УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
14 вересня 2026 року
м. Київ
справа №240/20488/25
адміністративне провадження № К/990/41017/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 та постанову Сьомого апеляційного суду від 05.08.2026 у справі №240/20488/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області, відповідач), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.03.2026, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного суду від 05.08.2026, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 27.05.2025 №231150007326 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком.
Зобов`язано відповідача призначити з 14.05.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком за досягненням 63-річного віку відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивачка, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для не зарахування органом Пенсійного фонду України рішення страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Судами також враховано, що допущені недоліки певними особами при оформленні трудової діяльності позивачки за окремі періоди, та окремі періоди трудової діяльності позивача на території російської федерації під час дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не можуть бути підставою для не врахуванню зазначеного періоду трудової діяльності позивачки до її страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірний період роботи ОСОБА_1 з 05.09.1979 по 22.12.1986 та з 01.01.1992 по 05.08.1992 підлягає врахуванню до страхового стажу, що необхідний для призначення пенсії за віком і, відповідно, загальний страховий стаж позивачки сумарно перевищує 22 роки, що в розумінні вимог статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" надає право на призначення пенсії за віком за досягненням 63-річного віку.
На адресу Верховного Суду 02.09.2026 надійшла касаційна скарга ГУ ПФУ в Житомирській області, в якій скаржник просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03.03.2026, постанову Сьомого апеляційного суду від 05.08.2026 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), встановлено, що відповідачем не зазначено підстави касаційного оскарження відповідно до вимог процесуального закону. Скаржник, посилаючись на пункт 2 частини 5 статті 328 цього Кодексу зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Втім, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
Згідно частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо, зокрема, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а» та «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України).
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Згідно пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу, справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Варто зауважити, що предмет спору у цій справі та критерії, визначені пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України, а також факт того, що дана справа не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження (частина 4 статті 12 КАС України), дають підстави стверджувати, що вказану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності.
Враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність обставин, наведених у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Колегія суддів враховує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Проте, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність згаданих вище обставин, позаяк скаржник належним чином не обґрунтував фундаментальність значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Верховний Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. Проте, скаржник в касаційній скарзі не наводить обґрунтувань, які б давали достатні підстави вважати, що справа становить значний суспільний інтерес.
Колегія суддів також відхиляє доводи заявника касаційної скарги про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань також не наводить.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача, є необґрунтованими.
Колегія суддів наголошує, що посилання на підпункти пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину 4 статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
Водночас підстав, визначених пунктами 1-4 частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, відповідачем не наведено.
Скаржник на підтвердження своєї позиції фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 341 КАС України.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 та постанову Сьомого апеляційного суду від 05.08.2026 у справі №240/20488/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач В.М. Шарапа
Судді Я.О. Берназюк
С.М. Чиркін