Ухвала
Іменем України
29 липня 2026 року
м. Київ
справа № 639/703/26
провадження № 61-10068ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Самофаловою Оксаною Юріївною, на ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2026 року в складі судді Труханович В. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2026 року в складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Яцини В. Б., Мальованого Ю. М., в справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ТУТ ЕНЕРГІЯ» про забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ТУТ ЕНЕРГІЯ» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
03 лютого 2026 року ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , про витребування майна із чужого незаконного володіння, згідно якої просив суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 транспортний засіб марки «AUDI Q5» 2023 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. « НОМЕР_2 » та стягнути судові витрати.
Також 03 лютого 2026 року ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» звернулося із заявою про забезпечення позову.
Заява мотивована тим, що право власності позивача на спірний транспортний засіб є беззаперечним та підтвердженим належними правовстановлюючими і реєстраційними документами, а також відомостями з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, які додані до позовної заяви.
Відповідно до змісту доданих матеріалів вказаний автомобіль: 25 квітня 2023 року пройшов первину реєстрацію за власником ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» (свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_3 ), 27 квітня 2023 року, на підставі акту (видаткової накладної) прийому-передачі, був переданий за договором фінансового лізингу ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ», 11 травня 2024 року, після виконання договору фінансового лізингу, був перереєстрований на нового власника ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» (свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_4 ). Після чого, на підставі наказу № 02-06 від 06 лютого 2025 року та довіреності від 06 лютого 2025 року директора ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» ОСОБА_4., в яких були підроблені підписи від імені директора та підроблені відбитки печатки ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ», що підтверджується висновками судової комплексної експертизи (почеркознавча експертиза та технічна експертиза документів) НДЦ НСЕ МЮ №1438-95/2025.01-5 від 30 жовтня 2025 року.
Упродовж короткого проміжку часу відносно цього автомобіля відбулися дві послідовні перереєстрації:
08 лютого 2025 року, за ОСОБА_2 , згідно договору купівлі-продажу № 8783/25/1/000067, укладеним між ОСОБА_2 та ТОВ «ДК КАР ТРЕЙД», який діяв у відповідності до договору комісії № 8783/25/1/000067 від 07 лютого 2025 року, укладеним з фізичною особою ОСОБА_3 , та який, у свою чергу, діяв на підставі зазначених раніше наказу та довіреності, начебто наданих та підписаних директором ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» ОСОБА_4. (свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_5 );
13 лютого 2025 року, за ОСОБА_1 , згідно договору купівлі-продажу через електроні сервіси та зовнішні ресурси (свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_6 ).
Тому фактичним (титульним) власником транспортного засобу марки «AUDI Q5» 2023 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. « НОМЕР_2 » є ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ», оскільки подальше «відчуження» цього автомобіля відбулося поза волею директора і власника ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» ОСОБА_4 , на підставі підроблених відбитків печатки ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» та підписів від імені директора у наказі та довіреності.
При цьому фактичним володільцем спірного транспортного засобу, ключів до нього та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, станом на дату подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову є ОСОБА_1 , оскільки саме за нею на теперішній час зареєстровано право на зазначений автомобіль. За таких умов існує реальний та безпосередній ризик подальшого відчуження, приховування чи зміни правового режиму спірного автомобіля до вирішення спору по суті, що унеможливить або істотно ускладнить виконання потенційного рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Ухвалою Новобаварського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2026 року:
заяву ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» про забезпечення позову задоволено частково;
накладено арешт на транспортний засіб марки «AUDI Q5» 2023 року випуску, білого кольору, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. « НОМЕР_2 »., який на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , який належить на праві власності ОСОБА_1 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
як вбачається з матеріалів позовної заяви, представник ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння. Предметом даного спору є витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , транспортного засобу марки «AUDI Q5» 2023 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. « НОМЕР_2 ». Представник позивача зазначає, що право власності ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» на спірний транспортний засіб є беззаперечним та підтвердженим належними правовстановлюючими і реєстраційними документами, а також відомостями з Єдиного державного реєстру транспортних засобів. Як вбачається з інформації Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві: 25 квітня 2023 року транспортний засіб марки «AUDI Q5» 2023 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. « НОМЕР_2 » пройшов первинну реєстрацію за власником ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» (свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_3 ). 25 квітня 2023 року на підставі заяви власника призначено належного користувача транспортного засобу «AUDI Q5» гр. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_7 строком до 26 квітня 2024 року. 11 травня 2024 року проведена перереєстрація вказаного транспортного засобу на нового власника за договором фінансового лізингу та ДКП предмета лізингу за ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ». 08 лютого 2025 року проведена перереєстрація на нового власника за ДКП та договором комісії, укладеним у СГ, виданого ТОВ «ДК КАР ТРЕЙД» на гр. ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_8 . 13 лютого 2025 року проведена перереєстрація ТЗ із укладанням договору купівлі-продажу через електронні сервіси та зовнішні ресурси на гр. ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_9 . Разом з цим, як зазначає представник позивача, фактичним (титульним) власником транспортного засобу марки «AUDI Q5» 2023 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. « НОМЕР_2 » є ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ», оскільки подальше «відчуження» цього автомобіля відбулося поза волею директора і власника ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» ОСОБА_4 , на підставі підроблених відбитків печатки ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» та підписів від імені директора у наказі та довіреності;
судом встановлено, що за наслідками виявлених обставин щодо незаконної перереєстрації транспортного засобу директор ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» 11 лютого 2025 року звернувся до Дніпровського УП ГУНП в м. Києві з заявою про вчинення злочину. За вказаною заявою внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 1202510[телефон приховано] за частиною четвертою статті 191 КК України. Станом на дату подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову власником спірного транспортного засобу марки «AUDI Q5» 2023 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. « НОМЕР_2 » є ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Представник позивача вважає, що за таких умов існує реальний та безпосередній ризик подальшого відчуження, приховування чи зміни правового режиму спірного автомобіля до вирішення спору по суті, що унеможливить або істотно ускладнить виконання потенційного рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння;
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача»;
з огляду на наведене, суд приходить до висновку, що дійсно зважаючи на предмет позовних вимог, які заявлені позивачем, існує ризик того, що з метою уникнення виконання рішення суду відповідач, можливо, буде діяти недобросовісно та відчужить належний їй автомобіль, а отже, невжиття заходів забезпечення позову щодо спірного автомобіля призведе до порушення прав позивача у разі задоволення позову та виключить можливість ефективного виконання судового рішення. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову встановлювати обставини, які мають значення для справи. Задоволення заяв про забезпечення позову не є фактичним вирішенням справи по суті і не порушує прав особи щодо користування та володіння належним їй майном, а лише обмежує у здійсненні прав на його відчуження на певний період. Суд вважав за необхідне визначити вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на вказане рухоме майно, який за своєю правовою природою передбачає заборону вчинення будь-яких дій щодо відчуження рухомого майна чи перереєстрації права власності на нього та не потребує застосування додаткових заборон щодо вчинення певних дій;
забезпечення позову шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження рухомим майном - транспортним засобом марки «AUDI Q5» 2023 року - відповідачем ОСОБА_1 та заборони Територіальним та Регіональним сервісним центрам ГСЦ МВС вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно рухомого майна - транспортного засобу марки «AUDI Q5» 2023 року - у даному випадку не потребують застосування як зайві, оскільки судом забезпечується позов шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки «AUDI Q5» 2023 року, який не потребує застосування додаткових заборон щодо вчинення певних дій, які у своїй заяві вказує представник заявника. За таких обставин заява представника ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» про забезпечення позову у цивільній справі № 639/703/26 за позовною заявою ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння підлягає частковому задоволенню.
Постановою Харківського апеляційного суду від 24 червня 2026 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Самофалової Оксани Юріївни залишено без задоволення;
ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2026 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на предмет позовних вимог, які заявлені позивачем, існує ризик того, що з метою уникнення виконання рішення суду відповідач, можливо, буде діяти недобросовісно та відчужить належний їй автомобіль, а отже, невжиття заходів забезпечення позову щодо спірного автомобіля призведе до порушення прав позивача у разі задоволення позову та виключить можливість ефективного виконання судового рішення. Колегія суддів погодилася з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного;
як вбачається з матеріалів позовної заяви, представник ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння. Предметом даного спору є витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , транспортного засобу марки «AUDI Q5» 2023 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. « НОМЕР_2 »;
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процес;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що можливість ОСОБА_1 в будь-який момент розпорядитися спірним автомобілем є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення щодо витребування спірного автомобіля, якщо таке буде ухвалене. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , оскільки арештоване майно фактично перебуватиме у володінні та користуванні останньої, а обмежується лише можливість розпорядження ним. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричиненню шкоди позивачу. Встановивши, що між сторонами виник спір з приводу правомірності набуття відповідачем спірного автомобіля, враховуючи предмет спору та зміст позовних вимог, реальну можливість відповідача відчужити вказаний транспорт третім особам, суд першої інстанції правильно вказав про необхідність вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірний автомобіль, оскільки у випадку відчуження даного автомобіля третім особам це ускладнить подальше виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, тобто можливість поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду;
27 липня 2026 року ОСОБА_1 через Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Самофаловою О. Ю., на ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2026 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2026 року, в якій просила оскаржені судові рішення в частині накладення арешту скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
позиція ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» ґрунтується тільки на висновку комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи, за результатами якої складено висновок експерта № 1438-95/2025.01 від 30 жовтня 2025 року, яка була проведена в рамках кримінального провадження № 1202510[телефон приховано] від 12 лютого 2025 року. Водночас експерту для проведення дослідження були надані відбитки лише однієї печатки. За таких умов експерт фактично був позбавлений можливості повноцінно перевірити походження відбитків печатки на досліджуваних документах з урахуванням усіх реально існуючих печаток товариства. Крім того, слідством не було надано експерту вільних зразків підпису директора ОСОБА_4, хоча надання таких зразків було необхідним і можливим. Відсутність належної кількості вільних зразків підпису істотно впливає на повноту та достовірність почеркознавчого дослідження, оскільки обмежує можливість експерта порівняти досліджуваний підпис із природними, виконаними поза межами кримінального провадження зразками письма відповідної особи. Тому висновок, сформований за таких умов, не може використовуватись як доказ на підтвердження підроблення документів, які використовувались для переоформлення спірного транспортного засобу, та як підстава для застосування забезпечення позову. Представнику ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» було надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 1202510[телефон приховано] від 12 лютого 2025 року без виключень та обмежень. Разом з тим вказаний протокол допиту директора ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» ОСОБА_4 як потерпілого від 13 лютого 2025 року не було додано до позовної заяви, оскільки аналіз відомостей, викладених у ньому, суперечить заявам директора ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» ОСОБА_4 про те, що спірний транспортний засіб вибув із власності товариства поза волею директора.
сторона позивача ретельно приховує та заперечує, що між попереднім власником ОСОБА_2 та ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» існують неврегульовані майнові зобов`язання, які, серед іншого, є предметом спору у цивільній справі № 757/7371/25-ц у Печерському районному суді м. Києва. Суть такого спору полягає в тому, що ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_6 у період 2022-2025 років перерахували спільні кошти подружжя на користь ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» як поворотну фінансову допомогу. Загальний розмір перерахованих коштів становив 7 278 727 грн. Водночас товариство повернуло ОСОБА_2 лише 5 724 927 грн, у зв`язку з чим за ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» залишилась непогашена заборгованість у розмірі 1 553 800 грн. З метою захисту своїх майнових прав та повернення вказаного боргу ОСОБА_2 12 лютого 2025 року, тобто у день внесення відомостей до ЄРДР, звернулася до Печерського районного суду м. Києва з відповідним позовом до ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, що підтверджується відповідною ухвалою, яка була додана в доповненнях до апеляційної скарги. При цьому спірний автомобіль був придбаний ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» фактично за кошти, внесені ОСОБА_2 як поворотна фінансова допомога. Саме ці кошти використовувались для здійснення лізингових платежів за автомобіль, і перебування автомобіля на балансі ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» не змінює економічної суті правовідносин: джерелом фінансування придбання автомобіля були кошти родини ОСОБА_7 . Крім того, з моменту придбання автомобіль постійно перебував у фактичному користуванні родини ОСОБА_7 та ніколи не використовувався ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» у господарській діяльності. Цей факт підтверджується не лише протоколом допиту директора ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» ОСОБА_4 , який заборонено використовувати у даній справі, а й змістом позовної заяви. Таким чином, директору ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» ОСОБА_4 достеменно відомо, що спірний транспортний засіб не вилучався з фактичного володіння товариства, оскільки з часу придбання автомобіля товариством і до моменту його переоформлення ним весь час користувалась саме родина ОСОБА_7 . За таких обставин версія ОСОБА_4 про те, що він, нібито придбавши частку у ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» у ОСОБА_8 , без будь-яких економічних чи правових підстав дозволив іншій особі користуватись автомобілем товариства, який був значним активом товариства, є нелогічною та не витримує критики. Така версія не узгоджується ані з нормальною господарською практикою, ані з поведінкою добросовісного власника корпоративних прав, ані з фактичними даними про джерело фінансування автомобіля та порядок користування ним.
заяви сторони позивача про те, що відчуження транспортного засобу відбулось поза волею директора ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» ОСОБА_4 , спрямовані не на захист прав ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ», а на використання цивільного провадження (кримінального також) для неправомірного заволодіння транспортним засобом та уникнення фінансових зобов`язань перед родиною ОСОБА_7 . Застосовуючи забезпечення позову, судами не було належним чином перевірено обставини справи та доводи, на які посилався представник ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ», заявляючи відповідну заяву. Водночас суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що у кримінальному провадженні № 1202510[телефон приховано] від 12 лютого 2025 року було два рази відмовлено у накладенні арешту на автомобіль, належний ОСОБА_1 , однак на який було накладено арешт ухвалою Новобаварського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2026 року. Вказані ухвали було додано в доповненнях до апеляційної скарги;
вказаний висновок комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи № 1438-95/2025.01 від 30 жовтня 2025 року, який є єдиним доказом позиції сторони позивача на підтвердження підроблення документів, що використовувались для переоформлення спірного транспортного засобу, очевидно більше не використовується як належний, достовірний і допустимий доказ і в кримінальному провадженні № 1202510[телефон приховано] від 12 лютого 2025 року. Так, правову кваліфікацію кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 1202510[телефон приховано] було змінено з частини 5 статті 190 КК України на частину 3 статті 289 КК України. Відповідно до положень КК України відповідальність за частиною 3 статті 289 КК України настає за незаконне заволодіння транспортним засобом і не передбачає відповідальності за підробку документів;
право власності ОСОБА_1 на зазначений автомобіль у визначений законодавством спосіб не скасовано та підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. ОСОБА_1 не є учасником кримінального провадження № 1202510[телефон приховано] від 12 лютого 2025 року та є добросовісним набувачем автомобіля, що наразі не спростовано ні досудовим розслідуванням, ні зібраними доказами у даній справі. Докази, наявні в матеріалах справи, не тільки не підтверджують вибуття транспортного засобу з володіння ТОВ «ТУТ ЕНЕРГІЯ» поза його волею, а й свідчать про штучний спір, ініційований товариством. ОСОБА_1 , як добросовісний набувач, знаючи про кримінальне провадження з березня 2025 року, не відчужила транспортний засіб, який їй належить, хоча мала таку можливість. Таким чином, посилання судів на можливість ймовірного невиконання рішення суду ОСОБА_1 без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб. Отже, суди формально застосували норми матеріального права без урахування принципу верховенства права, не забезпечивши справедливого балансу між інтересами сторін та належного захисту права власності ОСОБА_1 .
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40 - 43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21 вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам».
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року в cправі № 905/448/22 вказано, що:
23. Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
24. Водночас Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору, з таких підстав.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами Відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для Позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та Позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із Позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду».
Суди встановили, що між сторонами виник спір з приводу правомірності набуття відповідачкою спірного автомобіля; існує реальну можливість відповідачки відчужити спірний автомобіль третім особам.
Таким чином, встановивши, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суди зробив обґрунтований висновок про задоволення заяви про забезпечення позову.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Самофаловою Оксаною Юріївною, на ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2026 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2026 року в справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ТУТ ЕНЕРГІЯ» про забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ТУТ ЕНЕРГІЯ» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков