ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5952/26 Справа № 199/15727/25 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №199/15727/25 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Колошина Вадима Петровича на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026 року,ухвалене у складі судді Руденко В.В., -
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра з позовом до відповідача ДМР про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
В обґрунтування позову зазначила, що 02 липня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між нею та ТОВ «Регіонінвестгрупп», позивач набула у власність 51/100 частки нежитлового приміщення №4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказує, що ТОВ «Регіонінвестгрупп» (продавець) набуло права власності на вказане нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 04 червня 2013 року, оформленого на підставі протоколу №26 проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27 грудня 2012 року, а 02 липня 2013 року право власності на 51/100 частку нежитлового приміщення було зареєстроване за позивачем (номер відомостей про речове право 1488448).
Зауважує, що на момент набуття права власності на спірне нерухоме майно позивачем, таке майно було вільне від будь яких обтяжень, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не містив жодних записів про обтяження, арешти або заборони, про актуальні речові права інших осіб на зазначене майно тощо. Крім того, процедура придбання майна ТОВ «Регіонінвестгрупп» (продавець) відбувалась на виконання рішення суду.
Зазначає, що на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 26 лютого 2003 року №35/7 комунальному житлово-експлуатаційному підприємству «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради, передано на праві господарського відання спірне нежитлове приміщення. Тобто власником було надано КЖЕП «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради право володіння, користування, тобто усі права, які має власник, без будь-яких обмежень.
Зауважує, що 14 серпня 2012 року Постановою Господарського суду Дніпропетровської області було визнано КЖЕП «Лівобережжя» ДМР - банкрутом, та зобов`язано ліквідатора Барановського О.М. після прийняття до свого відання майна боржника, вживати заходів по забезпеченню його збереження, виконувати функції з управління та розпорядження майном банкрута, здійснити інвентаризацію та оцінку майна банкрута, згідно з законодавством, виконувати повноваження керівника (органів управління) банкрута, формувати ліквідаційну масу у порядку, передбаченому Розділом ІІІ Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Зазначає, що 27 грудня 2012 року Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» було проведено торги в межах справи про банкрутство № 38/5005/6636/2012 з метою реалізації ліквідаційної маси банкрута та погашення вимог кредиторів. Тобто реалізація нерухомого майна, яке є предметом спору, було здійснено в порядку виконання судового рішення, тобто ТОВ «Регіонінвестгрупп» (продавець) придбало таке майно на законних підставах, в порядку добросовісного набуття.
Таким чином, позивач є добросовісним набувачем, котрий придбав майно на законних підставах за відсутності будь-яких обтяжень на таке майно у законного власника, що згодом було оскаржено та визнано недійсним. Однак добросовісності це не скасовує, що наведено нижче.
Також те, що позивач є добросовісним набувачем, встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Так, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 38/5005/6636/2012 визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» ДМР щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, у тому числі нежитлове приміщення №4 в будинку АДРЕСА_1 . Визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» ДМР щодо продажу з відкритих торгів нерухомого майна, у тому числі нежитлового приміщення АДРЕСА_2 . Визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , оформлених протоколом №26 від 27 грудня 2012 року. Визнано недійсним договір купівлі-продажу №765 від 04 червня 2013 року, зареєстрований приватним нотаріусом ДМНО Мудрецькою І.В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н.В. та ТОВ «Регіонінвестгрупп» з відчуження нежитлового приміщення №4 по АДРЕСА_1 , загальною площею 350,6 кв.м.
Звертає увагу, що у подальшому Дніпровська міська рада звернулась до суду з позовом про витребування спірного нежитлового приміщення у позивача. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року по справі №199/8279/16-ц позов задоволено. Згідно інформації з сайту ЄДРСР рішення набрало законної сили 06 лютого 2018 року.
Зауважує, що позивач користується своєю часткою нежитлового приміщення з 2013 року, та надає його в оренду на підставі відповідних договорів та протягом усього цього часу ані її, ані її орендарів ніхто не виселяв з приміщення. Попри те, що судове рішення про витребування частки у позивача набрало законної сили 24 вересня 2019 року, право власності за відповідачем в ДРРПНМ на 51/100 не зареєстроване. Про свої права на вказану частку відповідач не заявляв, до позивача з будь-якими вимогами не звертався.
Також, звертає увагу, що нормами Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання три роки. Таким чином, рішення суду про витребування у позивача частки нерухомого майна, якою вона користується, мало бути пред`явлене до виконання відповідачем у строк до 24 вересня 2022 року. Станом на момент звернення до суду та з моменту заволодіння спірним нерухомим майном у 2013 році позивач вільно та відкрито користується цим майном.
Вказує, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року по справі №199/8279/16-ц позивача визнано добросовісним набувачем. З огляду на оскарження правочинів, на підставі яких було в подальшому набуто позивачем право власності на спірне нерухоме майно, позивач протягом тривалого часу володіла спірним майном без будь-якого титулу.
У зв`язку з чим, позивач просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на 51/100 частину нежитлового приміщення №4 за адресою: АДРЕСА_1 (яка складається з позиції АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , загальною площею 179,6 кв.м. у житловому будинку літ.А-9 нежитлового приміщення №4 розташованого на 1 поверсі житлового будинку).
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026 року у позові ОСОБА_1 до ДМР про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Колошин В.П. подав апеляційну скаргу, в якій вважає,що дане рішення суду є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки судом порушено норми процесуального права; не з`ясовано обставини, що мають значення для справи і справу розглянуто суддею, якій заявлено відвід і підстави якого обґрунтовані.
В обґрунтування скарги зазначає, що 08 січня 2026 року підготовче судове засідання було проведено без участі позивача та її представника. Проте, що підготовче засідання 08 січня 2026 року було проведено без участі позивачки, та що було закрито підготовче провадження представник позивача довідався в наступному судовому засіданні та попросив відкласти розгляд справи. В наступному судовому засіданні 05 березня 2026 року було подано клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження з метою вирішення питання щодо заяви позивачки про зміну предмета позову. Заява про зміну предмета позову була подана після того, як позивачці стало відомо про зміну обставин справи. Проте, з огляду на те, що суд закрив підготовче провадження без її відома, заява про зміну предмета позову не була розглянута. У зв`язку з цим представник і просив повернутись до стадії підготовчого провадження. Проте, йому було відмовлено. В цьому ж судовому засіданні представник позивачки заявив відвід судді з підстав, викладених вище. Однак, ухвалою Амур Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026 року? йому було відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді.
Вважає, що заява про відвід судді була обґрунтованою, оскільки суддя порушила норми процесуального права.
Вказує, що внаслідок порушення норм процесуального права судом першої інстанції, не було враховано зміни обставин у справі, та не надано право позивачу змінити предмет позову у зв`язку зі зміною обставин, що виникли вже під час розгляду справи.
Звертає увагу, що судом першої інстанції порушено ст.263 ЦПК України щодо застосування правових висновків Верховного Суду.
Вказує, що позивач, будучи добросовісним набувачем та володільцем, володіла спірним майном без правового титулу, що дає їй право на визнання права власності на майно за набувальною давністю. Таким чином, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення.
У зв`язку з чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026 року - скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідач ДМР в особі представника ОСОБА_2 скориставшись своїм правом подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що спірне нежитлове приміщення є комунальною власність Дніпровської міської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, зокрема, 51/100 частини нежитлового приміщення №4 розташованого по АДРЕСА_1 належить міській раді на підставі рішення Амур Нижньодніпровському районного суду міста Дніпра від 06 лютого 2018 року у справі №199/8279/16-ц.
Зауважує, що вказаним рішенням суду було витребувано 51/100 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_2 з незаконного володіння ОСОБА_1 .
З метою виконання рішення суду по зазначеній справі, Дніпровська міська рада звернулась за державною реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Зазначає, що безпосередньо державна реєстрація - це не підстава набуття права власності або користування, а лише засвідчення державою вже набутого особою права власності або користування і ототожнювати факт набуття права з фактом його державної реєстрації є не вірним. При дослідженні обставин існування в особи права власності або користування, необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права, а не є підставою його набуття.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Колошин В.П.у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник відповідача ДМР у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила у її задоволенні відмовити.
Позивач в судове засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом встановлено, що 02 липня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між позивачем та ТОВ «Регіонінвестгрупп», позивач набула у власність 51/100 частки нежитлового приміщення № 4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Амур-Нижньодніпровському районного суду міста Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року у справі №199/8279/16-ц ухвалено рішення, яким було задоволено позов Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради у повному обсязі та витребувано 51/100 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_2 з незаконного володіння позивача на корить Дніпровської міської ради.
У подальшому постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у справі №199/8279/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року у справі № 199/8279/16-ц скасовано, у позові відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року в частині позовних вимог Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_3 про витребування майна скасовано, справу в частині позовних вимог Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до до ОСОБА_3 про витребування майна направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року у справі № 199/8279/16-ц скасовано, у позові відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №199/8279/16-ц касаційну скаргу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року скасовано і залишено в силі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року.
На виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року у справі № 199/8279/16-ц відповідачем здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на 51/100 частину нежитлового приміщення №4 розташованого по АДРЕСА_1 , що підтверджується долученою інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що володіння позивачем майном не було безтитульним, перебувало у судових спорах та витребувано у позивача, як у добросовісного набувача, відповідачем на підставі ст.388 ЦК України. Користування позивачем спірним нерухомим майном після ухвалення судового рішення про його витребування в неї не може вважатися добросовісним володінням чужим майном з огляду на принцип обов`язковості судових рішень.
Крім того, набуття права власності за набувальною давністю відбувається за обов`язкової сукупності таких умов: добросовісності заволодіння чужим майном, відкритості володіння, безперервності володіння та спливу встановлених строків володіння. Відсутність добросовісності (тобто коли особа знала чи могла знати про неправомірність заволодіння чужим майном або про наявність інших претендентів на майно) виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю незалежно від наявності інших умов.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.
Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17. А також у постановах Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі №359/8844/20, від 23 грудня 2025 року у справі №535/885/23.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первісних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.
У постановах від 15 листопада 2022 року у справі №293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі №359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі №756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 липня 2025 року у справі №643/13004/23.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У справі, що переглядається, матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось сторонами, що рішенням Амур-Нижньодніпровському районного суду міста Дніпропетровська від 06 лютого 2018 у справі №199/8279/16-ц ухвалено рішення, яким було витребувано 51/100 частину нежитлового приміщення АДРЕСА_2 з незаконного володіння позивача на корить Дніпровської міської ради.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року у справі №199/8279/16-ц скасовано, у позові відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №199/8279/16-ц касаційну скаргу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року скасовано і залишено в силі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року.
На виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року у справі №199/8279/16-ц відповідачем здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на 51/100 частину нежитлового приміщення №4 розташованого по АДРЕСА_1 , що підтверджується долученою інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 підтримала правовий висновок Касаційного цивільного суд у складі Верховного Суду щодо умов набуття права власності за набувальною давністю, визначивши, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності.
Між тим, добросовісним є володіння, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Така добросовісність має існувати саме на момент заволодіння особою чужим майном. Відсутність добросовісності під час заволодіння особою спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність визначених статтею 344 ЦК України правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач тривалий час володіла спірним майном хоч і була обізнаною про зареєстроване право власності за відповідачем у цій справі ДМР і вона завжди знала, хто є власником спірного майна, з чим і погоджується колегія суддів.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач тривалий час безперервно володіла відкрито та добросовісно належним ДМР нерухомим майном, та не є титульним володільцем, а тому є всі підстави для визнання за нею права власності на спірне майно за набувальною давністю, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів.
Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт користування ОСОБА_1 нерухомим майном, зокрема, 51/100 частки нежитлового приміщення №4 за адресою: АДРЕСА_1 , утримання його, здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не може бути підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і взаємозв`язку, дійшов правильного висновку про відсутність умов, визначених статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов?язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з чим і погоджується колегія суддів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах, що не дає підстав для скасування оскарженого судового рішення.
Доводи апеляційної скарги відхиляються колегією суддів, оскільки зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колошина Вадима Петровича -залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026 року -залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 05.08.2026 року.
Головуючий суддя О.В.Агєєв