Номер провадження 2-о/201/397/2026
ЄУН 201/11641/26
У Х В А Л А
про залишення заяви без руху
05 серпня 2026 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі судді Давидовської Т.В., розглянувши матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті,
встановив:
До Соборного районного суду міста Дніпра надійшли матеріали заяви ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті.
Статтею 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати ст. 175 ЦПК України, а також вимогам ст. 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України заявник зобов`язаний додати до заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази заявник може додати до заяви копії відповідних доказів).
Згідно зі ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
Частиною 2 ст. 318 ЦПК України передбачено, що до заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.
Згідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5, підставами для проведення державної реєстрації смерті є один із документів: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Таким чином, підставою для проведення державної реєстрації смерті є відповідний медичний документ, виданий закладом охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт смерті.
Верховний Суд у постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22 та від 29 березня 2023 року у справі № 653/8033/22 виснував, що підставою для встановлення факту смерті, зокрема й на підставі ст. 317 ЦПК України, є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Такими доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.
Як вбачається з матеріалів справи, заявник не долучила до матеріалів справи докази на підтвердження смерті, а саме: медичних документів, довідку про поховання, копії договору на замовлення і організацію похорону, висновок про причину смерті, тощо. До заяви додано лише документ про смерть, виданий органом окупаційної влади.
Усупереч наведеному у заяві не викладено обставин, не зазначено та не долучено доказів у підтвердження заявлених вимог, як це вимагає ст. 318 ЦПК України, про факт смерті ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України.
Зміст положень ч. 3 ст. 294 ЦПК України не свідчить, що суд в справах окремого провадження про встановлення факту має повністю замінювати заявника в доказовій діяльності та на власний розсуд визначати та збирати докази (постанова Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 953/6430/22).
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з ч.3 ст.185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява підлягає залишенню без руху. Протягом встановленого строку заявнику необхідно усунути вказані недоліки та надати до суду докази, які б підтверджували факт смерті ОСОБА_3 на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства.
Слід зауважити, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням у доступі до правосуддя. Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, сформульованої, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року в справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, в пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», відповідно до якої обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuzv. Poland» № 28249/95).
На підставі викладеного та керуючись ст. 175, 177, 185, 293, 294, 317, 318 ЦПК України, суд
постановив:
Заяву ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті залишити без руху.
Надати заявнику строк на усунення недоліків в заяві, який не перевищує десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Попередити ОСОБА_1 , що у випадку не усунення недоліків заява буде вважатись не поданою і буде повернута позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Т.В. Давидовська