УХВАЛА
30 липня 2026 року
м. Київ
справа № 286/1287/24
провадження № 61-9851ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2024 року Акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - АТ «Кредобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просило у солідарному порядку стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором №іро27398 у сумі 1 095 589,10 грн, яка складається із: тіла кредиту - 826 811,19 грн; прострочених процентів за основним боргом - 217 697,11 грн; комісії - 51 080,80 грн.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №іро27398 у сумі 1 044 508,30 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Судові витрати з оплати судового збору покладені на відповідачів у дольовому порядку по 7 832,69 грн на кожного.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2024 року змінено, зменшивши суму заборгованості за кредитним договором №іро27398, яка підлягає до стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Кредобанк», із 1 044 508,30 грн до 1 040 508,30 грн. У решті рішення залишено без змін.
У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржниця не навела обов`язкових умов у їх сукупності, передбачених для оскарження судового рішення в касаційному порядку за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Так, заявницею не аргументовано, у чому саме полягало неправильне застосування судами тих чи інших приписів права, натомість описано фактичні обставини справи, вказавши на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, (без доведення при цьому подібності правовідносин), що в цілому не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Загалом зміст доводів касаційної скарги зводиться до незгоди відповідачки із наданою судами правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, тобто - до їх переоцінки, що не узгоджується із правовим визначенням вищевказаної підстави касаційного оскарження та виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Що ж до посилань на недослідження судами першої та апеляційної інстанцій доказів у справі як умови для скасування судових рішень, Верховний Суд звертає увагу представника заявниці на наступне.
Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК Кодексу.
Таким чином, аналіз приписів пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України дає підстави для висновку, що недослідження судами зібраних у справі доказів може бути враховано лише за умови обґрунтування заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених саме пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК Кодексу. Однак у цьому випадку, як вже було встановлено Судом, заявниця не дотрималася цих вимог.
Узагальнюючи наведене, оскільки заявницею не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження, тому, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованостівважати неподаною та повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Ю. Гулейков