зареєструвати позивачку за вищевказаної адресою.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02.10.2025 у задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про неповне з`ясування судом першої інстанції та дослідження обставин справи, не взято до уваги та не надано належної оцінки наданим до суду доказам, у зв`язку із чим зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу представником Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області зазначалося про безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування рішення суду, ухваленого з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В судове засідання призначене на 28.07.2026 року відповідач не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином (т. 5, а.с. 47-48).
Від представника відповідача на адресу апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, поданої представником відповідача заяви про розгляд справи за його відсутності, при цьому достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до положень ст. 376 є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, оскаржуване рішення суду вказаним вимогам не відповідає, з огляду на наступне.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із не доведення позивачам - ОСОБА_1 відповідно до ст. 13 ЦПК України в межах своїх позовних вимог, належним чином відповідно до ст. 263 ЦПК України, свої позовні вимоги щодо неправомірності дій відповідача щодо зняття з зареєстрованого місця проживання.
Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції та з огляду на доводи апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити наступне.
Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» регулюються відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлення порядку надання таких послуг та порядку внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг).
Відповідно до ч. 1 ст. 18 зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється:
1) за заявою про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), поданою у паперовій формі такою особою, її законним представником або представником;
2) за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.
У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто, будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності як суб`єктивне цивільне право містить у своєму складі правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших та правомочність захисту (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного позову.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час (відповідна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України: від 15.05.2017 у справі № 6-2931цс16, від 09.10.2019 у справі № 695/2427/16-ц, від 09.10.2019 року у справі № 523/12186/13-ц).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при вирішенні питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) за загальним правилом не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.10.2020 року у справі № 447/455/17 дійшла висновку про те, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком. Також необхідно встановити обставин щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.
Верховним Судом в постанові від 01.04.2026 у справі № 345/6105/23 зазначено, що Закон України розмежовує випадки, за яких можливе зняття не власника з реєстрації. Якщо у колишнього члена сім`ї на законних підставах виникло право користування (сервітут), реєстраційні дії за односторонньою заявою власника в ЦНАП є неможливими та незаконними без попереднього рішення суду про припинення цього права користування чи виселення.
У постанові від 06.05.2025 справа № 450/5600/23 суд підтвердив незаконність дій органів місцевого самоврядування (ЦНАП) щодо виписки мешканців за однією лише заявою власника, якщо ці мешканці вселилися як члени сім`ї та продовжують там проживати чи мають невирішений житловий спір.
Як вбачається з матеріалів справи 17.12.1993 між позивачкою ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладений шлюб (т. 1, а.с. 10, 22).
03.04.2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 119.0 кв.м., спорудження 1-7,1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який перебуває на земельній ділянці розміром 1001 кв.м., яка є приватною власністю, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі продажу реєстр 5589 та земельну ділянку розміром 0,101 га., цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованою за вищевказаною адресою, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу реєстр №5590 (т. 1, а.с. 30, 32).
Відповідачем - ОСОБА_1 03.08.2007, як дружиною покупця, надано згоду ОСОБА_2 на придбання вказаного житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається із долученої до матеріалів справи нотаріально посвідченої згоди останньої (т. 1, а.с. 32).
01.12.2015 ОСОБА_1 , будучи членом сім`ї ОСОБА_2 , зареєстрована за вказаною адресою (т. 1, а.с. 36).
06.11.2017 року шлюб між позивачкою ОСОБА_5 та фізичною особою ОСОБА_2 на підставі рішення суду, був розірваний. Рішення суду є чинним (т.1, а.с. 37).
Відповідно позивач зареєстрована у вказаному житловому будинку в період перебування з ОСОБА_2 в шлюбі та як член сім`ї покупця, а тому у відповідності до положень ст. 405 ЦК України наділена правом користування даним житлом відповідно до закону.
Верховним Судом неодноразово наголошувалося, що сам лише факт припинення шлюбних відносин, в даному випадку розірвання шлюбу на підставі рішення суду, не є підставою для зняття колишньої дружини/чоловіка з реєстрації місця проживання, у випадку, якщо дана реєстрацію відбувалася в період шлюбних відносин.
При цьому, здійснення будь-яких реєстраційних дій за односторонньою заявою власника в ЦНАП є неможливими та незаконними без попереднього рішення суду про припинення цього права користування чи виселення (постанова Верховного Суду від 01.04.2026 у справі № 345/6105/23).
З матеріалів справи вбачається, що позивача ОСОБА_1 30.10.2023 знято з реєстраційного місця проживання на підставі поданої ОСОБА_2 заяви у відповідності до положень ч. 1 ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», до якої долучено:
-паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_7
-нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 03.08.2004 року,
-витягом про реєстрацію права власності житлового будинку від 10.08.2004;
- квитанція про сплату адміністративного збору від 30.10.2023;
- нотаріально посвідчена довіреність від 27.10.2023 від імені ОСОБА_2 .
Разом з тим, положеннями даної статті також передбачено, що зняття особи із зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється також за заявою такої особи, поданою у паперовій формі такою особою, її законним представником або представником, яка в свою чергу, зважаючи на вищевикладені правові висновки Верховного Суду в даній категорії справ, в даному випадку є обов`язковою для зняття позивача з місця реєстрації у разі здійснення відповідних реєстраційних дій через органу реєстрації або центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування).
Відомостей щодо подання ОСОБА_1 відповідної заяви про зняття з реєстрації місця проживання матеріали справи не містять.
При цьому, Верховний Суд неодноразово наголошував, що закон передбачає дві різні процедури зняття з реєстрації місця проживання: адміністративну - за заявою власника та судову - у разі позбавлення права користування житлом.
Питання щодо виселення позивача - ОСОБА_1 та зняття з реєстрації у вказаному житловому будинку в судовому порядку не вирішувалося.
Таким чином, з викладеного вбачається порушення центром надання адміністративних послуг» Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області порядку зняття позивача - ОСОБА_1 з місця реєстрації, оскільки остання була вселена в житловий будинок ОСОБА_2 в період перебування з ним в шлюбі та як член сім`ї останнього, а тому її права користування даним житловим приміщення передбачені та закріплені положеннями ст. 405 ЦК України, відповідної згоди на зняття з місця реєстрації (фактичного проживання згідно встановлених матеріалів справи), у зв`язку із чим зняття такої з місця реєстрації виключно лише за заявою власника житлового будинку - ОСОБА_2 та без подання такої заяви самою ОСОБА_1 є порушенням вищенаведених правових норм. Наведене в своїй сукупності підтверджує доводи апеляційної скарги у відповідній частині.
Натомість, судом першої інстанції вищевикладені обставини справи не враховано під час розгляду справи по суті, у зв`язку із чим помилково зроблений висновок про відсутність в давному випадку правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
При цьому, інші наведені скаржником доводи апеляційної скарги відхиляються апеляційним судом, оскільки не стосуються предмету спору та заявлених позовних вимог.
Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 3220,80 грн, що підтверджується квитанцією № 8 від 29.01.2024.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 4831,0 грн, що підтверджується платіжної інструкцією № ПН24 від 02.02.2026.
Відповідно, з урахуванням висновків суду про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позовних вимог, судовий збір, що підлягає стягненню становить 8051,80 грн.
За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити нове.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління «Центр надання адміністративних послуг» Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання дій посадових осіб про зняття з зареєстрованого місця проживання протиправними, про скасування рішення про зняття з зареєстрованого місця проживання, про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії та бездіяльність Центра надання адміністративних послуг Таїровської селищної ради Одеської області та зобов`язати скасувати рішення від 30.10.2023 відносно зняття ОСОБА_1 із зареєстрованого місця проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов`язати Центр надання адміністративних послуг Таїровської селищної ради Одеської області відновити реєстрацію ОСОБА_1 за місцем проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з Центра надання адміністративних послуг Таїровської селищної ради Одеської області (ЄДРПОУ 05582159, Одеська область, Одеський район, смт. Таїрове, вул. Перемоги, 53/1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 8051 (всім тисяч п`ятдесят одна) грн 80 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 30 липня 2026.
Головуючий О.С. Комлева
Судді М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда