УХВАЛА
03 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 947/12788/24
провадження № 61-9751ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу Державного Бюро розслідувань на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2024 року тапостанови Одеського апеляційного суду від 23 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Офісу генерального прокурора, Державного Бюро розслідувань про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Офісу генерального прокурора, Державного Бюро розслідувань про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Офісу генерального прокурора, Державного Бюро розслідувань про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
У задоволені позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди відмовлено.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2024 року заяву ОСОБА_1 , подану її представником -адвокатом Желдаковим Я. І. про стягнення судових витрат витрачених стороною позивача по цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Офісу генерального прокурора, Державного Бюро розслідувань про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 3 172,50 грн, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 410 грн та витрат на залучення експерта у розмірі 1 762,50 грн.
Постановою Одеського апеляційного суду від 23 червня 2026 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора в особі свого представника Декалюка Д. Е. та Державного бюро розслідувань в особі свого представника Олійника А. Д. залишено без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року залишено без змін (апеляційне провадження №22-ц/813/1369/26).
Постановою Одеського апеляційного суду від 23 червня 2026 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України в особі свого представника Майстрової А. В., Офісу Генерального прокурора в особі свого представника Декалюка Д. Е. та Державного бюро розслідувань в особі свого представника Олійника А. Д. залишено без задоволення.
Додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2024 року залишено без змін (апеляційне провадження №22-ц/813/1318/26).
У липні 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державного Бюро розслідувань на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 23 червня 2026 року, де, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Офісу генерального прокурора, Державного Бюро розслідувань про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Ціна позову у даній справі становить 283 549,45 грн, що станом на 01 січня 2026 року
не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 х 250= 832 000,00 грн).
Отже, судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
У касаційній скарзі заявник посилається на підпункт в) пункту 2
частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі чи у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню, а саме: що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Проте, посилаючись на наявність зазначених обставин, заявник не додає
до касаційної скарги доказів, які б їх підтверджували та по суті не погоджується
з фактичними обставинами справи та оціненими апеляційним судом доказами,
що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів достатньо переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має для нього виняткове значення.
Проте, посилаючись на наявність зазначених обставин, заявник не додає
до касаційної скарги доказів, які б їх підтверджували та по суті не погоджується
з фактичними обставинами справи та оціненими апеляційним судом доказами,
що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання заявника на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями та не дає підстав для висновку про наявність обставин, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Отже, заявником належно не обґрунтовано в чому полягає таке виняткове значення у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023)
Ураховуючи наведене, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення
у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного Бюро розслідуваньна рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2024 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 23 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Офісу генерального прокурора, Державного Бюро розслідувань про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник