ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.08.2026 м.Дніпро Справа №908/3980/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)
суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.
секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.
за участю представників сторін:
прокурор: Федотова О.П.
від позивача-1: не з`явився
від позивача-2: Мироненко Н.О.
від відповідача (скаржника): не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Дьяченка Дмитра Геннадійовича
на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.05.2026 (суддя Педорич С.І., повний текст рішення складено 11.05.2026) у справі №908/3980/25
за позовом: керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах:
позивач 1: Департамент культури і туризму Запорізької міської ради
позивач 2: Запорізька міська рада
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Дьяченка Дмитра Геннадійовича
про визнання договору недійсним та стягнення коштів
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах: позивача 1 - Департаменту культури і туризму Запорізької міської ради, позивача 2 - Запорізької міської ради, звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Дьяченка Дмитра Геннадійовича, за змістом якого просив суд:
- визнати недійсною додаткову угоду від 30.04.2025 №2 до договору про закупівлю послуг від 07.04.2025 №85-Я, укладену між Департаментом культури і туризму Запорізької міської ради та Фізичною особою-підприємцем Дьяченко Дмитром Геннадійовичем;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Дьяченко Дмитра Геннадійовича на користь Департаменту культури і туризму Запорізької міської ради штрафні санкції в сумі 25789,12 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що при укладенні спірної додаткової угоди №2від 30.04.2025 до договору про закупівлю послуг від 07.04.2025 №85-Я, не було документально підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивних обставин, що спричинили продовження строку надання послуг. Тож оскільки спірна додаткова угода, якою продовжено строк виконання зобов`язань щодо поставки товару, є такою, що укладена з порушенням вимог п. 3-7 Розділу Х Закону України «Про публічні закупівлі» та підпункту 4 пункту 19 Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022, у зв`язку з відсутністю об`єктивних обставин для цього, а тому має бути визнана судом недійсною.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.05.2026 у справі №908/3980/25 позовні вимоги задоволено повністю:
- визнано недійсною додаткову угоду від 30.04.2025 №2 до Договору про закупівлю послуг від 07.04.2025 №85-Я, укладену між Департаментом культури і туризму Запорізької міської ради та Фізичною особою підприємцем Дьяченко Дмитром Геннадійовичем;
- стягнуто з Фізичної особи-підприємця Дьяченка Дмитра Геннадійовича на користь Департаменту культури і туризму Запорізької міської ради штрафні санкції в сумі 25789,12 грн за неналежне (несвоєчасне) виконання зобов`язань за договором про закупівлю послуг №85-Я від 07.04.2025;
- стягнуто з Фізичної особи-підприємця Дьяченка Дмитра Геннадійовича на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області кошти, витрачені в 2025 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в розмірі 4844,80 грн за пред`явлення позовної заяви.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що при зверненні з даним позовом до господарського суду прокурором дотримано норми статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», визначено уповноважені державою органи та належним чином обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок, у тому числі, бездіяльності позивачів.
Щодо суті заявлених позовних вимог місцевий господарський виснував про те, що на момент укладення додаткової угоди 30.04.2025 №2 до Договору про закупівлю послуг від 07.04.2025 №85-Я не було документально підтверджено об`єктивних обставин, що зумовили б необхідність та правомірність укладення вказаної додаткової угоди до основного договору, з урахуванням чого оскаржувана додаткова угода укладена всупереч вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак підлягає визнанню недійсною.
Також суд встановив наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому прокуратурою розмірі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Дьяченко Дмитро Геннадійович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 05.05.2026 у справі №908/3980/25 та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Першочергово скаржник зауважив про те, що прокурором, у розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту протиправної бездіяльності органу місцевого самоврядування (позивача 1). Сам лише факт незадоволення прокурора станом правовідносин не свідчить про системне нездійснення органом своїх повноважень. Відтак, на думку апелянта, місцевий господарський суд на зазначені обставини уваги не звернув та не перевірив належним чином легітимність підстав для подання позову прокурором.
Крім того, скаржник акцентував увагу на те, що самі позивачі, в особі яких прокурор подав позов, офіційно заявили про відсутність будь-яких порушень їхніх прав у межах спірних цивільно-правових відносин та не підтримували позовні вимоги прокурора. Вказана позиція правомірного суб`єкта повністю спростовує твердження прокурора про наявність шкоди державним чи публічним інтересам. За таких обставин, скаржник стверджує про те, що суд першої інстанції, задовольнивши позов проти волі самого органу, наділеного дискреційними повноваженнями, фактично легітимізував свавільне втручання прокуратури у сферу компетенції органів місцевого самоврядування, що прямо суперечить засадам диспозитивності судочинства.
Щодо суті позовних вимог, то скаржник наполягав на тому, що суд першої інстанції здійснив лише загальний аналіз умов договору про закупівлю, втім не здійснив аналізу та тлумачення змісту його окремих істотних умов (частин) для сторін з метою з`ясування його дійсної правової природи. Так, предметом Договору є послуги (поточний ремонт) в розумінні законодавства про публічні закупівлі, а не роботи, тому норми про договір підряду не застосовуються. Більш того, за твердженням апелянта, строк надання послуг (п. 5.1 Договору) до переліку істотних умов не належить, а відтак зміна пункту 5.1 Договору Додатковою угодою №2 від 30.04.2025 (продовження строку надання послуг до 31.05.2025) не є зміною істотних умов Договору у розумінні чинного законодавства та умов самого Договору.
Ключовим доводом апеляційної скарги виступає позиція відповідача щодо безпідставності та помилковості висновків суду першої інстанції про відсутність об`єктивних обставин для продовження строку надання послуг.
За твердженням апелянта, суд першої інстанції вдався до поверхневого та однобічного дослідження наявних у справі доказів, порушивши вимоги процесуального закону щодо їх всебічної та об`єктивної оцінки. Так, оцінюючи інформацію ГУНП в Запорізькій області від 04.11.2025 №1200-2025 та рапорт Управління патрульної поліції від 14.04.2025, суд дійшов хибного висновку, нібито «вирішення конфлікту на місці» о 16:57 свідчить про повне усунення перешкод для підрядника. На думку відповідача, сам факт виклику поліції головою ОСББ Нестеровим С.Ф. на лінію « 102» (ЄО № 9789) є беззаперечним матеріальним доказом існування відкритого конфлікту, активного супротиву та фізичного недопуску працівників підрядника до об`єкта за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 153. Тимчасове врегулювання гострої фази суперечки в присутності правоохоронців свідчило лише про уникнення вчинення правопорушень на конкретний момент часу, але жодним чином не означало автоматичного надання мешканцями будинку безперешкодного доступу до конструкцій будинку чи внутрішньобудинкових мереж у наступні дні, оскільки ОСББ є самостійною юридичною особою, на чию волю підрядник впливати не може. При цьому суд першої інстанції повністю проігнорував, що такі протидії дезорганізують будівельний процес, а робочий день 14.04.2025 був повністю зірваний.
Так само помилковим, на думку скаржника, є і висновок суду щодо ненадання відповідачем доказів обсягу виконаних робіт у межах строку дії договору (з 07.04.2025 по 30.04.2025). Враховуючи, що загальний строк надання послуг складав лише 23 календарні дні, а активна протидія з боку балансоутримувача (ОСББ) розпочалася вже через тиждень після підписання договору (14.04.2025), підрядник був позбавлений фізичної та юридичної можливості розгорнути повноцінні будівельні роботи, через що об`єктивно не міг надати акти виконаних робіт на обсяги, які не були виконані саме з вини третіх осіб.
Окремо апелянтом було зауважено про факт добросовісної поведінки ФОП Дьяченко Д.Г. протягом усього строку дії Договору, який мав прояв як у своєчасному повідомленні замовника про настання обставин, які не залежали від його волі, так і у повному виконанні всіх прийнятих на себе за договором зобов`язань.
Апелюючи до обставин відсутності з боку замовника будь-яких претензій щодо виконання відповідачем умов договору, скаржник стверджував про те, що стягнення штрафних санкцій з виконавця в такій ситуації не відновить жодного порушеного права, а слугуватиме лише невиправданим майновим обтяженням для суб`єкта господарювання, що в умовах воєнного стану виконав узятий на себе публічний договір у повному обсязі.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
19.06.2026 від Запорізької обласної прокуратури до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокурор заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
На думку прокурора, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду, правовідносини сторін за цим Договором регулюються главою 63 ЦК України, а не главою 61 ЦК. При цьому, істотними умовами договору підряду є, зокрема, предмет договору підряду; договірна ціна; строки початку та закінчення робіт. Відтак, під час дії договору сторони могли змінити таку істотну умову як строк виконання зобов`язань (строк виконання робіт) шляхом продовження такого строку, однак виключно за наявності існування документально підтверджених об`єктивних обставин, що зумовили таке продовження. В той же час, оспорювана у цій справі додаткова угода, якою продовжено строк виконання зобов`язання щодо виконання робіт, є такою, що укладена з порушенням вимог законодавства та умов договору у зв`язку з відсутністю документально підтверджених об`єктивних обставин. Доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі, за твердженням прокурора, не спростовують вказаних обставин та висновків суду першої інстанції.
Крім того, прокурор зазначив про те, що при зверненні з даним позовом до господарського суду останнім було дотримано норми статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру». При цьому подання позивачами пояснень, спрямованих на заперечення позову прокурора, не є процесуальною перешкодою для розгляду справи та саме по собі не спростовує наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави. Навпаки, така позиція підтверджує, що органи, в особі яких заявлено позов, не вживають заходів щодо судового захисту відповідного інтересу.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи пояснень Запорізької міської ради (позивача 2).
12.06.2026 від Запорізької міської ради надійшли письмові пояснення, за змістом яких третя особа фактично підтримала заявлені в суді першої інстанції заперечення щодо поданого прокурором позову.
Так, за твердженням позивача 2, на момент підписання договору про закупівлю послуг від 07.04.2025 №85-Я його сторонами було погоджено всі його істотні умови: предмет, ціна та строк його дії. Додаткова угода, яка є предметом спору, укладена сторонами у відповідності до положень чинного законодавства. Чинним законодавством вичерпно не визначено, настання яких саме обставин вважається об`єктивним та достатнім для продовження строків в договорах на закупівлю. Відтак, представник ради вважає, що лист відповідача від 30.04.2025р. № 30/1-04-25 в розумінні п.п. 4 п.19 Постанови 1178 є документальним підтвердженням об`єктивних обставин для продовження строку виконання зобов`язань за Договором про закупівлю. На переконання Запорізької міської ради, стягнення штрафних санкцій після повного виконання договору про закупівлю є безпідставним у зв`язку з тим, що зобов`язання припинені належним виконанням.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 02.06.2026 здійснено запит матеріалів справи №908/3980/25 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
10.06.2026 матеріали справи №908/3980/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дьяченка Дмитра Геннадійовича на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.05.2026 у справі №908/3980/25; розгляд апеляційної скарги призначено на 04.08.2026 о 16:00 год.
У судове засідання 04.08.2026 з`явився прокурор та представник позивача 2. Решта учасників справи правом участі в судовому засіданні не скористались, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
У судовому засіданні 04.08.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, Департаментом культури і туризму Запорізької міської ради електронній системі публічних закупівель Prozorro оприлюднено відомості про проведення закупівлі UA-2025-03-18-003541-a щодо закупівлі послуг з аварійного (поточного) ремонту приміщення філії Запорізької дитячої художньої школи за адресою: пр. Соборний, буд. 153 у м. Запоріжжя.
Відповідно до інформації про предмет закупівлі, строк надання послуг: до 30.04.2025.
Згідно з протоколом затвердження річного плану закупівель UA-P-2025-03-18-003512, a джерелом її фінансування є кошти місцевого бюджету.
За результатами вказаної закупівлі між Департаментом культури і туризму Запорізької міської ради та ФОП Дьяченко Д.Г. укладено договір про закупівлю послуг від 07.04.2025 №85-Я (далі - Договір).
За змістом п. 1.1. Договору Підрядник, відповідно до кошторисної документації та умов договору, зобов`язався виконати аварійний (поточний) ремонт приміщення філії Запорізької дитячої художньої школи за адресою: пр. Соборний, буд. 153 у м. Запоріжжя, а Замовник оплатити надані послуги на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 1.5. Договору істотні умови договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, передбачених законодавством (п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178).
Договірна ціна послуг є невід`ємною частиною договору, є динамічною і визначається на підставі кошторису, та складає 1206124,56 грн без ПДВ (п. 3.1. Договору).
Відповідно до п. 5.1. Договору строк надання послуг Підрядником не пізніше 30.04.2025. Підрядник розпочне надання послуг після підписання договору. Надання послуг може бути закінчено достроково тільки за згодою із Замовником.
Датою закінчення надання послуг вважається дата їх прийняття Замовником (п. 5.2. Договору).
За змістом п. 5.3. Договору строки надання послуг можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у договір.
Згідно з п.п. 6.4.1., 6.4.8. п. 6.4. Договору Підрядник зобов`язувався: надати у встановлені строки в межах договірної ціни, згідно з кошторисною документацією на свій ризик власними і залученими силами та відповідними засобами всі передбачені замовленням послуги, здати в обумовлені строки об`єкт в експлуатацію Замовнику, усувати протягом гарантійного терміну експлуатації об`єкту недоліки, які зумовлені неякісним наданням послуг; інформувати в установленому порядку Замовника про хід виконання зобов`язань за договором, обставини, що перешкоджають його виконанню, а також про заходи необхідні для їх усунення.
Пунктом 7.3. Договору сторони погодили, що за невиконання зобов`язань за договором Підрядник несе відповідальність в порядку, визначеному п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, а саме: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до п. 8.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є документи, які видаються відповідними і компетентними органами (п. 8.3 Договору).
У подальшому між сторонами укладено додаткову угоду від 07.04.2025 №1 до Договору від 07.04.2025 №85-Я, відповідно до умов якої сторони доповнили Договір пунктом 11.4, виклавши його в наступній редакції: «Підрядник має право залучати до надання послуги, яка є предметом даного Договору, субпідрядників/співвиконавців, які мають необхідні дозвільні документи, досвід виконання аналогічних робіт, достатні ресурси для виконання відповідного обсягу робіт. Підрядник відповідає за результати роботи субпідрядників/співвиконавців і виступає перед Замовником як генеральний Підрядник, а перед субпідрядником - як Замовник».
Судом першої інстанції було також встановлено, що 14.04.2025 о 15:26 на лінію « 102» звертався голова ОСББ Нестеров Сергій Федорович з приводу робіт в будинку за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 153 (ЄО від 14.04.2025 № 9789). Згідно з рапортом поліцейського Управління патрульної поліції в Запорізькій області Харламової Я.О., складеного 14.04.2025 о 16:57, Нестеров С.Ф., представник підрядника та Департаменту культури і туризму Запорізької міської ради під час бесіди дійшли взаємної згоди та на місці вичерпали конфлікт з приводу виконання робіт в будинку, допомоги працівників поліції не потребували, з заявами або скаргами ніхто не звертався, що підтверджується листом ГУНП в Запорізькій області від 04.11.2025 № 1200-2025.
Листом від 30.04.2025 № 30/1-04-25 ФОП Дьяченко Д.Г. повідомив Департамент культури і туризму Запорізької міської ради про ситуацію, що склалась під час виконання умов Договору від 07.04.2025 № 85-Я, а саме про те, що під час проведення ремонтних робіт неодноразово виникали непередбачувані труднощі, пов`язані з конфліктними ситуаціями та суперечками між мешканцями будинку і представниками ОСББ. Такі обставини призводили до ускладнення доступу працівників до об`єкта та відволікали їх від безпосередніх робіт, що, у свою чергу, спричинило періодичні затримки у виконанні завдань. На підставі викладеного запропонував укласти додаткову угоду зі строком завершення робіт не пізніше 31.05.2025.
30.04.2025 між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до Договору від 07.04.2025 №85-Я, відповідно до умов якої, на підставі п.п. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 (далі по тексту - Особливості), та п. 5.3. Договору від 07.04.2025 №85-Я сторони дійшли взаємної згоди змінити п. 5.1. Договору від 07.04.2025 №85-Я, виклавши його в наступній редакції: «Строк надання послуг Підрядником не пізніше 31.05.2025. Підрядник розпочне надання послуг після підписання договору. Надання послуг може бути закінчено достроково тільки за згодою із Замовником.»
У подальшому між сторонами укладено додаткову угоду від 27.05.2025 №3 до Договору від 07.04.2025 №85-Я, відповідно до умов якої, у зв`язку зі зміною складу послуг, відповідно до п.п. 3 п. 19 Особливостей, згідно листа Підрядника, сторони домовились внести зміни у Додаток 1 «Договірна ціна» і викласти його у новій редакції. Також, відповідно до п.п. 1 п. 19 Особливостей внесли зміни до п. 3.1. Договору, виклавши його в наступній редакції: «Договірна ціна послуг є невід`ємною частиною договору, є динамічною і визначається на підставі кошторису та складає 1167869,48 грн без ПДВ».
27.05.2025 між сторонами підписано Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2025 року на суму 1167869,48 грн без ПДВ.
Відповідно до платіжної інструкції від 27.05.2025 №102 Замовник сплатив на користь Підрядника 1167869,48 грн без ПДВ.
За твердженням прокурора, з чим не погоджуються позивачі та відповідач, при укладенні додаткової угоди №2 до Договору від 30.04.2025 №85-Я не було документально підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивних обставин, що спричинили продовження строку виконання будівельних робіт. Вказані обставини зумовили звернення прокурора до суду з цим позовом.
За наслідками розгляду позову Господарським судом Запорізької області прийнято оскаржуване рішення про задоволення заявлених позовних вимог.
Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. При цьому апеляційний суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Щодо звернення прокурора в інтересах держави в особі Запорізької міської ради та Департаменту культури і туризму Запорізької міської ради.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Такі випадки встановлено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:
1) наявність інтересів держави у спірних відносинах;
2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;
3) наявність/відсутність компетентного суб`єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;
4) нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним суб`єктом владних повноважень (у разі його наявності).
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).
Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів ( далі у тексті Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.
"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.
Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.
Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).
Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України).
Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.
Правовідносини, пов`язані із використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) укладенням угод до договору закупівлю товарів, на підставі яких витрачаються ці кошти, не відповідає суспільним інтересам.
Виконання зобов`язань за договором, укладеним за результатами процедури закупівлі, проведеної з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, може призвести до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідатиме меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими у статті 5 даного Закону.
Як зазначено в преамбулі Закону України "Про публічні закупівлі", цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальної громади та об`єднаних територіальних громад.
З наведеного слідує, що потреби територіальної громади у певних товарах, роботах та послугах, реалізуються виключно через правовий механізм публічних закупівель.
Оскільки закупівля замовником послуг для забезпечення потреб територіальної громади є публічною закупівлею, тому правильне застосування Закону України "Про публічні закупівлі" входить в поняття "інтерес держави", на захист якого прокурором подано цей позов.
Відповідно до статті 142 Конституції України, частини 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Слід зазначити, що у спорах, які пов`язані з проведенням публічних закупівель, позивачами можуть бути декілька уповноважених органів, які здійснюють контроль і моніторинг у сфері публічних закупівель, в залежності від повноважень, в межах яких ці органи діють, та характеру спірних правовідносин (предмета і підстав позову). При визначенні органу, в інтересах якого пред`являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.
Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями влади, як і державні органи. Запорізька міська рада є розпорядником коштів місцевого бюджету, а тому є тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 79 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020).
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020).
Судом першої інстанції було встановлено, що з метою виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор повідомив позивачів про наявність підстав для представництва інтересів держави та намір звернутися до суду з метою визнання недійсною Додаткової угоди.
Як убачається з матеріалів справи, позивачі заходів, спрямованих на захист інтересів держави, не здійснювали.
Наведене, в свою чергу, є підставою для висновку суду про наявність у прокурора передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва відповідних органів.
Щодо наявності підстав для застосування положень п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», визнання оскаржуваної додаткової угоди недійсною та стягнення з відповідача штрафних санкцій.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі» (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення Договору про закупівлю та оспорюваної Додаткової угоди до нього).
З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель і повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №926/3421/22).
Згідно із ч. 4 ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» відносини, пов`язані із сферою публічних закупівель, регулюється виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.
Пунктом 6 частини 1 статті 1 цього Закону визначено, що договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
У частині 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зазначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Як установив суд першої інстанції, 07.04.2025 між Департаментом культури і туризму Запорізької міської ради та Фізичною особою-підприємцем Дьяченко Д.Г. укладено договір №85-Я про закупівлю послуг.
Позивач 2 та відповідач як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення наполягають на тому, що вказаний договір є договором про надання послуг, відтак спірні правовідносини підпадають під правове регулювання, визначене ст. ст. 901 - 907 Цивільного кодексу України.
Досліджуючи вказане питання, апеляційний наголошує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права. Така правова позиція є сталою та послідовною у судовій практиці, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 тощо.
У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
Особливістю договорів про надання послуг є нематеріальний характер об`єкта договору, за яким продається не результат, а дії, які до нього призводять. Основним відрізняльним критерієм договору про надання послуг від договору про виконання робіт є те, що результат робіт, на відміну від послуг, має матеріальний результат (об`єкт будівництва, предмет ремонту тощо), тоді як корисний ефект від послуги полягає в самому процесі її надання (фахове консультування, представництво особи, розробка проектів документів тощо).
У постанові від 08.10.2019 у справі № 910/11397/18 Верховний Суд зазначив, що предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Послуги відрізняються також від робіт. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги.
Водночас ч.ч.1 та 2 ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У постанові від 04.09.2023 в справі №910/5352/21 Верховний Суд зазначив, що відокремлення договорів про надання послуг від договорів про виконання робіт (договорів підряду) можливо здійснити за наступними критеріями:
- предмет договору підряду є завжди індивідуалізованим, тобто являє собою матеріалізований результат зусиль (робіт) підрядника. Результат роботи підрядника виражається в тій чи іншій матеріальній формі;
- основним результатом при наданні послуг є результат нематеріального характеру, який не втілюється у жодну з матеріальних форм, однак, попри відсутність матеріальної форми, має економічну цінність та корисний ефект для замовника такої послуги.
Як встановив суд першої інстанції предметом Договору №85-Я від 07.04.2025 є виконання підрядником - ФОП Дьяченко Д.Г. аварійного (поточного) ремонту приміщення філії Запорізької дитячої художньої школи за адресою: пр. Соборний, буд. 153 у м. Запоріжжя.
При цьому Локальним кошторисом на будівельні роботи, який є невід`ємним додатком до вказаного договору, сторони погодили чітке найменування робіт та витрат, до яких зокрема віднесли: улаштування плінтусів, улаштування керамічної плитки, улаштування обшивки укосів гіпсокартонними і гіпсоволокнистими листами, установлення металевих дверних коробок, установлення вентиляторів, установлення сантехніки тощо.
Відтак, враховуючи те, що предмет спірного Договору є індивідуалізованим, а результат роботи має матеріальну форму, враховуючи, що здача-прийняття роботи з аварійного (поточного) ремонту приміщення оформляється актом приймання виконаних будівельних робіт, що передбачено п. 4.1 договору, тобто замовника цікавить не сам процес надання послуги, а його результат, який є осяжним, то з урахуванням принципу jura novit curia («суд знає закони») при розгляді справи і ухвалення рішення суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що укладений між сторонами Договір №85-Я від 07.04.2025 за своєю правовою природою є договором підряду.
У відповідності до ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
З урахуванням наведеного підставним є також висновок суду щодо того, що істотними умовами договору підряду є, зокрема, предмет, договірна ціна, строки виконання робіт.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Частинами 3, 4 ст. 653 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є строк виконання зобов`язання, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.
Так, положення п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» передбачають можливість внесення змін до істотних умов договору про закупівлю, зокрема, у випадку продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Згідно з пп.4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 (далі - Особливості), істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім виключного переліку випадків, зокрема продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Таким чином, вказані норми передбачають умови та можливість внесення змін до договору про закупівлю, зокрема й стосовно строку виконання зобов`язань лише, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21). При цьому вказані норми передбачають можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов`язань у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі №910/21806/17, від 06.06.2023 у справі №910/21100/21).
Об`єктивні обставини, що спричинили відповідне продовження, мають бути документально підтверджені і вони не обов`язково мають бути обставинами непереборної сили, засвідченими у вигляді сертифіката ТПП України (постанова Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №924/602/24). Верховний Суд у постанові від 10.04.2025 у справі №924/602/24 зазначив про безпідставність звуження судом апеляційної інстанції тлумачення передбачених п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» випадків допустимого продовження строку дії договору виключно до обставин непереборної сили.
При цьому законодавством не визначено настання яких саме обставин вважається об`єктивним та достатнім для продовження строків та не визначено, в якій формі має бути документальне підтвердження настання зазначених обставин, тому замовник визначає це самостійно.
Як вже було встановлено судом, відповідно до пункту п. 5.1 Договору строк надання послуг Підрядником визначений не пізніше 30.04.2025.
Разом з тим, згідно пункту 5.3 Договору строки надання послуг можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у Договір.
Пунктом 11.8 Договору сторони погодили, що зміна істотних умов договору шляхом складання додаткової угоди допускається, зокрема у випадку продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
На виконання вказаних умов Договору, відповідач повідомив замовника про неможливість виконання обумовлених робіт у зазначений строк та навів причини такої неможливості у листі №30.04.2025 № 30/1-04-25.
За змістом вказаного листа підрядник зазначив про те, що під час проведення ремонтних робіт неодноразово виникали непередбачувані труднощі, пов`язані з конфліктними ситуаціями та суперечками між мешканцями будинку і представниками ОСББ. Такі обставини призводили до ускладнення доступу працівників до об`єкта та відволікали їх від безпосередніх робіт, що, у свою чергу, спричинило періодичні затримки у виконанні завдань. При цьому, розуміючи важливість своєчасного завершення ремонту, відповідач просив замовника врахувати, що вказані фактори не залежали від волі виконавця робіт.
Суд першої інстанції, дослідивши вказані обставини, акцентував увагу на тому, що підрядником не було надано замовнику будь-яких документів на підтвердження вказаних у листі обставин. Зокрема, не надано документальних доказів того, що під час строку виконання робіт, передбаченого договором, обмежувався чи були перешкоди в доступі працівників відповідача до місця виконання робіт.
В той же час, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що під час судового засідання представники відповідача та позивача 1 надали пояснення про усні повідомлення/перемовини стосовно конфліктних ситуацій із представниками ОСББ, які виникали постійно під час виконання робіт. При цьому, з посиланням на пункт 6.4.8 представники відповідача та позивача 1 вважали, що усних повідомлень достатньо для продовження строку виконання робіт.
Крім того, зі змісту поданих до суду першої інстанції письмових пояснень позивача-1 вбачається, що Департамент був поінформований про проблемні ситуації, що виникали на об`єкті, та вживав заходів для їх врегулювання, зокрема шляхом проведення переговорів із керівником ОСББ. Проте досягти згоди вдавалося не завжди, перешкоджання продовжувалися, у зв`язку з чим викликалася поліція. Питання щодо приміщення художньої школи станом на сьогодні залишається неврегульованим.
Також, позивач 1 повідомив, що керівництво ОСББ «Соборний 153/12» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії (справа №908/1857/25). У своїй позовній заяві представники ОСББ «Соборний 153/12» зазначають, що приміщення художньої школи є приміщенням загального користування та належить до власності ОСББ.
Відтак, представник позивача 1 наполягав на тому, що наведені вище фактичні обставини свідчать про те, що затримка у виконанні робіт була зумовлена не суб`єктивним бажанням виконавця, а об`єктивною неможливістю доступу до об`єкта. Системне перешкоджання з боку мешканців будинку (ОСББ), фізичне блокування доступу до конструкцій, за яких належне виконання договору стало технічно неможливим з незалежних від виконавця причин. В той же час, Департамент наголосив на тому, що ФОП Дьяченко Д.Г. вжив усіх залежних від нього заходів для виконання робіт, а прострочення виникло внаслідок дій третіх осіб.
Обумовлені обставини, за твердженням сторін спірного правочину, і мали наслідком укладення Додаткової угоди від 30.04.2025 №2 про продовження строку надання послуг за Договором. При цьому, укладення оскаржуваної Додаткової угоди відбулося за умови незмінності ціни договору.
Так, за приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. А відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 927/863/23).
Однак у даній справі, апеляційний господарський суд не встановив наявності / відсутності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваних правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
З приводу правової позиції прокурора у даній справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Загальні засади (принципи) цивільного права втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації так, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Главою 24 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) загальні засади відповідальності учасників господарських відносин урегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України № 15-рп/24).
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків.
Справедливість як один із фундаментальних принципів права, який закладено безпосередньо в змісті права, в тих правовідносинах формою яких є право, передбачає готовність враховувати інтереси інших сторін, не зловживати своїми правами на шкоду їм, дотримуватися рівності в положенні учасників правовідносин.
Отже за своєю юридичною силою принцип справедливості є фактично імперативною нормою права (нормою відхилення від якої недопустиме), яка поряд з нормами цивільного права належить до механізму регулювання цивільних правовідносин.
Хоча така категорія, як справедливість, є оціночним поняттям та має властивість змінювати своє змістовне наповнення залежно від різних, як об`єктивних, так і суб`єктивних обставин, очевидним є те, що застосування такого принципу у визначенні наявності підстав для застосування штрафних санкцій відповідає меті та цілям такої міри відповідальності як стягнення неустойки.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 цього Закону).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У справі "Делькорт проти Бельгії", 07.01.1970, Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції", заява № 17862/91, § 31-32; від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22.11.1995 у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява № 20166/92, § 36).
Пропорційність є однією зі складових верховенства права. Цей принцип спрямований на встановлення розумного балансу між необхідними у демократичному суспільстві випадками обмеження прав людини і легітимною метою такого обмеження.
Так, застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, частиною 1 статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").
Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Апеляційний суд звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були, зокрема внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" звернув увагу, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України, в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про те, що спірна додаткова угода укладена за відсутності документального підтвердження об`єктивних обставин для продовження строку виконання робіт є передчасними.
Так, самі сторони спірного правочину підтвердили обізнаність про існування перешкод для своєчасного виконання підрядником всього обумовленого обсягу робіт у погоджені договором строки. При цьому замовник, підтверджуючи свою обізнаність щодо створення представниками ОСББ перешкод для підрядника в доступі до об`єкту, фактично визнав власну безпорадність при вирішенні цього конфліктного питання.
За таких обставин покладення обсягу відповідальності на підрядника виключно через те, що останній здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, на думку судової колегії, не є справедливим та добросовісним проявом суддівського розсуду.
Відтак, проаналізувавши доводи і заперечення учасників справи, колегія суддів виходить з того, що сукупність представлених відповідачем доказів стосовно обставин укладення оспорюваної Додаткової угоди, які визнаються та не оспорюються іншою стороною правочину, свідчать про те, що у даній справі більш вірогідним є наявність документального підтвердження об`єктивних обставин для продовження строку виконання робіт.
В контексті спірних правовідносин судова колегія враховує і те, що правомірна зміна строку (продовження) виконання зобов`язання відповідає інтересам держави більше, ніж формальне розірвання договору чи нарахування штрафних санкцій виконавцю, який об`єктивно не мав змоги виконати умови договору через незалежні від нього обставини, які замовник визнав поважними та підтвердженими належним чином та добровільно погодився на збільшення таких строків виконання зобов`язання.
Колегія суддів також звертає увагу, що зміна строку виконання робіт шляхом його збільшення не призвела до будь-яких негативних наслідків для замовника, зокрема до збільшення вартості цих робіт, яка була визначена у договорі.
При цьому прокурором не надано доказів того, яким чином продовження строку виконання робіт на незначний строк порушило законні інтереси держави та/або позивача.
Більше того, позиція позивачів у даній справі, яка полягала в тому, що Департамент культури і туризму Запорізької міської ради та Запорізька міська рада не підтримали позовних вимог прокурора, додатково свідчить про те, що права та інтереси замовника та територіальної громади міста Запоріжжя, яку представляє міська рада, внаслідок укладення спірної додаткової угоди не були порушені.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає відсутніми підстави для визнання недійсної Додаткової угоди від 30.04.2025 №2 до договору про закупівлю послуг від 07.04.2025 №85-Я.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд наведеного не врахував, що призвело до неправильних висновків про задоволення позову.
Оскільки у задоволенні основної вимоги про визнання Додаткової угоди від 30.04.2025 №2 до договору про закупівлю послуг від 07.04.2025 №85-Я недійсною слід відмовити, задоволенню також не підлягає і похідна вимога про стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 25789,12 грн.
На переконання колегії суддів, в умовах, коли відповідач належним чином виконав свої зобов`язання перед замовником, у порядку та строки, узгоджені в чинному договорі (з урахуванням внесених до нього за згодою обох сторін змін), за наслідками чого таке виконання було прийняте та оплачене замовником без жодних зауважень, не може мати легітимну мету та бути пропорційним притягнення до відповідальності відповідача за порушення строку виконання договору, який не був порушений в момент такого виконання.
Аналогічні та релевантні до спірних правовідносин висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16.06.2026 у справі №904/4822/25.
Надаючи оцінку вказаним вище обставинам, апеляційний суд, керуючись положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, виходив з того, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Отже, встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
У рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. На них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків. Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає в особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень в особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.
Отже, принцип "належного урядування" покладає обов`язок на орган діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Враховуючи все вищевикладене, доводи скаржника про відсутність підстав для визнання Додаткової угоди від 30.04.2025 №2 до договору про закупівлю послуг від 07.04.2025 №85-Я недійсною та стягнення штрафних санкцій знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
За змістом ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов передчасних та помилкових висновків про доведеність прокурором підстав для визнання недійсною спірної додаткової угоди та покладення на відповідача заявлених до стягнення штрафних санкцій, що в свою чергу призвело до неправильного застосування норм матеріального права, зокрема положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».
За таких обставин, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Дьяченка Дмитра Геннадійовича підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 05.05.2026 у справі №908/3980/25 - скасуванню з одночасним ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати.
Відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір у даній справі був ініційований прокурором та позивачі 1, 2 під час розгляду справи не підтримали заявлених позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на прокурора.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дьяченка Дмитра Геннадійовича на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.05.2026 у справі №908/3980/25 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.05.2026 у справі №908/3980/25 - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави, в особі Запорізької міської ради та Департаменту культури і туризму Запорізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Дьяченка Дмитра Геннадійовича про визнання недійсної додаткової угоди до договору про закупівлю та стягнення штрафних санкцій в розмірі 25789,12 грн - відмовити.
Стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь Фізичної особи-підприємця Дьяченка Дмитра Геннадійовича судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 7267,20 грн.
Видачу наказу на виконання даної постанови, у відповідності до вимог ст. 327 ГПК України, доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04.08.2026.
Головуючий суддя Г.В. Левшина
Суддя Л.В. Андрейчук
Суддя С.В. Вінніков