Дата документу 28.07.2026 Справа № 336/9296/25
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 336/9296/25 Головуючий у І інстанції: Петренко Л.В.
Провадження № 22-ц/807/1548/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Полякова О.З.,
суддів Кочеткової І.В.,
Онищенка Е.А.,
секретар Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Запорізької митниці на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2026 року у справі за позовом Запорізької митниці до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,
У С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2025 року Запорізька митниця звернулася до суду з позовом, вимоги якого у подальшому зменшила, до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди.
В обґрунтування позову зазначено, що з 28.11.2023 ОСОБА_1 призначений на посаду державного інспектора відділу адміністративно-господарської діяльності Запорізької митниці шляхом укладення контракту про проходження державної служби відповідно до наказу Запорізької митниці № 379-0 від 27.11.2023 «Про призначення на посаду ОСОБА_1 ». Також Запорізька митниця та ОСОБА_1 уклали Договір від 28.11.2023 про повну матеріальну відповідальність.
Наказом Запорізької митниці № 5-АГ від 31.01.2024 «Про організацію роботи службових транспортних засобів» (чинного на час ДТП) визначено перелік матеріально-відповідальних осіб, за якими закріплюються службові транспортні засоби та які несуть за них повну матеріальну відповідальність. Так, згідно з цим наказом, за відповідачем закріплено службовий транспортний засіб марки Opel модель Corsa-E, реєстраційниі номер НОМЕР_1 , рік випуску 2019, номер кузова НОМЕР_2 , що обліковано за інвентарним номером [номер приховано].
Державна митна служба України отримала зазначений транспортний засіб як гуманітарну допомогу та 26.10.2023 зареєструвала його в регіональному сервісному центрі МВС на тимчасовий реєстраційний облік (тимчасовий реєстраційний талон НОМЕР_3 ) та передала в користування Запорізької митниці згідно з наказом Держмитслужби № 153-АГ від 29.09.2023 «Про розподіл транспортних засобів», повідомленням (авізо) № 107-108 від 16.10.2023 та актом приймання-передач основних засобів № 22/16/164 від 20.10.2023. Отже, вказаний транспортний засіб перебуває на балансі Запорізької митниці.
12 червня 2024 року на перехресті просп.. Соборного, буд. 148 та вул. Української в м. Запоріжжі сталася ДТП, за участі транспортного засобу Volkswagen Polo з номерним знаком НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_2 та службового транспортного засобу Запорізької митниці Opel модель Corsa-E з номерним знаком НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
Внаслідок ДТП службовий транспортний засіб Opel Corsa, реєстраційний номер НОМЕР_5 , зазнав значних механічних пошкоджень.
Постановою від 27.09.2024 Запорізький апеляційний суд залишив без змін постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2024, якою провадження у справі № 331/3999/24 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 12 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, через відсутність в її діях події складу адміністративного правопорушення.
У постанові від 29.08.2024 у справі № 331/3999/24, що набрала законної сили 27.09.2024, Жовтневий районний суд м. Запоріжжя встановив, що водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Polo, реєстраційний номер НОМЕР_4 , здійснювала поворот ліворуч із крайньої лівої смуги руху проїзної частини просп. Соборного в напрямку вул. Української на дозволений для неї зелений сигнал світлофора із додатковою секцією у вигляді стрілки саме в той момент, коли водій автомобіля Opel Corsa, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 здійснював рух у крайній лівій смузі руху проїзної частини просп. Соборного в напрямку пл. Пушкіна 13 (Вернадського) в порушення вимог ПДР України на заборонений для нього червоний сигнал світлофору, внаслідок чого на перехресті просп. Соборного та вул. Української відбулося зіткнення вказаних транспортних засобів.
У постанові від 27.09.2024 у справі № 331/3999/24 Запорізький апеляційний суд встановив, що відповідно до абз. 3 п.п.б п.8.7.3. ПДР України, водій ОСОБА_2 мала перевагу в русі перед усіма іншими транспортними засособами, яким у цей час було дозволено рух. Крім того, відповідно до п. 16.5 ПДР України, у разі завершення водієм ОСОБА_2 маневру повороту ліворуч, водій ОСОБА_1 повинен був дати можливість завершити поворот водієві ОСОБА_2 .
У постановою від 15.08.2025 у справі № 331/7188/24 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Запорізький апеляційний суд залишив без змін постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2025, який закрив провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 38 КУпАП.
Листом № 4-03/14014 від 03.06.2025 Моторне (транспортне) страхове бюро України в межах консультативної інформації повідомило митницю, що виникнення цивільно-правової відповідальності при заподіянні шкоди у недоговірних відносинах регламентується главою 82 (ст.ст. 1166-1208) Цивільного кодексу України. З огляду на висновки, зазначені в постановах Верховного Суду, постанова у справі про аміністративне правопорушення є преюдиційним фактом. Така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП. Відповідальним за ДТП є тільки водій ОСОБА_1 . Згідно з пунктом 32.2 т 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинного на день виникнення страхового випадку), страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну з убезпеченому транспортному засобу, який спричинив ДТП.
Відповідно до наказу Запорізької митниці № 144 від 16.07.2025 «Про проведення фактичної перевірки», щодо скоєння ДТП державним інспектором відділу адміністративно-господарської діяльності митниці Тишком В.П. проведена внутрішня перевірка.
За результатами фактичної перевірки складений Акт № 7.20-4/7.20/47211 від 27.08.2025, в якому Комісія дійшла висновків про порушення відповідачем пункту 3.20 Порядку використання службових транспортних засобів загального, спеціального (спеціалізованого) призначення, затвердженого наказом Держмитслужби № 440 від 07.10.2020 та посадової інструкції державного інспектора відділу адміністративно-господарської діяльності, затвердженої начальником Запорізької митниці від 01.11.2023, оскільки ДТП сталася з його вини, адже він проїхав на заборонений для нього червоний сигнал світлофора та не надав можливості завершити поворот водієві іншого транспортного засобу, чим були порушені вимог: абз.3 п.п. б п.8.7.3. та п.16.5 ПДР.
Внаслідок порушення покладених на нього обов`язків, ОСОБА_1 заподіяв митниці матеріальну шкоду в сумі 320601,85 грн, що визначена висновком судового експерта № 4326 від 20.06.2025 щодо визначення матеріального збитку, заподіяного власнику КТ (колісний транспортний засіб) Opel Corsa реєстраційний номер НОМЕР_1 її результаті ДТП.
Так, пунктом 3.20 Порядку використання службових транспортних засобів загального, спеціального (спеціалізованого) призначення, затвердженою наказом Держмитслужби № 440 від 07.10.2020 передбачено, що водій (особа, що на період тимчасової відсутності його заміщує), який керує транспортним засобом зобов`язаний діяти відповідно до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (зі змінами).
Згідно з посадовою інструкцією державного інспектора відділу адміністративно-господарської діяльності, затвердженою начальником Запорізької митниці від 01.11.2023, ОСОБА_1 зобов`язаний дотримуватися вимог Конституції України, Митного кодексу України, Закону України «Про державну службу», інших законів України, та інших нормативно-правових актів, розпорядчих документів з питань митної справи, контроль за дотриманням яких покладено на Держмитслужбу. Також згідно з цією інструкцією, на ОСОБА_1 покладено проведення заходів із забезпечення безпеки дорожнього руху, запобіганню виникненню ДТП порушень ПДР.
Відповідач є посадовою особою, що підтверджується наказом митниці від 27.11.2023 № 379-0 та посадовою інструкцією державного службовця, а тому норми ст. 132 Кодексу законів про працю України не застосовуються.
Згідно з ч. 1 ст. 82 Закону України «Про державну службу» для відшкодування шкоди керівник державної служби вносить державному службовцю письмову пропозицію, в якій зазначаються розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування. Державний службовець повинен дати відповідь на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди у письмовій формі.
Митниця вжила заходів щодо врегулювання спору та відповідно до ст. 82 Закону України «Про державну службу» - 03.09.2025 надала відповідачу письмову пропозицію про добровільне відшкодування шкоди.
16.09.2025 ОСОБА_1 відмовився від пропозиції добровільного відшкодування шкоди.
Таким чином, з вини відповідача у формі неналежного виконання ним посадових обов`язків, митниці заподіяна майнова шкода в сумі 320601,85 грн, яку він повинен відшкодувати в повному обсязі відповідно до ст. 1166 ЦК України та відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону України «Про державну службу».
У березні 2026 року Запорізька митниця звернулася до суду з заявою про зменшення позовних вимог, у якій зазначила, що митниця здійснила ремонт ТЗ марки Opel модель Corsa-E, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2019, номер кузова НОМЕР_2 , на підставі Договору про закупівлю № 48-25 від 28.10.2025 та сплатила за ремонт цього ТЗкошти в розмірі 160000 грн за рахунком-фактурою від 29.12.2025, актом виконаних робіт від 19.12.2025, що підтверджується платіжною інструкцією № 669 від 22.12.2025.
Посилаючись на означені обставини, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 18 березня 2026 року, Запорізька митниця просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької митниці матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП, в розмірі 160000 грн, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3847,22 грн, витрати, пов`язані з залученням судового експерта і проведенням експертизи в розмірі 5500 грн, та витрати, пов`язані з перекладом документів, в розмірі 327,05 грн.
Рішенням від 12 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, Запорізька митниця подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, Запорізька митниця вказує на помилковість висновку суду, що факт укладання з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.
У цьому випадку митниця з ОСОБА_1 уклали контракт про державну службу. Відповідач є посадовою особою, що підтверджується наказом митниці від 27.11.2023 № 379-о та посадовою інструкцією державного службовця.
Обов`язок відшкодування шкоди чітко врегульовано нормами ст. 81 Закону України «Про державну службу».
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний відшкодувати державі шкоду, заподіяну внаслідок неналежного виконання ним посадових обов`язків.
Таким чином, Законом України «Про державну службу» визначено обов`язок державних службовців відшкодувати державі шкоду, заподіяну внаслідок неналежного виконання ним посадових обов`язків, а в КЗпП України визначено необхідність укладення письмового договору про повну матеріальну відповідальність (що не врегульовано спеціальним законом).
Так, положеннями п. 1. ч. 1 ст. 134 КЗпП України визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. Крім того, судом першої інстанції не враховано, що обмежена матеріальна відповідальність за шкоду при виконанні трудових обов`язків відповідно до норм ч. 1 ст. 132 КЗпП України настає у працівників крім тих працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду.
Отже, чинним законодавством (і спеціальним, і КЗпП визначено повну матеріальну відповідальність для державних службовців).
На думку позивача, суд першої інстанції помилково дійшов до висновків, що укладений договір про повну матеріальну відповідальність суперечить положенням ст. 135-1 КЗпП України і посада, яку обіймає відповідач не відноситься до категорії посад працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність.
У цьому випадку, посада відповідача відноситься до Переліку посад і робіт , з якими підприємством можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання (відповідно до п. 3 розділу ІІ Переліку до посад й посадової інструкції державного службовця ), та відповідно до ст. 1166 ЦК України та відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону України «Про державну службу» відповідач повинен нести повну матеріальну відповідальність за пошкодження службового транспортного засобу.
У цьому випадку також наявні всі складові елементи складу правопорушення: протиправність поведінки, шкода, причинний зв`язок між ними та вина; цивільно-правова, а саме деліктна відповідальність відповідача є очевидною та доведеною.
Крім того, за твердженням позивача, державний службовець не звільняється від матеріальної відповідальності, навіть якщо він не був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за порушення, що призвело до збитків.
У відзиві ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вельможка О.О. - заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Зазначає, що укладений між сторонами договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, не може бути підставою для матеріальної відповідальності ОСОБА_1 , який обіймає посаду державного інспектора відділу адміністративно господарської діяльності Запорізької митниці, оскільки договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особою, яка не включена до Переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, а тому такий договір є недійсним; в акті про результати фактичної перевірки від 27.08.2025 року стосовно ОСОБА_1 відсутні висновки про наявність умислу в невиконанні або неналежному виконанні ним посадових обов`язків, а для стягнення з держслужбовця матеріальної встановлення умислу у спричиненні матеріальної шкоди є обов`язковою умовою. Згідно з умовами Договору про повну матеріальну відповідальність від 28.11.2023, укладений між позивачем та відповідачем, позивач не взяв не себе відповідальність за переданий йому у користування службовий автомобіль , що належить позивачу. Згідно з п. 1 договору «Працівник, який безпосередньо пов`язаний з отриманням грошових коштів, а також із збереженням матеріальних цінностей , приймає на себе повну матеріальну відповідальність : за не внесення до каси або на рахунки в установах банку виручки(повністю, частково), передбаченої Договором,, за не забезпечення збереження приміщення, обладнання, грошових коштів, а також матеріальних цінностей , отриманих від інших організацій контрагентів Адміністрації. Таким чином, навіть за цим договором відповідач не прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за автомобіль Ореl модель Соrsa-E, реєстраційний номер НОМЕР_1 , оскільки ця матеріальна цінность належить позивачу ані його контрагенту. Позивачем пропущено однорічний строк до суду з дня виявлення заподіяної працівником шкоди встановлений ст.233 КЗпП України, оскільки в день ДТП відповідач повідомив позивача про пошкодження автомобіля Ореl модель Соrsa-E, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Позивачем пропущено строк на надання пропозиції про добровільне відшкодування шкоди, завданої державним службовцем визначений ч.4 ст.82 ЗУ «Про державну службу» (протягом трьох місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався чи мав дізнатися про обставини, що є підставою для пред`явлення вимоги), навіть якщо вважати такою підставою Постанову Запорізького апеляційного суду від 27.09.2024 у справі № 331/3999/24.
У судовому засіданні представник позивача Ничипорук О.М. наполягала на задоволені апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову.
Представник відповідача - адвоката Вельможко О.О. - заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.
Відповідно п.4 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
За приписами до ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог Запорізької митниці про відшкодування матеріальної шкоди та покладення на відповідача обов`язку щодо відшкодування позивачу заявленої суми шкоди.
Однак, колегія суддів вважає такий висновок передчасним та таким, що його суд дійшов з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що ОСОБА_1 з 28.11.2023 призначений на посаду державного інспектора відділу адміністративно-господарської діяльності Запорізької митниці, шляхом укладення контракту про проходження державної служби відповідно до наказу Запорізької митниці від 27.11.2023 № 379-о «Про призначення на посаду Тишка Володимира» (а.с. 10, 161-162 т.1).
28 листопада 2023 року між Запорізькою Митницею та ОСОБА_1 укладено Договір про повну матеріальну відповідальність (а.с. 12, 165 т. 1).
Наказом Запорізької митниці від 31.01.2024 № 5-АГ «Про організацію роботи службових транспортних засобів» (чинного на час дорожньо-транспортної пригоди визначено перелік матеріально-відповідальних осіб, за якими закріплюються службові транспортні засоби та які несуть за них повну матеріальну відповідальність) (а.с. 18-20, 174-176 т. 1).
За відповідачем згідно з даним наказом митниці від 31.01.2024 №5-АГ закріплено службовий транспортний засіб марки Ореl модель Соrsa-E, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2019, номер кузова НОМЕР_2 , що обліковано за інвентарним номером [номер приховано].
Зазначений транспортний засіб отримано Державною митною службою України (далі - Держмитслужба), як гуманітарна допомога, зареєстровано 26.10.2023 в регіональному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ на тимчасовий реєстраційний облік (тимчасовий реєстраційний талон НОМЕР_3 ) та передано в користування Запорізькій митниці згідно з наказом Держмитслужби від 29.09.2023 № 153-АГ «Про розподіл транспортних засобів», повідомленням (авізо) від 16.10.2023 № 107-108 й актом приймання-передачі основних засобів від 20.10.2023 № 22/16/164. Даний транспортний засіб перебуває на балансі Запорізької митниці (а.с. 13-16, 166-172 т. 1).
12 червня 2024 року на перехресті просп.. Соборного, буд. 148 та вул. Української в м. Запоріжжі сталася ДТП, за участі транспортного засобу Volkswagen Polo з номерним знаком НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_2 та службового транспортного засобу Запорізької митниці Opel модель Corsa-E з номерним знаком НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
Внаслідок ДТП службовий транспортний засіб Opel Corsa, реєстраційний номер НОМЕР_5 , зазнав значних механічних пошкоджень.
Постановою від 27.09.2024 Запорізький апеляційний суд залишив без змін постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2024, якою провадження у справі № 331/3999/24 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 12 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, через відсутність в її діях події складу адміністративного правопорушення.
У постанові від 29.08.2024 у справі № 331/3999/24, що набрала законної сили 27.09.2024, Жовтневий районний суд м. Запоріжжя встановив, що водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Polo, реєстраційний номер НОМЕР_4 , здійснювала поворот ліворуч із крайньої лівої смуги руху проїзної частини просп. Соборного в напрямку вул. Української на дозволений для неї зелений сигнал світлофора із додатковою секцією у вигляді стрілки саме в той момент, коли водій автомобіля Opel Corsa, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 здійснював рух у крайній лівій смузі руху проїзної частини просп. Соборного в напрямку пл. Пушкіна 13 (Вернадського) в порушення вимог ПДР України на заборонений для нього червоний сигнал світлофору, внаслідок чого на перехресті просп. Соборного та вул. Української відбулося зіткнення вказаних транспортних засобів.
У постанові від 27.09.2024 у справі № 331/3999/24 Запорізький апеляційний суд встановив, що відповідно до абз. 3 п.п.б п.8.7.3. ПДР України, водій ОСОБА_2 мала перевагу в русі перед усіма іншими транспортними засобами, яким у цей час було дозволено рух. Крім того, відповідно до п. 16.5 ПДР України, у разі завершення водієм ОСОБА_2 маневру повороту ліворуч, водій ОСОБА_1 повинен був дати можливість завершити поворот водієві ОСОБА_2 .
У постановою від 15.08.2025 у справі № 331/7188/24 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Запорізький апеляційний суд залишив без змін постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2025, який закрив провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 38 КУпАП.
Щодо скоєння ДТП державним інспектором відділу адміністративно-господарської діяльності митниці Тишком В.П. проведено внутрішню перевірку відповідно до наказу Запорізької митниці від 16.07.2025 № 144 «Про проведення фактичної перевірки».
За результатами фактичної перевірки складено Акт від 27.08.2025 № 7.20-4/7.20/4721. Комісія дійшла висновків про порушення відповідачем пункту 3.20 Порядку використання службових транспортних засобів загального, спеціального (спеціалізованого) призначення, затвердженого наказом Держмитслужби від 07.10.2020 № 440 та посадової інструкції державного інспектора відділу адміністративно-господарської діяльності, затвердженої начальником Запорізької митниці від 01.11.2023, оскільки ДТП сталася з його вини, так як він проїхав на заборонений для нього червоний сигнал світлофора та не надав можливість завершити поворот водієві іншого транспортного засобу, чим були порушені вимоги абз.3 п.п. б п.8.7.3. та п.16.5 Правил дорожнього руху.
Внаслідок порушення покладених на нього обов`язків заподіяв митниці матеріальну шкоду у сумі 320601,85 грн., що визначена висновком судового експерта від 20.06.2025 № 4326 щодо визначення матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ (колісний транспортний засіб) Opel Corsa реєстраційний номер НОМЕР_1 в результаті ДТП.
Оскільки митницею здійснено ремонт транспортного засобу марки Ореl Соrsa-E з номерним знаком НОМЕР_1 , рік випуску 2019, номер кузова НОМЕР_2 , на підставі Договору про закупівлю від 28.10.2025 № 48-25 та сплачено за ремонт даного транспортного засобу кошти у сумі 160000 грн згідно з рахунком-фактурою від 19.12.2025 №48-25/12.25, актом виконаних робіт від 19.12.2025 № 48-25/12.25, що підтверджується платіжною інструкцією від 22.12.2025 № 669, позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП у розмірі 160000,00 грн. (а.с. 19, 22-30 т. 2).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц зазначено, що «судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають із індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Ці позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19 (провадження № 14-543цс19), від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19) та інших».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц (провадження № 14-481цс18) зроблено висновок, що «спірні правовідносини виникли у зв`язку із завданням відповідачем шкоди державі під час проходження публічної служби. З огляду на вищезазначені вимоги закону, указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, в якій зазначено про відступ від раніше висловленої правової позиції у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 3 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17 в аналогічних спорах».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 813/1045/18 (провадження № 11-574апп19) зроблено висновок, що «за наслідками розгляду справи № 818/1688/16 (постанова від 5 грудня 2018 року) Велика Палата Верховного Суду з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, відступила від висновку, викладеного, зокрема, й у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15 виходячи з таких міркувань. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі щодо відшкодування державі в особі військової частини НОМЕР_1 шкоди, завданої ОСОБА_1 шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 березня 2025 року в справі № 240/33695/23 (адміністративне провадження № К/990/32787/24) зазначено, що «юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 466/1150/18. Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Частиною четвертою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - «ЦК України») підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - «ЦПК України») визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Закриваючи провадження у цій справі, апеляційний суд керувався правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18).
Поряд із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі №755/2258/17 та інших і вказала про наступне. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Отже, з огляду на наведене варто констатувати, що практика Верховного Суду щодо юрисдикції спорів цієї категорії є усталеною та послідовною і полягає у тому, що у випадку вирішення спору щодо зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Отже, подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Вказані правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, від 22 січня 2020 року у справі №813/1045/18, Верховного Суду у постановах від 05 лютого 2020 року у справі №761/19799/17, від 30 вересня 2020 року у справі №204/2763/18, від 18 листопада 2020 року у справі №756/12568/18, від 27 травня 2021 року у справі №203/3782/19, від 21 лютого 2022 року у справі № 932/14855/19, від 7 березня 2023 року у справі №761/1366/20 та від 24 жовтня 2023 року у справі №160/4643/23, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї позиції».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається, Запорізька митниця звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди.
Суд першої інстанції при відмові у задоволенні позову вказав, що ОСОБА_1 обіймає посаду державного інспектора відділу адміністративно-господарської діяльності Запорізької митниці та є державним службовцем на якого поширюється дія Закону України «Про державну службу», зокрема в частині положень, які регулюють матеріальну відповідальність державних службовців. Отже, лише службовим розслідуванням можливо встановити чи був у діях відповідача умисел на здійснення ним службової бездіяльності, і якщо такий мав місце, якими саме діями чи бездіяльністю така була вчинена.
Проте суд не врахував, що у випадку вирішення спору щодо зобов`язання особи, яка перебуває чи перебувала на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Отже, подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Таким чином, оскільки цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасуванню.
Суд першої інстанції розглянув справу у порядку цивільного судочинства помилково і неправильно визначився з юрисдикційністю спору, який виник між сторонами у справі.
Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Із урахуванням викладеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є публічно-правовими, оскільки стосується реалізації повноважень органу державної влади, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому суд першої інстанції, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, діяв не як суд, встановлений законом. На підставі зазначеного, судова колегія вбачає наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі із роз`ясненням позивачу права на звернення до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Таким чином, заочне рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 02 січня 2026 року слід скасувати, а провадження у справі необхідно закрити. При цьому, колегія суддів також роз`яснює Запорізькій митниці, що цей позов підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. При цьому, Запорізька митниця має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись ст.ст. 255, 256, 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу Запорізької митниці - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2026 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом Запорізької митниці до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - закрити.
Роз`яснити Запорізькій митниці, що цей позов підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а також наявність у Запорізької митниці права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 03 серпня 2026 року.
Головуючий
Судді