П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/20488/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
05 серпня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 27.05.2025 №231150007326 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 14.05.2025 року ОСОБА_1 пенсію за віком за досягненням 63 річного віку відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на день звернення (20.05.2025 року) була особою, якій виповнилося повні 63 роки.
Судом встановлено, що позивачем на підтвердження права на таке призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки до позову долучено копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.02.1980 року.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні, відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано періоди її трудової діяльності:
- з 05.07.1979 року по 22.12.1986 року по причині відсутності прізвища, імені та по батькові і підпису відповідальної особи за ведення трудової книжки;
- по причині роботи на території російської федерації з 01.01.1992 року по 05.08.1992 року.
Не погоджуючись із відмовою, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернулась з цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та підстав призначення пенсії, в тому числі зі зниженням пенсійного віку, регулюються правовими нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (надалі-Закон №1058-IV), що були чинні на день виникнення таких відносин.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.
За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Правовідносини щодо видачі трудових книжок станом на 05.07.1979 року по 22.12.1986 року були врегульовані правовими нормами Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, та постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС "Про трудові книжки працівників та службовців" від 06.09.1973р. №656.
Відповідно до вказаних правових актів відповідальність за видачу, ведення трудових книжок несе відповідна уповноважена особа, а не працівник.
Вказана Інструкція не застосовується на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993.
Таким чином, відповідач не врахував, що відсутність інформації про прізвища, імені та по батькові і підпису відповідальної особи за ведення трудової книжки є порушеннями, допущеними певною особо при її веденні, але за своє суттю це є носій інформації про трудову діяльність позивача за вказані періоди.
Більш того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Оскільки за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі №677/277/17.
Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для не зарахування органом Пенсійного фонду України рішення страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відносно доводів пенсійного органу щодо не врахування періодів трудової діяльності Позивача з 01.01.1992 року по 05.08.1992 року до страхового стажу позивача по причині роботи на території російської федерації, варто зазначити, що відповідно до вимог частини 1 статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Питання врахування періодів роботи в Російській Федерації після 1 січня 1991 року до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода). Зазначена угода передбачає умови врахування стажу, здобутого в одній із країн-учасниць, при призначенні пенсії.
В силу приписів пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що в трудовій книжці позивача є записи про інші періоди трудової діяльності позивача на території російської федерації, а саме з 14.04.1988 року по 01.01.1992 року.
Більше того, судом враховано, що в ході вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком відповідачем враховано вказаний період трудової діяльності позивача (з 14.04.1988 року по 01.01.1992 року) на території російської федерації до загального страхового стажу.
Таким чином, допущені недоліки певними особами при оформленні трудової діяльності Позивача за окремі періоди, та окремі періоди трудової діяльності позивача на території російської федерації під час дії Угоди, не можуть бути підставою для не врахуванню зазначеного періоду трудової діяльності позивача до її страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний період роботи позивача з 05.09.1979 по 22.12.1986 та з 01.01.1992 року по 05.08.1992 року підлягає врахуванню до страхового стажу, що необхідний для призначення пенсії за віком. Отже, загальний страховий стаж позивача сумарно перевищує 22 роки, що в розумінні вимог статті 26 Закону №1058-IV надає право на призначення пенсії за віком за досягненням 63 річного віку.
На підставі викладеного, оскільки на день звернення (20.05.2025 року) позивача до регіонального відділення Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії відповідно до вимог статті 26 Закону №1058-IV, позивач мала право на призначення їй пенсії за віком за досягненням 63 річного віку, суд дійшов вірного висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 27.05.2025 №231150007326 про відмову у призначення пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Відтак. порушене право позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 14.05.2025 року ОСОБА_1 пенсію за віком за досягненням 63 річного віку відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржника, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 березня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.