Справа № 703/3833/26
2/703/2495/26
УХВАЛА
06 серпня 2026 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Овсієнка І.В.,
розглянувши без повідомлення (виклику) сторін заяву представника відповідача про відвід судді у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - Відділ державної виконавчої служби у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про стягнення неустойки за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини,
у с т а н о в и в :
11.06.2026 позивач через представника, адвоката Спіцину Ю.А., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2026, після задоволення заяв про самовідводи суддів Левчук О.О. та Прилуцького В.О., матеріали передані в провадження судді Овсієнка І.В.
Ухвалою суду від 24.06.2026 відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, яким встановлений строк для подання письмових заяв по суті справи.
20.02.2026 представником відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Вітюковою О.Ф. із використанням системи «Електронний суд» подано заяву про відвід судді Овсієнку І.В.
Заява мотивована наявністю сумнівів у неупередженості та об`єктивності судді при розгляді справи, представник посилається на наявність підстави для відводу, що передбачена п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України.
Заява обґрунтована тим, що суддею розглянуто справу №703/6969/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 про стягнення аліментів, а в межах судового розгляду ним вже сформована власна позиція щодо обставин, що є предметом даного позову. Вказаний висновок пов`язаний із тим, що під час судового розгляду досліджувалась та надавалась правова оцінка обставинам виконавчого провадження №12109503, а в рішенні у відповідній справі наведені висновки щодо існування заборгованості у названому виконавчому провадженні, її погашення, накладення штрафу на боржника. Разом із тим, законність дій державного виконавця, правомірність розрахунку заборгованості, нарахування штрафу є предметом розгляду саме в даному провадженні.
Представником скаржника вбачається існування процесуального спору між ним та суддею щодо правильності оцінки фактичних обставин, виявлених під час судового розгляду.
Крім того, судді Овсієнку І.В. було завлено відвід у справі, що стосується того ж виконавчого провадження (справа №703/2550/26) і такий ухвалою суду від 18.05.2026 задоволений.
Вказані обставини у сукупності із висновками суду, сформульованими при вирішенні заяви про відвід в справі №703/2550/26, враховуючи наявність кількох пов`язаних між собою проваджень, де сторонами є ті ж особи, може об`єктивно породжувати у сторони сумніви в тому, що новий спір буде розглянутий без впливу раніше сформульованої позиції.
Суд, ознайомившись із заявою про відвід, вважає її необґрунтованою з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 36 ЦПК України, що на неї, як правову підставу для відводу посилається представник відповідача, суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), зокрема якщо 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.
З огляду на нормативний зміст пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України, відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об`єктивності судді у стороннього спостерігача.
Слід зазначити, що приписи статті 36 ЦПК України містять узагальнений перелік найпоширеніших обставин, доведення наявності яких може бути підставою для відводу судді.
Стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно із законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення судді до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної (аналогічний за змістом висновок міститься в постанові ВС від 18.06.2024 в справі №990/39/23).
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції "неупередженість" ("безсторонність") судді", а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості доцільно керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
- "об`єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
- "суб`єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв`язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Суд зауважує, що головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. Європейський суд з прав людини зазначає, що "у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду". Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного". У випадку ж самовідводу сам суддя повинен бути переконаним, що є достатньо фактів, які свідчать про його безсторонність.
Таким чином, учаснику справи необхідно подати докази фактичної наявності упередженості судді для відводу його від справи, оскільки існує презумпція неупередженості судді.
Натомість, відповідно до частини 4 статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Суд зазначає, що ухвалення суддею рішень по інших справах між тими ж сторонами не є процесуальними діями, що автоматично виключають суддю від розгляду справи, та в силу ст. 36 ЦПК України не є підставою для його відводу. Сам факт розгляду інших справ з тими ж самими сторонами також не є доказом зацікавленості судді чи порушення принципів об`єктивності. Для відводу необхідно довести конкретні обставини, що свідчать про упередженість, або інші дії, що спростовують його безсторонність.
Принципи судочинства виключають для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, правова чи процесуальна позиція яких не влаштовує сторону по справі.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року закріплено принцип доступу до правосуддя.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Керуючись таким підходом, суд відкидає доводи сторони відповідача з приводу того, що під час розгляду цивільної справи №703/6969/25 головуючим вже досліджувалися обставини, що належить дослідити та оцінити під час судового розгляду в даній справі, оскільки під час судового розгляду справи позовного провадження судом досліджувалися виключно обставини, що відповідно до вимог ст. 198-200 СК України складають фактичний склад, належний для стягнення із відповідача аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання, а судовий розгляд проведений виходячи із обсягу доказів, що був наданий сторонами та в межах заявлених ними вимог. При цьому судом не надавалася будь-яка правова оцінка підставам виникнення заборгованості боржника у виконавчому провадженні №12109503, що не було предметом судового розгляду, констатовано виключно її розмір, що безпосередньо вказаний у постановах державного виконавця.
Що ж стосується судового розгляду скарги, що є предметом в справі №703/2550/26, а також інших справ, що перебували чи перебувають на розгляді Смілянського міськрайсуду, де учасниками є ті ж фізичні особи, їх представники, то їх розгляд по суті суддею не проводився, відповідно обставини, зміст та обсяг доказів - не досліджувалися та не могли бути оцінені.
Ураховуючи наведене, зазначені в заяві обставини, на думку суду, не можуть бути підставою для відводу судді, а такий, за змістом заяви від 20.07.2026, зводиться виключно до незгоди сторони відповідача зі встановленими фактичними обставинами, оцінкою наданих доказів та прийнятим судом рішенням по суті позовних вимог в справі №703/6969/25.
Незгода учасника справи із судовим рішенням не може бути розцінена як прояв упередженості суду, а тому не може бути підставою для відводу.
Вказане передбачене нормою ч. 4 ст. 36 ЦПК України безпосередньо.
Аналогічна правова позиція є усталеною в практиці ВП ВС (ухвали від 10 травня 2018 року в справі №800/592/17, від 1 жовтня 2018 року в справі №9901/673/18).
Отже суд зауважує, що скаржником не доведені будь-які факти прояву суддею, визначеним для розгляду справи, поведінки, яка б свідчила про його упередженість чи небезсторонність у цій справі.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що заява про відвід, що подана представником відповідача є необґрунтованою, безпідставною та ґрунтується на припущеннях щодо упередженості.
Відповідно до ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Право сторін на справедливий суд закріплене в нормах міжнародного права, зокрема в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При розгляді заяви про відвід слід виходити саме з суб`єктивної оцінки сторони у справі щодо дій головуючого у справі. Іншими словами, якщо сторона має сумнів в безсторонності судді, хоча об`єктивно це нічим не підкріплено, то практика Європейського суду з прав людини наголошує на необхідності задоволення такої заяви про відвід, адже в іншому випадку це буде розцінено як порушення права особи на справедливий суд.
У цьому відношенні ЄСПЛ зазначає, що навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, що її в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість («De Cubber проти Бельгії», рішення від 26 жовтня 1984 року, Series A, № 86).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, сформованої зокрема в рішеннях від 09.11.2006 у справі «Білуха проти України», від 28.10.1998 у справі «Ветштан проти Швейцарії», важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
Сприйняття об`єктивності визначається за допомогою критерію "розумного спостерігача". У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ`єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв`язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.
Тому коли учасник справи стверджує про необ`єктивність судді, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже "правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене". Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Ураховуючи викладене, ту обставину, що судовий розгляд здійснюється в спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, суд вважає за необхідне вирішення питання про відвід судді Овсієнка І.В. передати на розгляд іншому судді, визначеному в порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України.
Керуючись ст. 36, 40, 41, 258-261 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Визнати необґрунтованим заявлений представником відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Вітюковою О.Ф., відвід судді Овсієнку І.В. у цивільній справі №703/3833/26.
Заяву про відвід судді Овсієнка І.В. від розгляду цивільної справи №703/3833/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - Відділ державної виконавчої служби у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про стягнення неустойки за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини - передати на вирішення іншому судді, що визначений в порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Суддя І.В.Овсієнко