КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
31 липня 2026 року Київ Справа № 320/22542/26
Київський окружний адміністративний суд Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду, клопотання позивача про поновлення стоку звернення до суду в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про визнання протиправними та скасування постанов,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач), у якому просить суд:
1. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.10.2023 про стягнення виконавчого збору в розмірі 21 043,83 доларів США (USD) та 72 622,12 грн в межах виконавчого провадження №51398620.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.10.2023 у межах виконавчого провадження №73178958 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 51398620, виданої 30.10.2023, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України виконавчого збору в розмірі 21 043,83 доларів США та 72 622,12 грн.
3. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.10.2023 у межах виконавчого провадження №73178958 про арешт коштів боржника.
4. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.10.2023 у межах виконавчого провадження №73178958 про арешт майна боржника.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України 15 липня 2026 року об 11:00 год.
Представником відповідача у поданому до суду відзиві 29 червня 2026 року вказано про пропуск позивачем строків звернення до суду визначені ст. 287 КАС України. Зазначає про належне надіслання позивачу спірних постанов, що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням №060[телефон приховано], обізнаності позивача щодо виконавчих проваджень з огляду на подані ним в їх межах періодичних заяв. Просить позов залишити без розгляду.
Позивач у поданій до суду відповіді на відзив 14 липня 2026 року, просив визнати поважними причини пропуску строку та поновити строк у разі якщо суд знайде підстави вважати, що строк позивачем пропущено. Вказує, що ним не було отримано належним чином спірних постанов, поштове відправлення №060[телефон приховано] не є належним доказом вручення постанов. Зауважує на відсутності опису вкладення на підтвердження того, що в поштовому конверті були відправлені саме спірні постанови, відповідачем не надано повідомлення про вручення із зазначенням одержувача та дати вручення. Відмітив, що за адресою АДРЕСА_1 знятий з реєстрації 06.12.2014, та зазначення даної адреси в документах для листування у 2026 році не значить, що у 2023 році за нею були одержані спірні постанови. Про порушення своїх прав позивач дізнався під час одержання 22 травня 2026 року рішення приватного нотаріуса про відмову у державній реєстрації змін до відомостей про ТОВ «БАМУТ» з підстав того, що засновник (учасник) щодо частки якого подавались документи, внесений до Єдиного реєстру боржників. Позивач відповідно з Єдиного реєстру боржників встановив, що відносно нього йдосі наявні відомості які створюють для нього істотні правові наслідки, які виходять за межі тимчасового блокування окремого банківського рахунку, зокрема перешкоджають реалізації корпоративних прав. Вживаючи заходи для встановлення правових підстав чинних обмежень позивач дізнався про спірні постанови, зокрема про арешти коштів та майна. Позивач вважає, що наявне триваюче правопорушення, що не змінює факту подання ним заяв до ДВС 18.08.2023, 20.11.2023, 01.12.2023, 22.12.2023 з питань блокування банківського рахунку, та відсутності належних доказів одержання ним спірних постанов.
Вирішуючи клопотання сторін, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
В силу положень ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
За приписами п.1 ч.2. ст.287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За приписами частини п`ятої цієї статті визначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Таким чином, у справах з приводу оскарження постанови державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Суд зауважує, що критеріями оцінки причин поважності пропуску строку звернення до суду є: 1) обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною); 2) обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення у справах Стаббігс на інші проти Великобританії, Девеер проти Бельгії).
У пункті 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України Суд визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Відтак, причини пропуску строку звернення до суду, поважність пропуску строку, визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі Іліан проти Туреччини вказано, що правило встановлення обмежень до суду з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звернути увагу на обставини справи.
Як вбачається предметом оскарження у поданій позовній заяві визначено постанову від 30.10.2023 Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №51398620, постанови від 30.10.2023 у межах виконавчого провадження №73178958 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 51398620, виданої 30.10.2023, про арешт коштів та арешт майна боржника.
Спірні постанови надіслані на адресу позивача АДРЕСА_2 , рекомендованою поштою - Укрпошта №060[телефон приховано].
Поштове відправлення повернулось адресату із відміткою пошти 02.12.2023 «за закінченням терміну зберігання».
Позов подано до суду 28.05.2026.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам, іншим учасникам виконавчого провадження, також адміністрації підприємства, установи, організації, фізичній особі - підприємцю під розписку.
З огляду на зазначене, враховуючи способи та порядок надіслання сторонам виконавчого провадження виконавчих документів, матеріали виконавчого провадження мають містити в собі належне підтвердження вручення боржнику зокрема постанови про стягнення виконавчого збору, яка має бути надіслана простим поштовим відправленням, постанова про відкриття виконавчого провадження має бути надіслана рекомендованим поштовим відправлення. Належні докази такого надіслання зберігаються в матеріалах виконавчого провадження. В свою чергу державний виконавець може особисто вручити постанови під розписку.
Суд зазначає, що матеріали виконавчих проваджень не містять належних доказів надіслання позивачу спірних постанов, як і вручення їх під розписку боржнику чи його представнику. Наявність доказів надіслання рекомендованим поштовим відправлення №060[телефон приховано] спірних постанов не є беззаперечним доказом, оскільки з нього неможливо встановити що саме було надіслано позивачу, які саме документи ДВС надсилались за наявним поштовим відправленням.
Матеріали виконавчих проваджень № 51398620 та №73178958 містять заяви позивача до ДВС від 18.08.2023, 20.11.2023, 01.12.2023, 22.12.2023 з питань зняття арешту у зв`язку із поверненням виконавчого документу стягувачу та блокування банківського рахунку, які при цьому не спростовують відсутність у провадженнях належних доказів надіслання чи вручення позивачу або його представнику спірних постанов.
Щодо доводів позивача стосовно адреси, на яку відповідачем надіслана поштова кореспонденція, суд останні не приймає до уваги оскільки судове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16.12.2014 у справі №756/8418/14 щодо визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_3 не спростовує наявність за матеріалами виконавчих проваджень подані заяви позивачем від 18.08.2023, 20.11.2023, 01.12.2023, 22.12.2023 де вказано адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , яка відповідно є сталою та не змінювалась. З огляду на ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» вказана адреса у виконавчих провадженнях відповідно була використана виконавцем.
Щодо заявленого позивачем триваючого правопорушення, наявності характеру протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень та відсутності її припинення, при цьому позивач вказує, що дізнався про порушення своїх прав 22.05.2026 з моменту отримання рішення приватного нотаріуса, встановлення наявності про нього відомостей в Єдиному реєстрі боржників, не знятих ДВС арешту майна та коштів, суд зазначає наступне.
Триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням, обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням, дії відповідної норми закону.
Дана правова позиція щодо застосування норм права викладена у Постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року по справі № 804/401/17, від 23 листопада 2018 року по справі № 489/4756/16.
Разом з тим, особливостями застосування строків звернення суб`єктів владних повноважень до адміністративного суду у справах, пов`язаних з триваючими правопорушеннями, є:
1) триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення протиправних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим, зазвичай, це не повинно вважатися пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду;
2) встановлення строків звернення до адміністративного суду та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не може слугувати меті легалізації триваючого правопорушення та, відповідно, здійснення незаконної діяльності (бездіяльності).
Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що суб`єкт, який допустив бездіяльність, перебуває і надалі у стані безперервного продовження такої бездіяльності. Триваюче правопорушення припиняється лише у разі: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що виконавче провадження № 51398620 було завершено посадовими особами відповідача у зв`язку із поверненням виконавчого документу за заявою стягувана, та із вирішенням питання про зняття застосованого арешту.
Відкрите виконавче провадження №73178958 щодо виконавчого документа про стягнення виконавчого збору, в якому виконавцем також накладено арешти на кошти та майно позивача не є підставою вважати наявність триваючого правопорушення, оскільки виконавче провадження перебуває на стадії його виконання, не завершено, відповідно питання про зняття арештів не ставилось, що не вказує як сам позивач так і підтверджується відсутністю в матеріалах справи таких заяв позивача.
Позивачем не підтверджено належними та достатніми доказами вчинення триваючої бездіяльності чи дій відповідачем в межах виконавчих проваджень.
З огляду на встановлене суд вважає необхідним врахувати доводи позивача щодо встановлення порушених прав 22.05.2026 з моменту отримання рішення приватного нотаріуса, але такі не спростовують обізнаності позивача про наявність виконавчих проваджень, арештовані його рахунки у банках, списання коштів у рахунок боргу на користь боржника, виконавчого збору та витрат на виконавче провадження до бюджету.
При цьому суд вказує, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.
Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відтак, враховуючи вищезазначене, задля забезпечення позивачу права доступу до суду, суд вважає можливим визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом та поновити такий строк.
В задоволенні заяви представника відповідача суд відмовляє.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 121, 122, 256, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
у х в а л и в:
Задовольнити заяву позивача.
Визнати поважними причини пропуску строку звернення та поновити строк звернення до суду ОСОБА_1 із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов від 30.10.2023 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №51398620, у межах виконавчого провадження №73178958 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 51398620, виданої 30.10.2023, про арешт коштів та арешт майна боржника.
В задоволенні заяви представника відповідача - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Войтович І. І.