ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-з/803/425/26 Справа № 175/4501/20 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
Д О Д А Т К О В А П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 липня 2026 року м. Дніпро
31 липня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Ткаченко І.Ю.,
суддів: Макарова М.О., Городничої В.С.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро
заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на додаткове рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2026 року,-
В С Т А Н О В И В:
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишено без задоволення. Додаткове рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2026 року - залишено без змін.
02 червня 2026 року через підсистему "Електронний суд" ОСОБА_1 подав заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, а саме про стягнення понесених судових витрат. У заяві просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн. (том 3 а.с. 211-213).
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Так, відповідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 329/766/18.
Разом з тим, якщо суд визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.
Такі висновки збігаються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 24 січня 2019 року у справі №910/15944/17.
У заяві про ухвалення додаткового рішення зазначено, що ОСОБА_1 у зв`язку із розглядом справи в апеляційному суді поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката Сустав Н.В. у розмірі 8 000,00 грн.
На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 надав копію ордера про надання правничої допомоги від 24.04.2026 року серія АЕ № 1497767 (том 3 а.с. 214), копію договору № 180 про надання правничої допомоги від 05.02.2024 року (том 3 а.с. 215-216), копію додаткової угоди №4 до договору про надання правничої допомоги від 05.02.2024 року №180 від 08.01.2026 року (том 3 а.с. 217), копію акту надання послуг № 1 від 18.05.2026 року (том 3 а.с. 218).
Дослідивши доводи заяви, обставини справи, колегія суддів вважає, що зазначені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та неспівмірними проведеним роботам, наданим послугам, а також часом, який був реально витрачений адвокатом.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та значимості таких дій у справі, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 137, 141, 270 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень).
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст додаткової постанови складено 31 липня 2026 року.
Судді: