Справа №1328/6733/12 Головуючий у 1 інстанції:Єзерський Р. Б.
Провадження №22-ц/811/2426/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.
У Х В А Л А
про відмову у відкритті апеляційного провадження
31 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
перевіривши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2019 року у справі за заявою директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження,-
в с т а н о в и л а:
ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2019 року заяву директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження - задоволено.
Замінено сторону - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» у справі 1328/6733/12 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором № 06/59/07-А від 07.05.2007 року в розмірі 292 937 (двісті дев`яносто дві тисячі дев`ятсот тридцять сім) грн.14 коп. та судові витрати в розмірі 2 929 ( дві тисячі дев`ятсот двадцять дев`ять) грн. 37 коп. на поточний рахунок № НОМЕР_1 в ЛФ ПАТ «Кредитпромбанк», м. Львів, вул. К. Левицького, 55 а, МФО-385305, ДРФО-3114906161 на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239, п/р НОМЕР_2 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, 6-й поверх, оф. 34).
Вказану ухвалу оскаржив ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , подавши апеляційну скаргу на неї 18 червня 2026 року - з пропуском строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 13 липня 2026 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2019 року - відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2019 року - залишено без руху для надання апелянту можливості подати апеляційному суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням обґрунтованих доводів поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції.
На виконання вимог ухвали Магировський Тарас Антонович в інтересах ОСОБА_2 подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якого зазначає, що про винесення оскаржуваних рішень, відкриття будь-яких виконавчих проваджень з виконання виконавчого листа виданого на виконання заочного рішення суду ОСОБА_2 відомо не було, оскільки вона не отримувала жодних повідомлень, рішень, постанов та інших офіційних документів. Про наявність оскаржуваних рішень дізналась лише в червні 2026 року і то з приводу розгляду іншої цивільної справи. Зазначає, що ще задовго до початку повномасштабного вторгнення ОСОБА_2 виїхала за межі України до Італії де перебуває до данного часу, і де перебувала станом на 2019 рік. Зазначає, що в 2024 році на адвокатський запит було отримано відповідь з Шевченківського ВДВС у м.Львові в якій не було зазначено про те, що на виконанні у виконавчій службі перебувало чи перебуває виконавче провадження з приводу примусового виконання виконавчого листа виданого на виконання заочного рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 02.11.2012 року по цивільній справі. Зазначає, що оскільки ОСОБА_2 пропущено строк на апеляційне оскарження з поважних причин, а саме їй не було відомо про винесення оскаржуваної ухвали, копії такої не надсилалось, а також і виклик в судове засідання не надсилався, більше того в продовж 2020-2022 років діяв карантин в наслідок поширення COVID-19, а з початку 2022 року почалось повномасштабне вторгнення та війна з РВ, а тому просить суд поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2019 року.
Однак, заявлене представником апелянтки клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження слід вважати безпідставним, необґрунтованими та таким, що не підтвердженим жодними доказами з огляду на таке.
Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьовпроти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається зазначати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено: «право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані».
При вирішення питання поновлення строку оскарження суди мають забезпечувати дотримання балансу суспільного та приватного інтересів, оскільки держава в особі судових органів повинна забезпечити заінтересованим особам право на використання наявних засобів правового захисту, заінтересовані особи повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення.
Виходячи з прецедентної практики Європейського суду, принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
У рішенні в справі "Каракуця проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Практикою Європейського суду з прав людини, яка є преюдиційною, також встановлено, що якщо заявники у визначений законом термін не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи та своєчасно не звертались до суду за інформацією щодо стану розгляду їх справи їх права на доступ до правосуддя не є порушеними.
Як вбачається з доводів клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2019 року, представником ОСОБА_1 04.07.2024 року було подано адвокатський запит до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), який зокрема долучено до апеляційної скарги.
З вказаного запиту вбачається, що до адвоката Магировского Т.А. звернулась ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за отримання правової допомоги. Під час надання консультації адвокату стало відомо про ряд арештів, обтяжень майна та виконавчих проваджень, де боржницями є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ..
Враховуючи вказане, слід вважати, що адвокат принаймні з липня 2024 року був також обізнаний і про ряд інших проваджень, що стосуються спірного кредитного договору, які перебували на виконанні.
Вказане зокрема підтверджується відповіддю Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 15.07.2024 року №101700, а також рішенням Льчаківського районного суду м.Львова від 18 серпня 2009 року у справі «2-1216/2009 року, копію яких долучено до апеляційної скарги.
Також, слід вказати і про те, що принаймні з 2024 року адвокат був обізнаним про ряд виконавчих проваджень, арештів та обтяжень майна, судових справ, що стосуються ОСОБА_2 , а тому адвокат будучи юридично обізнаним не міг не ознайомитись та не дізнатись про оскаржувану ухвалу шляхом ознайомлення з матеріалами справи, надіслання заяв, запитів або ж через Єдиний державний реєстр судових рішень.
Що стосується доводів клопотання про те, що в матеріалах справи відсутні дані про отримання апелянткою оскаржуваної ухвали про заміну сторони виконавчого провадження, то дійсно в матеріалах справи відсутні дані про отримання апелянткою оскаржуваної ухвали.
Однак, такі доводи не свідчать про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки такі можуть враховуватись при незначному пропуску строку на апеляційне оскарження. У даному ж випадку з часу постановлення оскаржуваної ухвали минуло майже 7 років і в такому випадку апелянтка повинна мотивувати ті обставини, які перешкоджали їй дізнатись про оскаржувану ухвалу та отримати її копію протягом такого значного строку. Обґрунтованих доводів про неможливість дізнатись та отримати копію судового рішення, яке оскаржується з врахуванням наведеного, апелянтка не навела.
Що стосується доводів клопотання про те, що задовго до початку повномасштабного вторгнення ОСОБА_2 виїхала за межі України до Італії де перебуває до данного часу, і де перебувала станом на 2019 рік, а тому апелянтка не мала можливості ознайомитись з оскаржуваною ухвалою, то будь-яких доказів на підтвердження вказаного апелянткою не надано.
Однак, навіть якщо і припустити, що ОСОБА_2 перебуває за межами України, то слід вказати про те, що з 2024 року у апелятки був представник, про що вказано вище, який не був позбавлений можливості довідатися про постановлені у справі ухвали у суді першої інстанції (шляхом ознайомлення з матеріалами справи, надіслання заяв, запитів, тощо) та з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Зважаючи на вказане, подання апеляційної скарги 18 червня 2026 року на ухвалу від 25 жовтня 2019 року, тобто майже через сім років після проголошення тексту ухвали, слід вважати таким, що значно перевищує встановлений законом загальний п`ятнадцятиденний термін на її подання та наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не свідчать про підставність пропуску такого строку.
Отже, доводи представника апелянтки фактично зводяться до незгоди з висновком суду, зробленим в ухвалі від 13 липня 2026 року, та не містять нових обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку.
Відповідно до ч.4 ст. 357 ЦПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, а саме те, що апелянтом клопотання (заява) про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних підстав пропуску такого ані протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, ані на даний час не подано, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2019 рокуслід відмовити.
Керуючись ч.4 ст. 357, п.4 ч.1 ст. 358 ЦПК України, -
у х в а л и л а:
в задоволенні клопотання ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2019 року- відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 25 жовтня 2019 року- відмовити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення ухвали безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено 31 липня 2026 року.
Судді: Я.А. Левик
Н.П. Крайник
М.М. Шандра