Справа №:755/16374/25
Провадження №: 2/755/324/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"14" липня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Мовчан А.С.
за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом в якому просить суд:
1.Поділити спільне майно з відповідачем, виділивши її як позивачу в натурі: частину квартири, загальною площею 84.40 (кв.м) за адресою АДРЕСА_1 . Вартістю 3 114 022,26 грн.; земельної ділянки кадастровий номер: [номер приховано]:03:002:5061, площею 0,008 (га), вартістю 224 040,16 грн.
2.За відповідачем залишити право власності виділене в натурі на: частину квартири, загальною площею 84,80 (кв.м) за адресою АДРЕСА_1 . Вартістю 3 114 022,26 грн.; земельної ділянки ділянки кадастровий номер: [номер приховано]:03:002:5061, площею 0,008 (га), вартістю 224 040,16 грн.
3.Стягнути з відповідача на її користь судові понесені судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 22.11.2008 по 03.04.2025 (місце реєстрації: Жовтневий відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблений відповідний актовий запис № 1054). Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 03.04.2025 справа 201/1538/25 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. За весь період шлюбу, подружжям була придбана наступна нерухомість: квартира, загальною площею 84.80 (кв.м) за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира придбана за договором купівлі-продажу, серія та номер: 3875, виданий 01.11.2013, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Магомедова М.Г. Ринкова вартість квартири на момент подачі позову відповідно до висновку про оціночну об`єкта нерухомості від 22.07.2025 № 201-20250722-[телефон приховано] становить 6 228 044,52 грн. Оцінка майна здійснювалась Приватним підприємством виробничо-комерційне агентство «Ріко-Інвест». Земельна ділянка кадастровий номер: [номер приховано]:03:002:5061, площа 0,08 га, придбана за договором купівлі-продажу земельної ділянки номер: 708, виданий 05.04.2018, видавник: приватний нотаріус Переверзева Г.О., Київський нотаріальний округ, м. Київ. Ринкова вартість земельної ділянки кадастровий номер: [номер приховано]:03:002:5061 на момент подачі позову відповідно до висновку про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 23.07.2025 № 201-20250723-[телефон приховано] становить 448 080,32 грн. Оцінка майна здійснювалась Приватним підприємством виробничо-комерційне агентство «Ріко-Інвест». Таким чином загальна сума майна (оціночна вартість) якого сторони набули за час шлюбу складає 6 676 124,84 грн. Після розлучення сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна. Оскільки, майно було придбане сторонами у період шлюбу, воно належить нам, як подружжю на праві спільної сумісної власності.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02.10.2025 відкрито провадження у даній цивільній справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомлення учасників справи, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні процесуальні строки.
21.10.2025 до суду від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування чого вказав що, в своїй позовній заяві позивач зазначає, що «після розлучення ми з чоловіком не можемо дійти згоди щодо розподілу спільного майна». Вказане твердження не підтверджено жодним доказом, в порушення вимог ст. ст. 76, 81 ЦПК України. Відповідно до наявної у представника відповідача інформації, що була надана відповідачем, позивачка - ОСОБА_1 з початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року перебуває у Королівстві Норвегія разом із дітьми сторін - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Зазначене підтверджується, зокрема, поданням заяви ОСОБА_1 в Королівстві Норвегія про стягнення аліментів з ОСОБА_3 та сплатою останнім вказаних аліментів саме в Королівство Норвегія. Також ОСОБА_3 сплачує аліменти в Україні, відповідно до судового наказу Дніпровського районного суду м. Києва по справі № 755/4720/25. Після розірвання шлюбу у квітні 2024 року позивачка та відповідач не спілкуються один з одним. Більш того, питання розділу спільного майна між сторонами не обговорювалося взагалі, зокрема внаслідок повного припинення спілкування. Крім того, внаслідок перешкоджання позивачкою спілкуванню відповідачем з дітьми, останнім у 2025 році було подано до Дніпровського районного суду міста Києва позовну заяву про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва позов було повернуто відповідачу. Таким чином, твердження позивачки про неможливість дійти згоди між сторонами щодо розподілу спільного майна у позасудовому порядку повністю не відповідають дійсності, з огляду на повне припинення спілкування між сторонами, окрім сплати аліментів на неповнолітніх дітей останнім.
Також зазначив що, позивачка в своїх позовних вимогах просить поділити між сторонами спільне майно, що було придбано сторонами в період шлюбу, а саме - квартиру, загальною площею 84.80, (кв.м), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку з кадастровим номер: [номер приховано]:03:002:5061, площею 0.08 (га). Однак, позивачка умисно не зазначила в позовній заяві, що на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:5061, площею 0.08 (га) сторонами під час шлюбу було збудовано житловий будинок. Загальна площа цього житлового будинку - 167,3 кв. м., житлова площа будинку - 77 кв. м. Адреса розташування житлового будинку: АДРЕСА_2 . Про існування вказаного будинка позивачці достеменно відомо, оскільки у своєму повідомленні на адресу відповідача в кросплатформенному хмарному месенджері «Telegram» від 15.10.2025 позивачка зазначила наступне: «12 ноября будет суд по разделу имущества сразу после решения я нанимаю адвоката и продаю свою долю букмекерам а там они дальше пусть с тобой сами разбираются как делить дом. Я понимаю что толку с тебя не будет и мне нужно хоть что-то дать детям. Квартиру пока буду сдавать но опять таки все зависит от того как будет дальше с оплатой». Будівництво вказаного житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:5061, площею 0.08 (га) було завершено у 2021 році. Будинок підключений до електропостачання. Відповідачем регулярно сплачуються членські внески як учаснику житлового кооперативу, в межах якого розташований збудований житловий будинок. Однак до цього часу будинок не було введено в експлуатацію, оскільки титульним власником земельної ділянки є ОСОБА_1 і тільки вона може звернутися до органів влади України із відповідними заявами про введення приватного житлового будинку в експлуатацію, як це передбачено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461. Також, позивач у своїх позовних вимогам просить здійснити поділ спільного майна подружжя - квартиру, загальною площею 84.80, (кв.м), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, вказане майно не було придбане за кошти подружжя та може вважатися спільною сумісною власністю. Кошти на придбання вказаної квартири та на її ремонт були отриманні відповідачем - ОСОБА_3 за договором позички від свого батька ОСОБА_7 . Загалом останній позичив відповідачу грошові кошти у загальній сумі 95 000,00 доларів США. Вказане зокрема підтверджується позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , який наразі розглядається Соборним районним судом міста Дніпро.
23.10.2025 від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надійшов зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
Відповідно до вимог зустрічної позовної заяви, ОСОБА_3 просить суд:
1.визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
2.визнати спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 житловий будинок, загальною площею 167,3 кв.м., житловою площею 77 кв.м., що розташований за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с/рада Малютянська, на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:5061;
3.визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на частку житлового будинку, загальною площею 167,3 кв.м., житловою площею 77 кв.м., що розташований за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с/рада Малютянська, на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:5061;
4.визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на частку земельної ділянки, кадастровий номер: [номер приховано]:03:002:5061, площею 0.08 га;
5.визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на частку житлового будинку, загальною площею 167,3 кв.м., житловою площею 77 кв.м., що розташований за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с/рада Малютянська, на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:5061;
6.визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на частку земельної ділянки, кадастровий номер: [номер приховано]:03:002:5061, площею 0.08 га;
7.у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя відмовити.
Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 22.11.2008 по 03.04.2025 (місце реєстрації: Жовтневий відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблений відповідний актовий запис № 1054). Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 03.04.2025 справа 201/1538/25 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. За весь період шлюбу, позивачка та відповідач набули у власність наступне нерухоме майно: квартира, загальною площею 84.80 (кв.м) за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира придбана за договором купівлі-продажу, серія та номер: 3875, виданий 01.11.2013, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Магомедова М.Г. Ринкова вартість квартири на момент подачі позову відповідно до висновку про оціночну об`єкта нерухомості від 22.07.2025 № 201-20250722-[телефон приховано] становить 6 228 044,52 грн. Оцінка майна здійснювалась Приватним підприємством виробничо-комерційне агентство «Ріко-Інвест». Земельна ділянка кадастровий номер: [номер приховано]:03:002:5061, площа 0,08 га, придбана за договором купівлі-продажу земельної ділянки номер: 708, виданий 05.04.2018, видавник: приватний нотаріус Переверзева Г.О., Київський нотаріальний округ, м. Київ. Ринкова вартість земельної ділянки кадастровий номер: [номер приховано]:03:002:5061 на момент подачі позову відповідно до висновку про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 23.07.2025 № 201-20250723-[телефон приховано] становить 448 080,32 грн. Оцінка майна здійснювалась Приватним підприємством виробничо-комерційне агентство «Ріко-Інвест». На земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:5061, площею 0,008 га сторонами під час шлюбу було збудовано житловий будинок. Загальна площа цього житлового будинку - 77 кв.м. Адреса розташування житлового будинку: АДРЕСА_2 . Ринкова вартість житлового будинку загальною площею 167,3 кв.м, житловою площею 77,0 кв.м, що розташований за адресою - Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Малютянська, на земельній ділянці з кадастровим номером: [номер приховано]:03:002:5061 на момент подачі зустрічного позову відповідно до звіту про оцінку майна 14.10.2025 становить 6 000 044 грн. Оцінка здійснювалась Товариством з обмеженою відповідальністю «Кабінет оцінки «Авікум». Таким чином загальна сума майна (оціночна вартість) спірного майна подружжя складає: 12676 168,84 грн. Будівництво вказаного житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:5061, площею 0.08 (га) було завершено у 2021 році. Будинок підключений до електропостачання. Відповідачем регулярно сплачуються членські внески як учаснику житлового кооперативу, в межах якого розташований збудований житловий будинок. Однак до цього часу будинок не було введено в експлуатацію, оскільки титульним власником земельної ділянки є ОСОБА_1 і тільки вона може звернутися до органів влади України із відповідними заявами про введення приватного житлового будинку в експлуатацію, як це передбачено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461. Кошти на придбання квартири АДРЕСА_1 , та на ремонт цієї квартири були отриманні відповідачем - ОСОБА_3 за договором позички від свого батька ОСОБА_7 .
03.12.2025 від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якій остання просить суд відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог в частинні визнання за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Відзив на зустрічну позовну заяву обґрунтований тим що, відповідач за зустрічним позовом визнає такі обставини: на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:5061, площею 0.08 (га) сторонами під час шлюбу було збудовано житловий будинок. Загальна площа цього житлового будинку - 167,3 кв. м., житлова площа будинку - 77,0 кв. м. Адреса розташування житлового будинку: АДРЕСА_2 . Ринкова вартість житлового будинку загальною площею 167,3 кв.м., житловою площею 77,0 кв.м., що розташований за адресою - Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Малютянська, на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:5061 на момент подачі зустрічного позову відповідно до звіту про оцінку майна 14.10.2025 становить 6 000 044,00 грн. Оцінка майна здійснювалась та є в матеріалах справи та здійснювалась позивачем за зустрічним позовом. Таким чином загальна сума майна (оціночна вартість) спірного майна подружжя з урахуванням квартири, земельної ділянки, та будинку складає: 12 676 168, 84 грн. Позивач у первісній позовній заяві не заявляв вимог щодо поділу в натурі житлового будинку, розташованого на спірній земельній ділянці, як об`єкта спільної сумісної власності подружжя, оскільки зазначений будинок не введений в експлуатацію, не зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не має реєстраційного номера та, відповідно, не набув статусу об`єкта нерухомості у розумінні чинного законодавства. Саме тому позивач обґрунтовано заявив вимоги лише про поділ земельної ділянки, оскільки нерухомість, тісно пов`язана із землею, юридично слідує за правом власності на неї. При цьому позивач не заперечує факту існування на земельній ділянці незавершеного будівництва. Обставини щодо яких відповідач заперечує, вказали про те що, позивач за зустрічним позовом заявляє, що квартира АДРЕСА_1 , а також витрати на її ремонт були нібито профінансовані відповідачем - ОСОБА_3 за рахунок грошових коштів, отриманих у позику від його батька - ОСОБА_7 , на загальну суму 95 000 доларів США. На підтвердження цього позивач за зустрічним позовом посилається на позов ОСОБА_7 до свого сина, який перебуває у провадженні Соборного районного суду м. Дніпро. Однак такі твердження є надуманими, суперечливими та спрямованими виключно на штучне збільшення частки відповідача у спільному майні подружжя шляхом створення фіктивного боргового зобов`язання. Позов батька до сина було подано лише після того, як позивачка за первісним позовом подала заяву про поділ спільного майна подружжя (відмітка суду - 18.08.2025 на позовній заяві). Лише після цього, майже через 12 років після нібито укладення розписки від 05.09.2013, батько «раптово згадав» про «борг» у 80 000 доларів США та подав позов. Такі дії є ознакою вдаваного правочину, метою якого є створення боргу «заднім числом» з метою позбавлення другого з подружжя права на половину спільного майна.
04.12.2025 від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду надійшли письмові пояснення, які обґрунтовані тим, що позивачка дійсно була змушена подати заяву про стягнення аліментів у Королівстві Норвегія, оскільки відповідно до місцевого законодавства одинока мати повинна звертатися за аліментами, щоб мати право на соціальну підтримку. При цьому відповідач надав норвезьким органам неправдиву інформацію про те, що проживає в Україні, натомість як відповідач проживає, та працює у Польші, що спричинило нарахування аліментів за мінімальною платою. У Норвегії куди позивачка вивезла своїх дітей, рятуючи їх від війни мінімальний прожитковий мінімум на одну дитину складає близько 6 500-7 000 крон на місяць, проте позивачка отримує лише 300 крон на кожну дитину, що є фактично символічною сумою. Причини цього є те що, відповідач завідомо викривив дані щодо свого місця проживання; доведення його фактичного місця проживання потребує судових процесів у Норвегії, що є надзвичайно дорогим; позивачка також отримує аліменти за судовим наказом в Україні - 4 000 грн, що у сукупності становить близько 1 500 крон на місяць на двох дітей, тоді як лише оренда житла становить близько 10 000 крон. Таким чином, доводи відповідача про значні витрати на утримання дітей чи про виконання ним обов`язку в належному обсязі - не відповідають реальності. Щодо тверджень про перешкоди у спілкуванні дітей зазначила, що відповідач проживає у Польщі, йому достеменно відоме місце проживання дітей у Норвегії, він має їхні контактні номери телефонів, старшій доньці відповідач не телефонував жодного разу за останні пів року. Молодшому синові періодично надсилав повідомлення принизливого змісту щодо матері, а не здійснював нормальне батьківське спілкування. Жодного доказу того, що позивачка перешкоджає спілкуванню - не надано. Щодо згаданого відповідачем «позову про встановлення порядку та способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною» справа №: 755/16378/25, зазначила що, даний позов не був прийнятий судом до розгляду та повернутий ухвалою, він не підтверджує існування будь-яких перешкод, а лише демонструє недбалість відповідача щодо оформлення документів. Також вказала щодо припинення спілкування між сторонами та неможливості домовитись зазначивши, що сам факт відсутності спілкування після розірвання шлюбу не є доказом того, що позивачка ухилялась від врегулювання питання поділу майна позасудово. Спілкування між сторонами фактично припинилося з ініціативи самого відповідача, і жодного діалогу щодо поділу майна він не пропонував.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17.02.2026 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, об`єднавши їх в одне провадження, роз`яснено учасникам справи їх право подати заяви по суті справи та визначено відповідні процесуальні строки.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02.04.2026 закрито підготовче провадження у справі та справа призначена до судового розгляду.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні первісний позов підтримала в повному обсязі, просила суд його задовольнити, з підстав викладених у заявах по суті справи. Додатково пояснила суду, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого набули у спільну сумісну власність нерухоме майно, а саме: квартиру, розташовану по АДРЕСА_2 , вартістю 6 000 000 грн, та земельну ділянку вартістю 4 000 000 грн. Зазначила, що сторони не досягли згоди щодо поділу зазначеного майна, у зв`язку з чим звернулися до суду з позовними вимогами про поділ спільного майна подружжя із визначенням за кожною зі сторін права власності на частку. Щодо зустрічного позову пояснила, що не заперечує проти поділу об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки. У частині вимог про визнання квартири особистою приватною власністю та посилань на укладений договір позики заперечувала, зазначивши, що такий правочин не є реальним, а був укладений з метою штучного зменшення частки позивача у спільному майні. Також вказала, що розписки, за якими нібито ОСОБА_3 отримав позику від батька, датовані 2013-2014 роками, не можуть вважатися належними та достовірними доказами, оскільки їх зміст легко сфальсифікувати.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні вимоги зустрічного позову підтримав та просив його задовольнити, з підстав викладених у заявах по суті справи. Додатково пояснив, що квартира була придбана та відремонтована за рахунок коштів позивача, у зв`язку з чим, на його думку, не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Також зазначив, що об`єкт незавершеного будівництва фактично збудований, однак в експлуатацію не введений, оскільки власником земельної ділянки є ОСОБА_1 . Разом з тим повідомив, що витрати, пов`язані з будівництвом та утриманням будинку, здійснює ОСОБА_3 . Крім того, вказав, що вимоги первісного позову є незрозумілими, оскільки поділ спірного майна в натурі без проведення відповідної будівельно-технічної експертизи є неможливим.
Таким чином, суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 перебували у шлюбі, який зареєстрований 22.11.2008 Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстрації служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 1054.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 03.04.2025 у справі № 201/1538/25 шлюб між сторонами розірвано.
Судовим наказом Дніпровського районного суду міста Києва від 26.03.2025 у справі №755/4720/25, стягнуто з ОСОБА_3 на ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 06.12.2024 і до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до положень частин другої, дев`ятої статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Частиною третьою статті 61 СК України передбачено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна також ураховуються борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, та на підставі ч.1 ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
Як вбачається з матеріалів справи, під час перебування сторін у шлюбі, ними набуто майно, яке зареєстроване як за позивачем так і за відповідачем.
Так, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 435790003 від 17.07.2025, за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 3875, виданий 01.11.2013, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Магомедова М.Г.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 119836101 від 05.04.2018, за ОСОБА_1 зареєстроване право власності за земельну ділянку кадастровий номер: [номер приховано]:03:002:5061, площею 0,08 га, що розташована за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с/рада Малютянська, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 708, виданий 05.04.2018, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Переверзева Г.О.
Сторонами не заперечується та визнається факт здійснення будівництва житлового будинку загальною площею 167,3 кв.м., житловою площею 77,0 кв.м., що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:5061 за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Малютянська, який збудований у період шлюбу між сторонами та на час розгляду справи не введений в експлуатацію.
Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно із вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Зі змісту п.п. 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» убачається, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Враховуючи відсутність між подружжям спору, в частині визнання земельної ділянки з кадастровим номером: [номер приховано]:03:002:5061, площею 0,08 га, що розташована за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с/рада Малютянська, спільним майном подружжя, остання підлягає поділу між подружжям в рівних частках.
Крім того, як зазначено вище, на земельній ділянці з кадастровим номером: [номер приховано]:03:002:5061, площею 0,08 га, що розташована за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с/рада Малютянська, подружжям у період шлюбу побудований будинок загальною площею 167,3 кв.м., житловою площею 77,0 кв.м., який не введений в експлуатацію, тобто вважається таким, що незавершений будівництвом.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Об`єктом незавершеного будівництва є новостворена річ, фізичне створення якої розпочато, але не завершено, тобто не виконані всі передбачені проєктом роботи.
Крім того, «незавершеність» будівництва в розумінні закону та для цілей правозастосування може полягати у невчиненні дій, спрямованих на закінчення юридичного складу будівництва - введення будівлі в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на неї.
Об`єкт незавершеного будівництва з урахуванням підходів, які склалися у доктрині цивільного права, може розглядатися у трьох вимірах: 1) як сукупність будівельних матеріалів (сукупність рухомих речей - res mobiles); 2) як об`єкт нерухомого майна (res immobiles); 3) як річ особливого роду, яка, по суті, поєднує в собі ознаки рухомих і нерухомих речей (res sui generis - річ «свого роду»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2026 у справі № 607/10858/22 (провадження № 14-138цс24), зазначено, що об`єкт незавершеного будівництва, незалежно від того, на якій стадії готовності він перебуває, як правило, відповідає одній з основних ознак, визначених законом для об`єктів нерухомості - «стаціонарності», тобто неможливості їхнього вільного переміщення у просторі без їх знецінення та зміни їх призначення, оскільки такий об`єкт нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою (землею), на якій він зводиться, і переміщення цього об`єкта без завдання йому шкоди є неможливим.
Поняття нерухомих речей («нерухомого майна», «нерухомості») у їх зіставленні з речами рухомими законодавець надав у статті 181 ЦК України. За змістом цієї статті до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
Об`єктом незавершеного будівництва є річ особливого роду, щодо якої можливе існування цивільних прав і обов`язків, тобто може перебувати в цивільному обороті.
У вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що висновок, викладений у постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19 необхідно читати так: «у разі неможливості поділу [яка обумовлюється входженням до складу відповідного об`єкта самочинно збудованих споруд] незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку».
У тому ж разі, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (формального забудовника), то суд має право визнати за іншим з подружжя (співвласником) право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.
Як вбачається з звіту про оцінку майна від 14.10.2025 складено ТОВ «Кабінет оцінки «Авікум», об`єкт оцінки (в т.ч. місце розташування) житловий будинок, загальною площею 167,3 кв.м., житловою площею 77,0 кв.м., що розташований за адресою Київська обл., Києво-Святошинський р-н. с/рада Малютянська, ринкова вартість об`єкта оцінки становить 6 000 044 грн. Також у звіті встановлено, що житловий будинок потребує ремонту (стан житлового будинку - задовільний). Приміщення можливо для використання згідно свого функціонального призначення.
Матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка була придбана у період шлюбу сторін та 05.04.2018 зареєстрована на ім`я ОСОБА_1 , а будівництво спірного об`єкту завершено у 2021 році, тобто в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, однак будинок не введений в експлуатацію та інший з подружжя, ОСОБА_3 , позбавлений можливості реалізувати таке право, оскільки не наділений правомочностями на звернення до відповідних компетентних органів.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе поділити між сторонами об`єкт незавершеного будівництвом житловий будинок загальною площею 167,3 кв.м., житловою площею 77,0 кв.м., що розташований за адресою Київська обл., Києво-Святошинський р-н. с/рада Малютянська, в рівних частках за кожним, шляхом визнання права власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва, за кожним із сторін, чим усунути невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.
В частині вимог про визнання квартири АДРЕСА_1 , особистою власністю ОСОБА_3 , суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15, від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає вказаним умовам.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.
За вимог ч.2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду. Це передбачено статтями 77-80, 89 ЦПК України.
Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 , як на підставу для визнання вказаного майна. Його особистою власністю, посилається на те, що спірна квартира придбана за його особисті кошти, які він отримав за договором позички від свого батька.
В той же час, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 , в супереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не подав до суду жодного доказу в підтвердження заявлених позовних вимог в цій частині.
Посилання позивача ОСОБА_3 на судовий розгляд справи №201/10354/25 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, не може бути беззаперечним доказом набуття ОСОБА_3 майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , в особисту приватну власність.
У цій частини, слід також звернути увагу і на ту обставину, що стороною позивача за зустрічним позовом. не надано суду і договору позички, на який він посилається як на підставу заявлених позовних вимог в цій частині, та з якого б суд мав би можливість встановити обставини та підстави отримання такої позички.
Крім того, Касаційний суд вже звертав увагу, що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Касаційний суд зауважив, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.05.2023 в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.
На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Таким чином. сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, доводи ОСОБА_3 , про те що, він отримав кошти в розмірі 95 000 доларів США за договором позички від свого батька ОСОБА_7 на придбання та ремонт спірної квартири не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, останнім належними доказами не підтверджені.
За вказаних положень, у розрізі спірних правовідносин, суд доходить до висновку, що спірна квартира була набута у період шлюбу, відтак суд вважає безпідставними доводи ОСОБА_3 про те, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти які надав йому в позику батько, за відсутності належних доказів останнього на підтвердження зворотного, суд доходить висновку, що спірне нерухоме майно є спільним сумісним майном сторін, яке підлягає поділу між ними в рівних частках.
Щодо вимог ОСОБА_1 про поділ спільного майна шляхом його виділу в натурі, суд дійшов наступних висновків.
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Частинами 1 та 2 ст. 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
За вимог ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що об`єктом поділу може бути майно, яке є в наявності та може бути виділено в натурі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.04.2025 у справі № 357/3145/20, Верховний Суд виснував, що за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні надалі не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися в результаті його поділу й належать позивачеві та відповідачеві.
В той же час, позивачем за первісним позовом на надано суду висновків щодо технічної можливості виділу частки з об`єктів нерухомого майна, у якому б був зазначений склад новоутворених об`єктів нерухомого майна, який відповідно було б можливо виділити в натурі кожному із співвласників відповідно до їх часток.
Правом на заявлення перед судом клопотання про призначення відповідної судово будівельної експертизи для визначення можливості виділу у натурі частки майна сторона позивача за первісним позовом не скористалася.
За таких обставин, суд за відсутності висновку експерта позбавлений можливості на свій розсуд визначити наявність реальної можливості виділу окремого нерухомого майна кожній зі сторін по справі у відповідності до належних їм часток у праві власності.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державні та суспільні інтереси. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 450/1686/17 та від 15.07.2019 у справі № 235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Беручи до уваги такі чинники як справедливість і розумність в рамках застосування принципу верховенства права, дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази, кожен окремо та у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат за первісним позовом та за зустрічним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
За вимог ч.ч. 1-3, 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З огляду на викладене, враховуючи часткове задоволення як первісного так і зустрічного позову, підстави для покладання на кожну із сторін компенсувати понесені витрати відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 36, 57, 60, 61, 63, 68, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст.ст. 3, 15, 16, 328, 364, 372, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. ст.ст. 2, 4, 6, 10-13, 76-84, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 258, 259, 263-265, 267, 268, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності:
-на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 84,80 кв.м;
-на частину незавершеного будівництвом житлового будинку загальною площею 167,3 кв.м., житловою площею 77,0 кв.м., що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:5061 за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Малютянська;
-на частину земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:5061 за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Малютянська.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності:
-на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 84,80 кв.м;
-на частину незавершеного будівництвом житлового будинку загальною площею 167,3 кв.м., житловою площею 77,0 кв.м., що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:5061 за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Малютянська;
-на частину земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:5061 за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Малютянська.
В інших позовних вимогах первісного та зустрічного позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Дані про учасників справи:
-ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
-ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 .
Повний текст рішення складено 28.07.2026.
Суддя: