Справа № 646/9354/26
Провадження № 2/646/5475/2026
У Х В А Л А
05 серпня 2026 року м. Харків
Суддя Основ`янського районного суду міста Харкова Серпутько Д.Є., при прийнятті позовної заяви представника ОСОБА_1 адвоката Максимова Миколи Ігоровича до військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту батьківства,
ВСТАНОВИВ:
До Основ`янського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява представника ОСОБА_1 адвоката Максимова Миколи Ігоровича до військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту батьківства, в якій останній просить суд: встановити факт батьківства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: село Пристін, Куп`янський район, Харківська область, Україна, РНОКПП: НОМЕР_2 , щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: місто Куп`янськ, Харківська область, Україна та внести зміни до актового запису № 58 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного Куп`янським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального, управління юстиції у Харківській області 04 серпня 2017 року, місце народження: місто Куп`янськ, Харківська область, Україна, зазначивши в графі батько: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: село Пристін, Куп`янський район, Харківська область, Україна, громадянин України.
Дослідивши зміст позовної заяви та доданими до неї документами, суд приходить до наступних висновків.
Статтями 175, 177 ЦПК України визначено вимоги до змісту та форми позовної заяви, документів, що додаються до позовної заяви, обов`язок дотримання яких покладається на позивача.
Так, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні відповідно до положень статті 16 Цивільного Кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18).
Статтею 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.
Натомість, згідно зі ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
У першому випадку передумовою звернення до суду за заявою про встановлення факту батьківства є смерть того, батьківство кого встановлюється, а у другому - особа, батьківство якої встановлюється в судовому порядку, є відповідачем або позивачем у справі.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі №373/2257/18 та від 15 квітня 2021 року у справі №361/2653/15-ц.
Частина 1 ст.135 СК України встановлює, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Як роз`яснено у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.
Зазначене кореспондується з п. 7 постанови Пленум Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», де вказано, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір`ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні.
У постанові від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц, провадження №61-6030св18 Верховний Суд зазначив, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. А доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Таким чином, закон розрізняє порядок визначення походження дитини від батька шляхом визнання батьківства - про що позов подається до особи, яка вважається батьком дитини, або шляхом встановлення факту батьківства у разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини. Тобто, визнання батьківства можливе лише тоді, коли імовірний батько дитини живий. Якщо ж він помер і дитина народилася у незареєстрованому шлюбі, вказане питання вирішується у спеціально передбачений законом спосіб - встановлення факту визнання батьківства або факту батьківства, який розглядається в порядку окремого провадження, а в разі наявності спору про право в позовному провадженні.
Отже, зі змісту наведених норм та правових позицій, у разі смерті батька дитини, підтвердження його батьківства в судовому порядку можливе у спеціально передбачений законом спосіб встановлення факт батьківства.
Разом з цим, наведені вимоги закону позивачем не дотримано в повному обсязі, адже у матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_2 помер.
Крім того, відповідно до роз`яснень наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2008 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за нормою ст. 213, 215 ЦПК України, рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Згідно з абз. 12 пункту 20 глави І розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/2 (з відповідними змінами), при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
Однак позивач не вказала в якості учасника справи відповідний орган державної реєстрації актів цивільного стану.
Так, відповідачами у вказаній справі позивач зазначив військову частину НОМЕР_1 , Міністерства оборони України.
Як підставу для звернення до суду позивач зазначила, що встановлення походження дитини від ОСОБА_2 впливає або потенційно може вплинути на право дитини на: отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця; отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника; спадкові права; соціальні гарантії та пільги членів сім`ї військовослужбовця; інші особисті немайнові та майнові права, прямо пов`язані із юридичним статусом дитини військовослужбовця.
Однак, в позові не аргументовано, якими саме діями відповідачі не визнають, порушують, чи оспорюють права позивача, не роз`яснено в чому саме полягає спір між позивачем та відповідачами в цій частині.
Крім того, позивачем не визначено належним чином коло осіб, на права та інтереси яких може вплинути ухвалене рішення, із чітким визначенням їх процесуального статусу та не надано відповідних доказів про наявність чи відсутність у ОСОБА_2 інших близьких родичів, які можуть як визнавати, так і заперечувати факт батьківства останнього, адже рішення суду у даній справі може вплинути на права та обов`язки інших спадкоємців.
Оскільки відомостей про наявність чи відсутність таких осіб у позовній заяві не вказано, суд позбавлений можливості встановити, чи вбачається або не вбачається у даній справі спір про право.
Крім того, як при поданні позову про визнання батьківства, так і при зверненні до суду із заявою про встановлення факту батьківства, позивач має подати докази на підтвердження того, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (ч. 4 ст. 128, ч. 1 ст. 130 Сімейного кодексу України).
Водночас, позивач доказів на підтвердження внесення запису про батька дитини відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України не надала.
Також позивач в порушення п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України у позові не зазначає відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору, до позову не додано доказів звернення до належних органів ДРАЦС України, та отримання ним висновку про відмову внесення змін до актового запису, за таких обставин позивачу необхідно надати такі докази.
Крім того, частиною 4 ст. 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана: фізичною особою сплачується 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На підставі ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2026 року з 01 січня встановлений у розмірі 3328 грн.
Отже, судовий збір за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру на даний час становить 1331 грн. 20 коп.
Відповідно до положень ч. 3ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Судом встановлено, що позивачем заявлено 2 (дві) вимоги у справі позовного провадження немайнового характеру, однак не сплачено судовий збір у відповідному розмірі за кожну з вимог.
Таким чином позивачу слід сплатити судовий збір у розмірі 2129,92 грн (1064,96грн*2) або надати документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Отже, зазначені вище недоліки є підставою для залишення позовної заяви без руху на підставі частини першої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України.
При цьому суд зауважує, що залишення заяви без руху не є обмеженням права позивача на доступ до правосуддя.
Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20.05.2010 року у справі «Пелевін проти України» (п. 27), від 30.05.2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (п. 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», про те, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland» № 28249/95).
Отже, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, ЦПК України при цьому покладає обов`язок на суд перевірити виконання заявником цих вимог та прийнятності заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.
Вказані недоліки перешкоджають прийняттю позовної заяви до розгляду, у зв`язку з чим її слід залишити без руху і надати позивачу строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.
Згідно вимог ч. 1, ч. 2 ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.175, 177, 185, 260, 261, 353 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву представника ОСОБА_1 адвоката Максимова Миколи Ігоровича до військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту батьківства - залишити без руху.
Встановити строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
В разі не усунення недоліків позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.
Суддя Д.Є. Серпутько