Справа № 455/743/25 Головуючий у 1 інстанції: Титов А.О.
Провадження № 22-ц/811/3051/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
з участю представника позивачки Ковалевської С.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ковалевської Тетяни Сергіївни на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 31 липня 2025 року в складі судді Титова А.О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , про визнання права власності в порядку спадкування, -
встановив:
У квітні 2025 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області, в якому просила визнати в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності: 1) на житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом та за законом; 2) на земельну частку (пай) площею 1,50 га, розташовану на території Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області згідно сертифікату на право приватної власності на землю серії ЛВ №059841 в порядку спадкування за заповітом та за законом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25 серпня 2020 року ОСОБА_4 на випадок своєї смерті склала заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Новороздільської державної нотаріальної контори Шолок О.Я., за змістом якого: 1/2 частку житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 заповіла дочці - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; житловий будинок за земельні ділянки, що знаходяться в АДРЕСА_1 заповіла дочці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та синові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рівних частках кожному; все інше майно заповідачки, де б воно не було і з чого б не складалось,і взагалі все те, що їй належатиме на день смерті, і на що вона за законом матиме право заповіла дочці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та синові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рівних частках кожному.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 померла.
Позивачка звернулась за прийняттям спадщини до Самбірської державної нотаріальної контори Львівської області, однак отримала відповідь про те, що свідоцтво про право на спадщину не може бути видане через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Інший спадкоємець, її брат ОСОБА_2 після смерті матері у встановлений ст. 1270 ЦК України строк не звернувся у відповідні органи для прийняття спадщини, а отже вважається таким, що її не прийняв, відповідно, втратив право на спадкування.
Таким чином, відсутність у позивачки оригіналів правовстановлюючих документів на житловий будинок позбавило останню можливості в загальному порядку реалізувати свої спадкові права після смерті матері шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину, як за заповітом, так і за законом (частку, яку не прийняв інший спадкоємець). Просила позов задовольнити.
Оскаржуваним рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 31 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про визнання права власності в порядку спадкування - відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якої подала адвокат Ковалевська Т.С., вважає рішення незаконним, таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.
В обґрунтування доводів скарги покликається на те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що ОСОБА_2 вважається таким, що спадщину прийняв відповідно до положень ст. 1268 ЦК України. Згідно із ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Саме місце реєстрації ОСОБА_2 за однією адресою не свідчить про постійне проживання з матір`ю до дня її смерті.
Стверджує, що у довідці старостинського округу №3 Добромилської міської ради Самбірського району Львівської області від 26.10.2021 №815 зазначено, що протягом тривалого періоду у будинку за адресою АДРЕСА_1 ніхто не проживає. Згідно із довідкою старостинського округу №3 Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області від 26.10.2021 №814 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала та була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . Разом з нею був зареєстрований, але по місцю реєстрації не проживав син ОСОБА_2 , 1974 р.н.
Крім цього, мати позивачки у своїй власності мала житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , де разом із дочкою проживала до дня смерті. Згідно із довідкою про реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 з 21.03.2006 по 08.06.2018 була зареєстрована за даною адресою.
Відповідно до довідки Новороздільської міської ради Львівської області від 20.01.2021 №628, ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , вона дійсно поховала свою матір і до дня смерті проживала без реєстрації разом з нею за вище вказаною адресою.
З вищенаведених доказів випливає те, що ані ОСОБА_4 , ані ОСОБА_2 протягом тривалого періоду не проживали за адресою реєстрації. Також, ОСОБА_2 не проживав з ОСОБА_4 і на день її смерті.
Просить скасувати рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 31 липня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_7 на підтримку доводів скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_4 разом з нею був зареєстрований та проживав її син ОСОБА_2 , який протягом встановленого статтею 1270 ЦК України шестимісячного строку з дня відкриття спадщини - тобто дня смерті спадкодавця ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , не звертався до нотаріуса із заявою про відмову від спадщини, відтак відповідно до положень статті 1268 ЦК України вважається таким, що спадщину прийняв.
Наведені обставини, з урахуванням вищевикладених норм законодавства та правових позиції Верховного Суду, вказують на те, що саме ОСОБА_2 , як спадкоємець, який прийняв спадщину - є належним відповідачем у поточній справи про визнання права власності у порядку спадкування.
При цьому, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як суд, з урахуванням положень частини 2 статті 51 ЦПК України, не вправі зі своєї ініціативи і за відсутності відповідного клопотання позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів чи замінювати первісного відповідача належним відповідачем.
Позивачем клопотання про заміну первісного позивача належним відповідачем до закінчення підготовчого провадження у справі не заявлялось.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що позов у даній справі заявлений до неналежного відповідача, а визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним відсутні.
В той же час, суд звернув увагу позивача на те, що вона не позбавлена можливості звернутись до суду з позовними вимогами до належного відповідача.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить із такого.
Судом встановлено, що 25 серпня 2020 року ОСОБА_4 на випадок своєї смерті склала заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Новороздільської державної нотаріальної контори Шолок О.Я., за змістом якого: 1/2 частку житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 заповіла дочці - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; житловий будинок за земельні ділянки, що знаходяться в АДРЕСА_1 заповіла дочці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та синові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рівних частках кожному; все інше майно заповідачки, де б воно не було і з чого б не складалось,і взагалі все те, що їй належатиме на день смерті, і на що вона за законом матиме право заповіла дочці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та синові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рівних частках кожному. Заповіт зареєстрований у спадковому реєстрі 25.08.2023 за №66309624 (а.с. 9).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 22).
Згідно із витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, місцем проживання ОСОБА_4 адреса: АДРЕСА_1 (а.с. 99).
Відповідно до довідки Старости села старостинського округу №3 Самбірського району Львівської області від 26.10.2021 №814, ОСОБА_4 до дня смерті була зареєстрована на проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею був зареєстрований, але по місцю реєстрації не проживав: син ОСОБА_2 , 1974 р.н. (а.с.39)
Водночас, згідно із довідкою виконавчого комітету Новороздільської міської ради Львівської області 20.10.2021 №628 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала без реєстрації по АДРЕСА_2 . Вона дійсно поховала свою матір ОСОБА_4 , яка померда ІНФОРМАЦІЯ_1 і до дня смерті постійно проживала без реєстрації разом з нею за вищевказаною адресою (а.с.20).
З витребуваних судом за клопотанням позивача копій матеріалів спадкової справи №309/2021, заведеної Старосамбірською нотаріальною конторою Львівської області після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , вбачається, що із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_1 . У заяві спадкоємець ОСОБА_1 також вказала, що іншим спадкоємцем за заповітом є син померлої ОСОБА_2 , 1974 р.н.
У спадковій справі №309/2021, заведеної на підставі заяви ОСОБА_1 міститься довідка Старости села старостинського округу №3 Самбірського району Львівської області від 26.10.2021, згідно якої ОСОБА_4 до дня смерті була зареєстрована на проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею був зареєстрований та проживав однією сім`єю її син - ОСОБА_2 , 1974 року народження (а.с. 103, 106).
На час смерті матері ОСОБА_4 , позивачка ОСОБА_1 була зареєстована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.94, 96)
Згідно із довідкою Старосамбірської державної нотаріальної контори Львівської області від 19.08.2022 №780/01-16, після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена спадкова справа 27.10.2021. Спадкоємцями за заповітом є діти померлої - гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
01 вересня 2022 року державним нотаріусом Старосамбірської державної нотаріальної контори Сюма Т.С. видано спадкоємцю ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо 1/2 частини житлового приміщення АДРЕСА_4 (а.с.21).
Відповідно до наданої ОСОБА_1 відповіді Старосамбірської державної нотаріальної контори Львівської області від 19.08.2021 №781/02-14, свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 не може бути видане через відсутність оригіналу правовстановлюючого документа (а.с. 120).
Матеріали спадкової справи не містять заяви ОСОБА_2 , 1974 р.н. про відмову від спадщини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно із ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
У справі, що переглядається, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка на випадок своєї смерті склала заповіт, яким все майно, що їй належить заповіла доньці - ОСОБА_1 та сину - ОСОБА_2 . У шестимісячний строк ОСОБА_1 звернулась із заявою про прийняття спадщини, у свою чергу ОСОБА_2 із такою заявою - не звертався, однак, як свідчать матеріали спадкової справи, останній був зареєстрований та проживав разом із своєю матір`ю на момент її смерті. Оскільки протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини - тобто дня смерті спадкодавця ОСОБА_4 13.10.2021, не звертався до нотаріуса із заявою про відмову від спадщини, він, відповідно до положень статті 1268 ЦК України вважається таким, що спадщину прийняв.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 намагається довести той факт, що ОСОБА_2 хоча і був зареєстрований за момент смерті разом із спадкодавцем, однак постійно не проживав, на підтвердження чого долучає довідку старости старостинського округу №3 від однієї і тієї ж дати - 26.10.2021, яка міститься в спадковій справі, однак з протилежним змістом та довідку, яка підтверджує, що ОСОБА_1 на момент смерті ОСОБА_4 проживали разом з нею без реєстрації за адресою по АДРЕСА_2 .
На переконання суду, посилання позивачки на те, що вона проживала з матір`ю за іншою адресою, не спростовує факту реєстрації іншого спадкоємця ОСОБА_2 разом зі спадкодавцем за адресою в АДРЕСА_1 .
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи. Фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість на здійснення своїх прав та інтересів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року в справі № 761/40889/20 (провадження № 61-14588св21)).
З врахуванням викладеного, реєстрація місця проживання є одним із доказів постійного проживання особи за певною адресою.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спадкоємець ОСОБА_2 не подавав до нотаріальної контори заяви про відмову від спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи, таким чином, він вважається таким, що прийняв спадщину.
У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 234/17030/18, провадження № 61-12859св21; від 14 грудня 2023 року в справі № 199/1204/21, провадження № 61-4074св23)).
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).
Відповідно до частин першої-четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (постанови Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, провадження № 61-9953св20; від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, провадження № 61-6983св20).
Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
Спір у справі, яка переглядається, виник щодо спадкування майна за заповітом, складеного, в тому числі, на особу спадкоємця ОСОБА_2 .
Позивачка не скористалась своїм правом залучити до участі у справі як відповідача іншого спадкоємця, безпідставно вважаючи його таким, що спадщини не прийняв.
Відтак належним відповідачем у справі про визнання права власності в порядку спадкування є особа, яка має право на спірне майно, тобто інший спадкоємець ОСОБА_2 .
При цьому, позивачем не надано доказів порушення її прав Добромильською міською радою.
Доводи апелянтки, що на момент прийняття спадщини саме вона проживала з ОСОБА_4 та є єдиним спадкоємцем після смерті матері, апеляційний суд відхиляє через їх безпідставність.
Наявність у позивачки іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення на користь позивачки.
Наведені апелянткою в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковалевської Тетяни Сергіївни залишити без задоволення.
Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 31 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді С.М. Бойко
С.М. Копняк