Справа № 466/2148/24 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б
Провадження № 22-ц/811/3813/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
при секретарі: І.І. Попенко
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 08 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_6 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням та визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
в с т а н о в и в:
23 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просив визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 та визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову покликався на те, що він з 09.11.1989 року зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Разом з ним у квартирі проживає його дочка - ОСОБА_6 , яка зареєстрована в такій з 25.05.1999 року. Крім нього та ОСОБА_6 , в квартирі зареєстровані, але не проживають з 2004 року по даний час ще троє осіб, а саме його колишня дружина - ОСОБА_3 (зареєстрована з 09.11.1989 року), син ОСОБА_4 (зареєстрований з 09.11.1989 року) та син ОСОБА_5 (зареєстрований з 09.01.2001 року), які добровільно залишили місце проживання у квартирі і не проживають в ній з 2004 року за відсутності поважних причин непроживання та за відсутності перешкод у користуванні квартирою. Він з відповідачами зв`язку не підтримує та йому не відоме їх фактичне місце проживання та номери засобів зв`язку.
Зазначав, що квартира належить до державного житлового фонду (житловий фонд територіальної громади м. Львова). Він проживає у квартирі без укладення договору найму житла, однак укладення такого потрібне йому для приватизації квартири, оскільки у нього відсутній ордер на квартиру або рішення, на підставі якого квартира зайнята.
Крім того, між ним, ОСОБА_6 з одної сторони та колишньою дружиною ОСОБА_3 , сином ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5 з другої сторони існує спір щодо укладення ним договору найму квартири, оскільки відповідачі (колишня дружина та двоє його синів) не надають йому згоди на укладання договору найму квартири та не знімаються з реєстрації у квартирі, хоча проживають в іншому, не відомому йому місці, з 2004 року.
Зазначав, що для приватизації квартири йому потрібно надати в органи приватизації або копію ордера на житлове приміщення, або договір найму квартири, а крім того має бути надана письмова згода всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.
Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради відмовила йому в укладенні договору найму квартири, вказавши лише одну причину відмови, а саме відсутність у нього копії ордера на квартиру або рішення, на підставі якого зайнята квартира, не зазначивши про другу причину відмови - відсутність заяви-згоди трьох зареєстрованих осіб, які не проживають у квартирі (колишньої дружини та двох його синів). Відсутність копії ордера, на підставі якого він вселився у квартиру, створює йому перешкоди для укладення договору найму на квартиру, в якій він постійно проживає та зареєстрований з 09.11.1989 року. Разом з тим, отримати новий ордер він не може, оскільки ордер видається лише при первинному вселені у квартиру. У даному випадку видача йому ордеру на вселення у квартиру не передбачена законом. Без надання Львівській міській раді копії ордера він не може підтвердити своє право на укладення договору найму житла як особи, що законно набула право користування квартирою, з огляду на своє вселення у квартиру як працівник підприємства у 1989 році.
Враховуючи, що він не може підтвердити своє право на укладення договору найму квартири, в якій він проживає з 1989 року по сьогоднішній день, єдиним способом захисту його порушеного права є звернення до суду з позовом про визнання за ним права користування житловим приміщенням. Просив позов задоволити.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
У апеляційній скарзі зазначив, що розглядаючи даний спір, суд не вирішив пред`явлені ОСОБА_1 позовні вимоги та вийшов за їх межі, чим позбавив позивача права на справедливий суд. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд дійшов помилкового висновку про те, що предметом доказування у даній справі є неправомірність відмови Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, оформленої листом № 36-вих-6877 від 18.01.2024 року, оскільки позивач не заявляв позовних вимог про визнання незаконною відмови Шевченківської районної адміністрації ЛМР, у зву`язку з чим суд порушив вимоги ч. 2 ст. 77 ЦПК України, яка передбачає встановлення судом лише тих обставин, які мають значення для розгляду справи. Суд не врахував, що з огляду на зміст позовних вимог одним із предметів доказування у даній справі є обставини, які підтверджують право позивача на користування квартирою, не зважаючи на відсутність у нього на даний час ордера або рішення, на підставі якого зайнята квартира. Відсутність ордера або рішення, на підставі якого зайнята квартира, порушує право ОСОБА_1 на укладення договору найму квартири та її приватизацію. Суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.11.2023 року у справі № 466/725/20, згідно яких позовна вимога про визнання за позивачем права на користування квартирою є ефективним способом захисту порушених прав і належним відповідачем у таких спорах є орган місцевого самоврядування в особі Львівської міської ради, у віданні якої перебуває комунальна квартира. При цьому, суд не надав жодної правової оцінки дослідженим доказам, поданим на підтвердження вимог позивача про визнання права на користування квартирою, зокрема доказам на підтвердження законності вселення позивача у квартиру у 1989 разом зі сім`єю як працівник Госпрозрахункової дільниці м. Львова Управління житлового господарства УРСР виконкому Львівської міської ради народних депутатів, в якій працював з 03.03.1981 року по 01.04.1989 року, та втрати виданого йому при вселенні ордеру на квартиру житлово-експлуатаційною організацією, чим порушив вимоги ч. 1, 2, 3 ст. 89 ЦПК України щодо оцінки судом доказів. Крім того, суд не врахував, що предметом доказування у даній справі є обставини про втрату відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 права користування жилим приміщенням внаслідок їх постійної відсутності у квартирі понад 20 років. Суд не звернув уваги на те, що через реєстрацію місця проживання у квартирі відповідачів позивачу потрібна їхня згода як для укладення договору найму житла, так і для приватизації квартири. При цьому, відповідачі не надають згоди ОСОБА_1 на укладення договору найму квартири, чим порушують його право на приватизацію спірного житла. Вважає, що суд не надав жодної правової оцінки дослідженим доказам на підтвердження вимог позивача про втрату відповідачами права користування квартирою, які свідчать про відсутність поважних причини їх непроживання у спірній квартирі протягом 20 років. Вирішуючи спір, суд не застосував до спірних правовідносин норми ст.ст. 71, 72 ЖК України та не врахував висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 04.10.2023 року у справі № 520/7767/19, щодо умов, за яких особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщеннями, у зв`язку з чим дійшов необгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити. У засіданні колегії суддів представник ОСОБА_1 - Данильчука В.М. скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, просив скаргу задоволити.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, представник Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради - Полуліх Н.І. подала заяву про розгляд справи без її участі, тому, зважаючи на тривалість розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності по наявних матеріалах справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних мотивів.
Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди (ст. 16 ЦК України).
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим також нормативно правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно пп.1 п. «а» ч. 1 ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування» до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.
Згідно ухвали Львівської міської ради від 04.02.2021 року № 32 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів» Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради є виконавчим органом Львівської міської ради, утвореним відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Додатком 1 до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 02.02.2024 року №186 затверджено Положення про Шевченківську районну адміністрацію Львівської міської ради.
Відповідно до п.4.1.47. Положення до повноважень Шевченківської районної адміністрації належить зміна, укладення договору найму житлових приміщень, укладення договорів найму житла у гуртожитках, які є власністю Львівської територіальної громади, приєднання звільнених житлових приміщень у порядку, встановленому виконавчим комітетом.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.02.2023 року №127 затверджено інформаційні картки адміністративних послуг, суб`єктами надання яких є районні адміністрації, в тому числі ті, які передбачають надання дозволу на переоформлення договору найму жилого приміщення.
Додатком 10 зазначеного рішення виконавчого комітету Львівської міської ради «надання дозволу на переоформлення договору найму жилого приміщення» передбачено перелік документів необхідних для отримання адміністративної послуги, а саме: заява потенційного основного квартиронаймача на ім`я голови районної адміністрації (додаток до цієї інформаційної картки); заява-згода всіх повнолітніх членів сім`ї; завірена копія ордера або рішення, на підставі якого зайнята квартира; завірені копії паспортів громадян України повнолітніх членів сім`ї (всі заповнені сторінки); завірені копії свідоцтв про одруження (рішення суду про розлучення), народження дітей, інших документів, які підтверджують родинний зв`язок; копії документів, на підставі яких змінюється договір найму (свідоцтва про смерть чи зняття з реєстрації попереднього основного квартиронаймача, інші документи) (при необхідності); завірена копія поверхового плану квартири (видає організація, яка обслуговує житловий фонд (управитель, ОСББ).
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 не приватизована та перебуває у віданні Львівської міської ради.
Відповідно до довідки №1570 від 04.11.2022 року, виданої ЛКП «Балатон 409», у квартирі за адресою АДРЕСА_2 зареєстровано 5 осіб: ОСОБА_1 (позивач, основний квартиронаймач, дата реєстрації 09.11.1989 року), ОСОБА_4 (син, дата реєстрації 09.11.1989 року), ОСОБА_3 (дружина, дата реєстрації 09.11.1989 року), ОСОБА_6 (дочка, дата реєстрації 25.05.1999 року) та ОСОБА_5 (син, дата реєстрації 09.01.2001 року).
Згідно відповіді Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №36-вих-6877 від 18.01.2024 року на заяву позивача про надання дозволу на укладення договору найму та визнання його наймачем квартири АДРЕСА_1 , серед поданих ОСОБА_1 документів відсутня копія ордера на квартиру або рішення, на підставі якого зайнята квартира, тому у районної адміністрації немає законних підстав для видачі розпорядження про укладення договору найму та визнання ОСОБА_1 наймачем квартири.
Відповідно до листа Архівного відділу Львівської міської ради № 110003-вих 12585 від 02.02.2023 року ордери на жилі приміщення на зберігання в архівний відділ Львівської міської ради не надходили та на зберіганні не значаться. Крім того, в Архівному відділі Львівської міської ради зберігаються документи (рішення, ухвали, розпорядження), які обліковуються за номером та датою їх прийняття. Облік документів за прізвищем, адресою, тематикою та ін. не ведеться.
Звертаючись до суду з позовом про визнання права користування житловим приміщенням, ОСОБА_1 посилався на неможливість укладення ним договору найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується відмовою Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради у наданні йому дозволу на переоформлення договору найму жилого приміщення у зв`язку з ненаданням ним всіх необхідних документів для його отримання.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності в позивача ордера або рішення, на підставі якого зайнята спірна квартира, Шевченківська районна адміністрації Львівської міської ради правомірно відмовила позивачу у наданні такої адміністративної послуги як дозвіл на переоформлення договору найму жилого приміщення. При цьому, суд вважав, що передбачені законом підстави для визнання за позивачем права користуванняквартирою АДРЕСА_1 , в якій останній проживає, відсутні.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися, виходячи з наступного.
Як убачається з довідки №1570 від 04.11.2022 року, виданої ЛКП «Балатон 409», позивача ОСОБА_1 є основним квартиронаймачем та зареєстрований у квартирі за адресою АДРЕСА_2 .
У спірну квартиру сім`я ОСОБА_1 вселилася у 1989 році, що підтверджується довідкою ЛКП «За замком» від 28.03.2007 року про передачу будинку АДРЕСА_3 на баланс місцевих Рад в ЛКП (колишній ЖЕК № 508) від будівельного управління при Міській Раді після його капітального ремонту для працівників будівельного управління, в якому працював позивач.
Отже, ОСОБА_1 вселився та зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 на законних підставах.
Аналізуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що за відсутності в матеріалах справи належних доказів порушення, невизнання чи оспорювання наявного у позивача права на користування квартирою АДРЕСА_1 підстави для захисту його права на користування зазначеним житловим приміщенням у судовому порядку відсутні.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням, однак з інших підстав, оскаржуване рішення суду в цій частині слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , з наступних мотивів.
Статтею 64 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. До членів сім`ї наймача належить дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
Особи, що вселились в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами сім`ї не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР).
Згідно положень ч. 1 ст. 71, ст. 72 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок про застосування статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Звертаючись до суду з позовом про визнання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , позивач зазначав, що відповідачі спірною квартирою не користуються більше 20 років, він самостійно несе витрати по утриманню квартири, оплаті комунальних послуг, а реєстрація відповідачів у квартирі позбавляє його права на приватизацію такої.
Встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та не проживають з 2004 року колишня дружина позивача ОСОБА_3 , його сини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується актами, складеними директором ЛКП «Балатон -406» від 27.04.2022 року, 12.08.2022 року та 04.10.2022 року.
Згідно показів свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , допитаних в ході розгляду справи судом першої інстанції, ОСОБА_1 проживає у спірній квартирі разом з донькою ОСОБА_9 та дружиною ОСОБА_10 . Колишня дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_11 та сини ОСОБА_12 та ОСОБА_13 більше 20 років зі ОСОБА_1 не проживають.
Як убачається з листа Управління житлового господарства № 2502-вих-113645 від 05.08.2025 року, за період з 2004 року по теперішній час в управлінні житлового господарства департаменту житлового господарства та інфраструктури відсутня інформація про звернення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з питань бронювання за ними житла на АДРЕСА_2 та видачі охоронного свідоцтва (броні) на вказану квартиру.
Згідно листа ГУНП у Львівській області № 253851-2025 від 06.08.2025 року, моніторингом бази Інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» ІП «Єдиний облік» Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області та ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області встановлено, що заяв, скарг чи повідомлень громадян з приводу вчинення ОСОБА_1 відповідачам перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 за період часу з 2004 року по теперішній час не надходило.
Аналізуючи надані позивачем докази, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачі відсутні у спірній квартирі понад шість місяців підряд, в квартирі не проживають, оплату житлово-комунальних послуг не проводять, що свідчить, що такі втратили інтерес до цього житла. Доказів того, з яких причин відповідачі відсутні у спірній квартирі матеріали справи не містять, як і доказів того, що позивач чинить їм перешкоди в користуванні квартирою. При цьому, реєстрація відповідачів в спірній квартирі обмежує позивача в праві на приватизацію спірної квартири.
З наведених мотивів рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, слід скасувати та ухвалити у цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задоволити, визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Керуючись ст. 367, ст. 368, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 08 жовтня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщеннямзмінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 08 жовтня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволити.
Визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 31 липня 2026 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра