Справа № 464/2667/15 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю.
Провадження № 22-ц/811/455/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
з участю представника заявника ОСОБА_1 , представника Залізничного ВДВС Панчишина В.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Залізничного відділу ДВС у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 14 січня 2026 року в складі судді Горбань О.Ю. у справі за скаргою ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій в.о. начальника Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Комлик Наталії та зобов`язання до вчинення дій, заінтересована особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВ-Транс-Авто»,-
встановив:
У червні 2025 року заявник ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою про визнання неправомірними дій в.о. начальника Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Комлик Наталії, зобов`язання зняти арешт з усього нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_2 , накладеного постановою Сихівського ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області від 10.02.2016 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах виконавчого провадження №49757217, зобов`язання вилучити відомості про ОСОБА_2 з Єдиного реєстру боржників у межах виконавчого провадження №49757217.
Скарга обґрунтована тим, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10.06.2015 по справі №464/2667/15-ц стягнуто солідарно з ТОВ «Виробниче підприємство «Укрзахідавтоспецмаш» як позичальника та ОСОБА_2 як поручителя 2 255 201,56 грн та солідарно з відповідача ТОВ «Виробниче підприємство «Укрзахідавтоспецмаш» як позичальника та ОСОБА_3 , як поручителя на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» 2 255 201,56 грн заборгованість за кредитним договором № MKLNU3.4560.019 від 13.03.2012.
12.01.2016 Сихівським відділом державної виконавчої служби м. Львів ГТУЮ у Львівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №49757217 з виконання виконавчого листа Сихівського районного суду м. Львова №464/2667/15-ц від 05.01.2016.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 429879232 від 04.06.2025 на все майно ОСОБА_2 накладено та оголошено заборону на його відчуження, серія та номер ВП № 49757217, виданої 10.02.2016 Сихівським відділом державної виконавчої служби м. Львів ГТУЮ у Львівській області.
29.06.2017 державним виконавцем Сихівського ВДВС у м. Львів винесено постанову про передачу матеріалів виконавчого провадження № 49757217 до Залізничного ВДВС у м. Львів.
30.10.2017 державним виконавцем Залізничного ВДВС у м. Львові винесено постанову про прийняття матеріалів виконавчого провадження №49757217.
31.10.2022 державним виконавцем Залізничного ВДВС у м. Львові ЗМРУЮ винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» у межах виконавчого провадження № 49757217.
У подальшому, виконавчий документ до виконання повторно не подавався, оскільки заборгованість погашена.
19.05.2025 заявник звернувся до Залізничного ВДВС у м. Львові із заявою про зняття арешту з майна.
30 травня 2025 року ОСОБА_2 отримав відповідь, що відсутні правові підстави для зняття арешту з майна боржника.
Вважає, що бездіяльність державного виконавця порушує його права як власника майна, просить скаргу задоволити.
Оскаржуваною ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 14 січня 2026 року скаргу задоволено частково.
Зобов`язано Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з усього нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_2 , накладеного постановою Сихівського ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області від 10.02.2016 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах виконавчого провадження №49757217.
Зобов`язано Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вилучити відомості про ОСОБА_2 з Єдиного реєстру боржників у межах виконавчого провадження № 49757217.
В решті вимог скарги відмовлено.
Ухвалу суду оскаржив Залізничний відділ ДВС у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, з такоюне погоджується.
У скарзі зазначає, що на примусовому виконанні у Залізничному відділі державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження АСВП № 49757217 з виконання виконавчого листа № 464/2667/15-ц, виданого 26.10.2015 Сихівським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» заборгованість в розмірі 2 255 201,56 грн.
12.01.2016 державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові ГТУЮ у Львівський області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження АСВП № 49757217.
10.02.2016 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та постанову про розшук майна.
11.05.2016 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору.
31.10.2022 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Зазначає, що виконавчий лист № 464/2667/15-ц, виданий 26.10.2015 Сихівським районним судом м. Львова є чинним, в судовому порядку не скасований.
У пункті 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
У своїй постанові № 462/6014/15 від 26.07.2024 Верховний Суд зазначив, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки відповідно до частини третьої цієї статті арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті.
При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, провадження № 61-26969св18, зазначено, що «повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження.
Таким чином, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».
Крім того, у виконавця органу ДВС не було передбачених законом підстав для задоволення заяви скаржника про зняття арешту, оскільки частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає вичерпний перелік підстав для зняття арешту у виконавчому провадженні, що перебуває на виконанні, і повернення виконавчого документа стягувачу без виконання, не є такою підставою.
Ніщо не перешкоджає боржнику добровільно виконати рішення суду про стягнення з нього заборгованості, що є його обов`язком згідно з пунктом 9 статті 129 Конституції України та статті 18 ЦПК України, після чого його арешти будуть зняті.
Відповідно до пункту 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень постанова про зняття арешту з майна боржника виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження, за заявою боржника у разі, якщо: після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено.
Постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 11.05.2016 є чинною, в судовому порядку не скасована та не є предметом оскарження за даною скаргою боржника.
Таким чином, у Залізничному відділі державної виконавчої служби у місті Львові Львівського МУМЮУ відсутні правові підстави для винесення постанови про зняття арешту з майна.
Просить скасувати ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 14.01.2026 та ухвалити нову, якою у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що 31.10.2022 державним виконавцем Залізничного ВДВС у м. Львові ЗМРУЮ винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» у межах виконавчого провадження № 49757217. Після цього, виконавчий документ до виконання повторно не подавався.
30.11.2017 між ТОВ «Галицька фінансова компанія» (первісний кредитор) та ТОВ «ЛВ-ТРАНС-АВТО» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 11/17, відповідно до умов якого до ТОВ «ЛВ-ТРАНС-АВТО» перейшло право вимоги до ТОВ «Виробниче підприємство «Укрзахідавтоспецмаш», як позичальника, іпотекодавця, заставодавця та поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору (боржники), зокрема, за кредитним договором №MKLNU3.5460.019 від 13.03.2012 та договором іпотеки №ZXR039523.5460.020 від 13.03.2012.
21.01.2020 між ТОВ «Галицька фінансова компанія» (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «ЛВ-ТРАНС-АВТО» (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки №ZXR039523.5460.020 від 13.03.2012, посвідченим 13.03.2012 Головач О.В., приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області за реєстровим №179, згідно якого первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває всі права іпотекодержателя, що передані первісному іпотекодержателю за «Договором про відступлення прав» з Договором іпотеки №ZXR039523.5460.020 від 13.03.2012.
Згідно із листом ТОВ «ЛВ-ТРАНС-АВТО» б/н від 15.11.2024, у зв`язку із повним погашенням заборгованості ТОВ «Виробниче підприємство Укрзахідавтоспецмаш» перед ТОВ «ЛВ-ТРАНС-АВТО», у тому числі за рахунок іпотечного майна, а саме: у зв`язку із набуттям іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки, майнові претензії до ОСОБА_2 відсутні.
Зокрема, за Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - за ТОВ «ЛВ-ТРАНС-АВТО» зареєстровано право власності на нерухоме майно - виробничий корпус загальною площею 3 647,1 кв.м.
Таким чином, майнові претензії на час розгляду справи до заявника відсутні, оскільки вимоги до боржника задоволені шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки.
Арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Разом з цим, наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03.11.2021 у справі №161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22.12.2021 у справі №645/6694/15 (провадження № 61- 18160св19), від 09.01.2023 у справі №2-3600/09.
З моменту повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №49757217 минуло більше 3 років, арешт з майна скаржника не знято, виконавчий лист до виконання станом на день розгляду скарги повторно не подавався, майнові претензії з боку стягувача до заявника відсутні, однак арешт з майна заявника не знятий і існування такого до цього часу без наявності виконавчих проваджень порушує права скаржника як власника майна, тому суд прийшов висновку що є підстави для часткового задоволення скарги.
При цьому, суд не взяв до уваги доводи представника Залізничного ВДВС, оскільки жодних доказів наявності виконавчих проваджень щодо стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, виконавчого збору і витрат виконавчого провадження суду не надано.
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує таке.
Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах.
Судом встановлено, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10.06.2015 по справі №464/2667/15-ц стягнуто солідарно з ТОВ «Виробниче підприємство «Укрзахідавтоспецмаш» як позичальника та ОСОБА_2 як поручителя 2 255 201,56 грн та солідарно з відповідача ТОВ «Виробниче підприємство «Укрзахідавтоспецмаш» як позичальника та ОСОБА_3 , як поручителя на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» 2 255 201,56 грн заборгованість за кредитним договором № MKLNU3.4560.019 від 13.03.2012 (т. 1 а.с. 92-94).
12.01.2016 Сихівський відділ державної виконавчої служби м. Львів ГТУЮ у Львівській області виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 49757217 з виконання виконавчого листа Сихівського районного суду м. Львова №464/2667/15-ц від 05.01.2016.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 429879232 від 04.06.2025 на все майно ОСОБА_2 накладено арешт на підставі постанови Сихівського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.02.2016 , номер ВП № 49757217 (т. 2 а.с. 8-10).
29.06.2017 державний виконавець Сихівського ВДВС у м. Львів виніс постанову про передачу матеріалів виконавчого провадження № 49757217 до Залізничного ВДВС у м. Львів.
30.10.2017 державний виконавець Залізничного ВДВС у м. Львові виніс постанову про прийняття матеріалів виконавчого провадження № 49757217.
31.10.2022 державний виконавець Залізничного ВДВС у м. Львові ЗМРУЮ виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» у межах виконавчого провадження №49757217.
У подальшому, тобто з жовтня 2022 року, виконавчий документ до виконання повторно не пред`являвся.
Між тим, 29.11.2017 між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТОВ «Галицька фінансова компанія» (новий кредитор) укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 79, відповідно до умов якого до ТОВ «Галицька фінансова компанія» перейшло право вимоги до ТОВ «Виробниче підприємство «Укрзахідавтоспецмаш» як позичальника, іпотекодавця, заставодавця та поручителів, зазначених у додатку до цього договору (боржники), зокрема, за кредитним договором № MKLNU3.5460.019 від 13.03.2012 та договором іпотеки №ZXR039523.5460.020 від 13.03.2012 (т. 2 а.с. 7).
Наступного дня, 30.11.2017 між ТОВ «Галицька фінансова компанія» та ТОВ «ЛВ-ТРАНС-АВТО» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 11/17, відповідно до умов якого до ТОВ «ЛВ-ТРАНС-АВТО» перейшло право вимоги до ТОВ «Виробниче підприємство «Укрзахідавтоспецмаш», як позичальника, іпотекодавця, заставодавця та поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору (боржники), зокрема, за кредитним договором №MKLNU3.5460.019 від 13.03.2012 та договором іпотеки №ZXR039523.5460.020 від 13.03.2012.
21.01.2020 між ТОВ «Галицька фінансова компанія» (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «ЛВ-ТРАНС-АВТО» (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки №ZXR039523.5460.020 від 13.03.2012, посвідченим 13.03.2012 Головач О.В., приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області за реєстровим №179, згідно якого первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває всі права іпотекодержателя, що передані первісному іпотекодержателю за «Договором про відступлення прав» з Договором іпотеки №ZXR039523.5460.020 від 13.03.2012 (т. 2 а.с. 6).
З листа ТОВ «ЛВ-ТРАНС-АВТО» б/н від 15.11.2024 приватному нотаріусу Головач О.Р., слідує, що у зв`язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, передбаченого ч. 3 ст. 17 Закону України «Про Іпотеку», ТОВ «ЛВ-ТРАНС-АВТО» просило зняти заборону відчуження нерухомого майна та припинити обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме виробничий корпус за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначене підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - за ТОВ «ЛВ-ТРАНС-АВТО» зареєстровано право власності на нерухоме майно - виробничий корпус загальною площею 3 647,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 10).
Звертаючись до суду із скаргою на дії державного виконавця заявник ОСОБА_2 вважає, що бездіяльністю Залізничного ВДВС порушено його права, оскільки на його звернення про зняття арешту з його майна, йому відмовлено, при цьому, у стягувача у виконавчому провадження майнові претензії до нього відсутні.
Як вбачається із матеріалі справи, у межах розгляду скарги на дії державного виконавця, ТОВ «ЛВ-Транс-Авто» подав 26.11.2025 заяву, у якій повідомлено, що 19.01.2018 замінено стягувача з ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» на ТОВ «Галицька фінансова компанія». 02.07.2020 замінено стягувача у виконавчому провадженні з ТОВ «Галицька фінансова компанія» на його правонаступника ТОВ «ЛВ-Транс-Авто». У зв`язку з повним погашенням заборгованості ТОВ «ВП Укрзахідавтоспецмаш» перед ТОВ «ЛК-Транс-Авто», у тому числі за рахунок іпотечного майна, а саме: у зв`язку з набуттям іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки, майнові претензії до ОСОБА_2 , відсутні.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню
Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 02.06.2016 № 1404-VIII) та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.
Згідно із ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1, ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Тобто гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року в справі №554/8004/16 зробила висновок про те, що в разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) сформульовано висновок про те, що боржник як сторона виконавчого провадження у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Використовуючи своє право на звернення до суду зі скаргою та вважаючи дії державного виконавця неправомірними, ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою, у порядку статті 447 ЦПК України.
Виходячи з положень ст.ст. 1, 2, 18 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання встановлюються Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Аналіз вказаних норм закону дає підстави дійти висновку про те, що для виконання визначених законом функцій, виконавець наділений відповідними повноваженнями, які кореспондуються з правами сторін виконавчого провадження.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
В свою чергу, у силу приписів статті 19 Конституції України, державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження», а й відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Отже, дії органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень регламентовані не тільки Законом України «Про виконавче провадження», а й іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Положеннями статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності.
Згідно із п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Підстави повернення виконавчого документа стягувачу визначені у статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження».
Зокрема, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку (п. 7 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди (ч. 5 цієї ж статті).
Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа визначені у статті 40 ЗУ «Про виконавче провадження».
Так, у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Як зазначалося вище 31.10.2022 державний виконавець Залізничного ВДВС у м. Львові ЗМРУЮ виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у межах виконавчого провадження № 49757217, на підставі п.7 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
У межах виконавчого провадження № 49757217 державний виконавець виніс постанову від 11.04.2016 про стягнення з боржника ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 225520,10 грн.
Докази виконання зазначеної постанови про стягнення виконавчого збору у матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів виходить з того, що питання зняття арешту з майна врегульовано у ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини зазначені у частині 4 цієї статті і до таких віднесено: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У частиній 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З аналізу наведених норм убачається, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачений вичерпний перелік підстав для зняття арешту саме виконавцем та, відповідно, з підстав, не передбачених у цьому переліку, арешт знімається лише за рішенням суду.
Як зазначалося вище, з моменту повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 49757217 з виконання виконавчого листа Сихівського районного суду м. Львова №464/2667/15-ц від 05.01.2016 минуло понад 3 роки, повторно виконавчий лист до виконання станом на день розгляду скарги не пред`являвся, майнові претензії до боржника ОСОБА_2 , у нового стягувача ТОВ «ЛВ-Транс-Авто», відсутні, однак на час подання скарги ОСОБА_2 арешт з його майна не знято.
Згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження стан ВП № 49757217 - «завершено».
У досудовому порядку ОСОБА_2 звертався до Залізничного ВДВС у м. Львові із заявою про зняття арешту на майно, однак листом йому повідомлено про відсутність правових підстав для винесення постанови про зняття арешту з майна боржника.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Ковенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009, від 10 грудня 2025 року в справі № 202/5715/24, від 01 квітня 2026 року в справі №711/6615/24 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Такі ж висновки наведені в постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року всправі № 753/12589/23, від 26 липня 2024 року в справі № 761/687/14, від 07 липня 2021 року в справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року в справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року в справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року в справі №127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц.
У підсумку колегія суддів зауважує, що ключовим питанням згідно усталеної судової практики у спірних правовідносинах є відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, що повністю відповідає обставинам, що мають місце у спірних правовідносинах.
Враховуючи наведене та зважаючи на те, що з моменту повернення виконавчого листа минуло більше 3 років, виконавче провадження № 49757217 з виконання виконавчого листа Сихівського районного суду м. Львова №464/2667/15-ц від 05.01.2016 на даний час відсутнє, як і майнові претензії до боржника ОСОБА_2 з боку стягувача, колегія суддів погоджується з тим, що арешт майна без наявності виконавчих проваджень порушує права боржника ОСОБА_2 , як власника майна.
Відомості про те, що стягувач або його правонаступники повторно пред`являли виконавчий лист до виконання, відсутні.
Наведене свідчить про безпідставність та необґрунтованість тверджень апеляційної скарги про те, що ніщо не перешкоджає боржнику добровільно виконати рішення суду про стягнення з нього заборгованості, що є його обов`язком згідно з пунктом 9 статті 129 Конституції України та статті 18 ЦПК України, після чого його арешти будуть зняті.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 11.05.2016 є чинною, в судовому порядку не скасована та не є предметом оскарження за даною скаргою боржника, то такі, на переконання колегії суддів, не є визначальними та висновків суду не спростовують, оскільки будь яких доказів неможливості стягнення виконавчого збору та вчинення для цього відповідних дій, виконавцем не надано.
Більше того, на переконання колегії суддів, навіть обов`язок виконати постанову про стягнення виконавчого збору у сумі 225520,10 грн не може простиставлятися питанню арешту усього нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_2 , який накладений постановою Сихівського ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області від 10.02.2016 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах виконавчого провадження №49757217
Такий висновок відповідає не лише «букві закону», як беальтернативного виконання правил (норм), але й «духу закону», як глибокому змісту, меті, ідеї та соціальній справедливості, які законодавець намагається втілити у прийняті закони (норми).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, як таку, що постановлена з дотриманням вимог закону.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Залізничного відділу ДВС у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 14 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 29 липня 2026 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк