УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №274/3049/26 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю.
Категорія 16 Доповідач Шевчук А. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Павицької Т.М., Бондар О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі
цивільну справу №274/3049/26 за позовом ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання незаконним та скасування рішення про передачу в приватну власність земельної ділянки
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2026 року, яка постановлена під головуванням судді Хуторної І.Ю. в м.Бердичеві,
у с т а н о в и в:
У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бердичівської міської ради Житомирської області. Просить визнати незаконним та скасувати рішення відповідача про передачу в приватну власність земельної ділянки, яка весь час використовувалася і використовується, як єдиний заїзд (проїзд) згідно з наданої схеми.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2026 року позовна заява ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради Житомирської області про скасування рішення про передачу в приватну власність земельної ділянки - повернута.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що повертаючи його позовну заяву, суд першої інстанції не зазначає в ухвалі докази наявності іншої справи, в тому числі звідки і коли дана справа надійшла до суду, підстави, норми та докази його зловживання. Він 27 квітня 2026 року через електронний суд направляв позовну заяву. В електронному суді відсутні матеріали справи за номером №274/2968/26, на яку посилається суд в ухвалі від 05 травня 2026 року. Наполягає на тому, що він не подавав два аналогічних позови до електронного суду, а тому ухвала суду від 05 травня 2026 року є безпідставною, незаконною та створює перешкоди у судовому захисті та доступі до правосуддя.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до змісту частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду.
Частиною четвертою ст.268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У частині п`ятій ст.268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11).
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, призначеній до розгляду на 16 липня 2026 року, є дата складення повного судового рішення 03 серпня 2026 року.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.
Згідно з частинами першою та другою ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У цивільному судочинстві діє принцип пропорційності, який є елементом комплексного принципу верховенства права, а саме: суд визначає в межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (ст.11 ЦПК України).
Суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду, а також офіційного веб-порталу «Судова влада України» 27 квітня 2026 року до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання незаконним та скасування рішення про передачу в приватну власність земельної ділянки, яка весь час використовувалася і використовується як єдиний заїзд (проїзд) згідно з наданої схеми (справа №274/2968/26).
До Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області 29 квітня 2026 року також надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання незаконним та скасування рішення про передачу в приватну власність земельної ділянки, яка весь час використовувалася і використовується як єдиний заїзд (проїзд) згідно з наданої схеми (справа №274/3049/26).
Із викладеного вище вбачається, що ОСОБА_1 27 квітня 2026 року вже подав до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області аналогічну позовну заяву, яка подана ним через систему «Електронний суд» до цього ж відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав (справа №274/2968/26).
Згідно з частиною першою ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою ст.15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта ст.12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя ст.13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до пункту 1 частини другої ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями (частини перша, п.2 частини другої ст. 44 ЦПК України).
Дії учасників судового процесу та їхніх представників мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню цивільного судочинства.
Із метою виконання завдання судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Отже, якщо особа здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей, така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами.
Відповідні заходи передбачені у частинах третій і четвертій ст.44, частині дев`ятій ст.141, частині першій ст.143, пункті 5 частини першої ст.144, ст.148 ЦПК України.
Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2021 року в справі №9901/235/20.
Відповідно до частин третьої та четвертої ст.44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених ЦПК України випадках із метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства (частина перша ст.143 ЦПК України).
Отже, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 подав дві аналогічні позовні заяви до того ж відповідача, з тим самим предметом та з тих же підстав, що суперечить завданню цивільного судочинства, встановивши факт зловживання процесуальними правами, дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви заявнику, яка подана до суду пізніше.
Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року в справі №36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року в справі №30979/96 «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року в справі «Красношапка проти України»).
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).
Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року в справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
ЄСПЛ наголосив, що спосіб, у який ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року в справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року в справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»).
За таких обставин, доводи апеляційної скарги спростовуються викладеним вище та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, що могло б бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції на час її постановлення і на час повернення позову в цій справі позивач вже раніше (27 квітня 2026 року в справі №274/2968/26) подав позов до одного й того самого відповідача (Бердичівської міської ради), з аналогічним предметом та підставами, який на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали був залишений без руху для усунення недоліків.
Ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. Підстави для її скасування або зміни відсутні, а тому вона залишається без змін відповідно до положень ст.375 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.268,367-368,374-375,381-382,384 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: