СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2026 року м. Харків Справа № 922/621/26
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Демідова П.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (вх.1136Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2026 у справі № 922/621/26
за позовом: Приватного підприємства "Вячеслав", Харківська обл, смт Васищеве,
до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків, Харківська обл, м.Харків,
про стягнення 115 159,89 грн,
Без виклику представників сторін
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Вячеслав" 25.02.2026 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків про стягнення грошових коштів у розмірі 111 889,50 грн, що складаються з інфляційних втрат у розмірі 52 328,48 гривень, 3% річних у розмірі 14 285,26 грн, а також пені у розмірі 45 275,76 грн за порушення грошового зобов`язання.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач прострочив сплату заборгованостей, які стягнуті згідно рішень Господарського суду Харківської області від 31.07.2024 у справі № 922/1811/24 та від 25.08.2025 у справі № 922/1689/25, що стало підставою для нарахування пені, інфляційної складової боргу та процентів річних.
У заяві про усунення недоліків позовної заяви, яка надійшла до суду 11.03.2026, позивач вніс уточнення у розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, а саме просив вважати позовну заяву починаючи зі слів "Щодо правового обґрунтування", а також прохальну частину викладеними у новій редакції, відповідно до якої просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 115 160,03 грн, що складаються з інфляційних втрат у розмірі 51 340,96 грн, 3% річних у розмірі 14 285,40 грн, а також пені у розмірі 49 533,67 грн за порушення грошового зобов`язання. Тобто позивачем фактично було збільшено розмір позовних вимог.
Господарський суд Харківської області (суддя Н.М. Кухар) рішенням від 11.05.2026 (з урахуванням ухвали суду від 19.05.2026) позовні вимоги задовольнив повністю; стягнув з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків на користь Приватного підприємства "Вячеслав" грошові кошти у розмірі 115 159,89 грн (що складаються з інфляційних втрат у розмірі 51 340,96 грн, 3% річних у розмірі 14 285,26 грн, а також пені у розмірі 49 533,67 грн за порушення грошового зобов`язання), а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн.
Мотивуючи ухвалене рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідно до сталої судової практики, у випадку невиконання судового рішення, положення статті 625 ЦК України дозволяють продовжувати нарахування інфляційних втрат та 3% відсотків річних з метою захисту майнового права та інтересу позивача - кредитора. Суд зауважив, що оскільки строк виконання зобов`язань не було встановлено договором №09/22, обов`язок зі сплати заборгованості за спожиту електричну енергію виник у КЕВ м.Харків через 7 днів після пред`явлення вимог від 23.05.2024 та вимоги від 05.05.2025, у зв`язку з чим позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати у розмірі 10 486,92 грн та 3% річних у розмірі 7 265,06 грн, починаючи з 29.05.2025 (дня, наступного за останнім днем семиденного строку на виконання вимоги ПП "Вячеслав" від 05.05.2025) по 25.02.2026, а також, інфляційні втрати у розмірі 40 854,04 грн та 3% річних у розмірі 7020,20 грн за період з 01.06.2024 (дня, наступного за останнім днем семиденного строку на виконання вимоги ПП "Вячеслав" від 23.05.2024) по 20.11.2024. Також, суд зазначив, що нарахована пеня за період з 29.08.2025 по 25.02.2026 у розмірі 49 533,67грн є законною та обґрунтованою. Відхиляючи доводи відповідача в частині не звернення позивача у 2024 році з відповідним пакетом документів до КЕВ у зв`язку чим, на його думку, відповідач позбавив себе можливості отримати відшкодування та стосовно відсутності умов в договорах про розмір та базу нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати наданих послуг, суд зазначив, що факт не звернення з вимогою про відшкодування не відповідає дійсності та встановленим у справах №922/1811/24 та №922/1689/25 обставинам, що мають преюдиційне значення для відповідача, крім того нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних є імперативним наслідком прострочення грошового зобов`язання та не потребує окремого погодження сторонами у договорі.
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність, викладених у рішенні, висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2026 по справі №922/621/26 та винести нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Вячеслав».
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу заявник посилається на те, що він є бюджетною установою та невиконання оплати відбулось з незалежних від нього обставин, у зв`язку із значним навантаженням на державний бюджет України в умовах воєнного стану та відсутністю фінансування від розпорядників коштів вищого рівня. Скаржник наголошує, що у суду були відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача, оскільки до суду ним не надано жодних доказів того, що відповідач умисно не виконує рішення суду в частині виплати заборгованості. Заявник зауважує, що невиконання судових рішень в частині виплати грошових коштів при фактичній відсутності таких коштів у боржника не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки боржник не мав фінансової можливості виконати судове рішення, тобто в діях КЕВ м. Харків не має вини щодо невиконання рішень суду, що на його думку, є підставою, для відмови в задоволені позовних вимог. Також, заявник зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
11.06.2026 від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій він просить залишити без задоволення апеляційну скаргу КЕВ м.Харків, а рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2026 без змін, посилаючись на те, що грошові кошти, які призначено до стягнення за оскаржуваним рішенням у справі № 922/621/26 є імперативним наслідком прострочення грошового зобов`язання КЕВ м. Харків перед ПП «Вячеслав», виконання якого не залежить від фінансування від розпорядників коштів вищого рівня. Позивач наголошує, що, скаржник як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і при поданні апеляційної скарги, посилаючись положень статті 551 ЦК України, не вказує підстав для зменшення штрафних санкцій та не обтяжує себе обов`язком надати суду апеляційної інстанції докази наявності підстав для зменшення судом розміру неустойки. Крім того, позивач звертає увагу на відсутність необхідності доведення умислу або вини відповідача, оскільки положення статей 549 та 625 ЦК України не передбачають вини як обов`язкової складової виникнення у кредитора права на стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 апеляційну скаргу (вх.1136 Х) у справі №922/621/26 передано на розгляд суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Демідова П.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.
Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.05.2026 апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків залишив без руху, та, на виконання вказаної ухвали, заявником усунуто недоліки апеляційної скарги.
Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2026 у справі № 922/621/26; визначив справу розглядати без повідомлення учасників справи; встановив учасникам справи строк до 15.06.2026 (включно) подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання та письмові пояснення з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; витребував у Господарського суду Харківської області матеріали справи № 922/621/26.
Копія вказаної ухвали направлена до електронних кабінетів сторін у справі.
Відповідно до ч.1 ст.285 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини 6 ст.242 ГПК України, передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з довідками, сформованими в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" копія ухвали суду від 02.06.2026 доставлена до електронних кабінетів сторін 02.06.2026 після 19:00, у зв`язку з чим, враховуючи положення ч.6 ст.242 ГПК України, копії ухвали вважаються врученими 03.06.2026.
Отже, сторони належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження та розгляд справи у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи.
10.06.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/621/26 у 1-му томі.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4).
Переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційним господарським судом враховані обставини, встановлені судом першої інстанції про наступне.
12.12.2022 між Приватним підприємством "Вячеслав" (Балансоутримувач за договором, позивач у справі), ВЧ та КЕВ м. Харків (Платник за договором, відповідач у справі) було укладено трьохсторонній Договір тимчасового безоплатного користування № 09/22 (далі - Договір № 09/22).
За умовами цього договору позивач передав користувачу, для власних потреб останнього, у тимчасове безоплатне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 1037,8 кв.м., що розташовані за адресою, визначеною у договорі, а Платник зобов`язався відшкодувати Балансоутримувачу всі витрати за комунальні послуги, які були отримані Користувачем за час дії цього договору.
Відповідно до умов пунктів 3.2 - 3.4 Договору № 09/22, підставою для відшкодування Платником отриманих Користувачем комунальних послуг є виставлення постачальником комунальних послуг відповідних рахунків Балансоутримувачу. З метою відшкодування комунальних послуг Балансоутримувач повинен надати Платнику вказані рахунки.
Пунктами 8.2-8.4 Договору № 09/22 встановлено, що до обов`язків Платника входить відшкодування Балансоутримувачу вартості комунальних послуг, що спожиті Користувачем у процесі виконання цього договору, здійснювати витрати, пов`язані із спільним використанням майна, у тому числі фактичні комунальні платежі, укласти із Балансоутримувачем договори на відшкодування комунальних послуг.
З метою компенсації вартості спожитих ВЧ комунальних послуг, ПП "Вячеслав" було підготовлено проекти відповідних договорів з метою відшкодування витрат за спожиту електричну енергію за періоди з 01 по 31 серпня 2023 року та з 01 жовтня по 31 грудня 2023 року.
Ці договори та додатки до них (акти фіксації показників лічильника, акти виконаних робіт за відповідні періоди), що підтверджують обсяг спожитих послуг були підписані з боку ПП "Вячеслав" та Військової частини НОМЕР_1 й передані на підпис КЕВ м. Харків.
Листом від 23.05.2024 ПП "Вячеслав" звернувся до КЕВ м. Харків з вимогою про підписання договорів та погашення заборгованість за спожиту електроенергію за періоди з 01 по 31 серпня 2023 року та з 01 жовтня по 31 грудня 2023 року в загальному розмірі 495 066,20грн.
Проте, враховуючи відмову відповідача підписувати договори про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, акти виконаних робіт та виконувати свій обов`язок з відшкодування вартості комунальних витрат ПП "Вячеслав" звернулося за захистом своїх прав до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення грошових коштів з Платника за Договором.
Господарський суд Харківської області рішенням від 31.07.2024 у справі № 922/1811/24 позовні вимоги ПП "Вячеслав" задовольнив, вирішив стягнути з КЕВ м. Харків на користь ПП "Вячеслав" грошові кошти у загальному розмірі 501 006,99 грн, що складаються з 495 066,20 грн заборгованості за спожиту електроенергію та судового збору в розмірі 5 940,79 грн. Вказане рішення господарського суду не оскаржувалось в апеляційному порядку та набрало законної сили 21.08.2024, відповідно до статей 241 та 256 Господарського процесуального кодексу України.
Однак, як зазначає позивач, КЕВ м. Харків виконало рішення від 31.07.2024 у справі № 922/1811/24 лише 20.11.2024, що стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, яке охоплює період до повного його погашення.
З метою компенсації вартості спожитих військовою частиною комунальних послуг, між позивачем, військовою частиною та відповідачем було укладено договір № 173 від 13 березня 2024 року про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії (договір № 173).
Позивачем було підготовлено відповідну додаткову угоду до договору № 173 з метою відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії за жовтень та листопад 2024 року.
Як стверджує позивач, підписану позивачем та військовою частиною додаткову угоду до договору № 173 з додатками та завіреними копіями документів, які підтверджують обсяг спожитих послуг за вищезазначеними договорами з постачальниками послуг (звіти про покази засобів обліку електричної енергії, акти про обсяги розподіленої енергії, акти приймання-передачі про надання послуги з розподілу електричної енергії та акти приймання-передачі електричної енергії, рахунки на оплату послуги з розподілу електричної енергії, із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії та за електричну енергію), були передані на підпис відповідачу.
Позивач звернувся до відповідача з претензією від 05.05.2025 за вих. № 01, в якій вимагав підписати додаткову угоду та погасити заборгованість перед ПП «Вячеслав», що складається з витрат за спожиту військовою частиною електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії та послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії в розмірі 323 778,48грн за період з жовтня по листопад 2024 року.
Однак, у зв`язку з тим, що вказані документи не були підписані з боку Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків, а заборгованість з компенсації спожитих послуг не погашена, позивач звернувся до суду.
25.08.2025 Господарський суд Харківської області прийняв рішення у справі №922/1689/25, яким позов ПП "Вячеслав" до КЕВ м. Харків задовольнив; вирішив стягнути з КЕВ м. Харків на користь ПП "Вячеслав" грошові кошти у загальному розмірі 327 663,82 грн, які складаються із заборгованості у розмірі 323 778,48 грн та 3 885,34 грн судового збору. Вказане рішення господарського суду не оскаржувалось в апеляційному порядку та набрало законної сили 25.09.2025 (повний текст рішення складено 04.09.2025) відповідно до статей 241 та 256 ГПК України.
Відповідач свої зобов`язання, встановлені договором тимчасового безоплатного користування № 09/22 від 12.12.2022 з компенсації заборгованості за період з жовтня по листопад 2024 року та підтверджені рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2025 у справі №922/1689/25 не виконав, у зв`язку із чим, позивачем було нараховано пеню, інфляційні втрати та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, визнаних вказаним судовим рішенням.
Прострочення відповідачем сплати заборгованостей, які стягнуті згідно рішень Господарського суду Харківської області від 31.07.2024 у справі № 922/1811/24 та від 25.08.2025 у справі № 922/1689/25 стало підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою.
Відповідач заперечуючи проти позову зазначав, що у договорі про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії від № 173 від 13.03.2024, а також подальших договорах відсутні умови про розмір та базу нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення оплати наданих послуг, крім того в його діях немає вини в тому, що позивач не звертався за відшкодуванням у встановлені розумні строки, коли відповідач мав можливість оплатити за взятими на себе зобов`язаннями по договору інакше як за рішенням суду.
За результатами розгляду справи суд першої інстанції ухвалив рішення, яким задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, з підстав викладених у рішенні.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ є преюдиціальністю. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
З матеріалів справи вбачається, що в межах справи №922/1811/24 предметом розгляду були вимоги ПП «Вячеслав» до Харківського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення заборгованості в розмірі 495 066,20грн за договорами про відшкодування витрат спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії у приміщеннях, які використовувались за договором тимчасового безоплатного користування № 09/22 від 12.12.2022. Суд в межах даної справи встановив, що заявлена позивачем до стягнення сума боргу розрахована на підставі виставлених постачальником універсальних послуг рахунків за електричну енергію нараховану в серпні, жовтні, листопаді та грудні 2023 року, а також підтверджується актами про обсяги розподілу електричної енергії в серпні, жовтні, листопаді та грудні 2023 року та відповідач укладаючи договір №09/22 тимчасового безоплатного користування майном 12.12.2024 з позивачем користувачем, зобов`язався відшкодувати позивачу (балансоутримувачу) всі витрати за спожиті військовою частиною комунальні послуги, які були отриманні користувачем нерухомого майна, у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги у заявленому розмірі.
Крім того, в межах справи №922/1689/25 судом були розглянуті позовні вимоги ПП «Вячеслав» до Харківського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення заборгованості в розмірі 323 778,48грн. Вказана заборгованість виникла у зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором тимчасового безоплатного користування від 12.12.2022 № 09/22 в частині відшкодування витрат на оплату за комунальні послуги, зокрема за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії за період жовтень-листопад 2024 року, згідно договору № 173 від 13.03.2024 про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії. Суд встановив, що факт споживання військовою частиною, визначеного у актах приймання-передачі про надання послуги з розподілу електричної енергії та актах приймання-передачі за перетікання реактивної електроенергії, обсягу електричної енергії підтверджується матеріалами справи, при цьому докази виконання відповідачем своїх обов`язків, передбачених п. 8.2. договору тимчасового безоплатного користування від 12.12.2022 № 09/22, щодо оплати вартості спожитої ВЧ електричної енергії, за розподіл електричної енергії, за послуги з перетікання реактивної електроенергії за період з 01.10.2024 по 30.11.2024 на суму 323778,48 грн відсутні, що стало підставою для задоволення заявлених вимог.
Враховуючи зазначене, факт невиконання умов договорів про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії у приміщеннях, які використовувались за договором тимчасового безоплатного користування № 09/22 від 12.12.2022 та самого договору, в частині повної та своєчасної оплати понесених витрат у відповідних сумах встановлено рішеннями суду та не підлягає доказуванню.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).
Отже, право вимоги сплати суми інфляційних втрат та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21).
З аналізу положень статей 599-601 та 603-609 ЦК України вбачається, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що закріплені у статті 625 ЦК України, продовжують діяти і після прийняття рішень від 31.07.2024 у справі № 922/1811/24 та від 25.08.2025 у справі №922/1689/25.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано:
- 3% річних в сумі 7020,20грн та інфляційні втрати в сумі 40 854,04грн за період з 01.06.2024 по 20.11.2024 на суму основної заборгованості в розмірі 495 066,20грн за рішенням суду від 31.07.2024 у справі 922/1811/24;
- 3% річних в сумі 7265,06грн та інфляційні втрати в сумі 10 486,92грн за період з 29.05.2025 по 25.02.2026 на суму основної заборгованості 323 778,48грн за рішенням суду від 25.08.2025 у справі 922/1689/25.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що строк виконання зобов`язань не було встановлено договором №09/22.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З наданих документів вбачається, що 24.05.2024 ПП «Вячеслав» направив Харківському квартирно-експлуатаційному управлінню лист за вих.№01 від 23.05.2024 «Щодо підписання договорів та плати заборгованості», в якому зокрема просив погасити заборгованість за договорами про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії в розмірі 495 066,20грн з оплати комунальних послуг, спожитих військовою частиною. Крім того, 21.05.2025 ПП «Вячеслав» направив Харківському квартирно-експлуатаційному управлінню претензію за вих.№01 від 05.05.2025, в якій вимагав негайно відшкодувати витрати за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії та послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії в розмірі 323 778,48грн. Направлення вказаних документів на адресу відповідача підтверджується долученими до матеріалів справи копіями описів вкладення, накладними та фіскальними чеками.
Виходячи із зазначеного, судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що обов`язок зі сплати заборгованості за спожиту електричну енергію виник у КЕВ м.Харків через 7 днів після пред`явлення вимоги від 23.05.2024 та претензії від 05.05.2025.
Так, початок відліку прострочення виконання зобов`язання за вимогою про стягнення заборгованості в розмірі 495 066,20грн є 01.06.2024 (день, наступний за останнім днем семиденного строку на виконання вимоги ПП "Вячеслав" від 23.05.2024), а за вимогою в розмірі 323 778,48грн - 29.05.2025 (день, наступний за останнім днем семиденного строку на виконання вимоги ПП "Вячеслав" від 05.05.2025), як вірно зазначено судом першої інстанції.
Проте, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо їх законності та обґрунтованості, з огляду на наступне.
Позивачем нараховано 3% річних та інфляційних втрат на суму основної заборгованості в розмірі 495 066,20грн за рішенням суду від 31.07.2024 у справі 922/1811/24 за період з 01.06.2024 по 20.11.2024, при цьому останній наголошує у поданому позові, що відповідачем погашена сума основного боргу 20.11.2024, тобто зобов`язання є таким, що виконано саме 20.11.2024 та вказана дата не може враховуватись як день прострочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим останнім днем прострочення є 19.11.2024, тобто періодом прострочення є період з 01.06.2024 по 19.11.2024.
Виходячи із зазначеного, сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача за період з 01.06.2024 по 19.11.2024 складає 6 979,62 грн, а інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі - 40 854,04 грн.
Перевіривши розрахунок позивача на суму основної заборгованості 323 778,48грн за рішенням суду від 25.08.2025 у справі 922/1689/25 за період з 29.05.2025 по 25.02.2026 колегія суддів встановила, що сума 3% річних складає 7265,06грн, а інфляційних втрат - 12 821,41грн, при цьому зі змісту заяви, якою збільшено позовні вимоги вбачається, що заявник просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 10 486,92грн, тобто розмір інфляційних втрат за розрахунком суду є більшим ніж заявлено до стягнення позивачем та в умовах розгляду справи в межах заявлених вимог, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача стягненню підлягають 3% річних в сумі 7265,06грн та інфляційні втрати в розмірі 10 486,92грн.
З огляду на викладене, колегія суддів визнає законним та обґрунтованим стягнення на користь позивача 3% річних в загальному розмірі 14 244,68грн та інфляційних втрат загальному розмірі 51 340,96грн.
Також, позивачем нараховано пеню в сумі 49 553,67грн за період з 29.08.2025 по 25.06.2026 на суму боргу в розмірі 323 778,48грн стягнуту за рішенням суду від 25.08.2025 у справі 922/1689/25.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).
Перевіривши розрахунок позивача колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо його законності та обгрунтованості, а також правомірність їх стягнення з відповідача в заявленому розмірі, у зв`язку з простроченням виконання зобов`язань з оплати спожитих третьою особою послуг.
Судова колегія відхиляє доводи скаржника про те, що він є бюджетною установою та невиконання оплати відбулось з незалежних від нього обставин, у зв`язку із значним навантаженням на державний бюджет України в умовах воєнного стану та відсутністю фінансування від розпорядників коштів вищого рівня, з посиланням на відсутність в його діях вини, з огляду на наступне.
Приписами ч.3 ст.550 ЦК України передбачено, що кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов`язання (стаття 617 цього Кодексу).
Згідно зі ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Фактично заявник посилається на відсутність у нього необхідних коштів зумовлених відсутністю фінансування, що в силу положень ст.617 ЦК України не є випадком для звільнення від відповідальної за порушення зобов`язання.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що державні чи комунальні установи, що фінансуються з бюджету, зобов`язані належним чином виконувати укладені угоди та відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань (сплата за договорами, відшкодування шкоди) та від відповідальності за їх порушення (наприклад, інфляційних втрат та 3% річних за статтею 625 Цивільного кодексу України).
Вказане також узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справах «Бакалов проти України» та «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» ЄСПЛ зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.
Стосовно посилань заявника на те, що суд в оскаржуваному рішенні повинен був застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто зменшити розмір неустойки, оскільки бюджетні надходження знаходяться поза межами повноважень скаржника, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. За відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст.ст. 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки. Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст.ст. 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 03.12.2024 у справі № 904/872/24.
Разом з тим, заявником не наведено будь-яких підстав, окрім посилання на відсутність бюджетних коштів, та не надано будь-яких доказів в підтвердження винятковості випадку або наявності обставин, які мають істотне значення, та які можуть бути підставою для зменшення неустойки, що свідчить про безпідставність доводів в частині неправомірності незастосування судом першої інстанції положень ч.3 ст.551 ЦК України.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів, враховуючи, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, під час перегляду оскаржуваного рішення встановила, що судом першої інстанції неправильно визначено період прострочення виконання зобов`язання на суму основної заборгованості в розмірі 495 066,20грн за рішенням суду від 31.07.2024 у справі 922/1811/24, що призвело до неправильного розрахунку суми 3% річних, при цьому доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи зі зазначеного, колегія суддів дійшла висновку апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків - задовольнити частково, а рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2026 у справі № 922/621/26 - змінити.
Згідно з положеннями п.п. б, в пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
З огляду на вищевикладене, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, згідно положень ст.129 ГПК України підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2026 у справі № 922/621/26 - задовольнити частково.
2.Рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2026 у справі № 922/621/26 - змінити.
3.Викласти абзаци 1-2 резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2026 у справі № 922/621/26 у наступній редакції:
«Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (вул. Григорія Сковороди, буд. 61, м. Харків, 61024; код ЄДРПОУ 07923280) на користь Приватного підприємства "Вячеслав" (вул. Промислова, буд. 14, смт Васищеве, Харківський р-н, Харківська обл., 62495; код ЄДРПОУ 22679908) - грошові кошти у розмірі 115 119,31 грн (що складаються з інфляційних втрат у розмірі 51 340,96 грн, 3% річних у розмірі 14 244,68 грн, а також пені у розмірі 49 533,67 грн за порушення грошового зобов`язання), а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2661,46 грн.
В іншій частині заявлених вимог - відмовити».
4.Стягнути з Приватного підприємства "Вячеслав" (вул. Промислова, буд. 14, смт Васищеве, Харківський р-н, Харківська обл., 62495; код ЄДРПОУ 22679908) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (вул. Григорія Сковороди, буд. 61, м. Харків, 61024; код ЄДРПОУ 07923280) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1,41грн.
5.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 03.08.2026.
Головуючий суддя П.В. Демідова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов