ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 липня 2026 року справа № 380/9384/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення,-
встановив:
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) в якому просить суд:
- визнати протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо примусового переміщення та направлення 17.11.2025 року до військової частини НОМЕР_3 , вчинені з порушенням встановленої законом процедури, без належного правового оформлення та без доведення до відома ОСОБА_1 відповідного індивідуального рішення;
- визнати протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо порушення процедури мобілізації, що виявилося у неврученні мобілізаційного розпорядження у встановленому законом порядку та нескладанні акта про відмову від його отримання;
- визнати, що вказані дії Відповідача вчинені поза межами повноважень та у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України, що призвело до порушення права ОСОБА_1 на свободу світогляду і віросповідання, а також права на повагу до честі та гідності;
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про направлення ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_3 , як таке, що прийняте всупереч вимогам чинного законодавства та без врахування права ОСОБА_1 на альтернативну (невійськову) службу.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що дії Відповідача, що полягали у примусовому переміщенні позивача до військової частини без дотримання процедури, ігноруванні заяви про заміну військового обов`язку та недопуску працівників поліції для надання допомоги, є протиправними. Вони вчинені поза межами повноважень та у спосіб, що прямо суперечить Конституції України, національному законодавству та нормам міжнародного права.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Кухар Н.А.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення з адміністративним позовом до суду та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску суду. Позивачем було усунуто недоліки.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (вх.№48450 від 05.06.2026 року), у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (ч. 2 ст. 4 Закону №1975- XII).
Згідно з пунктами 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.
Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.
Строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.
Отже, у спірному випадку позивач не є особою, призваною для проходження строкової військової служби, що дає право на заміну такої служби альтернативною.
При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Відтак, за встановлених обставин, позивач не має права альтернативну (невійськову) службу, оскільки не є особою, яка підлягає призову на строкову військову службу.
Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено
Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному Законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про військовий обов`язок і військову службу" та Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період».
Станом на 17 листопада 2025 року, тобто на дату призову ОСОБА_1 проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, було врегульовано відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
У відповідності до пункту 2 вказаного Порядку проведення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", для комплектування (доукомплектування) з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування).
З наведеного вбачається, що у відповідності до вказаного Порядку проведення призову під час мобілізації позивач підлягав призову під час мобілізації.
ОСОБА_1 був придатним до військової служби за станом здоров`я, правом на відстрочку у відповідності до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не користувався, заброньованим не був, виключенню з військового обліку не підлягав.
Позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 48796 від 08.06.2026 року), у якому просить задоволити позовні вимоги у повному обсязі.
Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Довідкою №119 від 07.03.2022 року підтверджується те, що гр. ОСОБА_1 облікований у Центрі надання адміністративних послуг Червоноградської міської ради. Відповідно до довідки від 06.04.2022 №1305-5000786301 ОСОБА_1 взятий на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з довідками від 21 лютого 2025 року №3222 та від 07 листопада 2025 року №10586 виданими релігійною організацією «РЕЛІГІЙНИЙ ЦЕНТР СВІДКІВ ЄГОВИ В УКРАЇНІ» ОСОБА_1 з 10 червня 1995 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні.
У витязі з військово-облікового документу «Резерв +», сформованому від 17.11.2025 року о 08:22 год. зазначено, що дані позивача оновлено вчасно та він перебуває на обліку, є придатний до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони.
У витязі з військово-облікового документу «Резерв +», сформованому від 17.11.2025 року о 22:26 год. зазначено, що дані позивача оновлено вчасно та він знятий з обліку на підставі того, що є військовослужбовцем.
З матеріалів справи встановлено, що позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявами від 02 липня 2025 року, від 01 листопада 2025 року, з проханням замінити проходження військової служби під час мобілізації, в умовах воєнного стану, на альтернативну (невійськову) службу, яка не підпорядковується Міністерством оборони України.
ІНФОРМАЦІЯ_2 на заяву позивача від 02.07.2025 року повідомив, про необхідність уточнення відомостей в заяві.
ОСОБА_2 скеровано повістку №4188778, у якій зазначено про необхідність з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення даних.
У листі №17719/61/01/15-25 від 01 грудня 2025 року Національної поліції України Головного управління Національної поліції України у Львівській області Шептицького районного відділу поліції повідомлено, що гр. ОСОБА_1 під час перебування у ІНФОРМАЦІЯ_3 за результатами медичного огляду визнаний придатним до військової служби та на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022 призваний на військову службу під час загальної мобілізації у військову частину НОМЕР_3 .
У листах Національної поліції України Головного управління Національної поліції України у Львівській області Шептицького районного відділу поліції від 03.12.2025 №18042/61/01/15-25, від 09.12.2025 №18329/61/01/15/25, від 15.12.2025 №399964-2025 повідомлено позивача про розгляд його звернень, щодо подій, які відбувалися 17.11.2025 року та зазначено, що за результатами перевірки було встановлено, що в даній події відсутні ознаки адміністративного правопорушення, а тому подальший розгляд повідомлення припинено згідно Закону України «Про звернення громадян».
ОСОБА_1 скерував начальнику в/ч НОМЕР_3 пояснення, у яких зазначає, не може нести військову службу, у зв`язку з своїми релігійними переконаннями.
Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Львові у своєму листі на звернення позивача повідомило, що викладені у зверненні доводи у повному обсязі перевірено, водночас об`єктивних даних, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення, віднесеного до компетенції Державного бюро розслідувань, на цей час не встановлено.
Вважаючи протиправними дії Відповідача, що полягали у примусовому переміщенні позивача до військової частини без дотримання процедури, ігноруванні заяви про заміну військового обов`язку та недопуску працівників поліції для надання допомоги, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
За приписами ч.2 ст.39 Закону № 2232-ХІІ, на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Указом Президента України № 69/2022 у зв`язку з військовою агресією російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1,17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію; мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
За приписами п.81 Порядку №560, призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.
Згідно п.82 Порядку №560, наказ про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - в день відправлення військової команди до військової частини (установи)
Відповідно до п.91 цього Порядку, відправлення резервістів та військовозобов`язаних до місць проходження військової служби здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки у складі військових команд або індивідуально.
З матеріалів справи не вбачається, що на момент вчинення оскаржуваних дій та прийняття оскаржуваного наказу позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації з огляду на наявність права на відстрочку. Також позивач не надав доказів того, що мав підстави для бронювання в установленому законом порядку на період мобілізації. Доказів щодо протиправного обмеження свободи пересування позивача на підтвердження вказаної ним силової мобілізації, матеріали справи не містять.
Судом встановлено, що позивач є військовозобов`язаним
Верховний Суду в постанові від 27.10.2025 у справі №573/838/24 виклав позицію, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов`язку небойового характеру, що не потребує носіння та використання зброї (ремонт техніки, вивезення поранених, будівництво укріплень тощо). Об`єднана палата визнала, що впроваджена законом неможливість відмовитися від військової служби через переконання означає, що таке обмеження має застосовуватися пропорційно до мети, що переслідується, навіть під час захисту Вітчизни від агресії. Міркування, пов`язані з переконаннями, не можуть бути повністю виключені під час війни, тому призов на військову службу під час мобілізації автоматично не скасовує права на сумлінну відмову від носіння або використання зброї.
Враховуючи наведені обставини, а також Указ Президента України №69/2022, суд доходить висновку, що відповідачем правомірно здійснено призов позивача на військову службу по мобілізації, оскільки це є конституційним обов`язком позивача.
Суд зазначає, що організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі-альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначаються Законом України від 12.12.1991 №1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» (далі - Закон №1975-ХІІ).
Статтею 1 цього Закону установлено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
За статтею 2 Закону №1975-ХІІ, право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Частиною першою статті 4 Закону №1975-ХІІ передбачено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Відповідно до статті 5 Закону №1975-ХІІ, альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.
Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Конституція України, як Основний Закон держави, не допускає можливість звільнення громадян України від своїх обов`язків перед державою, у тому числі обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цінності, з мотивів релігійних переконань, але разом з тим гарантує право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною службою у тому разі, якщо виконання такого обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина; водночас таке право не може бути обмежене в умовах воєнного стану, що прямо передбачено статтею 64 Конституції України, крім випадків, якщо таке обмеження встановлене законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах охорони громадського (публічного) порядку (безпеки), здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей;
Після системного аналізу вищенаведених правових норм, можна зробити такі висновки:
порядок реалізації конституційного права на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) визначається Законом №2232-XII та Положенням № 2066, згідно з якими на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням та документально або іншим чином підтвердили істинність переконань;
рішення про заміну строкової військової служби альтернативною службою приймаються місцевими райдержадміністраціями, функції яких в умовах воєнного стану виконують військові адміністрації, в тому числу районні військові адміністрації;
за результатами розгляду заяви особи, яка перебуває на військовому обліку та підлягає призову на строкову військову службу, відповідна місцева державна адміністрація приймає одне з двох рішень: про направлення громадянина на альтернативну службу або про відмову у направленні з підстав, перелік яких є вичерпним;
законодавством України не передбачено можливість заміни альтернативною службою такого різновиду військової служби як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, так само як і не надано повноважень військовим адміністраціям на вирішення таких питань.
Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.
В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що позивач є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку, проте не є особою, призваною для проходження строкової військової служби, що дає право на заміну такої служби альтернативною.
Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена.
При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
За встановлених судовим розглядом обставин та на переконання суду позивач не має права на альтернативну (невійськову) службу, оскільки не є особою, яка підлягає призову на строкову військову службу.
Суд також зазначає, що Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачено можливості надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, як і не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.
Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові № 9902/64/23 від 25.09.2023.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.
За приписами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Кухар Наталія Андріївна