КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Унікальний номер справи № 753/13118/25 Головуючий у суді першої інстанції - Колесник О.М.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10086/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана адвокатом Климом Василем Ігоровичем на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 березня 2026 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», третя особа ОСОБА_2 про відшкодуванню шкоди, заподіяної здоров`ю в ДТП, відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодуванню шкоди, заподіяної здоров`ю в ДТП, відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ZXAUTO», модель «LANDMARK», д.н.з. НОМЕР_1 , та рухаючись 29.11.2024 близько 13-40 годин на автомобільній дорозі «Р-19» по вулиці Беркутова в с. Халепя Обухівського району Київської області від центру села в напрямку с. Трипілля, порушивши вимоги п.2.3; 12.1 (б) ПДР України не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху керованого ним автомобіля, не впорався з керуванням свого транспортного засобу, що призвело до виїзду на смугу зустрічного руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «HYUNDAI KONA», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , завдавши тілесних ушкоджень як водію вказаного останнім автомобіля, так і її пасажиру ОСОБА_1 , яка перебувала підчас ДТП на передньому пасажирському сидінні.
Внаслідок ДТП ОСОБА_1 була доставлена і госпіталізована до Обухівської багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування, де їй була надана медична допомога.
02.12.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості по даній ДТП і розпочато досудове розслідування кримінального провадження №12024111230002366 за ч.1, ст.286 КК України Обухівським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції у Київській області.
02.04.2025 року Обухівським районним судом Київської області було винесено ухвалу, якою звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на ч.1, ст.286 КК України у зв`язку з його примиренням з потерпілою, а кримінальне провадження №12024111230002366 було закрито.
В період лікування позивачка ОСОБА_1 витратила 24 766,08 грн, а також їй завдано моральної шкоди на загальну суму 200 000 грн,
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 30.07.2025 було залучено судом до участі у справі. ПрАТ »Страхова компанія «ПЗУ Україна».
Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивачка просила суд стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» як зі страховика ОСОБА_2 , на її користь матеріальну шкоду у розмірі 24 766,08 грн та моральну шкоду - 200 000 грн.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 16 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 березня 2026 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що той факт, що позивачка не звернулась попередньо до страхової компанії, не звільняє відповідача від обов`язку відшкодування спричиненої позивачці шкоди. Водночас, оскільки відповідач є професійним учасником страхового ринку, його намагання уникнути виплати через формальну відсутність паперової заяви є проявом недобросовісної поведінки.
У відзивах на апеляційну скаргу представниця відповідача Радоуцька А.С. та представник третьої особи - адвокат Фєтісов Є.П. проти задоволення апеляційної скарги заперечили. Вказують, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
В судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Желудков В.В., який підтримавапеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Встановлено, що водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ZXAUTO», модель «LANDMARK», д.н.з. НОМЕР_1 , та рухаючиюсь 29.11.2024 близько 13-40 годин на автомобільній дорозі «Р-19» по вулиці Беркутова в с. Халепя Обухівського району Київської області від центру села в напрямку с. Трипілля, порушивши вимоги п.2.3; 12.1 (б) ПДР України, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху керованого ним автомобіля, не впорався з керуванням свого транспортного засобу, що призвело до виїзду на смугу зустрічного руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «HYUNDAI KONA», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , яка рухалась в межах своєї смуги руху в напрямку від с. Трипілля. Вказані обставини не заперечувались учасниками справи в судовому засіданні, визнані ними, тому не підлягають доказуванню в порядку ч.1, ст.82 ЦПК України.
02.12.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості по даній ДТП (т.2, а.с.70) і розпочато досудове розслідування кримінального провадження №12024111230002366 за ч.1, ст.286 КК України Обухівським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції у Київській області (т.2, а.с.70-134).
За приписами ч.6, ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
02.04.2025 року Обухівським районним судом Київської області було винесено ухвалу, якою звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на ч.1, ст.286 КК України у зв`язку з його примиренням з потерпілою, а кримінальне провадження №12024111230002366 було закрито (т.1, а.с.21-23; 83; 102).
Крім цього, із наявних у справі письмових доказів, зокрема, матеріалів кримінального провадження, встановлено, що на момент ДТП у автомобілі «HYUNDAI KONA», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 перебувала пасажирка ОСОБА_1 , яка перебувала підчас ДТП на передньому пасажирському сидінні.
Вказана обставина підтверджується рапортами щодо тримання повідомлень про ДТП з потерпілими від 29.11.2024 (т. 2, а.с. 75, 76) протоколом допиту свідка - ОСОБА_1 від 17.02.2025(т. 2, а.с. 93-95) та не заперечується учасниками справи.
Встановлено, що відразу після ДТП, 29.11.2024 о 16:07, ОСОБА_1 була доставлена і госпіталізована до Обухівської багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування, де вона перебувала до 06.12.2024 та їй була надана медична допомога, що підтверджується випискою-епікризом з медичної картки стаціонарного хворого №11022(24), виданою неврологічним відділенням КНП ОМР «Обухівська БЛІЛ» (т. 1, а.с. 24-25).
Також встановлено, що автомобіль марки «ZXAUTO», модель «LANDMARK», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_3 був застрахований в ПрАТ »Страхова компанія «ПЗУ Україна» 14.03.2024 року страхувальником ОСОБА_2 на підставі полісу №219838291 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (т.1, а.с.84; 139; 145; т.2, а.с.6), за змістом якого встановлено ліміт страхової відповідальності за шкоду заподіяну життю і здоров`ю 320 000 грн, за шкоду, заподіяну майну в розмірі 160 000 грн, при цьому розмір франшизи складав 3 200 грн. Вказані обставини також підтверджуються і витягом з Державного реєстру МТСБУ, де зазначено, що поліс №219838291 станом на 29.11.2024 року є діючим (т.1, а.с.158; т.2, а.с.19).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у зв`язку з невиконанням вимог п.35.1, п.35.2, ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV позивачкою ОСОБА_1 ПрАТ »Страхова компанія «ПЗУ Україна» не набуло обов`язку перед позивачкою сплачувати їй витрати, пов`язані з ушкодженням здоров`я. Крім того, відсутні належні та допустимі докази на підтвердження розміру заподіяної шкоди.
Колегія суддів не погоджується із цими висновками суду з таких підстав.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
На час укладення страхового договору між ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та страхувальником ОСОБА_2 , а також на день ДТП, діяв Закон України від 1 липня 2004 року №1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який підлягає застосуванню до спірних відносин.
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IVстраховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
У Законі № 1961-IV детально регламентовано дії водія,транспортного засобу, причетного до дорожньо транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика.
Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:
- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;
- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу наведених норм спеціального Закону № 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Разом з тим у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.
Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що у системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду при цьому послалася на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц, у якій зроблено висновок про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку.
У справі, що переглядається, встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 29.11.2024 року, а позов до суду подано 09.11.2025, тобто в межах установленого законом річного строку.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та відмовив у позові про стягнення страхового відшкодування з тих підстав, що ОСОБА_1 не звернулась до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, оскільки жодним законодавчим актом не передбачено обов`язку потерпілого звернутися попередньо до страховика, а незвернення до страховика не позбавляє права позивачку звернутися до суду для стягнення страхового відшкодування.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року по справі № 465/4287/15.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст.13 ЦПК України).
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Аналіз ч. 2 ст. 1166 ЦК України з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив і при ухваленні постанови 28 жовтня 2019 року (справа № 554/1583/16-ц).
Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Як встановлено судом із матеріалів справи, відразу після ДТП ОСОБА_1 була доставлена і госпіталізована до Обухівської багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування, де вона перебувала до 06.12.2024 та їй була надана медична допомога.
Також встановлено, що шкода, завдана здоров`ю ОСОБА_1 є наслідком протиправних дій винуватця ДТП - ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції, крім іншого, посилався на те, що надана позивачкою медична документаціє не є належними та допустимими доказами по справі, оскільки містить низку недоліків щодо встановленої законом форми для таких документів.
Однак, із наданих медичних довідок та виписок встановлено, що ОСОБА_1 протягом грудня 2024 року - березня 2025 року неодноразово зверталась до лікарів за медичною допомогою, підтверджувала основний діагноз «травма після ДТП» та низку супутніх діагнозів, які виникли внаслідок травми.
При цьому, колегія суддів зауважує, що позивачка не складала вказану медичну документацію особисто, а отримала її у медичному закладі, усі довідки та виписки підписані відповідальними особами (лікарями) та містять печатки відповідного медичного закладу. Тому у суду відсутні підстави сумніватися у достовірності зазначеної у цих документах інформації.
Із наданих позивачкою медичних висновків та квитанцій на придбання ліків та оплату медичних послуг встановлено, що у період лікування позивачка ОСОБА_1 витратила 24 766,08 грн (т. 1., а.с. 30-41).
Такий розмір шкоди повністю знаходиться у межах страхового ліміту, відповідно полісу №219838291 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача як страховика винуватця ДТП, шкоди, завданої здоров`ю позивачки.
Вимога про стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню частково.
Так, відповідно до ст.1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Як роз`яснено в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Беручи до уваги характер та тяжкість отриманого позивачкою ушкодження здоров`я, що потребує тривалого лікування, судом встановлено, що через отримане ушкодження ОСОБА_1 переносила фізичний біль, переживання. Все це завдало втрат немайнового характеру, тобто їй завдано моральну шкоду.
У справі, що переглядається, позивачка заявила вимогу про стягнення моральної шкоди лише до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» як до страховика винуватця ДТП.
Відповідно до ст. 26-1 Законі № 1961-IV , страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
Зважаючи на те, що законом обмежено розмір моральної шкоди, який може бути виплачений потерпілій особі, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки 1000 грн на відшкодування моральної шкоди, що не перевищує 5% від розміру страхової виплати, яка підлягає стягненню.
Вимог безпосередньо до винуватця ДТП у межах даної справи позивачка не заявляла.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення матеріальної шкоди.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди, завданої здоров`ю у розмірі 24 766,08 гривень та 1000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат
Пропорційно до задоволених позовних вимог, із ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 644,15 грн на відшкодування судового збору за подачу позову апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційнускаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Климом Василем Ігоровичем задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 березня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (ЄДРПОУ 20782312) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) відшкодування шкоди, завданої здоров`ю у розмірі 24 766,08 гривень та 1000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
В решті позов залишити без задоволення.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (ЄДРПОУ 20782312) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 644,15 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено 29 липня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома