ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.06.2026 року м.Дніпро Справа № 904/283/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач)
суддів: Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники учасників провадження:
від позивача: Єрашов І.Є. (власні засоби);
від відповідача: Островська К.О. (власні засоби);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.05.2024 (суддя Васильєв О.Ю., дата підписання рішення 09.05.2024 ) у справі № 904/283/24
За позовом: Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль", м. Херсон
До: Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), м. Дніпро
Про: стягнення 421 245,58грн.
ВСТАНОВИВ:
АТ "Херсонська теплоелектроцентраль" (позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (відповідач) про стягнення 421 245,58грн. заборгованості за поставлену теплову енергію.
Позовні вимоги обґрунтовані фактичним отриманням відповідачем в період з січня по березень 2022 року та в грудні 2022 року теплової енергії без договору на суму 421 245,58грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.05.2024 у справі №904/283/24 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з відповідача - Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь позивача - Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль": 421 245,58грн. - заборгованості та 5054,95грн. - витрат на сплату судового збору.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.
При цьому, апеляційну скаргу мотивовано наступним:
- Договір про надання послуги з постачання теплової енергії на 2022 рік між Позивачем та Відповідачем не укладався, що не породжувало виникнення прав та обов`язків;
- Позивачем на підтвердження його тверджень викладених у позові не було надано належних та допустимих доказів щодо споживання ПМУ МЮ (м. Одеса) послуг з теплопостачання, а судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини справи.
Так, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, з 01.03.2022 по 11.11.2022 м. Херсон перебував під окупацією РФ. Тож, з метою збереження життя та здоров`я працівників структурних підрозділів Міжрегіонального управління, наказом ПМУ МЮ (м. Одеса) від 25.02.2024 №583-К "Про запровадження дистанційної роботи" (копія додається) з 28.02.2022 для працівників ПМУ МЮ (м. Одеса) запроваджено дистанційну роботу, яка передбачає виконання своїх посадових обов`язків поза адміністративними будівлями, а отже, послуги з теплопостачання не споживалися. Далі, наказом ПМУ МЮ (м. Одеса) від 02.05.2022 № 1605-к "Про встановлення простою" (копія додається) з 03.05.2022 встановлено простій для працівників структурних підрозділів міжрегіонального управління. Таким чином, Відповідач починаючи з 24.02.2022 не отримував послуги з теплопостачання в повному обсязі, як заявляє Позивач;
- оскільки відповідач утримуються за рахунок Державного бюджету України (пункт 12 Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 23.06.2011 № 1707/5 із змінами), тому на нього поширюється бюджетне законодавство.
Відповідно до пункту 1.4. Розділу 1 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309 (далі - Порядок), бюджетне фінансове зобов`язання - зобов`язання розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду відповідно до законодавства.
Звертає увагу, що закупівля послуг з теплопостачання у 2022 році не здійснювалася, договір з Позивачем не укладався, акти виконаних робіт Відповідачем не підписано, а, отже, ПМУ МЮ (м. Одеса), як державна установа, не мало змоги здійснити оплату за послуги з теплопостачання за оскаржуваний період;
- наголошує, що судом першої інстанції порушені і норми процесуального права, зокрема ціна позову в даній справі перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений на 01.01.2024 (3028*100=302800), а ціна позову становить 421245,58 грн. Хоча суд першої інстанції в описовій частині рішенні суду вказав, що "Аналізуючи приписи ст. 247 ГПК України, слід зауважити, що на момент відкриття провадження по справі, судом було враховано всі обов`язкові умови п. 1.8 (думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження) ч. 3 ст. 247 ГПК України з урахуванням наданих матеріалів", проте думку Відповідача враховано не було.
В той час, як вказана справа для Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яке утримується за рахунок Державного бюджету України є вагомою, а спірна сума заборгованості є значною.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти її задоволення заперечує, рішення вважає законним і обґрунтованим, наголошує, що Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Наголошує, що між позивачем та відповідачем 05.05.2021 було укладено Договір № 48-Т з власником (користувачем) будівель та приміщень про надання послуги з постачання теплової енергії. Договір № 48-Т укладено з урахуванням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки відповідач є об`єктом державної власності. Відповідно до п. 40 Договору № 48-Т, він набирає чинності з моменту укладення і діє до 31.12.2021. Сторони, керуючись ч.3 ст. 631 Цивільного кодексу України, домовились, що всі умови цього договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.01.2021.
Згідно з п. 41 Договору № 48-Т, дія договору може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі, укладеному в поточному році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку. Однак, відповідачем у відповідності до п. 41 Договору не було здійснено будь-яких заходів у відповідності п. 41 Договору № 48-Т, але оскільки продовжувався опалювальний сезон 2021/2022 р.р., та не існує можливості припинити постачання теплової енергії відповідачу, не завдавши шкоди іншим споживачам, позивачем було продовжено постачання теплової енергії до кінця опалювального сезону. У зв`язку із невиконанням відповідачем, покладеного на нього законодавством, обов`язку щодо укладення договору про надання послуги з постачання теплової енергії, відповідач отримував теплову енергію без договору в період січень - березень 2022 року та грудень 2022 року на суму 421 245,58 грн., та яку він не оплатив, тобто отримав безпідставно набуте майно.
Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Звертає увагу, що не відповідають дійсності доводи Відповідача про те, що починаючи з 24.02.2022 він не отримував послуги з теплопостачання в повному обсязі, оскільки обсяг послуг та факт їх постачання підтверджуються відомостями-звітами про відпуск теплової енергії та параметри теплоносія за показами тепло лічильника, а також довідками про наявність опалення. Також доказом того, що Відповідач й надалі є користувачем приміщень у які надається послуга Позивачем є й той факт, що між Позивачем та Відповідачем 16.08.2023 укладено Договір № 39-Т/1 про надання послуги з постачання теплової енергії. В матеріалах позовної заяви додані копії листів від 22.11.2023 № 03-1/1612 про направлення рахунків та актів виконаних робіт, а також актів взаємних розрахунків з січня 2022 року на адресу Відповідача із доказами їх направлення.
Також не відповідають дійсності доводи апелянта про порушення норм процесуального права, оскільки враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 ГПК України вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. При цьому, в обґрунтування поданого відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, окрім посилання на суспільний інтерес, без зазначення конкретних правових питань, які мають при цьому бути вирішені, останнім не наведено існування обставин, які можуть бути підставами для розгляду справи №904/283/24 за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 29.05.2024 здійснено запит матеріалів справи із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
05.06.2024 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.06.2024 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу залишено без руху через неподання доказів оплати судового збору (визначена сума доплати 1516,48 грн.). Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
14.06.2024 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 04.06.2024 надійшла заява про усунення недоліків скарги, до якої додано платіжну інструкцію №1090 від 12.06.2024 про сплату 1516,48 грн.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.05.2024 у справі №904/283/24; судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 02.10.2024; сторонам наданий строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань.
19.06.2024 до суду від представника позивача Єрашова Іллі Євгеновича надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.
Клопотання аналогічного змісту від представника відповідача - Шаповалової Юлії Євгенівни надійшло до суду 17.09.2024.
27.09.2024 від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи №908/1162/23.
Заява мотивована тими обставинами, що предметом апеляційної скарги Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції є рішення першої інстанції, яким також було стягнуто коштів за спожиту теплову енергію за березень 2022 року. Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, Херсонська міська територіальна громада у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 перебувала у тимчасовій окупації Російської Федерації. Згідно Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою від 19.04.2024 Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду прийнято до провадження справу № 908/1162/23. Передача справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зумовлена тим, що колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 щодо того, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. Колегія суддів вважає, що положення статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України. За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду буде розглядати питання чи потрібно для застосування статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" окреме рішення Кабінету Міністрів України чи ні.
В судовому засіданні колегією суддів поставлено перед представником позивача і відповідача питання щодо зупинення провадження у справі. Представники сторін не заперечували щодо зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 02.10.2024 провадження у справі №904/283/24 за апеляційною скаргою Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зупинено до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту відповідної постанови.
13.10.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, в якому, з урахуванням прийнятої судом постанови у справі №908/1162/23, визнав необхідним подати письмові пояснення. Зауважив, що тільки Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» (набрав чинності 07.05.2022) був доповнений статтею 1-1 «Визначення термінів», пункт 7 частини першої якої містить визначення поняття «тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія), як частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації». Таким чином, на думку позивача, фактична окупація певної частини території України (в даному випадку - м. Херсон) встановлюється загальновідомими фактами і для його підтвердження не є обов`язковим окреме рішення Кабінету Міністрів України.
Так, згідно офіційного веб-сайту Вікіпедії (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%) мерія Херсона, попри окупацію міста, продовжувала діяти до 25 квітня, коли росіяни зайшли до приміщення міської ради. Наступного дня росіяни оголосили про призначення власних керівників Херсона і області: головою окупаційної обласної адміністрації став Олександр Кобець, міської - мер Херсона у 2002- 2012 роках Володимир Сальдо. Таким чином, Херсонська міська рада здійснювала свою діяльність у м. Херсоні і міський голова Ігор Колихаєв продовжував виконувати обов`язки міського голови до його арешту окупаційною адміністрацією, а з 26.04.2022 збройні формування Російської Федерації встановили та здійснювали контроль за допомогою створення окупаційної адміністрації.
Звідси, Позивач вважає, що м. Херсон отримав юридично (з 07.05.2022, тобто коли набрав чинності Закон від 21.04.2022 № 2217-ІХ) та фактично (з 26.04.2022, коли було викрадено І.Колихаєва - міського голови м. Херсона і оголошено склад окупаційної адміністрації) статус тимчасово окупована територія. За таких обставин - підлягає стягненню з відповідача теплова енергія як борг, який виник за березень 2022 рік.
У разі якщо суд вважає, що визначення тимчасово окупована територія була визначена до 07.05.2022, то з даного приводу зазначає, що станом на 19.03.2022 (тобто, ще до набрання чинності Закону України від 15.03.2022 № 2138-ІХ) редакція статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначала, що «для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями». Тобто, ще станом на 19.03.2022 м. Херсон в даному випадку не мав статусу тимчасово окупована територія і тому не підлягало до спірних правовідносин застосовувати статтю 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в частині визначення правочинів нікчемними. Але, 20.03.2022 набрав чинності Закон України від 15.03.2022 № 2138-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», відповідно до якого «Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України; 4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями». За таких обставин, враховуючи що тільки 20.03.2022 набрав чинності Закон України від 15.03.2022 № 2138-ІХ, то в даному випадку підлягає стягненню з відповідача теплова енергія за період з 01.03.2022 по 19.03.2022 включно.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.10.2025 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.05.2024 у справі № 904/283/24, призначено судове засідання у справі на 12.02.2026.
06.02.2026 до суду від представника апелянта Островської К.О. надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.
Клопотання аналогічного змісту надійшло до суду також 06.02.2026 від представника позивача Єрашова І.Є.
Розгляд справи, призначений у судовому засіданні на 12.02.2026 не відбувся у зв`язку з відрядженням судді-члена колегії Паруснікова Ю.Б.
Ухвалою суду від 17.02.2026 визначена нова дата судового засідання по справі - 30.06.2026.
30.06.2026 секретар судового засідання намагався вийти на зв`язок з представником відповідача Шаповал Ю.С. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, але представник відповідача на зв`язок не вийшла, про що складено акт.
У судовому засіданні 30.06.2026 представник відповідача підтвердив вимоги апеляційної скарги, представник позивача їх заперечив.
У судовому засіданні 30.06.2026 оголошено вступну та резолютивну частину постанови у справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
05.05.2021 між АТ "Херсонська теплоелектроцентраль" (виконавець) та Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) (споживач) укладено договір з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії №48-Т.
За умовами вказаного договору виконавець зобов`язався надавати споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення/на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Найменування послуги: ДК 021:2015 код 09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція (Послуги з постачання теплової енергії) в кількості 242 Гкал (п.1, п.1.1).
Підпунктами 3, 5 договору визначена інформація про споживача: 1) адреса: 73000, Херсонська область, м. Херсон, за адресами точок споживання в місті Херсоні згідно з додатком №1; 2) опалювальна площа (об`єм) будівлі - додаток №1; 3) теплове навантаження будівлі - додаток №1. Будівля обладнана вузлом (вузлами) комерційного обліку теплової енергії.
Підпунктом 6 визначено, що строк поставки до 31.12.2021.
Ціною (вартістю) послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Станом на дату укладення цього договору тариф на послугу становить 2 002,46 грн. за 1 Гкал. з ПДВ. Ціна договору встановлюється у національній валюті України та становить 484 595,32грн., у тому числі ПДВ 80765,89грн. (п.п.22. 22.1).
Згідно з п.,п. 40, 41 договору він набирає чинності з моменту укладення і діє до 31.12.2021 Сторони, керуючись частиною 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, домовились, що всі умови цього договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами з 01.01.2021. Дія цього договору може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі, укладеному в поточному році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.
Додатком №1 до договору сторони визначили місце поставки (передачі) послуг, а саме:
1. Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - м. Херсон, вул. Потьомкінська, 42/14, опалювальна площа 643,8 кв.м, теплове навантаження 0,0453 Гкал/год; засіб обліку відсутній;
2. Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні - вул. Перекопська, 166, опалювальна площа 334,9 кв.м., теплове навантаження 0,0001 Гкал/год, засіб обліку - Суперком-01 №01421194;
3. Суворовський районний відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні - вул. Б.Мозолевського, 2, опалювальна площа 252,3 кв.м, теплове навантаження 0,0177 Гкал/год, засіб обліку - Multical №61498390;
4. Корабельний районний у місті Херсоні відділ державної реєстрації актів цивільного стану - вул. Перекопська, 166, опалювальна площа 209,9 кв.м., теплове навантаження 0,0147 Гкал/год, засіб обліку - Суперком-01 №01421194;
5. Перша Херсонська державна нотаріальна контора - м. Херсон, вул. Миру, 37, опалювальна площа 84,7 кв.м, теплове навантаження 0,0059 Гкал/год, засіб обліку - Calmex compact №022900000500;
6. Державний нотаріальний архів Херсонської області - вул. Університетська, 126, опалювальна площа 237,4 кв.м., теплове навантаження 0,0171 Гкал/год, засіб обліку - SKS-3 №015041.
Згідно з матеріалами справи, відповідачем у відповідності до пункту 41 договору не було здійснено будь-яких заходів на продовження дії договору, але оскільки продовжувався опалювальний сезон 2021/2022 р.р., позивачем продовжено постачання теплової енергії до кінця опалювального сезону.
При цьому, як зазначає у позові позивач, в подальшому, 16.08.2023 між позивачем та відповідачем укладено Договір № 39-Т/1 про надання послуги з постачання теплової енергії, всі умови якого розповсюджують свою дію на відносини, які виникли між сторонами з моменту підписання і до 31.12.2023, що підтверджує намір відповідача отримувати послугу, яку надає позивач.
Отже, заявлений у позові період стосується споживання теплової енергії без договору.
Як зазначає позивач, в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 ним здійснювалось постачання теплової енергії до будівель та приміщень, що є у користуванні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), які розташовані у місті Херсоні, а саме за адресами: вул. Перекопська, 166, опалювальна площа 334,9 кв.м.; вул. Перекопська, 166, опалювальна площа 209,9кв.м.; вул. Університетська, 126, опалювальна площа 237,4 кв.м.; вул. Потьомкінська, 42/14, опалювальна площа 643,8 кв.м.; вул. Миру, 37, опалювальна площа 84,7 кв.м; вул. Б.Мозолевського, 2, опалювальна площа 252,3 кв.м.
Відповідно до розрахунку спожитої теплової енергії, відповідачем отримано за об`єктами відповідача, а саме:
- вул. Перекопська, 166, опалювальна площа 334,9 кв.м.: січень 2022 - 1,41 Гкал. вартістю 4985,78 грн.; лютий 2022 - 5,37 Гкал. вартістю 18988,40 грн.; березень 2022- 4,55 Гкал. вартістю 16088,87 грн.; грудень 2022 - 6,20 Гкал. вартістю 21923,30 грн. Загальна вартість спожитої теплової енергії за цією адресою складає 61 986,35грн.;
- вул. Перекопська, 166, опалювальна площа 209,9 кв.м.: січень 2022 - 0,84 Гкал. вартістю 2970,25 грн.; лютий 2022 - 3,37 Гкал. вартістю 11 916,37грн.; березень 2022 - 2,85 Гкал. вартістю 10 077,65грн.; грудень 2022 - 3,89 Гкал. вартістю 13 755,11грн. Загальна вартість спожитої теплової енергії за цією адресою складає 38 719,38грн.;
- вул. Університетська, 126, опалювальна площа 237,4 кв.м. та вул. Потьомкінська, 42/14, опалювальна площа 643,8 кв.м: січень 2022 - 24,97 Гкал. вартістю 88294,32 грн.; лютий 2022 - 20,79 Гкал. вартість 73513,78 грн.; березень 2022 - 24,62 Гкал. вартість 87056,71грн.; грудень 2022 - 3,64 Гкал. вартість 12 871,10 грн. Загальна вартість спожитої теплової енергії за цими адресами складає 261 735,91грн.;
- вул. Миру, 37, опалювальна площа 84,7 кв.м: січень 2022 - 0,72 Гкал. вартістю 2545,93 грн.; лютий 2022 - 1,19 Гкал. вартістю 4207,86 грн.; березень 2022 - 1,19 Гкал. вартістю 4207,86 грн.; грудень 2022 - 1,28 Гкал. вартістю 4526,10грн. Загальна вартість спожитої теплової енергії за цією адресою складає 154 87,75 грн.;
- вул. Б.Мозолевського, 2, опалювальна площа 252,3 кв.м.: січень 2022 - 2,31 Гкал. вартість 8168,19 грн.; лютий 2022 - 3,16 Гкал. вартість11 173,81грн.; березень 2022 - 3,69 Гкал. вартість 13 047,90грн.; грудень 2022 - 3,09 Гкал. вартістю 10926,29 грн. Загальна вартість спожитої теплової енергії за цією адресою складає 43 316,19 грн.
Зазначене підтверджується розрахунками позивача, відомостями-звітами про відпуск теплової енергії та параметрами теплоносія за показниками лічильника за оспорюваний період (за визначеними адресами), рахунками на оплату за загальний період січень-грудень 2022 року, актами на виконані роботи, що не підписані відповідачем, розпорядженням міського голови про початок опалювального періоду 2021-2022 років у м.Херсоні №359-р від 23.10.2021, розпорядженням начальника Херсонської міської військової адміністрації про початок опалювального періоду 2022-2023 років у м.Херсоні №146-р від 25.11.2022, рішенням Херсонської міської ради №895 від 16.12.2021 про встановлення тарифів АТ «Херсонська теплоелектроцентраль», рішенням Херсонської міської ради №117 від 25.03.2022 про закінчення опалювального періоду 2021-2022 років на території Херсонської міської територіальної громади, розпорядженням начальника Херсонської міської військової адміністрації №119-р від 22.03.2023 про закінчення опалювального періоду 2022-2023 років на території Херсонської міської територіальної громади.
Таким чином, відповідач отримував теплову енергію без договору в період лютий - березень 2022 року, грудень 2022 року на загальну суму 421 245,58грн.
Відповідач, в свою чергу, не виконав свої зобов`язання щодо оплати отриманої теплової енергії за спірний період, в зв`язку з чим, сума боргу склала 421 245,58грн. Доказів оплати спожитої теплової енергії матеріали справи не містять і відповідачем не надано.
З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача із претензіями щодо необхідності сплати заборгованість за теплову енергію та додатково надсилав акти приймання-передачі та рахунки за спірний період, що підтверджується листом від 22.11.2023 №03-1/1612, претензією від 22.11.2023 № 03-1/1612 (а.с.72-79,т.1), листом від 21.11.2023 №03-1/1599, претензією від 21.11.2023 № 03-1/1600 (а.с.80-81, т.1), лист від 27.12.2023 №03-1/1825, претензія 27.12.2023 №03-1/1825, лист від 27.12.2023 №03-1/1826, претензія 27.12.2023 №03-1/1826, лист від 27.12.2023 №03-1/1827, претензія 27.12.2023 №03-1/1827, лист від 27.12.2023 №03-1/1828, претензія 27.12.2023 №03-1/1828, лист від 27.12.2023 №03-1/1829, претензія 27.12.2023 №03-1/1829 (а.с.100-105, т.1), які надсилались відповідачу, що підтверджується відповідним фіскальними чеками та описами, які містяться в матеріалах справи.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що лист від 22.11.2023 №03-1/1612, претензія від 22.11.2023 № 03-1/1612 (а.с.72-79,т.1), лист від 21.11.2023 №03-1/1599, претензія від 21.11.2023 № 03-1/1600 (а.с.80-81, т.1) надсилались відповідачу за адресою: м. Миколаїв, вул. 8 Березня, 107, яка не визначена як адреса відповідача ні за умовами договору №48-Т від 05.05.2021, ні за умовами договору №39-Т/1 від 16.08.2023 та не відповідає адресі відповідача, що розміщена у Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідач на вказані вище претензії відповів відмовою, з посиланням на відсутність у спірний період між сторонами договірних відносин, що пов`язано з дотриманням норм Бюджетного кодексу та відсутністю, у зв`язку з наведеним, бюджетних зобов`язань і, відповідно, кредиторської заборгованості (листи №57309/14.10-07 від 28.12.2023, №57310/14.10-07 від 28.12.2023, №57312/14.10-07 від 28.12.2023, №57308/14.10-07 від 28.12.2023, №57311/14.10-07 від 28.12.2023 - а.с.95-99, т.1).
Звідси, колегія суддів констатує, що хоча адреса - м. Миколаїв, вул. 8 Березня, 107, не була визначена контактною адресою відповідача, втім, надіслані позивачем на неї листи і вимоги про оплату з доданими рахунками і актами виконаних робіт відповідачем отримані.
Невиконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати отриманої теплової енергії стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із належного виконання позивачем своїх зобов`язань відносно надання послуги з постачання теплової енергії у заявлений спірний період та не надання відповідачем доказів виконання зобов`язань з оплати наданих послуг.
Колегія суддів апеляційного господарського суду лише частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За приписами ст.509 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст.173 Господарського кодексу України (що діяв на час виникнення спірних відносин), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 ЦК України).
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг закріплений у статті 162 Житлового кодексу України (що діяв до 15.02.2026, тобто у спірний період).
У відповідності до статті 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), належному громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими у встановленому законом порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово- комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, який у подальшому був підтриманий Верховним Судом у чисельних судових рішеннях.
Послуги з постачання теплової енергії відносяться до комунальних послуг.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать, зокрема комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (п. 2 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII).
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на міжопалювальний період.
Згідно з ч.ч. 2, 3, 7 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
З огляду на що, суд апеляційної інстанції констатує, що договір на постачання від 05.05.2021 хоча і припинив свою дію 31.12.2021, втім, строк завершення його дії припав на середину опалювального періоду 2021-2022 років, що, в свою чергу, не пов`язано з припиненням надання послуги, оскільки, як слідує з матеріалів справи, спірні нежитлові приміщення розташовані у багатоквартирних будинках, теплоносій до яких подавався протягом всього опалювального сезону. Зазначене стосується і позовних вимог в частині подачі теплоносія у грудні 2022 року, що не охоплюється договором між сторонами, втім, припадає на опалювальний період у місті Херсоні 2022-2023 років.
Згідно з ч.1, 4 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.
Згідно з ч.1, 2 ст.12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Положення аналогічного змісту закріплені в частині першій статті 526 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на положення укладеного сторонами договору визначено, що споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (пункт 34 договору).
Отже, строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості спожитої ним теплової енергії та плати за абонентське обслуговування є такими, що настали.
За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За змістом статей 193, 202 Господарського кодексу України, статтями 525, 526, 599 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. ст. 1, 19 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Вироблена теплова енергія постачається споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки встановлені договором або законом.
Приписами статті 25 цього Закону визначено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас приписами статті 24 Закону встановлено, що своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов`язками споживача теплової енергії.
У частині 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Пунктом 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постанови КМУ № 830 від 21 серпня 2019 року визначено, що індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
У відповідності до ст. ст. 67, 68 ЖК України та Правил споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установленні строки.
Відповідно до п. 35 Правил зазначено, що розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.
Отже, враховуючи вищевказані норми чинного законодавства, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором, а також не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Споживач зобов`язаний оплатити отримані ним житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користувався ними зі згоди постачальника послуг.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 462/1232/23 (провадження № 61-16076св23), та від 04.04.2025 справа № 702/359/24.
Матеріалами справи підтверджено, що в період з січня по березень 2022 та у грудні 2022 року позивач надавав відповідачу послуги з постачання теплової енергії, що підтверджується:
відповідними Актами прийняття-передачі наданих послуг та рахунками за теплову енергію, які містяться в матеріалах справи, подобовими відомостями-звітами про відпуск теплової енергії та параметрами теплоносія за показниками лічильника за оспорюваний період (за визначеними адресами), в яких знаходяться нежитлові приміщення відповідача (визначені додатком №1 до договору № 48-Т від 05.05.2021), і зазначено період звіту та дату формування звіту; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції - відомість реєстрації параметрів, одиницю виміру господарської операції - Гкал; ПІБ відповідальної особи за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, які підписані також з боку споживача (відповідальної особи по житловому будинку), рахунками на оплату за загальний період січень-грудень 2022 року, актами на виконані роботи, що не підписані відповідачем, розпорядженням міського голови про початок опалювального періоду 2021-2022 років у м.Херсоні №359-р від 23.10.2021, розпорядженням начальника Херсонської міської військової адміністрації про початок опалювального періоду 2022-2023 років у м.Херсоні №146-р від 25.11.2022, рішенням Херсонської міської ради №895 від 16.12.2021 про встановлення тарифів АТ «Херсонська теплоелектроцентраль», рішенням Херсонської міської ради №117 від 25.03.2022 про закінчення опалювального періоду 2021-2022 років на території Херсонської міської територіальної громади, розпорядженням начальника Херсонської міської військової адміністрації №119-р від 22.03.2023 про закінчення опалювального періоду 2022-2023 років на території Херсонської міської територіальної громади.
Відповідач, в свою чергу, не виконав свої зобов`язання щодо оплати отриманої теплової енергії за спірний період, в зв`язку з чим, сума боргу склала 421 245,58 грн., що визначена у позові.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 статті 530 ЦК України).
Частиною 2 ст. 530 ЦК України, щодо строку (терміну) виконання зобов`язання визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача із претензіями щодо необхідності сплати заборгованості за теплову енергію та додатково надсилав акти приймання-передачі та рахунки за спірний період, що підтверджується претензіями від 21.11.2023 №03-1/1599, від 22.11.2023 № 03-1/1612, від 27.12.2023 №№03-1/1825, 03-1/1826, 03-1/1827, 03-1/1828, надсилання на адресу відповідача яких підтверджується відповідним фіскальними чеками та описами, які містяться в матеріалах справи.
Отже, факт постачання теплової енергії до приміщень користувачем яких є відповідач підтверджений матеріалами справи. У зв`язку з чим не приймаються посилання апелянта на відсутність укладеного з позивачем договору на спірний період (2022 рік) та норми бюджетного законодавства.
В той же час, колегія суддів вважає частково слушними доводи апелянта, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, з 01.03.2022 по 11.11.2022 м. Херсон перебував під окупацією РФ. Тож, з метою збереження життя та здоров`я працівників структурних підрозділів Міжрегіонального управління, наказом ПМУ МЮ (м. Одеса) від 25.02.2024 №583-К "Про запровадження дистанційної роботи" (копія додається) з 28.02.2022 для працівників ПМУ МЮ (м. Одеса) запроваджено дистанційну роботу, яка передбачає виконання своїх посадових обов`язків поза адміністративними будівлями, а отже, послуги з теплопостачання не споживалися.
Зокрема, провадження у цій справі зупинялось до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №908/1162/23 у якій розглядалось питання чи потрібно для застосування статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" окреме рішення Кабінету Міністрів України чи ні.
Отже, спірні правовідносини регулюються не лише нормами ЦК України, а й спеціальним законом - Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", який має пріоритет у застосуванні як lex specialis.
Згідно з положеннями ч.ч.1, 2 ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті.
Колегія суддів враховує наступне.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває по теперішній час.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, датою тимчасової окупації Херсонської міської територіальної громади Херсонської області визначено 01.03.2022-11.11.2022; територія можливих бойових дій з 12.11.2022 по 01.05.2023, а з 02.05.2023 і дотепер - територія активних бойових дій.
Така дата, зокрема тимчасової окупації м. Херсон (з 01.03.2022 по 11.11.2022), була визначена й у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в`їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в`їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в`їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 (до вирішення якої і зупинялось провадження у дійсній справі ухвалою від 02.10.2024) про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 обсяг електроенергії на об`єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.
Об`єднана палата зазначила: "У справі № 908/1162/23, як і у справі № 910/9680/23 (від висновків Верховного Суду в якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022. Тобто правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Предметом розгляду Об`єднаною палатою було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, які виникли у період із лютого 2022 по грудень 2022, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон № 1207-VII), для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (п. 3).
Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову у позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Як зазначила Об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Однак, у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" правовий статус тимчасово окупованої території Російською Федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене, у постанові у справі № 908/1162/23 Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Суд враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі № 908/1162/23 відповідно до положень ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.
Стаття 42 "Положення про закони і звичаї війни на суходолі", що є додатком до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, учасницею якої є Україна (дата набрання чинності для України - 24.08.1991), встановлює, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
Таким чином, враховуючи, що окупація території місцезнаходження позивача і надання послуги відповідачу з 01.03.2022 по 11.11.2022 (отже, частково під час спірних відносин і частково за пред`явлений у позові період) є загальновідомим фактом (підтвердженим, до того ж, Кабінетом Міністрів України), а також положення ст. 13-1 Закону № 1207-VII, позивач у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, у тому числі послуг з теплопостачання.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії в період січень-лютий 2022 та грудень 2022 року на суму 290 766,59 грн. є обґрунтованими та такими, що правильно задоволені Господарським судом. В той час, як пред`явлені позивачем вимоги за березень 2022 року у загальному розмірі 130 478,99 грн є безпідставними.
Вищевказаним спростовуються доводи позивача, наведені ним у клопотанні про поновлення провадження у справі, за якими до спірних відносин, а саме періоду березня 2022 року не має застосовуватись ст. 13-1 Закону № 1207-VII, через дані, наведені ним з Вікіпедії щодо подій у Херсоні, оскільки такі не корелюються з даними, що наведеними у наказі Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 та наказі Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025.
При цьому, суд бере до уваги дані з нормативно-правових джерел, а не інтернет-енциклопедії, створеної та підтримуваної спільнотою користувачів.
Щодо доводів апелянта про порушення норм процесуального права, зокрема розгляду справи у письмовому провадженні, а не у загальному, то вони відхиляються судом апеляційної інстанції, з урахуванням наступного.
За приписами ч.1 ст.247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.5 ст.12 ГПК України).
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (ч.2 ст.247 ГПК України).
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (ч.3 ст.247 ГПК України).
Колегія суддів враховує, що дана справа не відноситься до переліку справ, що не підлягають розгляду у порядку спрощеного провадження (ч.4 ст.247 ГПК України).
Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч.1 ст.250 ГПК України).
Згідно з ч.2 ст.250 ГПК України у випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до частин 3, 4, 5 ст.250 ГПК України якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин.
Я к слідує з матеріалів справи, у позові позивач навів клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 01.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд у порядку спрощеного позовного провадження, відповідачу встановлений строк (15 днів з дня вручення ухвали) для подачі відзиву, заперечень.
Вказану ухвалу відповідач отримав 02.02.2024 о 19:40 годині. Тобто, у розумінні ч.6 ст.242 ГПК України ухвала вважається врученою відповідачу 05.02.2024.
14.02.2024 відповідачем поданий суду відзив на позов і заперечення щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Судом такі заперечення розглянуті, що слідує з оскаржуваного рішення суду, та відмовлено у задоволенні відповідного клопотання, з огляду на неподання доказів відповідачем в обґрунтування своєї заяви щодо переходу від спрощеного провадження до розгляду справи у порядку загального позовного провадження.
При цьому, колегія суддів зауважує, що норми процесуального законодавства не містять вимог, що розгляд відповідної заяви/клопотання має бути оформлено окремим процесуальним документом, а міститься посилання у ч.4 ст.250 ГПК України, що суд приймає одне з рішень, визначених пунктами 1) або 2).
Звідси, суд першої інстанції дотримався норм процесуального права, розглянувши відповідні заперечення відповідача і прийнявши одне з рішень, визначених Господарським процесуальним кодексом України.
За приписами ч.4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приймає до уваги доводи скарги про окупацію міста Херсон і поставку тепла на окуповану територію (частково у заявлений період), в той час як інші доводи скарги не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За викладених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, судом першої інстанції не повністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду частково не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, через що неправильно застосовано норми процесуального права.
На підставі викладеного апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду підлягає зміні в частині сум, що стягуються (за виключенням березня 2022 року) і судових витрат.
Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги та часткове задоволення позову, судові витрати, понесені у зв`язку із подачею позову та апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Пропорція задоволених вимог у даному випадку становить: на користь позивача - 69,03%, на користь відповідача - 30,97%.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.05.2024 у справі № 904/283/24 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.05.2024 у справі № 904/283/24 змінити в частині стягнення основної заборгованості та судового збору, стягнувши з відповідача - Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (49027, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 21А, код ЄДРПОУ 43315529) на користь позивача - Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (73036, м. Херсон, Бериславське шосе, 1, код ЄДРПОУ 00131771): 290 766,59 грн. (двісті дев`яносто тисяч сімсот шістдесят шість гривень 59 копійок) - заборгованості та 3489,43 грн. (три тисячі чотириста вісімдесят дев`ять гривень 43 копійки) - витрат на сплату судового збору.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (73036, м. Херсон, Бериславське шосе, 1, код ЄДРПОУ 00131771) на користь Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (49027, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 21А, код ЄДРПОУ 43315529) 2348,27 грн (дві тисячі триста сорок вісім гривень 27 копійок) витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.
Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено і підписано 03.08.2026.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков