Справа № 420/10220/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Бойко О.Я.,
розглянув у письмовому спрощеному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
І. Суть спору:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту від 23.03.2026р. про звільнення з військової служби за підпунктом «Г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт та прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за підпунктом «Г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
Позивач зазначає, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . На його переконання, існують передбачені законом підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, оскільки він здійснює постійний догляд за своєю матір`ю, яка страждає на психічне захворювання та якій встановлено II групу інвалідності, за відсутності інших членів сім`ї, здатних здійснювати такий догляд.
З метою реалізації права на звільнення позивач неодноразово направляв на адресу військової частини НОМЕР_1 рапорти про звільнення з військової служби з доданими підтверджуючими документами, зокрема рапорт від 23.03.2026, надіслані засобами поштового зв`язку рекомендованою кореспонденцією з описом вкладення. Другі примірники рапортів направлялися також на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач наголошує, що відповідно до пункту 8 Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України у разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу. Втім, станом на час звернення до суду рапорт по суті не розглянуто, жодного рішення за результатами його розгляду не прийнято, письмової відповіді позивачу не надано. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його право на розгляд звернення та реалізацію передбачених законом підстав для звільнення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
(б) Позиція відповідача
Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що рапорти позивача про звільнення до військової частини НОМЕР_1 не надходили, що, на його думку, унеможливлює їх розгляд та прийняття будь-якого рішення щодо звільнення. Відповідач зазначає, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2025 № 363 позивач зарахований до списків військової частини, а згідно з наказом від 02.02.2026 № 33 знятий з усіх видів забезпечення у зв`язку із самовільним залишенням військової частини з 01.02.2026.
Відповідач також вказує, що рапорт про звільнення подається по команді, а позивач не позбавлений можливості звернутися з відповідним рапортом до командира військової частини із використанням засобів електронного зв`язку через органи військового управління або безпосередньо у військовій частині. Крім того, відповідач звертає увагу, що реалізація права на звільнення передбачає здачу військовослужбовцем посади та виключення його зі списків особового складу, що можливе за умови його перебування у військовій частині. Щодо вимоги про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу відповідач вважає заявлений розмір необґрунтованим та непідтвердженим.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
30.04.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, 05.05.2026 позивачем подано відповідь на відзив, 30.06.2026 позивачем подано клопотання з додатковими поясненнями та доказами руху поштової кореспонденції.
IV. Обставини, встановлені судом
ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач обґрунтовує наявність підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На підтвердження позивачем надано висновок лікувально-консультаційної комісії Центру первинної медико-санітарної допомоги № 2 Комунального некомерційного підприємства Оболонського району м. Києва від 20.01.2026 № 124 та Витяг від 06.03.2026 № 224/26/569/В з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, яким ОСОБА_2 встановлено II групу інвалідності, а також довідку про склад сім`ї.
З метою реалізації права на звільнення позивачем на адресу військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв`язку рекомендованою кореспонденцією з описом вкладення направлялися рапорти про звільнення з військової служби з доданими документами, зокрема рапорт від 23.03.2026 (поштове відправлення № 490[телефон приховано]). Другі примірники направлялися на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 (поштові відправлення № 490[телефон приховано], № 490[телефон приховано], вручені адресату 31.03.2026).
Відповідно до наявних у матеріалах справи відомостей про рух поштових відправлень рекомендовані листи, адресовані військовій частині НОМЕР_1 , надходили до відділення поштового зв`язку за місцем розташування військової частини (індекс НОМЕР_2 ), проте військовою частиною отримані не були.
За твердженням відповідача, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2025 № 363 позивач зарахований до списків військової частини, а згідно з наказом від 02.02.2026 № 33 знятий з усіх видів забезпечення у зв`язку із самовільним залишенням військової частини з 01.02.2026.
Доказів розгляду поданого позивачем рапорту про звільнення по суті та прийняття за результатами його розгляду будь-якого рішення, а так само надання позивачу вмотивованої відповіді, відповідачем суду не надано.
V. Джерела права та висновки суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті.
Згідно з пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Приписами частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України визначено Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 (далі - Порядок № 531).
Пунктом 2 розділу I Порядку № 531 передбачено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
Згідно з пунктом 8 Порядку № 531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику). У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Пунктом 2 розділу III Порядку № 531 встановлено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Відповідно до пункту 3 розділу III Порядку № 531 непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту; відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Згідно з пунктом 9 розділу III Порядку № 531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що предметом цього спору є не правомірність відмови у звільненні позивача з військової служби, а протиправність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нерозгляді поданого позивачем рапорту про звільнення та неприйнятті за результатами його розгляду будь-якого рішення.
Наведене нормативне регулювання свідчить, що на командира військової частини покладено обов`язок розглянути поданий військовослужбовцем рапорт про звільнення та прийняти за результатами його розгляду вмотивоване рішення. Непогодження рапорту безпосереднім чи прямим командиром не припиняє руху рапорту та не звільняє уповноважену посадову особу від обов`язку прийняти рішення по суті порушеного питання, а відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (пункт 3 розділу III Порядку № 531).
Заперечення відповідача про те, що рапорти позивача до військової частини не надходили, суд оцінює критично. За змістом пункту 8 Порядку № 531 у разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом його подання є саме дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу. Матеріалами справи підтверджується, що адресовані військовій частині НОМЕР_1 рекомендовані поштові відправлення надходили до відділення поштового зв`язку за місцем розташування військової частини. Обов`язок належної організації отримання адресованої кореспонденції покладається на її отримувача, а неотримання військовою частиною надісланих на її адресу поштових відправлень за встановлених обставин не може тлумачитися на користь відповідача та слугувати підставою для висновку про неподання рапорту. Тому суд дійшов висновку, що рапорт позивача про звільнення від 23.03.2026 у розумінні Порядку № 531 є поданим, а обов`язок щодо його розгляду виник.
Доводи відповідача про самовільне залишення позивачем військової частини, про недотримання порядку подання рапорту, а також про необхідність попередньої здачі позивачем посади стосуються оцінки наявності підстав для звільнення позивача та порядку його здійснення. Ці обставини належать до предмета розгляду рапорту уповноваженою посадовою особою і можуть бути покладені в основу відповідного рішення за результатами такого розгляду, зокрема і рішення про відмову у звільненні, однак самі по собі не звільняють відповідача від визначеного законодавством обов`язку розглянути поданий рапорт та надати на нього вмотивовану відповідь. Ухилення від розгляду рапорту фактично позбавляє військовослужбовця можливості реалізувати надане законом право на розгляд його звернення та ухвалення за ним рішення.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Всупереч наведеному відповідач не надав суду доказів розгляду поданого позивачем рапорту про звільнення та прийняття за його результатами будь-якого рішення.
За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту позивача від 23.03.2026 про звільнення з військової служби.
Вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби віднесено до компетенції уповноважених посадових осіб та передбачає перевірку наявності передбачених законом підстав для звільнення, оцінку доданих до рапорту документів і дотримання встановленого порядку звільнення. За таких умов суд не вправі підміняти відповідача та наперед вирішувати питання про наявність підстав для звільнення позивача, а відтак зобов`язати військову частину прийняти рішення саме про звільнення позивача. Належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача у цьому спорі є зобов`язання відповідача розглянути поданий рапорт та прийняти за результатами його розгляду рішення відповідно до вимог законодавства. За таких обставин позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення саме про звільнення позивача задоволенню не підлягають.
Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
VI. Судові витрати
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків. З огляду на наведене та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні.
Питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу судом не вирішується, оскільки згідно із заявленим позивачем клопотанням докази понесення таких витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі (частина сьома статті 139 КАС України). Відповідне питання може бути вирішене шляхом ухвалення додаткового рішення в порядку статті 252 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 5, 9, 77, 139, 242-246 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2.Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 23.03.2026 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
3.Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) від 23.03.2026 про звільнення з військової служби та прийняти за результатами його розгляду рішення відповідно до вимог законодавства.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Оксана БОЙКО