ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 серпня 2026 року м. Львів справа № 380/23050/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач/ ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) правил військового обліку;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надіслати до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією розширених даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - також Реєстр) «Резерв+» від 06 серпня 2025 року. З цих даних позивач дізнався, що його розшукує ТЦК та СП, який 24 березня 2025 року звернувся до Нацполіції, щоб доставити позивача для складання протоколу. У відповідь на адвокатський запит представника позивача відповідач повідомив про те, що позивач є порушником військового обліку в реєстрі ОБЕРІГ («Резерв+») з 24 березня 2025 року. Позивач не погоджується із такою поведінкою відповідача та вказує, що з огляду на зміст відповіді ІНФОРМАЦІЯ_5 повістка № 2313979 зобов`язувала ОСОБА_1 з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 14 лютого 2025 року. Отже, строк притягнення до адміністративної відповідальності, який становить три місяці з дня виявлення правопорушення, закінчився 14 травня 2025 року. До Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку, хоча ОСОБА_1 фактично до адміністративної відповідальності не був притягнутий та провадження стосовно нього не було, що підтверджують безпосередньо працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 у своїй відповіді. До наданої відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2 не долучено жодного доказу, який би підтверджував наявність у поштовому повідомленні відмітки про відмову у отриманні відправлення чи про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання. Відсутність такої відмітки свідчить про те, що факт належного вручення або повідомлення адресата (позивача) не підтверджений, а тому не може визнаватися належним доказом виконання обов`язку щодо оповіщення військовозобов`язаного у порядку, визначеному чинним законодавством. Тож, внесення до Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку без законних на те підстав та належного оповіщення особи, а саме за відсутності факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності, призводить до порушення прав особи. Постанови на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем не складено, що виключає можливість реалізації територіальним центром комплектування та соціальної підтримки права на звернення до органів Національної поліції для доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. З огляду на встановлені обставини внесення до реєстрів та баз (банків) даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС, інформації про позивача як особу, яка вчинила адміністративне правопорушення, є протиправним. Виключення відомостей про позивача з баз даних Національної поліції має здійснюватися в такому ж порядку, як і включення таких відомостей на підставі відповідного повідомлення від відповідача.
З огляду на вказане просить позов задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що станом на дату подання цього відзиву у військово-обліковому документі, сформованому стосовно ОСОБА_1 , відсутні відомості про порушення ним правил військового обліку. Крім того, у вказаному військово-обліковому документі відсутні відомості про причину звернення до органів Національної поліції та дату такого звернення. Отже, ті обставини, які позивач визначив як підставу для звернення до суду, на сьогодні відсутні. Відомості, щодо виключення яких подано позов, у військово-обліковому документі позивача не відображаються. Відомості про причину звернення до Національної поліції та дату такого звернення також відсутні. Отже, між сторонами відсутній реальний, актуальний та неврегульований спір щодо наявності таких відомостей, а заявлені позовні вимоги фактично втратили предмет судового розгляду. Зважаючи на це, подальший розгляд справи не призведе до ефективного захисту прав позивача, оскільки спірні відомості, які він просить виключити, фактично відсутні. Водночас судовий захист має бути спрямований на поновлення реально порушеного, невизнаного або оспорюваного права особи.
З огляду на вказане просить (якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі згідно з поданим клопотанням) відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 01 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 09 грудня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача належно засвідчені копії повістки та доказів її надіслання і вручення за адресою позивача; звернення до органів Національної поліції стосовно позивача; докази притягнення позивача до адміністративної відповідальності (за наявності).
Ухвалою суду від 03 серпня 2026 року у задоволенні клопотання відповідача від 04 червня 2026 року про закриття провадження у справі відмовлено.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується військово-обліковим документом «Резерв+» позивача.
До Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів внесено відомості про порушення правил військового обліку позивачем, що підтверджується військово-обліковим документом «Резерв+» позивача, сформованим 06 серпня 2025 року.
Також зі змісту військово-облікового документа «Резерв+» позивача, сформованого 25 серпня 2025 року, слідує, що орган ТЦК та СП звернувся до Нацполіції, щоб доставити позивача для складання протоколу з причини: не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Листом від 17 вересня 2025 року № 14578 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив представника позивача - адвоката Касянчука Сергія Вікторовича у відповідь на його адвокатський запит про те, що «Відповідно до ч. 1 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Надаємо належним чином завірені копії документів щодо громадянина ОСОБА_1 , про вчинення адміністративного правопорушень передбачених статтями 210 і 210-1 КУпАП, у зв`язку з чим є порушником військового обліку в реєстрі ОБЕРІГ (Резерв+) з 24.03.2025».
Також зі змісту долученого відповідачем до відзиву на позовну заяву військово-облікового документа «Резерв+» позивача, сформованого 03 червня 2026 року, слідує, що відомості про порушення позивачем правил військового обліку в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні, а також відсутні відомості про причину та дату звернення органом ТЦК та СП до Нацполіції.
Позивач, уважаючи протиправними дії відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ним правил військового обліку, звернувся з цим позовом до суду.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень
Згідно із частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 2232 військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
За змістом частин третьої, п`ятої статті 1 Закону № 2232 військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом приписів частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232 щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 33 Закону № 2232 військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Пунктом 79 Порядку № 1487 передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:
організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;
здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;
організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;
звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку;
повідомляють Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку. Таке повідомлення має містити прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), а також унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи;
виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
За змістом пунктів 1, 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації (абзац перший).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:
ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;
розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи;
звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначає Закон України від 16 березня 2017 року № 1951-VІІІ «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон № 1951, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону № 1951 Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
За змістом частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону № 1951 органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 6 Закону № 1951 до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості:
1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів;
2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
У разі відсутності окремих відомостей до Реєстру вноситься відмітка про їх відсутність.
Статтею 7 Закону № 1951 визначено перелік відомостей, що належать до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста, а статтею 8 - перелік відомостей, що належать до службових даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста.
Частиною першою статті 14 Закону № 1951 встановлено, що ведення Реєстру включає:
1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним;
2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами;
3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
Права та обов`язки призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначені статтею 9 Закону № 1951, за змістом якої призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право:
1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста;
2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Призовник, військовозобов`язаний та резервіст зобов`язаний подавати до органу ведення Реєстру достовірну інформацію про свої персональні дані, що вносяться до Реєстру.
Отже, з огляду на наведені вище положення Закону № 1951 призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право на те, щоб в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відображалися достовірні відомості, що стосуються персональних та службових даних такого призовника, військовозобов`язаного чи резервіста, а у разі порушення цього права - на виправлення недостовірних відомостей.
У цій справі суд встановив, що відповідно до військово-облікових документів «Резерв+» ОСОБА_1 , сформованих 06 серпня 2025 року (а.с.14, зворот) та 25 серпня 2025 року (а.с.14), до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів були внесені відомості про порушення правил військового обліку позивачем, а також про те, що орган ТЦК та СП звернувся до Нацполіції, щоб доставити позивача для складання протоколу з тієї причини, що він не прибув за повісткою до ТЦК та СП.
Листом від 17 вересня 2025 року № 14578 та доданими до цього листа документами відповідач підтвердив наявність таких відомостей стосовно позивача станом на дату надання відповіді на адвокатський запит його представника (17 вересня 2025 року).
З урахуванням цього 21 листопада 2025 року позивач звернувся з цим позовом до суду, метою якого є визнання протиправними дій відповідача щодо внесення відповідних відомостей про позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та зобов`язання відповідача виправити такі відомості у судовому порядку (з огляду на обраний позивачем спосіб захисту своїх (на його думку) порушених прав).
Водночас зі змісту долученого відповідачем до відзиву на позовну заяву військово-облікового документа «Резерв+» позивача, сформованого 03 червня 2026 року, слідує, що станом на 03 червня 2026 року відомості як про порушення позивачем правил військового обліку, так і про причину та дату звернення органом ТЦК та СП до Нацполіції в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні, тобто станом на дату розгляду цієї справи судом відсутні ті відомості, щодо виправлення яких позивач звернувся з цим позовом до суду.
Оцінюючи вказану обставину, суд ураховує, що у рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп вказано, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, ухвалювати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень ухвалив рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, ухвалені суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Водночас обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тому в судовому порядку захищається суб`єктивне право особи, яке порушене у конкретних правовідносинах.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними дій (бездіяльності), рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів цими діями (бездіяльністю), рішеннями суб`єкта владних повноважень.
Водночас порушення вимог закону діями (бездіяльністю) чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями (бездіяльністю) чи рішеннями з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
З огляду на зазначене суд, вирішуючи спір, повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З наведеного слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи є порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються під час розгляду справи по суті і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.
Як встановив суд вище, станом на дату розгляду цієї справи в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні ті відомості, які, на думку позивача є недостовірними та щодо виправлення яких він звернувся за захистом до суду, а саме стосовно порушення позивачем правил військового обліку та звернення органу ТЦК та СП до Нацполіції для доставлення позивача для складання протоколу.
Отже, станом на дату розгляду судом цієї справи по суті відсутнє порушене право позивача, за захистом якого він звернувся з цим позовом до суду.
Водночас способом захисту свого порушеного позивач визначає зобов`язання відповідача: 1) виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення позивачем правил військового обліку; 2) надіслати до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Однак такий спосіб захисту порушеного права позивача не може бути застосований судом за наслідками розгляду цієї справи, оскільки ті порушення на виправлення яких він спрямований, станом на дату розгляду цієї справи по суті вже відсутні.
Отже, оскільки під час розгляду цієї справи по суті суд встановив відсутність стверджуваних позивачем порушень його прав відповідачем та з огляду на те, що обраний позивачем спосіб захисту не може бути застосований судом, зважаючи на відсутність тих порушень, на виправлення яких він спрямований, суд доходить висновку що підстав для задоволення розглядуваних позовних вимог немає.
У процесі розгляду цієї справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а решта доводів позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 03 серпня 2026 року.
Суддя Клименко Оксана Миколаївна