ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5859/26 Справа № 932/954/23 Суддя у 1-й інстанції - Потоцька С. С. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №932/954/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Федорчука Данила Юрійовича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 09 березня 2026 року про відмову у забезпеченні позову, постановлену у складі судді Потоцької С.С., -
ВСТАНОВИВ:
Адвокат Федорчук Д.Ю. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Дніпра зі заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування заяви заявник зазначає, що він надав у борг відповідачу грошові кошти у сумі 100 000 доларів США. Проте грошові кошти у строк, який зазначений у розписці, не повернуті відповідачем.
Вказує, що відповідачу на праві приватної власності належить квартира загальною площею 97,3 кв.м., житловою площею 95,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначає, що позивачу стало відомо, що у межах справи №932/3917/21 за заявою ОСОБА_2 скасовані заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 червня 2021 року у справі №932/3917/21.
Зауважує, що це все створює реальну загрозу відчуження майна відповідачем з метою уникнення виконання можливого рішення суду у справі №932/954/23.
Вважає, що накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу, є співмірним, не порушує прав третіх осіб.
У зв`язку з чим просить забезпечити позов шляхом накладення арешту та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нерухомого майна, яке належить ОСОБА_2 , а саме: квартири АДРЕСА_2 .
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 09 березня 2026 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Федорчука Д.Ю. про забезпечення позову - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Федорчук Д.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану ухвалу незаконною та необгрунтованою з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції порушив принцип ефективності судового захисту, що є основоположним у системі правосуддя. У своїй ухвалі суд не врахував ризики, про які заявляв заявник, зокрема можливість відчуження нерухомого майна відповідачем до моменту ухвалення остаточного рішення.
Звертає увагу, що такий висновок суду є помилковим та не враховує реальної поведінки відповідача.
Вказує, щосуд проігнорував принцип співмірності заходів забезпечення позову, який передбачає, що такі заходи повинні бути адекватними і не виходити за межі необхідного для захисту інтересів сторони.
Зауважує, що заявником було заявлено про застосування заходів, які безпосередньо пов`язані з предметом спору, а саме про заборону на вчинення реєстраційних дій щодо нерухомості. Ці заходи були спрямовані на збереження об`єкта спору до моменту ухвалення судового рішення по суті. Однак, суд першої інстанції не провів належного аналізу пропорційності цих заходів, обмежившись загальними висновками про відсутність достатніх доказів. Водночас обставини справи свідчать про очевидну необхідність таких заходів для захисту інтересів скаржника.
Зазначає, що судом допущено неналежний аналіз доказів, представлених скаржником.
В ухвалі зазначено, що нібито відсутні достатні докази ризиків, на які посилається скаржник, проте суд не врахував, що доведення ймовірності відчуження майна є складним явищем, оскільки такі дії зазвичай вчиняються приховано. У таких обставинах суд мав врахувати не лише фактичну наявність доказів, але і ймовірність утруднення виконання рішення суду в разі їх невжиття.
Звертає увагу, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (переоформлення права власності на домоволодіння) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Вважає, що ухвала Шевченківського районного суду міста Дніпра про відмову в забезпеченні позову є неправомірним, оскільки суперечить основоположним принципам судового процесу, не відповідає вимогам статті 263 ЦПК У країни, порушує принцип пропорційності заходів забезпечення позову, базується на поверхневому аналізі доказів і не враховує усталеної практики Верховного Суду.
Зазначає, що суд неправомірно вказав, що заявником не доведено фактичних дій відповідача, які б свідчили про ухилення від виконання зобов`язань або загрозу відчуження майна. Такий висновок свідчить про ігнорування суті забезпечувальних заходів, які мають превентивний характер і спрямовані на попередження можливих ризиків для позивача.
Зауважує, що судом першої інстанції не здійснено оцінку ризиків для позивача у разі невжиття заходів, зокрема можливість відчуження майна до завершення розгляду справи, що унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову. Водночас суд не довів, що заборона на реєстраційні дії створює будь-які реальні негативні наслідки для відповідача, які б перевищували ризики для позивача. Така однобічність у підході до оцінки обставин справи є грубим порушенням принципу справедливості судового розгляду, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вважає, що ухвала Шевченківського районного суду м. Дніпра від 09 березня 2026 року у цивільній справі № 932/954/23 підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
У зв`язку з чим просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 09 березня 2026 року у цивільній справі № 932/954/23 про відмову у забезпеченні позову - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 636935312101 та заборонити органам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна.
Відповідач ОСОБА_2 скориставшись своїм правом подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає, що апеляційна скарга фактично дублює попередню правову позицію позивача та не містить жодних нових доказів або обставин, що мають істотне значення для справи.
Звертає увагу, що встановлені судом обставини не можуть повторно оспорюватися без наявності нових істотних доказів, а повторне ініціювання спору з тих самих підстав є неприпустимим.
Зауважує, що апеляційна скарга позивача: не містить нових доказів; не спростовує висновків суду першої інстанції; спрямована виключно на затягування процесу.
Таким чином, дії позивача мають ознаки зловживання процесуальними правами.
У зв`язку з чим, просив врахувати факт попереднього розгляду аналогічних вимог між тими ж сторонами. Визнати дії позивача зловживанням процесуальними правами. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Федорчук Д.Ю. подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що поданий відповідачем відзив на апеляційну скаргу має очевидно штучний характер, а тому є зловживанням процесуальними правами, відзив подано у позапроцесуальний спосіб, а подання відзиву наперед апеляційного провадження не передбачено чинним законодавством України.
Вказує, що у разі звернення з позовом про стягнення коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду, у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
У зв`язку з чим просив ухвалу Шевченківського районного суду м.Дніпра від 09 березня 2026 року у цивільній справі №932/954/23 про відмову у забезпеченні позову - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 636935312101, та заборонити органам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Федорчук Д.Ю. у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Ухвала суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом у даній справі встановлено, що згідно заявленого позову ОСОБА_1 надав у борг відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 100 000 доларів США. Грошові кошти у строк, який зазначений у розписці, відповідачем не повернуті.
Відповідачу на праві приватної власності належить квартира загальною площею 97,3 кв.м., житловою площею 95,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Зважаючи на те, що відповідач не повертає суму, взяту у позивача в борг, уникає зустрічей з позивачем, та не погашає борг, на думку заявника лише накладення арешту на майно відповідача може реально забезпечити виконання рішення суду по даній справі.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не надав належних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду. Судом зазначено, що заявником не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію майна, а лише твердження заявника про потенційну можливість відповідача до форсування певних дій, у разі не забезпечення позовних вимог, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою забезпечення позову. Дані обставини свідчать про те, що позивачем не доведено, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Верховний Суд зауважує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19).
Під час оцінки зазначеної співмірності, необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року №753/22860/17, провадження №14-88цс20).
Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина десята статті 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
У постанові Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі №910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що: «Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору; такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним».
Подібні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі №916/10/18, від 13 жовтня 2020 року у справі №917/273/20, від 16 лютого 2021 року у справі №910/16866/20, від 09 червня 2021 року у справі №10/5026/290/2011 (925/1502/20).
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси сторони на той випадок, коли інша сторона буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (постанова Верховного Суду від 23.12.2020 року у справі № 911/949/20).
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У справі, що переглядається предметом позову є вимоги про стягнення боргу, зокрема, позивач у січні 2023 року звернувся до суду з позовною заявою, де зазначає, що відповідач ОСОБА_2 взяв у позивача у борг кошти в сумі 100 000 доларів США, які той не повернув у встановлений строк. Тому просив стягнути з останнього дані грошові кошти.
У заяві про забезпечення позову позивач ставить питання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нерухомого майна, яке належить ОСОБА_2 , а саме: квартири АДРЕСА_2 .
В обґрунтовування своїх доводів посилався на те, що накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу, не порушує права інших осіб, оскільки відповідач володіє даним майном одноособово, однак дозволить позивачу задовольнити свої вимоги за рахунок цього майна у разі невиконання відповідачем своїх боргових зобов`язань.
Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Необхідність застосування заходів забезпечення позову обґрунтовано, зокрема тим, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення та порушить право на ефективний захист.
Вбачається, що предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів. Як зазначено вище, в обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилався на те, що відповідач не повертає суму, взяту у позивача в борг, уникає зустрічей з позивачем, та не погашає борг, на думку заявника лише накладення арешту на майно відповідача може реально забезпечити виконання рішення суду по даній справі.
Так, за загальними правилами щодо виконання судових рішень, у разі примусового виконання рішення суду останнє може бути виконано, в тому числі за рахунок нерухомого майна боржника.
Разом з тим, слід враховувати наступне.
Порядок примусового виконання судового рішення законодавцем визначено в Законі України «Про виконавче провадження».
Зокрема, за приписами частини 1 та частини 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем (ч.5 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження»).
Аналіз наведених положень закону вказує на те, що в першу чергу, у разі задоволення позову та його подальшого виконання в примусовому порядку, рішення суду виконується за рахунок грошових коштів боржника, що знаходяться особисто у боржника або в банках чи в інших фінансових установах.
З наведеного слідує, що забезпечення позову в даному спорі про стягнення грошових коштів шляхом накладення арешту та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нерухомого майна є передчасним, оскільки у разі примусового виконання рішення суду в першу чергу таке рішення буде виконуватися за рахунок грошових коштів боржника.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник не доводив обставин відсутності у відповідача грошових коштів, за рахунок яких може бути виконано рішення суду у разі задоволення позову та відповідно не долучав доказів на підтвердження таких обставин.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не врахував ризики, про які заявляв заявник, зокрема можливість відчуження нерухомого майна відповідачем до моменту ухвалення остаточного рішення, як необґрунтовані та не підтверджені доказами.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов?язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, з чим і погоджується колегія суддів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо неповного з`ясування обставин справи є необґрунтованими, оскільки цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив закон, який їх регулює, застосував норми відповідні норми права та не припустив порушень норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність ухвали суду в апеляційній скарзі не наведено, тому ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування ухвали Шевченківського районного суду міста Дніпра від 09 березня 2026 року про відмову у забезпеченні позову немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Федорчука Данила Юрійовича -залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 09 березня 2026 року про відмову у забезпеченні позову -залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 05.08.2026р.
Головуючий суддя О.В. Агєєв