ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 р. Справа № 520/31361/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Бюро економічної безпеки України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.05.26 по справі № 520/31361/25
за позовом ОСОБА_1
до Бюро економічної безпеки України
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Бюро економічної безпеки України, в якому просить суд: визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 сум грошового забезпечення в 2024 та 2025 роках без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень; зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, встановленого абзацом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09 листопада 2023 року № 3460-IX, з урахуванням фактично виплачених сум, а також за період з 01 січня 2025 року по 31 жовтня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, встановленого абзацом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року № 4059-IX, з урахуванням фактично виплачених сум.
В обґрунтування позову зазначено, що дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 31.10.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році є протиправними.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Бюро Економічної Безпеки України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 сум грошового забезпечення в 2024 та 2025 роках без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.
Зобов`язано Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, встановленого абзацом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09 листопада 2023 року № 3460-IX, з урахуванням фактично виплачених сум, а також за період з 01 січня 2025 року по 31 жовтня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, встановленого абзацом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року № 4059-IX, з урахуванням фактично виплачених сум.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково виходив із наявності колізії між положеннями Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" та законами України "Про Державний бюджет України" на відповідні роки. Так, частиною третьою статті 31 Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" від 28.01.2021 № 1150 IX передбачено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Водночас зазначена норма визначає лише загальний підхід до формування посадового окладу та містить відсилання до величини прожиткового мінімуму, яка підлягає встановленню законом. При цьому Закон України "Про Бюро економічної безпеки України" не визначає конкретного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а лише встановлює механізм його застосування при визначенні посадових окладів працівників БЕБ. Натомість визначення конкретного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб належить до предмета правового регулювання законів України про Державний бюджет на відповідний рік. Саме такими законами щорічно встановлюються відповідні розміри прожиткового мінімуму, які застосовуються у різних сферах правового регулювання. Зокрема, статтями 7 Законів України "Про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (у тому числі податкових та митних органів), розмір якого становить 2102 гривні. Отже, законодавець прямо визначив спеціальну розрахункову величину прожиткового мінімуму, яка підлягає застосуванню саме для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. Бюро економічної безпеки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого регулюється спеціальним законом , а оплата праці його працівників визначається відповідно до Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" та постанови Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 № 1068. Таким чином, посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, належать саме до тієї категорії виплат, для визначення яких законодавцем передбачено застосування зазначеної спеціальної розрахункової величини. Відповідний розмір установлений абзацом шостим статті 7: Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" - 2102 грн; Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" - 2102 грн. Отже, саме цей показник у розмірі 2102 грн підлягає застосуванню для визначення посадових окладів працівників БЕБ у 2024 - 2025 роках. У законах України про Державний бюджет України на 2024 - 2025 роки законодавець прямо передбачав винятки щодо поширення абзацу шостого статті 7 на окремі органи державної влади, тоді як Бюро економічної безпеки України до такого переліку не включалося. Отже, при розрахунку посадових окладів працівників Бюро економічної безпеки України має застосовуватися саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, який використовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а саме 2102 гривні. Суд першої інстанції здійснюючи оцінку законів України про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки врахував практику Верховного Суду яка викладена у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22. Крім того, судом першої інстанції не надано жодної оцінки постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 240/9028/24 від 24.04.2025, якою здійснено відступ від позиції, викладеною у постановах Верховного Суду, які були зазначені вище. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Між тим, за наявності заявленого відповідачем клопотання про розгляд справи за його участю суд першої інстанції був зобов`язаний вирішити питання щодо розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін. Водночас розгляд справи у письмовому провадженні без виклику сторін, попри наявність відповідного клопотання відповідача, свідчить про порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону та принципу змагальності сторін.
Позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду без змін.
Відповідачем надано до суду письмові пояснення, в яких останній підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивачем надано до суду письмові пояснення, в яких останній підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що наказом № 478-к від 03 листопада 2022 року ОСОБА_1 прийнято на службу до Бюро економічної безпеки України та призначено на посаду гласного штатного працівника, який має спеціальне звання Бюро економічної безпеки України, з 04 листопада 2022 року, на посаду старшого детектива відділу детективів Департаменту детективів внутрішньої безпеки та захисту працівників Бюро економічної безпеки України.
Відповідно до наказу № 28-к/ДСК-ДП від 02.01.2023, в порядку просування по службі, лейтенанта Бюро економічної безпеки України ОСОБА_1 , призначено на посаду заступника керівника департаменту - керівника відділу Департаменту детективів внутрішньої безпеки та захисту працівників Бюро економічної безпеки, з 02.01.2023.
Наказом № 215-к/ДСК-ДП від 31 жовтня 2025 року старшого лейтенанта Бюро економічної безпеки України, заступника керівника департаменту - керівника відділу Департаменту детективів внутрішньої безпеки та захисту працівників Бюро економічної безпеки України ОСОБА_1 звільнено зі служби з 31 жовтня 2025 року, за угодою сторін.
31 жовтня 2025 року відповідачем складено письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, відповідно до якого відповідачем розраховано суми грошового забезпеченні із окладу в розмірі 56754 грн.
Із такого розміру окладу відповідачем здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення весь період служби з 01.01.2024 по 31.10.2025. На думку позивача, такий розмір є значно меншим за належний позивачу за приписами чинного законодавства.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з підстав їх обгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України "Про Бюро економічної безпеки України" №1150-ІХ.
Згідно з частиною 1, 2 ст. 1 Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" №1150-ІХ Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.
Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.
Частинами 1, 2 ст.14 Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" №1150-ІХ визначено, що Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління.
Структура, штатний розпис Бюро економічної безпеки України, положення про структурні підрозділи центрального апарату та територіальних управлінь, посадові інструкції працівників Бюро економічної безпеки України затверджуються Директором Бюро економічної безпеки України.
Гранична чисельність працівників центрального апарату і територіальних управлінь Бюро економічної безпеки України становить не більше 4 тисяч осіб.
Згідно з ст.19 Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" №1150-ІХ до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.
Відповідно до ст.31 Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" №1150-ІХ заробітна плата працівників Бюро економічної безпеки України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.
Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Аналогічне регламентовано і пунктом 10 Положення про Бюро економічної безпеки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 №1068.
Відповідно до частини третьої статті 31 Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" Кабінетом Міністрів України Постановою від 06.10.2021 за №1068 затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки.
Згідно з пунктом 2 Умов №1068 посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.
Отже, розмір посадового окладу, осіб, які мають спеціальні звання БЕБ визначається спеціальним законодавством, а саме: частиною третьою статті 31 Закону України №1150-IX та пунктом 2 Умов №1068.
З огляду на викладене у суду наявні підстави вважати, що спеціальним законом, який врегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів, встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Положеннями статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3028 грн.
Однак, в порушення вимог частини третьої статті 31 Закону №1150-ІХ та пункту 2 Умов №1068, у 2024 та 2025 роках відповідачем протиправно здійснювалась виплата позивачу грошового забезпечення не виходячи з "прожиткового мінімуму для працездатних осіб", а з урахуванням "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні", визначеного Законами України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Слід зазначити, що незалежність Бюро економічної безпеки України гарантується визначеними Законом України №1150-ІХ та іншими законами України особливим порядком конкурсного відбору, призначення та звільнення Директора Бюро економічної безпеки України, його заступників, інших працівників, установленим законом порядком фінансування та матеріально-технічного забезпечення Бюро економічної безпеки України.
Однією з гарантій незалежності Бюро економічної безпеки України є створення необхідних умов для діяльності працівників БЕБ, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
З положень Закону №1150-ІХ та Умов №1068 слідує, що розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначається спеціальним законодавством, а саме: частиною третьою статті 31 Закону №1150-ІХ; пунктом 2 Умов №1068.
У даному випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.
При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
Така правова позиція є сталою та викладена, зокрема, у постановах Верховного суду від 25.05.2022 у справі № 120/1196/19-а, від 23.09.2025 у справа №380/5906/25, від 21.11.2025 у справі №500/7006/24, тощо.
У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.
Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постановах від 29.01.2019 у справі №807/257/14 та від 25.05.2022 у справі №120/1 196/19-а.
Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (пункт 69 рішення у справі "Ніколова проти Болгарії", заява № 7888/03, пункт 15 рішення у справі "Баранкевич проти росії", заява № 10519/03).
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України "Про прожитковий мінімум" №966-XIV від 15.07.1999, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону України "Про прожитковий мінімум" закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. "Працівники інших державних органів" до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №400/5760/24, від 20.02.2025 у справі №420/3716/24.
Згідно до ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" № 966-XIV, прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом України "Про прожитковий мінімум" №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Водночас працівники державних органів Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки", разом із установленням на разом із установленням на 01.01.2024 року та з 01.01.2025 року у розмірі 3028,00 грн, був введений новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102 грн.
Отже, зміни до Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" № 1150-ІХ в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання у спірному періоді, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.
Відповідно до Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" № 1150-ІХ встановлено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про Бюро економічної безпеки України", а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.
Водночас приписи Законів України про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена ч.1 ст. 5 Закону №1150-ІX.
Закони України про Державний бюджет України на 2022, 2023, 2024 та 2025 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21.
У рішенні від 28.08.2020 №10-p/2020 Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав i гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 №3-p/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію a6o скасовувати їx, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-a сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного aбo множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Як вже зазначалося судом, у спірному періоді проходження позивачем служби у БЕБ України відповідачем при визначенні посадового окладу позивача у 2024-2025 роках застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів на рівні 2102 гривні.
Таким чином, в порушення вимог частини третьої статті 31 Закону України №1150-ІХ та пункту 2 Умов №1068 відповідачами протиправно у 2024-2025 роках здійснювались нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 грн.
Крім того, БЕБ України при звільненні позивача протиправно обчислено одноразову грошову допомогу при звільненні із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Бюро економічної безпеки України (код ЄДРПОУ 44168316) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сум грошового забезпечення в 2024 та 2025 роках без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень та зобов`язання Бюро економічної безпеки України (код ЄДРПОУ 44168316) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, встановленого абзацом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09 листопада 2023 року № 3460-IX, з урахуванням фактично виплачених сум, а також за період з 01 січня 2025 року по 31 жовтня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, встановленого абзацом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року № 4059-IX, з урахуванням фактично виплачених сум.
Стосовно посилань апелянта на те, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 240/9028/24 від 24.04.2025, колегія суддів вважає вказані безпідставними, оскільки на відміну від справи, яка розглядається, у справі №240/9028/24 правовідносини стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді та іншого періоду, що виключає можливість врахування таких висновків під час вирішення справи яка розглядається.
Стосовно посилань апелянта на не розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, що свідчить про порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону та принципу змагальності сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно з ч. 4 ст. 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом (ч. 5 ст. 12 КАС України).
Відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 2) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 6) оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; 8) типові справи; 9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині; 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження; 11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Згідно з ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що ухвалення судом рішення про доцільність розгляду справи саме у спрощеному провадженні є дискреційним правом суду, крім випадків, встановлених ч. 4 ст. 12 КАС України.
При цьому, приписи ч. 3 ст. 257 КАС України дають саме суду право надати оцінку переліченим обставинам та визначитися з формою судочинства - загального чи спрощеного позовного провадження.
Колегія суддів зазначає, що бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої доводи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
Втім пунктом 7 частини 3 статті 317 КАС України визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
В свою чергу, цей спір не віднесений до переліку спорів, які суд може розглянути лише у загальному позовному провадженні, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 по справі № 520/31361/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова